Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 299/2937/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2020.
Дата набрання законної сили: 02.12.2020
Номер судового провадження: 51-391км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013070100000107

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		02 грудня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 299/2937/16
		провадження № 51-391 км 18
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
		Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого   ОСОБА_1 , 
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		за участю:
		секретаря 
		судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції
		захисника  ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Закарпатської області ОСОБА_7 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 червня 2020 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_8 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мідяниця, Іршавського району, Закарпатської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз - вироком Іршавського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2012 року за частиною 1 статті 129 Кримінального кодексу України (далі  КК), 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
		Згідно з вироком, ОСОБА_8 , 08 серпня 2013 року близько 14:00 год, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в кухонній кімнаті будинку АДРЕСА_1 , де також був присутній ОСОБА_9 , діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли в результаті сварки між ними під час розпивання спиртних напоїв, з метою умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень, розуміючи, що здійснює посягання на здоров`я людини, передбачаючи, що наслідком його діяння буде спричинення тяжких тілесних ушкоджень, і бажаючи настання таких наслідків, умисно наніс ОСОБА_9 один удар лівою рукою по шиї з ліва, від якого ОСОБА_9 впав на підлогу, після чого за допомогою мотузки зв`язав йому руки позаду тулуба, та, не припиняючи своїх злочинних дій, умисно наніс йому не менше 20 ударів ногами в життєво важливі органи, а саме: в ділянку спини, грудної клітини та черевної порожнини, від яких потерпілий помер.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 червня 2020 року вирок суду першої інстанції змінено.
		Постановлено вважати засудженим ОСОБА_8 за частиною 2 статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. На підставі частини 5 статті 72 КК зарахувати ОСОБА_8 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 10 серпня 2013 року по 12 серпня 2013 року, з 15 серпня 2013 року по 14 липня 2015 року, з 29 березня 2016 року по 26 вересня 2017 року, з 14 листопада 2018 року по 11 червня 2020 року. В решті вирок залишити без зміни. Звільнити засудженого ОСОБА_8 з-під варти в залі суду у зв`язку з відбуттям покарання.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 не погоджується з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, вимагає їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Прокурор посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій, які призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		В обґрунтування зазначеної позиції прокурор посилається, зокрема, на порушення, допущені судом першої інстанції при перекваліфікації діяння ОСОБА_8 з пункту 13 частини 2 статті 115 КК (за обвинувальним актом) на частину 2 статті 121 КК, адже зазначене судове рішення не відповідає, на його думку, правовому висновку, викладеному у постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 січня 2015 року щодо розмежування умисного вбивства (вчиненого з непрямим умислом) від умисного тілесного ушкодження, що спричинило смерть. Мотивувальна частина оскарженого судового рішення протирічить й роз`ясненням, що містяться в пунктах 22, 26 абзацу 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров`я особи» №2 від 07 лютого 2003 року.
		Крім того, на думку прокурора, судом першої інстанції не виконано вказівок суду касаційної інстанції, зазначених у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, якою було скасовано попередні судові рішення щодо ОСОБА_8 , зокрема, з метою перевірки кваліфікації злочину, інкримінованого ОСОБА_8 .
		Порушення, допущені судом апеляційної інстанції, прокурор убачає, зокрема, у тому, що відмовляючи у задоволенні заявленого клопотання про повторне дослідження ряду доказів, суд послався на те, що повторне їх дослідження має на меті не доведення певних обставин події кримінального правопорушення, а спростування висновків суду першої інстанції щодо оцінки таких. Крім того, апеляційний суд не перевірив всі доводи апеляційної скарги прокурора, не надав їм оцінку, не навів висновків щодо співставлення доказів з ознаками об`єктивної та суб`єктивної сторін інкримінованого злочину, чим порушив вимоги закону щодо вмотивованості судового рішення, передбачені частиною 4 статті 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК).
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор у судовому засіданні частково підтримала вимоги касаційної скарги, зазначила, що судом апеляційної інстанції не надано відповідей на доводи прокурора, зазначені в апеляційній скарзі, а посилання на наявність у діях ОСОБА_8 непрямого умислу суд взагалі залишив поза увагою. 
		Учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. 
		Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від інших учасників не надходило. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, думку прокурора та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. 
		Згідно з положеннями статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. 
		Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		Розглянувши доводи прокурора ОСОБА_7 щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, які призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, Суд дійшов таких висновків.
