Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 599/1579/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2020.
Дата набрання законної сили: 03.12.2020
Номер судового провадження: 61-5892ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		03 грудня 2020року
		м. Київ
		 
		справа № 599/1579/18-ц
		провадження № 61-5892св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., 
		Червинської М. Є.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Орган опіки та піклування Зборівської районної державної адміністрації,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 27 листопада 2018 року в складі судді Чорної В. Г. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Костів О. З., 
		В С Т А Н О В И В:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Зборівської районної державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. 
		 
		Позовна заява мотивована тим, що вона є власником житлового будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 , який належить їй на праві приватної власності. З її дозволу як власника, у даному будинку зареєстровані правнуки ОСОБА_4                           ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , законним представником яких є відповідач у справі ОСОБА_2 (їх мати). 
		07 лютого 2013 року рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Дітей залишено на вихованні                     ОСОБА_2 . Фактично з дня розірвання шлюбу діти проживають з матір`ю -                    ОСОБА_2 , у належному їй на праві власності будинку за адресою:                                                 АДРЕСА_2 . Оскільки неповнолітні діти не проживають за місцем своєї реєстрації без поважних причин понад один рік, та, враховуючи, що даний факт створює їй перешкоди у отриманні державної субсидії, тому просить суд визнати ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право на користування житловим будинком з надвірними спорудами, що в АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 27 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що неповнолітні діти відповідача не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх непроживання у спірному будинку не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3  подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. 
		Аргументи учасників справ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що діти понад один рік без поважних причин не проживають у спірному будинку, зробили необґрунтований висновок про відсутність, передбачених частиною другою статті 405 ЦК України підстав для визнання їх такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням. 
		Відзив на касаційну скаргу не подано. 
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21 липня 2002 року Зборівською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером І-1461, що підтверджується реєстраційним посвідченням Зборівського районного бюро технічної інвентаризації від 18 серпня 2002 року. 
		У даному житловому будинку зареєстровані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законним представником яких є мати ОСОБА_2 .
		Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 07 лютого                  2013 року №595/118/13-ц розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено на вихованні ОСОБА_2 .
		Згідно з даними Управління міграційної служби батько неповнолітніх дітей                             ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в Тернопільській області не зареєстрований. ОСОБА_6 проживає без реєстрації в будинку позивача, що не заперечувалося представниками сторін.
		Із довідки, виданої виконкомом Озерянської сільської ради Бучацького району                    від 17 липня 2018 року № 192  вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають без реєстрації по АДРЕСА_2 разом із матір`ю - ОСОБА_2 , яка є власником згаданого будинку.
		Відповідно до довідок від 24 вересня 2018 року № 75, 76, виданих Озерянською ЗОШ І-ІІ ступенів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ,                             ІНФОРМАЦІЯ_2 навчаються в Озерянській ЗОШ І-ІІІ відповідно з 01 вересня 2012 року та 01 вересня 2014 року по даний час. 
		Згідно з довідкою від 03 жовтня 2018 року № 03/10/18, виданою Тернопільською обласною благодійною організацією «Фонд розвитку села Малишівці» ОСОБА_6 (батько дітей) отримував кошти за своїх малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 протягом 2015 року - 7940 грн, 2016 року - 6000 грн, 2017 року - 8000 грн, 2018 року - 6000 грн. 
		Крім того, із відповіді від 02 жовтня 2018 року № П-18(АЗ)/066/01-27 вбачається, що ОСОБА_1 отримувала субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг з врахуванням зареєстрованих осіб, у тому числі дітей. (а.с.52).
		Предметом доказування у даній справі, з урахуванням змісту позовних вимог до неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та правових підстав, за яких ці вимоги пред`явлено позивачем, є не проживання дітей без поважних причин понад один рік в будинку.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
		Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
		Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Враховуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що належні та допустимі докази не проживання без поважних причин відповідачів у спірній квартирі відсутні, оскільки неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не проживають у спірному житлі з поважних причин, якими є розірвання шлюбу між їхніми батьками і їх проживання разом з матір`ю, а позбавлення їх права користування житловим приміщенням не переслідуватиме легітимну мету та є втручанням у право на житло в розумінні положень статті 8 Конвенції на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
		Крім того, встановлено, що діти були поселенні і зареєстровані зі згоди власника - позивача, приїжджають до батька за місцем його проживання в спірному будинку, там знаходяться їх речі, батько отримував допомогу на них із благодійного фонду в зв`язку із шкідливістю проживання в даному населеному пункті, а позивач - субсидію.
		Також правильними є висновки судів і про те, що враховуючи їх неповнолітній вік, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не можуть самостійно обирати місце свого проживання, тому факт їх не проживання у спірному будинку обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення їх права користування житлом, у якому на законних підставах вони зареєстровані і де фактично проживає їх батько хоча і без реєстрації.
		Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
		Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 27 листопада 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 лютого                            2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                              В. М. Коротун 
		С. Ю. Бурлаков
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...