Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/7666/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2020.
Дата набрання законної сили: 25.11.2020
Номер судового провадження: 61-4922ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем України
		25 листопада 2020 року
		м. Київ
		справа № 753/7666/19-ц
		провадження № 61-4922св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Макієнко Євгеній Юрійович, на рішення Дарницького районного суду м. Києва, у складі судді Лужецької О. Р., від 15 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., від 12 лютого 2020 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до 
		ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.
		Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 була поширена публікація під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на інформаційному ресурсі відповідача на сайті: ІНФОРМАЦІЯ_3 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		В якій було зазначено наступне:
		« ІНФОРМАЦІЯ_7».
		« ОСОБА_7 ».
		ІНФОРМАЦІЯ_7».
		Позивач вважав, що в даній публікації розміщена недостовірна інформація, яка містить звинувачення у вчиненні ним злочинів та негативна інформація, що принижує його честь та гідність, порочить його ділову репутацію, негативно змальовує його особу, а тому така інформація підлягає спростуванню. Стверджував, що відповідач опублікував недостовірну інформацію не маючи доказів на її підтвердження. Інформація була подана як твердження, що містить фактичні дані, порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача та створює відносно нього негативні судження з боку громадськості.
		В обґрунтування доводів позову ОСОБА_1 також зазначив, що він не є стороною жодного кримінального провадження, до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває, йому не повідомлялось про підозру, не складались обвинувальні акти, будь-які обмежувальні заходи, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України до нього не застосовуються.
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує його честь, гідність, ділову репутацію, інформацію, поширену відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 в публікації під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на інформаційному ресурсі відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_3 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 із зобов`язанням відповідача у строк 5 календарних днів з дня набрання законної сили удовим рішенням спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом оприлюднення на інформаційному ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_3, у тому ж місці де містився недостовірний матеріал інформацію під заголовком «Спростування», визначеного позивачем тексту.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив із того, що належним відповідачем у розглядуваній справі має бути автор відповідного інформаційного матеріалу та/або власник веб-сайту, особи яких позивач повинен встановити і зазначити в позовній заяві. 
		Проте надана ним довідка Департаменту «Центр компетенції» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 106/2019/Д-ЦК 
		від 13 березня 2019 року з відомостями про власника веб-сайту не є належним та допустимим доказом, оскільки підставою для її складання стало свідоцтво про акредитацію від 22 листопада 2017 року, видане об`єднанням підприємств «Український мережевий інформаційний центр», яке не є державним органом, уповноваженим на акредитацію інших підприємств.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року залишено без змін.
		Приймаючи постанову від 12 лютого 2020 року, колегія суддів погодилась із висновками районного суду щодо недоведеності позивачем належності сайту narodna-pravda.te.uaОСОБА_2 та що саме відповідачем була поширена інформація, про яку позивач зазначив у позові. Надаючи оцінку довідці № 106/2019/Д-ЦК від 13 березня 2019 року з відомостями про власника веб-сайту, суд апеляційної інстанції вказав, що зазначена в ній інформація може бути виключно припущенням, а не доказом у справі.
		Апеляційний суд також зазначив, що неможливо вважати реєстранта доменного імені власником веб-сайту, адже докази для належного підтвердження власника веб-сайту відсутні не у зв`язку із тим, що таких даних взагалі не існує, а у зв`язку із тим, що сторона позивача вважала недоцільним самостійне відшукування або витребування таких доказів за ухвалою суду у адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У березні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Макієнко Є. Ю., подав касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 753/7666/19-ц та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		У травні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив 
		пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), вважаючи, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 910/677/18-ц та від 26 лютого 2020 року у справі 
		№ 742/3812/18-ц.
		Вважає, що суди дійшли помилкових висновків, що ним не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 є власником інформаційного ресурсу ІНФОРМАЦІЯ_3
		Вказує, що відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив, що саме він є реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_3
		У довідці № 106/2019/Д-ЦК від 13 березня 2019 року з відомостями про власника веб-сайту, крім іншого, зазначено особистий номер телефону та електронну пошту відповідача, що додатково підтверджує належність 
		веб-сайту останньому.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У серпні 2020 року ОСОБА_2 , в інтересах якого дії представник - адвокат Осадько О. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки при їх ухваленні правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права.
		Зазначає, що у відзиві на позовну заяву ним зазначалось, що 
		ОСОБА_2 є реєстрантом доменного імені, однак не має жодного відношення до веб-сайту на якому (начебто) розміщена недостовірна інформація. 
		Наголошує на тому, що поняття «доменне ім`я» та «веб-сайт» не є тотожними за змістом, а тому твердження позивача про те, що ОСОБА_2 є належним відповідачем безпідставні.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ІНФОРМАЦІЯ_1 на інформаційному ресурсі, а саме: веб-сайті: 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 була поширена публікація під заголовком « Колишній доброволець, ОСОБА_4 - знову в епіцентрі кримінальних розбірок».
		В якій зокрема було зазначено наступне:
		« ІНФОРМАЦІЯ_8».
		« ОСОБА_7 »
		ІНФОРМАЦІЯ_9».
		Автор вказаної статті не зазначений.
		Згідно довідки департаменту «Центр компетенції» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 13 березня 2019 року 
		№ 106/2019-Д-ЦК власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 є реєстрант доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 .
		Підставою для складання довідки департаменту «Центр компетенції» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 13 березня 2019 року № 106/2019-Д-ЦК стало свідоцтво про акредитацію 
		від 22 листопада 2017 року, видане Об`єднанням підприємств «Український мережевий інформаційний центр».
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з неналежності та недопустимості, як доказу, довідки Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» Департамент «Центр компетенції» № 106/2019/Д-ЦК від 13 березня 2019 року.