		Згідно з приписами частини 1 статті 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, ґрунтуються на сукупності доказів, досліджених судом, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Так, зі змісту самої касаційної скарги прокурора вбачається, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у кримінальному провадженні докази, перевірено усі доводи обвинувачення і захисту, дано правильну оцінку доказам, які стосуються причин смерті потерпілого ОСОБА_9 , однак, оцінюючи всі досліджені докази у сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням помилково встановив форму вини ОСОБА_10 , що призвело до невірної кваліфікації його діяння.
		За своїм правовим змістом кваліфікація діяння завжди обумовлена необхідністю доказування за допомогою кримінальних процесуальних і криміналістичних засобів двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
		Так, умисне вбивство, відповідальність за яке передбачена статтею 115 КК, слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, передбачене частиною 2 статті 121 КК. Визначальним фактором при кваліфікації зазначених діянь є спрямованість умислу особи, її суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій. Під спрямованістю умислу розуміється мобілізація інтелектуально-вольових зусиль винного на вчинення діяння, що посягає на конкретний об`єкт, здійснюється обраним винуватим способом та заподіює конкретні наслідки. При цьому, для кваліфікації безпосереднє і вкрай важливе значення має встановлення виду умислу за ступенем конкретизації в свідомості суб`єкта злочину, передбачення можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний і невизначений умисел. 
		На відміну від визначеного умислу, де особа має конкретне, точне уявлення про індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість настання конкретних суспільно-небезпечних наслідків, при альтернативному або невизначеному умислі свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний), або широкого спектру негативних наслідків в межах одного виду шкоди чи різних її видів, що, хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально не визначені в його свідомості (невизначений). 
		Зі змісту касаційної скарги вбачається, що сторона обвинувачення наполягає на наявності у діях ОСОБА_8 саме непрямого (невизначеного ) умислу, що свідчить про необхідність кваліфікації вчиненого ним злочину за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК.
		Підставою для кваліфікації кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_8 за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК, може бути лише наявність відповідних доказів, які повинна була надати сторона обвинувачення, що дозволило б суду сформувати внутрішнє переконання та дійти обґрунтованого висновку про психічне ставлення засудженого до заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_9 саме у формі умислу. Зазначена позиція кореспондує зі сталою практикою Верховного Суду , відповідно до якої для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного з метою відмежування умислу від необережності. 
		Проте, Судом встановлено, що у зазначеному кримінальному провадженні стороною обвинувачення не було обґрунтовано належним чином наявності у діях ОСОБА_8  складу злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 КК. 
		Посилання прокурора щодо невиконання судом першої інстанції вказівок суду касаційної інстанції, зазначених у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, якою було скасовано попередні судові рішення щодо ОСОБА_8 , також не знаходить свого підтвердження, оскільки Верховним Судом вже були скасовані судові рішення за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення на підставі невстановлення ознак події злочину (час, місце), що впливає на кримінально-правову кваліфікацію діяння, проте, стороною обвинувачення так і не було надано належних доказів, які б дозволили судам першої та апеляційної інстанцій дійти висновку про наявність у діях ОСОБА_8 умислу на вбивство, та, відповідно, кваліфікувати інкриміноване йому кримінальне правопорушення за ознаками складу злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 КК.
		Згідно з положеннями статей 404, 419 КПК, при перегляді вироку апеляційний суд зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому цим Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи було їх оцінено місцевим судом із додержанням правил статті 94 КПК і відповідно до досліджених доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. 
		Саме на підставі доказів, наданих суду сторонами та дослідженими у судовому засіданні Львівський апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, зокрема, про те, що ОСОБА_8 у разі наявності у нього умислу на позбавлення життя потерпілого, мав реальну можливість довести свої злочинні дії до кінця, однак, після нанесення тілесних ушкоджень, вважаючи, що такі не можуть загрожувати життю ОСОБА_9 , залишив місце вчинення злочину. Крім того, на спростування доводу прокурора щодо ненаведення висновків щодо співставлення доказів з ознаками об`єктивної та суб`єктивної сторін інкримінованого злочину, апеляційним судом було встановлено, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, які підтверджують настання наслідків, щодо яких ОСОБА_8 не заперечує. 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зібрані у кримінальному провадженні докази, всупереч доводам сторони обвинувачення, не містять об`єктивних даних, які б свідчили про намір ОСОБА_8 вчинити умисне вбивство ОСОБА_9 , а тому залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
		За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень, встановлених приписами статей 412, 413, 414 КПК в оскаржених судових рішеннях за доводами, викладеними у касаційній скарзі прокурора.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		у х в а л и в:
		Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 червня 2020 року залишити без зміни, а касаційну скаргу першого заступника прокурора Закарпатської області ОСОБА_7  без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною іоскарженню не підлягає.
		С у д д і:
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...