Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/9228/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; державного регулювання ринків фінансових послуг, з них; операцій із цінними паперами.
Надіслано для оприлюднення: 10.12.2020. Зареєстровано: 11.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.12.2020.
Дата набрання законної сили: 08.12.2020
Номер судового провадження: A/855/23217/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/9228/18                                                              
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		08 грудня 2020 року                                                                                            м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Головуючого судді: Бужак Н. П.
		Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
		За участю секретаря: Кондрат Л.Г.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року, суддя Григорович П.О., у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання протиправним та скасування рішення №281 від 26.04.2018 року щодо анулювання ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем здійснювалась ліцензійна діяльність протягом року, а прийняте рішення суперечить Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". Крім того, позивача не було запрошено на засідання комісії при прийнятті оскаржуваного рішення.
		Також позивач зазначає, що з січня 2018 року AT "Ощадбанк" здійснював заходи щодо надання послуг з андеррайтингу та послуг платіжного агента для випуску облігацій внутрішньої місцевої позики м. Львова 2018 року серії G та Н, хоча відповідач наполягає на тому, що відповідний договір за наслідками наведених правовідносин між позивачем і Львівською міською радою було підписано після анулювання ліцензій.
		Водночас, позивач вважає, що Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності" не передбачено такої підстави для анулювання ліцензії, як не здійснення ліцензіатом певного виду господарської діяльності протягом року.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом встановлено, що 26 квітня 2018 року Національною комісією з цінних патерів та фондового ринку прийнято рішення №281, яким анульовано ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами, а саме: андеррайтингу серії АЕ №642065 від 19.06.2015 року; діяльності з управління цінними паперами серії АЕ №642066 від 19.06.2015 року, що видані на підставі рішення Комісії від 19.06.2015 року №850 Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" на підставі підпункту 10 пункту 1 розділу IV Порядку, у зв`язку з нездійсненням ліцензіатом вищевказаних видів професійної діяльності на фондовому ринку протягом року.
		Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням контролюючого органу, вважаючи його протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
		В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні визначає Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. 
		Положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», передбачено, що до основних завдань Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку відноситься: 1) формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів; 2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних; 3) здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування; 4) захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень; 5) сприяння розвитку ринку цінних паперів; 6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення 
		Норми п. п. 9, 14-2, 38 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», передбачають, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого: встановлює порядок та видає ліцензії на провадження діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює зазначені ліцензії в разі порушення вимог законодавства про цінні папери; встановлює порядок розгляду справ про правопорушення на ринку цінних паперів; виконує інші завдання відповідно до закону. 
		У відповідності до приписів ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право, зокрема: у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку виносити попередження, зупиняти на термін до одного року обіг цінних паперів, дію ліцензій, виданих Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких ліцензій; накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників, аж до анулювання ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.
		Вказані вище положення п. 9 ч. 2 ст. 7 та ст. 8 Закону, також знаходить своє відображення в п. п. 35 п. 4, пп. 64 п. 6 Положення про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку.
		Так, рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14.05.2013 року № 816 затверджено «Порядок зупинення дії та анулювання ліцензії на окремі види професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів)».
		Зміст п. 1 р. І Порядку, передбачає перелік термінів, що у ньому застосовуються, зокрема: анулювання ліцензії - позбавлення ліцензіата Комісією права на провадження окремого виду професійної діяльності на фондовому ринку; зупинення дії ліцензії - зупинення на строк до одного року дії ліцензії у разі порушення ліцензіатом законодавства; порушення законодавства - порушення законодавства про цінні папери, нормативно-правових актів Комісії та ліцензійних умов провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів (фондовому ринку).
		У відповідності до п. 3 р. І Порядку, Комісія, у разі виявлення порушення законодавства застосовує до ліцензіата санкції, установлені «Правилами розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій», згідно п. 1 р. XVII яких, за правопорушення на ринку цінних паперів, зазначені у ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», до юридичних осіб застосовуються фінансові санкції, передбачені цією статтею.
