Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/38773/17-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: 08.12.2020. Зареєстровано: 09.12.2020. Оприлюднено: 09.12.2020.

Номер судового провадження: 2-569/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/38773/17-ц 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 листопада 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого :  судді   Соколова О.М.,
		при секретарі:   Шевченко О.В.
		справа №  757/38773/17-ц
		за участю:
		представника відповідача за первісним позовом - представника позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_4
		розглянувши у судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 757/38773/17-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У липні 2017 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та стягнення три проценти річних.
		Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що на виконання умов договору позики від 10.07.2014 р., укладеного між ним та ОСОБА_2 , відповідно до якого останньому надано грошові кошти в сумі 14 716 609,11 гривень, зі строком повернення до 10.09.2014, про що ОСОБА_2 надав письмову розписку про отримання коштів. Вказує, що ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором не виконав та не повернув суму позики, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить суд стягнути з відповідача заборгованість з повернення суми позики.
		Під час розгляду справи, позивачем неодноразово подавались заяви про збільшення позовних вимог, та відповідно до останньої заяви від 29.03.2018, просив стягнути з відповідача суму позики у гривнях еквівалент 1 249 287, 70 доларів США на день платежу, проценти за користування позикою у сумі 21 768 577,85 грн. та 3 % - 3 498 000, 75 грн.(т. ІІ а.с.140-149)
		26.02.2018 р. представником ОСОБА_2 , подано зустрічну позовну заяву, в якій останній просить визнати недійсним договір позики від 10.07.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначає, що ОСОБА_2 грошові кошти від позивача не отримувались, будь-яких договорів з останнім не підписувалось. А тому просив визнати договір недійсним.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.03.2018 року об`єднано в одне провадження первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2   про стягнення заборгованості та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики.
		18.04.2018 від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому останній зазначив, що вимоги є безпідставними. Посилання позивача не відповідають дійсності, оскільки таким чином ОСОБА_2 не бажає виконувати зобов`язання за Договором позики, та вдається до низки зловживань процесуальними правами. З огляду на викладене, просить залишити заяву без розгляду.
		25.05.2020 від представника ОСОБА_2   надійшов відзив на позову, в якому заперечив щодо первісного позову, оскільки договір та розписку його довіритель не підписував, а отже, у ОСОБА_2   немає ніяких зобов`язань перед ОСОБА_1 , що підтверджується також висновком експерта. Просив відмовити у задоволенні первісного позову, та задовольнити зустрічний позов.
		У судовому засіданні 12.11.2020 представники позивача за первісним позовом - представники відповідача за зустрічним позовом зазначили,  про те, що підтримують позовні вимоги первісного позову, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та просили їх задовольнити. Щодо зустрічного позовної заяви зазначили, що вона є безпідставною, так як даний договір та розписка підписувались ОСОБА_2 , просили відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви, у зв`язку з її безпідставністю. В судове засідання призначене 19.11.2020 року представники позивача не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином. Разом з тим, подали клопотання про відкладення розгляду.
		Представник відповідача за первісним позовом - представник позивача за зустрічним позовом  - ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав зустрічну позовну заяву, зазначив, щодо договір та розписка не підписувались ОСОБА_2 з посиланням на висновок експерта який міститься в матеріалах справи. Стосовно первісного позову вказує, що оскільки ОСОБА_2 не укладався зазначений договір та не надавалась розписка про отримання суми позики, то заборгованість перед ОСОБА_1 у його довірителя відсутня, тому просить відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі. Не заперечував, щодо розгляду справи у відсутність інших учасників, оскільки представниками ОСОБА_1 пояснення по суті позовних вимог первісного та зустрічного позову надані в минулих засіданнях.
		Відповідно до п.1 ч. 3 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9033/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9033" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ст. 223 ЦПК України</a>, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		За наведених обставин, враховуючи думку представника відповідача за первісним позовом - представника позивача за зустрічним позовом, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність інших учасників на підставі наявних в ній доказів, з урахуванням того, що пояснення по суті позовних вимог первісного та зустрічного позову представниками позивача за первісним позовом - представниками відповідача за зустрічним позовом надані в минулих засіданнях.
		Враховуючи пояснення учасників справи, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні первісного позову та у задоволенні зустрічного позову, слід відмовити виходячи з наступних підстав.
		В своєму первісному позові, ОСОБА_1 наголошує на тому, що між ним та ОСОБА_2 , 10.07.2014 р. було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 14 716 609,11 гривень гривнях еквівалент 1 249 287, 70 доларів США зі строком повернення до 10.09.2014 р. (т.1 а.с. 32-33)
		Як на факт підтвердження укладення вищевказаного договору посилається на розписку від 10.07.2014 року. (т.1 а.с. 34)
		Вважає, що оскільки ОСОБА_2 не виконано умови договору з останнього підлягає стягненню 1 249 287,70 доларів США.
