Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/3093/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.12.2020.
Дата набрання законної сили: 03.12.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		03 грудня 2020 року                                                                                                      місто Київ 
		єдиний унікальний номер справи: 752/3093/19
		провадження номер: 22-ц/824/12185/2020   
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: 
		головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
		суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
		за участю секретаря - Орел П.Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року у складі судді Мазура Ю.Ю., у справі за позовом заступника Генерального прокурора Стрижевської Анжели Анатоліївни в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: обслуговуючий кооператив житлового кооперативу «Котміст», товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», товариство з обмеженою відповідальністю «Срібна затока», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеграліті Інвест», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Індекс-Груп», про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,
		В С Т А Н О В И В:
		У лютому 2019 року заступник Генерального прокурора, діючи в інтересах держави в особі Київської міської ради, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: обслуговуючий кооператив житлового кооперативу «Котміст» (далі - ОКЖК «Котміст»), товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка» (далі - ТОВ «Будівельна спілка»), товариство з обмеженою відповідальністю «Срібна затока» (далі - ТОВ «Срібна затока»), товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеграліті Інвест» (далі - ТОВ «Інтеграліті Інвест»), товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Індекс-Груп» (далі - ТОВ «ФК «Індекс-Груп»), про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
		Позовна заява мотивована тим, що рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1» земельні ділянки загальною площею 74,69 га передано ОКЖК «Котміст» у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду. 
		На передані у власність ОКЖК «Котміст» земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2403 га кооперативу видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, серії ЯЖ № 006273 та серії ЯЖ № 006274, які зареєстровані                   08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Вказані земельні ділянки ОКЖК «Котміст» вніс до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка», що підтверджується рішенням загальних зборів цього товариства від 21 лютого 2008 року. 
		Позивач вказував, що земельну ділянку площею 30,5199 га ТОВ «Будівельна спілка» передало як статутний внесок до ТОВ «Срібна затока», про що свідчить протокол загальних зборів учасників ТОВ «Срібна затока» від 02 серпня 2010 року №2. Після отримання ТОВ «Срібна затока» державного акту на право власності на земельну ділянку площею 30,5199 га, на замовлення цього товариства було здійснено її поділ на сім земельних ділянок площами 2,5 га, 0,69 га , 0,69 га, 1,0 га, 8,0 га, 13,2399 га та 4,4 га. У зв`язку з цим ТОВ «Срібна затока» отримало сім державних актів направо власності на ці земельні ділянки, які зареєстровані                05 лютого 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		У подальшому земельні ділянки площами 13,2399 га, 0,69 га, 069 га та 4,4 га ТОВ «Срібна затока» внесло до статутного капіталу ТОВ «Інтеграліті Інвест». Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Інтеграліті Інвест», оформленим протоколом від 05 листопада 2012 року №4, збільшено статутний капітал товариства, у тому числі за рахунок земельних ділянок площами 13,2399 га, 0,69 га, 069 га та 4,4 га. Узв`язку з цим ТОВ «Інтеграліті Інвест» отримало на вказані земельні ділянки державні акти про право власності серії КВ №№137640, 137638, 137639, 137641, які зареєстровані 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		Позивач зазначав, що на замовлення ТОВ «Інтеграліті Інвест» було розроблено технічну документацію щодо об`єднання земельних ділянок площами 13,2399 га, 0,69 га, 0,69 га в одну земельну ділянку загальною площею 14,6199 га, на яку 15 листопада  2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві                             видано ТОВ «Інтеграліті Інвест» свідоцтво про право власності на земельну ділянку  № 12840058 . 
		У подальшому на замовлення ТОВ «Інтеграліті Інвест» було розроблено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки площею 14,6199 га на чотири земельних ділянки  площами  0,75 га, 0,6901 га, 12,2861 га, 0,8937 га, на які 25 грудня 2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві видано ТОВ «Інтеграліті Інвест» свідоцтва на право власності на земельні ділянки.
		29 лютого 2016 року ТОВ «Інтеграліті Інвест» відчужило спірні земельні ділянки площами 0,75 га, 0,6901 га, 12,2861 га, 0,8937 га та 4,4 га ТОВ «ФК «Індекс груп», а                          19 жовтня 2016 року ТОВ «ФК «Індекс груп» за договорами  купівлі-продажу відчужило спірні земельні ділянки громадянину Швейцарії ОСОБА_1 .
		Позивач вказував, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у справі №910/3724/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року, задоволено позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1», видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2403 га, зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Інтеграліті Інвест», ТОВ «ФК «Індекс-Груп» право власності на спірні земельні ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1.
		Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними  рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2403 га, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Інтеграліті Інвест», ТОВ «ФК «Індекс-Груп» права власності на спірні земельні ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1, залишено без змін. Рішення суду  в цій частині набрало законної сили. 
