Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/178/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 09.12.2020. Зареєстровано: 10.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2020.
Дата набрання законної сили: 09.12.2020
Номер судового провадження: К/9901/22579/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 грудня 2020 року 
		м. Київ
		справа №300/178/20
		адміністративне провадження №К/9901/22579/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
		до Долинської міської ради Івано-Франківської області
		про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинення дій
		за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
		на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Гудима Л.Я., суддів Довгополова О.М., Святецького В.В.),
		В С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		В січні 2020 року ПАТ «Укрнафта» (далі також - позивач) звернулося в суд з позовом до Долинської міської ради Івано-Франківської області (далі також - відповідач), в якому просило: 
		визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення по розгляду клопотання ПАТ Укрнафта №     01/01/11/07/01/01-01/02-1092 від 28 листопада 2019 року про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 53,1685 га, кадастровий номер 2622010100:01:029:0002; 
		зобов`язати відповідача прийняти на пленарному засіданні рішення щодо розгляду даного клопотання.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 травня 2020 року позов задоволено.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був аргументовано відхилити проект рішення про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки чи повернути його на доопрацювання, чого ним не було зроблено, про що свідчить витяг із протоколу пленарного засідання від 24 грудня 2019 року.
		З огляду на це, суд першої інстанції прийшов до висновку, що неприйняття відповідачем жодного рішення за клопотанням позивача про надання згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, є протиправним.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати зазначене рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
		Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року апеляційну скаргу Долинської міської ради Івано-Франківської області задоволено, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 травня 2020 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що повноваження відповідача щодо надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки є дискреційним, оскільки в цьому випадку у відповідача є два варіанти поведінки, а саме надати згоду або відмовити у її наданні, при цьому, апеляційний суд зауважив, що в даному випадку відмова у наданні згоди, згідно з Регламентом, може бути висловлена шляхом відхилення проекту рішення про надання згоди.
		На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Долинська міська рада Івано-Франківської області діяла в межах повноважень та порядку, які визначені Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламентом Долинської міської ради Івано-Франківської області, а тому протиправної бездіяльності не допустила, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 
		Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваній постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема частину першу статті 123 Земельного кодексу України, частини першу та другу статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
		При цьому, заявник вказує на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції застосував частину першу статті 123 Земельного кодексу України та частини першу та другу статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №     607/14165/17, який полягає у тому що відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету; неприйняття одного з рішень, визначених статтею 123 Земельного кодексу України, за клопотанням позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є протиправним. Крім того, зазначає, що суд не врахував позицію Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 15 серпня 2019 року у справі №     0440/5781/18 і полягає у тому, що бездіяльність органу місцевого самоврядування стосовно ненадання у встановлений чинним законодавством термін дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи.
		Позиція інших учасників справи
		15 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		Касаційна скарга надійшла до суду 4 вересня 2020 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №300/178/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду від 8 грудня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 9 грудня 2020 року.
		Скаржником було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 9 грудня 2020 року.
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» 28 листопада 2020 року звернулося до Долинської міської ради Івано-Франківської області з клопотанням №     01/01/11/07/01/01-01/02-1092 про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 53,1685 га, кадастровий номер 2622010100:01:029:0002 за цільовим призначенням     11.01 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, для подальшого одержання у користування земельної ділянки орієнтовною площею 22,4647 га.
		До вказаного клопотання позивачем долучено графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, копії договору оренди від 1 липня 2005 року №     2/4-1/78-ОР/918/05-ОР, додаткової угоди №     1 від 15 липня 2015 року, протоколу розбіжностей до додаткової угоди №     1 від 17 серпня 2015 року, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 2622010100:01:029:0002.
		Комісією з питань землекористування та земельних відносин рекомендовано не підтримати на сесії міської ради клопотання позивача, що підтверджується протоколом від 4 грудня 2019 року №     6.
		Згідно з витягу із протоколу пленарного засідання одинадцятої сесії міської ради від 24 грудня 2019 року та поіменного голосування встановлено результати голосування з даного питання: за - 4, проти     9, утрималися     10, відсутні     12.
		Листом від 26 грудня 2019 року №178018 Долинська міська рада повідомила позивача, що питання про надання згоди на поділ земельних ділянок 47,0733 га, 53,1685 га, 21,0715 га та 29,3876 га, для обслуговування свердловин, були винесені на розгляд 11 сесії міської ради 24 грудня 2019 року, однак при голосуванні вони не отримали необхідної кількості голосів для прийняття рішення по задоволенню клопотань.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
		Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Відповідно до частини другої статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
		Згідно з частиною другою статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.
		Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
		Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
		надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
		формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
		Частиною шостою статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.