		Положеннями ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», визначено, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку застосовує до юридичних осіб: фінансові санкції; зупиняє або анулює ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, яку було видано такому професійному учаснику фондового ринку; анулює свідоцтво про реєстрацію об`єднання як саморегулівної організації фондового ринку, яке було видано такому об`єднанню.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на пілдставі, в межах провноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За змістом ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
		1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
		2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		4) безсторонньо (неупереджено);
		5) добросовісно;
		6) розсудливо;
		7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
		8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
		9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
		10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Статтею 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Отже нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції та Законів України.
		Вища юридична сила закону полягає в тому, що всі підзаконні нормативні акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» цей Закон регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.
		Згідно ст. 1 Закону: п. 7) орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або уповноважений законом державний колегіальний орган; п. 3) ліцензіат - суб`єкт господарювання, який має ліцензію на провадження встановленого законом виду господарської діяльності.
		За змістом п. 3 ч.1 ст. 6 Закону орган ліцензування для цілей цього Закону за відповідним видом господарської діяльності здійснює контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов та за результатами перевірки приймає рішення.
		Стаття 16 Закону  містить підстави для анулювання ліцензії.
		Зокрема, відповідно до ст. 16 Закону анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадженн виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії.
		Окрім того, зазначена норма Закону визначає вичерпний перелік підстав для анулювання ліцензії, а саме:
		1) заява ліцензіата про анулювання власної ліцензії. Не є підставою для анулювання ліцензії заява ліцензіата про анулювання його ліцензії, що подана після видання органом ліцензування розпорядчого документа про проведення перевірки додержання таким ліцензіатом вимог ліцензійних умов і до закінчення строку:
		перевірки та усунення порушень ліцензійних умов (у разі їх наявності);
		у тридцять робочих днів після спливу терміну виконання ліцензіатом розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов (крім випадку видання протягом цього строку органом ліцензування розпорядчого документа про проведення позапланової перевірки виконання ліцензіатом розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов);
		2) набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання ліцензії або скасування такого рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування;
		3) наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи (державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця), крім випадку та строку, передбачених частиною четвертою статті 15 цього Закону;
		4) подання копії свідоцтва про смерть фізичної особи - підприємця (у разі відсутності правонаступника);
		5) акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, встановлених для виду господарської діяльності;
		6) акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов. Повторним порушенням ліцензіатом ліцензійних умов вважається вчинення ним протягом двох років з дня видання органом ліцензування розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов нового порушення хоча б однієї з вимог ліцензійних умов, щодо якої видавалося таке розпорядження;
		7) акт про виявлення недостовірності даних у документах, поданих суб`єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії;
		8) акт про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування. Відмовою ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування вважається недопуск уповноважених посадових осіб органу ліцензування до здійснення перевірки додержання ліцензіатом вимог відповідних ліцензійних умов за відсутності передбачених для цього законом підстав (зокрема, ненадання документів, інформації щодо предмета перевірки на письмову вимогу посадових осіб органу ліцензування, відмова в доступі посадових осіб органу ліцензування до місць провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, об`єктів, що використовуються ліцензіатом при провадженні діяльності, що підлягає ліцензуванню, або відсутність протягом першого дня перевірки за місцезнаходженням ліцензіата особи, уповноваженої представляти інтереси ліцензіата на час проведення перевірки);
		9) акт про документальне підтвердження встановлення факту контролю (вирішального впливу) за діяльністю ліцензіата осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України", та (або) дії яких створюють умови для виникнення воєнного конфлікту, застосування воєнної сили проти України;
		10) несплата за видачу ліцензії відповідно до частини другої статті 14 цього Закону.
		Таким чином, серед підстав, визначених вищезазначеним законом, не передбачено анулювання ліцензії з підстав нездійснення  ліцензіатом видів професійної діяльності на фондовому ринку протягом року.
		Водночас, колегією суддів встановлено, що АТ «Ощадбанк» не допустив жодних порушень ліцензійних умов на ринку цінних паперів.
		Щодо того, яким актом слід керуватись у разі суперечності норм підзаконного нормативно-правового акта нормам Закону України.
		Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
		Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
		Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
		Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
		Акти, прийняті компетентними органами державної влади чи уповноваженими державою іншими суб`єктами на підставі закону і в порядку його виконання.
		Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. 
		Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що воно прийнято відповідно до п. 10, п.1 розділу ІУ Порядку зупинення дії та анулювання ліцензії на окремі види професійної діяльності на фондовому ринку, затвердженого НКЦПФР №816 від 14.05.2013 року. Підставою для анулювання ліцензії позивачу стало нездійснення професійної діяльності на фондовому ринку протягом року.
		Проте, як встановлено судом, відповідачем було анульовано ліцензію позивачу на підставі нормативно-правового акту, що суперечить Конституції України та вимогам Закону України «Про ліцензування  видів господарської діяльності», Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» в частині підстав для анулювання ліцензії.  
		Заперечення відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що Порядок №816 є чинним, прийнятий у відповідності до вимог чинного законодаства України, не визнаний протиправним та не скасований, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на вищезазначені доводи. 
		Також є безпідставними посилання відповідача на те, що позивач не здійснював професійної діяльності на фондовому ринку, що і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
		Як убачається із пояснень представника позивача, які підтверджуються зібраними матеріалами справи, позивач протягом 2017 року проводив дії, направлені на здійснення надання послуг з андеррайтингу та послуг платіжного агенства для випуску облігацій внутрішньої місцевої позики м. Львів.
		Так, відповідно до ухвали Львівської міської ради 11 сесії 7-го скликання від 21.12.2017 року №2785 «Про здійснення запозичення до міського бюджету м. Львова у 2018 році міська рада ухвалила здійснити запозичення до міського бюджету м Львова у 2018 році відповідно до таких умов: розмір запозичення ( основна сума боргу) 440000000 грн; форма здійснення запозичення - випуск облігацій внутрішньої місцевої позики міста Львова у бездокументарній формі.
		Рішенням Конкурсної комісії Львівської міської ради від 25.04.2018 року АТ «Ощадбанк» визнано переможцем  конкурсу з надання послуг андеррайтингу.
		26.04.2018 року АТ «Ощзадбанк» отримало лист від Департаменту фінансової політики Львіської міської ради №220-вих-196 в якому повідомлялося про те, що АТ «Ощадбанк» визнаний переможцем конкурсу з відбору послуг з андеррайтингу та послуг платіжного агента для випуску облігацій внутрішньої місцевої позики м. Львова 2018 року, який відбувся 25.04.2018 року та, що відповідно до умов конкурсу АТ «Ощадбанк» зобов`язаний укласти договір андеррайтингу у строк до 10.05.2018 року.
		21.05.2018 року між Львівською міською радою, як емітентом, Департаментом фінансової політики  Львіської міської ради, як розпорядником коштів, та ПАТ «Ощадбанк» як андеррайтером, що діє на підставі ліцензії НКЦПФР, серія АЕ №642065 від 19.06.2015 року на здійснення професіональної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами (андеррайтинг) було укладено договір про розміщення та обслуговування цінних паперів (андеррайтингу) 6215-АА/2018.
		Зазначений договір про розміщення та обслуговування цінних паперів від 21.05.2018 року на момент прийняття судом першої інстанції від 12.10.2020 року був чинним та діючим.
		Також колегія суддів враховує, що протягом 2017 року позивач проводив дії, спрямовані на досягнення результату  щодо надання послуг андеррайдингу і іншим клієнтам, зокрема стосовно ПАТ «НАК Нафтогаз України», який звернувся до позивача листом від 02.08.2017 року стосовно придбання звичайних відсоткових облігацій. З момену отримання листа позивач розпочав роботу з ПАТ «НАК Нафтогаз Україна» із встановлення параментів випуску облігацій, обсягу їх часткового або повного викупу, розміру винагороди Банку за послуги андеррайтингу та відпрацювання  проекту договору  про розміщення цінних паперів.
		У подальшому за наслідками проведеної роботи та встановлених обставин, позивач листом від 14.11.2017 року відкликак свою пропозицію ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та уточнення  до неї, що були надані ПАТ «НАК «Нафтогаз України» попередніми листами.
		Зазначені обставини підтверджуються долученими та досліденими судом доказами, зокрема рішенням кредитного комітету від 10.08.2017 року, затвердженого постановою правління АТ «Ощадбанк» від 11.08.2017 року, рішенням кредитного комітету від 19.09.2017 року, затвердженого постановою правління АТ «Ощадбанк» від 19.09.2017 року №821 та від 25.09.2017 року, затвердженого постановою правління АТ «Ощадбанк» від 10.08.2017 року №821 та від 11.08.2017 року, тощо.