		Дійсно, відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843595/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843595" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 526 ЦК України</a> зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Кодексу</a>, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно дост. 610, 612 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ЦК України</a> порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
		Так, відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844138/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#844138" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 1046 ЦК України</a>, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844139/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#844139" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 1047 Цивільного кодексу України</a>, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844140/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#844140" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Статтею 1048 Цивільного кодексу України</a> передбачено право позикодавця  на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
		Частиною першою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844141/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#844141" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 1049 ЦК України</a> встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
		За змістом <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844142/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#844142" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 1050 ЦК України</a> якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843697" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 625 цього Кодексу</a>. 
		Звертаючись до суду з позовом, позивач також заявив вимоги про стягнення з відповідача три відсотка річних, нарахованих на суму боргу в порядку <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843697" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 625 ЦК України</a>, зазначаючи, що прострочення виконання відповідачем свого фінансового зобов`язання з повернення коштів є підставою для нарахування і стягнення суми.
		Зазначає, що підлягає стягненню три відсотка річних у розмірі 3 498 000, 75 грн.( 1 249 287,70 х 3% /365 х 1295(днів) = 132 972,13 доларів США.
		Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, на виконання ухвали суду від 21.05.2019 у праві призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково - дослідного інституту судових експертиз  (м.Київ, вул.  Смоленська, 6). Відповідно до висновку експертів від 16.08.2019 № 17124 - 17126/19-32/22334/19-32 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 757/38773/17-ц, вбачається, що підписи від імені ОСОБА_2 у договорі позики від 10.07.2014 року та у розписці від 10.07.2014 року виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.
		Наданий висновок експерта відповідає вимогам <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8079/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8079" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 102 ЦПК України</a>, оскільки експерт попереджений про кримінальну відповідальність за статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911719/ed_2020_11_14/pravo1/T012341.html?pravo=1#911719" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">384</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2064/ed_2020_11_14/pravo1/T012341.html?pravo=1#2064" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">385 КК України</a>.
		З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що договір є неукладеним, а отже й підстави для стягнення за ним заборгованості відсутні, тому у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики слід відмовити.
		Що стосується зустрічного позову, то суд вважає, що він також не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
		Так, у своїх позовних вимогах ОСОБА_2 наголошує на визнанні договору позики від 10.07.2014 недійсним, оскільки грошові кошти від позивача ним не отримувались, зазначений договір та розписка не підписувались, а договір позики та розписку підписано невстановленою особою. 
		У відповідності до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844143/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#844143" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 1051 ЦК України</a> позивальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843253" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 215 ЦК України</a>, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843241" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 203 цього Кодексу</a>.
		Частинами першою - третьою, п`ятою та шостою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843241" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 203 ЦК України</a> встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 4 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_11_06/pravo1/VS090583.html?pravo=1" title="Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними; нормативно-правовий акт № 9 від 06.11.2009" target="_blank">Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»</a> судам відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843253" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 215 ЦК</a> необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна  із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843263/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843263" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 225 ЦК</a> тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
		Згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843253" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 215 ЦК України</a> підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843241" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 203 цього Кодексу</a>. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843242/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843242" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 204 ЦК України</a>, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Зазначена норма кореспондує частинам 2,3 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843253" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 215 ЦК України</a>, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими. 
		З матеріалів справи вбачається, що спірний договір, укладений від імені ОСОБА_2 , підписаний не ним, а іншою особою. 
		Таким чином, з урахуванням висновків експерта, які містяться в матеріалах справи, договір є неукладеним, а тому не підлягає визнанню недійсним.
		З огляду на викладене, зустрічний позов ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, задоволенню не підлягає.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7941/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7941" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ст. 81 ЦПК України</a> кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8012/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8012" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ст. 89 ЦПК України</a> суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.  Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вимог первісного позову та зустрічного позову в повному обсязі.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8349/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8349" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ст. 141 ЦПК України</a> судовий збір, сплачений позивачем при подання позову, йому не відшкодовується. 
		Керуючись, ст.ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7391/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7391" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">3-7</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7442/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7442" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">10-13</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7499/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7499" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">18</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7454/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7454" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">11</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7922/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7922" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">76-83</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8045/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8045" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">95</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8284/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8284" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">133</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8349/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8349" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">141</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8658/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8658" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">174</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8994/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8994" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">213</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9074/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9074" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">228</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9077/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9077" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">229</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9137/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9137" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">241-246</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9287/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9287" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">258</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9297/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9297" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">259</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9337/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">263-268</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9437/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9437" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">272</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9456/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9456" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">273 ЦПК України</a>,ст.ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843594/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843594" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">525</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843595/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843595" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">526</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843623/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843623" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">553</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843624/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843624" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">554</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#843697" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">625</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844140/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#844140" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">1048</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844141/ed_2020_11_15/pravo1/T030435.html?pravo=1#844141" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">1049 ЦК України</a>, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
		В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення складено 26.11.2020 року.
		 
		Суддя                                                        О.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...