		Відповідно до статті 56 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року №    858-IV технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, зокрема, включає згоду власника земельної ділянки на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем.
		Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої, другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №    280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
		Згідно з частиною п`ятнадцятою статті 46 Закону №    280/97-ВР порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні.
		Отже, підготовка і розгляд питань, вирішення яких належить до повноважень ради, виносяться на пленарні засідання ради і регулюється Регламентом ради. Це стосується і клопотання позивача про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, оскільки окремого порядку отримання такої згоди законодавством України не визначено.
		Регламент Долинської міської ради Івано-Франківської області затверджений рішенням Долинської міської ради Івано-Франківської області №    16-2/2019 від 31 липня 2019 року (далі- Регламент).
		Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 6 статті 12 Регламенту питання до порядку денного сесії ради вносяться відповідно до плану роботи ради, рішень ради та її постійних комісій, а також міським головою, депутатами, виконавчим комітетом ради, загальними зборами громадян.
		Питання вноситься на розгляд ради за наявності проекту рішення та в разі необхідності інформаційно - довідкових матеріалів до нього.
		Проекти рішень ради, доповіді, довідкові матеріали з питань, що виносяться на розгляд сесії, готуються депутатами, комісіями, виконавчими органами ради, загальними зборами громадян.
		Проекти рішень попередньо розглядаються постійною комісією ради відповідно до її компетенції, або, за домовленістю чи дорученням голови, секретаря ради - у кількох комісіях.
		Статтею 16 Регламенту визначено, що розгляд проектів рішень відбувається згідно з порядком, визначеним статтею 15 Регламенту.
		Результатом розгляду проекту рішення може бути його зняття на доопрацювання чи не підтримання проекту, прийняття його за основу чи прийняття проекту в цілому.
		В разі зняття проекту рішення він передається на доопрацювання в профільну постійну комісію (комісії) ради, до виконавчих органів ради або інші визначені радою органи.
		В разі прийняття проекту за основу зауваження і доповнення, що надійшли під час обговорення, а також подані у письмовій формі після обговорення, розглядаються й узагальнюються в постійних комісіях (комісії) або на засіданні виконавчого комітету, і з відповідними висновками вносяться на друге читання ради.
		Згідно із частинами першою-п`ятою статті 17 Регламенту голосування може бути простим, рейтинговим, поіменним, таємним.
		Встановлює результати голосування (відкрите, рейтингове, таємне) утворена з числа депутатів лічильна комісія.
		Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Результати поіменного голосування публікуються на офіційному веб-сайті міської ради і зберігаються протягом необмеженого строку. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.
		Рейтинговим є голосування кількох пропозицій або поправок у порядку їх внесення, що стосується одного і того ж питання і включають одна одну (альтернативні пропозиції).
		Стаття 18 Регламенту регулює порядок прийняття рішень Долинською міською радою Івано-Франківської області.
		Згідно із цією статтею рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		Рішення з процедурних питань приймається простою більшістю депутатів присутніх у залі.
		Рішення з питання, що не має процедурного характеру, приймається на пленарному засіданні більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». При встановленні результатів голосування до загального складу міської ради включається міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
		Рішення, що не одержали потрібної кількості голосів, відхиляються чи повертаються на доопрацювання.
		Отже, з огляду на наведені вище норми Регламенту суд приходить до переконання в тому, що проекти рішень готуються лише з варіантом позитивного вирішення питання.
		В той же час, рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість депутатів від загального складу Ради та викладається у формі окремого документу.
		Натомість, проект рішення, який не отримав необхідної кількості голосів на свою підтримку, вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документу про відмову в задоволенні відповідної вимоги, заяви чи клопотання, а такий результат фіксується у протоколі пленарного засідання Ради.
		Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 вересня 2018 року у справі №343/244/16-а, в якій суд вказав, що рішення міськрадою було «не прийнято» у зв`язку із не набранням відповідної кількості голосів. 
		Суд звертає увагу на те, що подібна процедура прийняття рішень передбачена й іншими представницькими колегіальними органами, зокрема, Верховною Радою України. 
		Так, Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI  затверджено Регламент Верховної Ради України. Відповідно до частини першої статті 46 Регламенту Верховної Ради України рішеннями Верховної Ради є акти Верховної Ради, а також процедурні та інші рішення, які заносяться до протоколу пленарних засідань Верховної Ради. 
		Відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України та частини першої статті 47 Регламенту Верховна Рада приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, крім випадків, передбачених Конституцією України та цим Регламентом.