		Зазначені вище обставини свідчать про проведення позивачем діяльності, направлення на укладення договорів про розміщення цінних паперів (андеррайтингу).
		Окрім того, колегія суддів звертає увагу на наступні обставини.
		Згідно з п.12 розділу ІУ Положення №816 прийняття відповідного рішення про анулювання ліцензії на підставі пп.10,11 п.1 цього розділу може відбуватися за участю заявника, який за три робочі дні до засідання Комісії повідомлячється про це у письмовій формі та/або шляхом оперативного повідомлення засобами телефонного зв`язку (факсом) чи електронною поштою.
		Як встановлено колегією суддів, відповідач не повідомив позивача про розгляд питання про анулювання ліцензії за 3 робочі дні до засідання Комісії, чим було порушено вимоги п.12, розділу ІУ Положення № 816, не запропонував позивачу з`явитись на розгляд даного питання та прийняв рішення без участи заявника, що фактично призвело до порушення прав позивача.
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		В свох рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що загалом, "необхідність" будь-якого обмеження здійснення свободи вираження поглядів має бути обгрунтована з усією переконливістю. Звичайно, насамперед національна влада має оцінити, чи існує "нагальна суспільна необхідність", що виправдовує таке обмеження, і тут вона користується певною свободою розсуду. Так само слід приділити велику увагу цьому інтересові, якщо йдеться про визначення, відповідно до пункту 2 статті 10, відповідності обмеження законно поставленій меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Ґудвін проти Сполученого Королівства" (Goodwin c. Royaume-Uni) від 27.03.1996, Збірник1996-II, с. 500-501, п. 40, а також "Ворм проти Австрії" (Worn c. Autriche) від 29.08.1997, Збірник, 1997-V, с. 1551, п. 47) (рішення у справі "Фрессоз та Руар проти Франції" (Fressoz and Roir v. France) від 21.01.1999 року заява № 29183/95, п. 45 (ііі).
		Таким чином, при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішення необхідним є дотримання одного з основних і універсальних принципів права - принципу пропорційності, який спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються, а також дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного виливу та засобами їх досягнення.
		Суд при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував, що дане рішення НКЦПФР припиняє статутну (господарську) діяльність АТ «Ощадбанк» на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами (андеррайтингу), діяльності з управління цінними паперами, як таких, що є ліцензійними видами господарської діяльності, зобов`язує позивача надати оригінали ліцензій до НКЦПФР, повідомити про це всіх своїх клієнтів, повернути клієнтам усі документи, належні їм кошти та/або цінні папери, що пов`язані з такими видами діяльності, має своїм наслідком заподіяння матеріальних та репутаційпих збитків, розірвання укладеного договору андеррайтингу та ділових зв`язків з контрагентами та є неадекватною мірою санкції.
		З огляду на вищевикладені доводи та встановлені у справі обставини, колегія суддів доходить висновку про протиправність рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №281 від 26.04.2018 року, оскільки останнє прийнято не у спосіб, визначений Конституцією та Законом України, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
		При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення від 26.04.2018 року №281. 
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду справи, суд апелчційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції  повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині  або змінити  рішення є  неправильне застосування  норм матеріального  права  або порушення норм  процесуального права (ст. 317 КАС).  
		Керуючись ст. ст. 139, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити.
		Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року скасувати на ухвалити у справі постанову, якою адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №281 від 26.04.2018 року «Щодо анулювання ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку ПАТ "Державний ощадний банк України", ідентифікаційний код юридичної особи 00032129».
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (вул. Московська, 8, корпус 30, 01010; код ЄДРПОУ 37956207) на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (вул. Госпітальна, 12-Г, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00032129) судовий збір у сумі 4405,00 грн (чотири тисячі чотириста п`ять гривень нуль копійок).
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
		 
		 
		Суддя-доповідач:                                                                                Бужак Н.П.
		 
		Судді:                                                                                          Костюк Л.О.
		 
		                                                                                                    Кобаль М.І.
		 
		 
		 
		Повний текст виготовлено: 10 грудня 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...