		Апеляційний суд, погоджуючись з висновками районного суду, виходив з того, що неможливо вважати реєстранта доменного імені власником веб-сайту, адже докази для належного підтвердження власника веб-сайту відсутні не у зв`язку із тим, що таких даних взагалі не існує, а у зв`язку із тим, що сторона позивача вважала недоцільним самостійне відшукування або витребування таких доказів за ухвалою суду у адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
		Оцінка достовірності інформації, яку позивач вважав недостовірною та такою, що порушує його права, судами не надавалась.
		Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
		При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду 12 листопада 
		2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено висновок, що «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
		Відповідно до статті 56 Закону України «Про телекомунікації» адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет включає комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегмента мережі Інтернет, реєстру домену.UA в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет, спрямованих на систематизацію та оптимізацію використання, обліку та адміністрування доменів другого рівня, а також створення умов для використання простору доменних імен на принципах рівного доступу, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції. Адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет здійснюється уповноваженою організацією для: 
		1) створення реєстру доменних назв і адрес мережі українського сегмента мережі Інтернет; 2) створення реєстру доменних назв у домені.UA; 
		3) створення та підтримки автоматизованої системи реєстрації та обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет; 
		4) забезпечення унікальності, формування та підтримки простору доменних назв другого рівня в домені.UA; 5) створення умов для використання адресного простору українського сегмента мережі Інтернет на принципах рівного доступу, оптимального використання, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції; 6) представництва та захисту у відповідних міжнародних організаціях інтересів споживачів українського сегмента мережі Інтернет. Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UA здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів Інтернет та зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. 
		Утворення адресного простору, розподіл і надання адрес, маршрутизація інформації між адресами здійснюються відповідно до міжнародних вимог.
		Відповідно до пункту 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України 
		від 22 липня 2003 року № 447-р «Про адміністрування домену «.UA» об`єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» (далі - ОП «УМІЦ») створено з метою управління адресним простором українського сегмента мережі Інтернет, обслуговування та адміністрування системного реєстру та системи доменних імен домену верхнього рівня «.UA».
		ОСОБА_1 стверджував, що інформація, яку він вважає недостовірною, була поширена саме відповідачем, обґрунтовуючи вказане тим, що публікація була викладена без зазначення автора, а власником інформаційного ресурсу (сайту) ІНФОРМАЦІЯ_3, де поширено інформацію, є ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою департаменту «Центр компетенції» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 106/2019-Д-ЦК від 13 березня 2019 року.
		Підставою для складання довідки департаменту «Центр компетенції» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» (далі - УЦПНА)
		№ 106/2019-Д-ЦК від 13 березня 2019 року стало свідоцтво про акредитацію від 22 листопада 2017 року, видане об`єднанням підприємств «Український мережевий інформаційний центр».
		У постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 742/3812/18-ц Верховний Суд констатував, що ОП «УМІЦ» уповноважено здійснювати адміністрування адресного простору українського сегменту мережі Інтернет і з метою сприяння захисту прав осіб від порушень у мережі Інтернет акредитувало та підтвердило компетентність УЦПНА у здійсненні відповідних функцій щодо українського сегменту мережі Інтернет.
		Можливість використання довідки УЦПНА, як належний та допустимий доказ при встановленні власника веб-сайту не заперечувалась Верховним Судом і у постанові від 30 липня 2019 року в справі № 910/677/18-ц.
		Таким чином висновки судів попередніх інстанцій щодо неналежності та недопустимості як доказу, наданої позивачем довідки УЦПНА є помилковими.
		Крім того, суди не врахували наявність свідоцтва про акредитацію виданого ОП «УМІЦ», яким підтверджена компетентність УЦПНА у здійсненні ним функції Центру компетенції адресного простору українського сегменту мережі Інтернет, що полягають у проведенні фіксації і дослідженні змісту веб-сторінок у мережі Інтернет з видачею, зокрема довідок про власників веб-сайтів або інформацією про їх встановлення.
		Відхиляючи, як доказ, довідку УЦПНА, в якій зазначено, що ОСОБА_2 є реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_3, суд не надав оцінки визнанню відповідачем цього факту, зокрема у відзиві на позов.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що власник веб-сайту - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
		Згідно статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Вказуючи у відзиві на позов, що він є реєстрантом доменного імені, а не власником веб-сайту, ОСОБА_2 не зазначає хто ж є власником відповідного веб-сайту доступ до якого здійснюється через адресу мережі Інтернет, яка складається із зареєстрованого ним доменного імені, чи передавав він повністю або частково іншим особам право користування доменним іменем.
		Суд апеляційної інстанції, відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на наведені порушення норм матеріального та процесуального права уваги не звернув та обмежився помилковим висновком про те, що довідка УЦПНАП не є належним та допустимим доказом.
		Доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що у постанові від 17 жовтня 2019 року в справі № 742/362/17 Верховний Суд погодився із тим, що 
		ОП «УМІЦ» не є реєстраторами, хостинг провайдерами домену і не можуть надати достовірну інформацію щодо реєстранта доменного імені, користувача послуг хостингу та власника веб-сайту, є помилковими, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд, частково задовольнивши касаційну скаргу, подібних висновків не робив.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Оскільки суди, передчасно відмовивши у позові у зв`язку із його пред`явленням до неналежного відповідача, не зробили висновків по суті позовних вимог, а згідно статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене у цій постанові, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		Оскільки справа направлена на новий розгляд, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
		Керуючись статтями 400, 402, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Макієнко Євгеній Юрійович, задовольнити частково.
		Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 рокускасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...