		Відповідно до частини другої статті 54 Регламенту Верховної Ради України у протоколі пленарного засідання Верховної Ради зазначаються, зокрема, окремо кожне питання порядку денного; результати голосування проектів законів, постанов, інших актів Верховної Ради, доручення Верховної Ради, пропозиції народних депутатів і прийняті рішення, у тому числі процедурні.
		Ні Конституцією України, ні Регламентом Верховної Ради України не передбачено, що у разі не набрання необхідної кількості голосів за прийняття певного рішення, Верховна Рада України голосувала б за окремий документ про відмову у прийнятті такого рішення.
		Які вірно встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, Долинська міська рада Івано-Франківської області 24 грудня 2019 року на засіданні 11-ї сесії 7-го скликання розглянула питання про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 53,1685 га, кадастровий номер 2622010100:01:029:0002, де за результатами голосування проект рішення не набрав необхідної кількості голосів на його підтримку.
		Внаслідок цього, проект рішення був відхилений, а в протоколі від 24 грудня 2019 року зафіксовано, що вищевказане питання розглянуто, однак позитивного рішення не прийнято. Таким чином, було відмовлено в задоволенні заяви про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень. 
		Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
		Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
		Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі №200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі №818/600/17 та від 21 листопада 2019 року у справі №344/8720/16-а.
		Повноваження відповідача щодо надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки є дискреційним, оскільки в цьому випадку у відповідача є два варіанти поведінки, а саме надати згоду або відмовити у її наданні, при цьому, суд зазначає, що в даному випадку відмова у наданні згоди, згідно з Регламентом, може бути висловлена шляхом відхилення проекту рішення про надання згоди.
		При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
		З приводу тверджень позивача про те, що в оскаржуваній постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема частину першу статті 123 Земельного кодексу України, частини першу та другу статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема, без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 607/14165/17 та від 15 серпня 2019 року у справі № 0440/5781/18, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
		Зі змісту постанов Верховного Суду у справі від 19 червня 2018 року у справі № 607/14165/17 та від 15 серпня 2019 року у справі № 0440/5781/18 вбачається, що предметом їх спору є надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у користування у порядку статті 123 Земельного кодексу України, тоді, як предметом спору у справі, яка розглядається, є надання згоди власника земельної ділянки на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем, яке врегульовується статтею 79-1 Земельного кодексу України та статтею 56 Закону України «Про землеустрій». 
		Крім того, відповідно до частини третьої статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. 
		Тобто порядок, встановлений статтею 123 Земельного кодексу України щодо відведення земельної ділянки у користування зобов`язує уповноважений орган у разі відмови у наданні зацікавленій особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування викласти таку відмову окремим рішенням, навівши мотиви його прийняття, наведені в частині третій вказаної статті. При цьому, повноваження органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування не є дискреційними.
		Тоді, як законодавством України не передбачено обов`язку уповноваженого органу у разі не надання згоди власника земельної ділянки на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем, яке врегульовується статтею 79-1 Земельного кодексу України та статтею 56 Закону України «Про землеустрій», викладати її окремим документом про відмову у наданні згоди власника земельної ділянки на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем та наводити відповідні мотиви такого рішення. Крім того, як вже було зазначено вище судом, повноваження відповідача щодо надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки є дискреційним.
		Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 червня 2018 року у справі №    607/14165/17 та від 15 серпня 2019 року у справі № 0440/5781/18, не знайшли свого підтвердження.
		Позивачем не доведено та судами самостійно не встановлено, що оскаржуваний акт суперечить вимогам, які КАС України у частині другій статті 2 ставить, зокрема, до рішень суб`єктів владних повноважень, або основним принципам місцевого самоврядування, закріпленим у статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»: законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб.
		Також суд зазначає, що частиною першою статті 123 Земельного кодексу України чітко передбачено, що рішення Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
		Тоді, як у справі, яка розглядається позивач земельна ділянка, яка належить територіальній громаді Долинської міської ради Івано-Франківської області, вже передана у користування позивачу. Позивач звернувся до відповідача не щодо відведення земельної ділянки у користування у порядку статті 123 Земельного кодексу України, а щодо її поділу у порядку статті 79-1 Земельного кодексу України та статті 56 Закону України «Про землеустрій».
		При цьому, як вже було зазначено вище, підготовка і розгляд питань, вирішення яких належить до повноважень ради, виносяться на пленарні засідання ради і регулюється Регламентом ради. Це стосується і клопотання позивача про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, оскільки окремого порядку отримання такої згоди законодавством України не визначено.
		Таким чином, в результаті касаційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме, частини першої статті 123 Земельного кодексу України та частини першої, другої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
		Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Долинської міської ради Івано-Франківської області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинення дій, а доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують.
		Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
		Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» залишити без задоволення.
		Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          І.В. Желєзний
		                                                                                          Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...