		Посилаючись на те, що оскільки вказаними судовими рішення встановлено, що  земельна ділянка площею 30,5199 га, до складу якої входили спірні земельні ділянки площами 0,75 га, 0,6901 га, 12,2861 га, 0,8937 га та 4,4 га, незаконно вибули з власності територіальної громади міста Києва та враховуючи, що їх протиправно відчужено Київською міською радою поза волею територіальної громади міста Києва і право власності територіальної громади на зазначене майно не припинилось, а відповідно ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Інтеграліті Інвест», ТОВ «ФК «Індекс-Груп» та ОСОБА_1 його не набули, то позивач вважав, що спірні земельні ділянки підлягають витребуванню у ОСОБА_1 на підставі ст.388 ЦК України на користь Київської міської ради.      
		З наведених підстав прокурор просив витребувати в ОСОБА_1 земельні ділянки: площею 0,75 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0172; земельну ділянку площею 0,6901 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0173; земельну ділянку площею 12,2861 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0174; земельну ділянку площею 0,8937 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0175; земельну ділянку площею 4,4 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0165, які розташовані на АДРЕСА_1, та передати їх у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
		Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року у задоволенні позову заступника Генерального прокурора відмовлено.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги заступника Генерального прокурора задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №355/3189, яким передано ОКЖК «Котміст» безоплатно у власність та довгострокову оренду земельні ділянки загальною площею 74,69 га прийняте з порушення вимог законодавства України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року, яке набрало законної сили у відповідній частині, визнано недійсними рішення Київської міської ради від                       01 жовтня 2007 року №355/3189 та видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки, а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст» право власності на спірні земельні ділянки. Відсутність у ОКЖК «Котміст» права на отримання спірних земельних ділянок свідчить також неправомірне їх відчуження наступними власниками, які умисно чинили перешкоди у поверненні спірних земельних ділянок до комунальної власності, здійснюючи неодноразовий їх поділ та об`єднання. 
		Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що незаконність рішення Київської міської ради та виданих на його підставі державних актів на землю встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому вибуття спірних земельних ділянок із комунальної власності відбулося поза волею власника територіальної громади міста Києва. Зазначає, що посилання суду першої інстанції на те, що Київська міська рада протягом тривалого часу не визнавала факт незаконності вибуття земельних ділянок із комунальної власності, стверджувала про правомірність рішення від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 і заперечувала проти визнання його недійсним, не підтверджують наявність у територіальної громади волевиявлення на передачу спірних земель у приватну власність і не виключають можливість витребування цих ділянок у порядку ст.388 ЦК України.
		Також вказує, що судом першої інстанції не враховано, що розміщення на спірних земельних ділянках нерухомого майно, яке з 19 жовтня 2016 року належить на праві власності відповідачу, а також існування договору суперфіцію від 20 січня 2014 року, не має правового значення при вирішенні питання про витребування спірних земельних ділянок у відповідача, оскільки не зумовлює виникнення у нього права на спірні земельні ділянки і не перешкоджає їх витребування на підставі ст.388 ЦК України.
		Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що витребування спірних земельних ділянок у відповідача становитиме для нього надмірний індивідуальний тягар і призведе до непропорційного втручання у його право власності, оскільки ці обставини самі по собі не можуть виступати як єдина і достатня підстава для відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки та її повернення у власність територіальної громади міста Києва. Вказує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ) критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає із змісту вказаної статті та чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Наголошує, що право органу місцевого самоврядування витребувати земельну ділянку у разі встановлення факту її вибуття із власності територіальної громади всупереч вимогам законодавства, закріплене чинним законодавством. Повернення у комунальну власність спірних земельних ділянок, які вибули із власності територіальної громади міста Києва, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, що таке використання та розпорядження відбувалось згідно з вимогами законодавства. Однак суд першої інстанції залишив поза увагою наведені обставини, не оцінив співвідношення приватного інтересу відповідача та суспільних інтересів комунальної громади міста Києва, у зв`язку з чим помилково вважав порушеним гарантії, визначені ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.    
		Представник відповідача - адвокат Швидкий О.О. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Вказує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач добросовісно набув спірні земельні ділянки, а тому відсутні правові підстави для їх витребування відповідно до                    ст.ст. 387, 388 ЦК України. Вказує, що доводи апеляційної скарги про те, що спірні земельні ділянки були вилучені із власності територіальної громади міста Києва внаслідок злочинних дій є необґрунтованими, оскільки у матеріалах справи відсутній відповідний вирок суду за наслідками розслідування кримінальної справи. Зазначає, що твердження позивача про відсутність в діях Київської міської ради волі на відчуження спірних земельних ділянок спростовується матеріалами справи та не узгоджується із правильним застосування приписів ст.388 ЦК України. Вказує, що доводи апеляційної скарги про те, що договір суперфіцію від 20 січня 2014 року не має правового значення для вирішення справи є хибними, оскільки відповідач як власник об`єктів нерухомого майна, створених в результаті виконання умов договору суперфіцію від 20 січня 2014 року, укладеного між ТОВ «Інтегралітіїнвест» та ТОВ «ФК «Індекс-груп, набув майнові права володіння та користування спірними земельними ділянками у межах, визначених цим договором. За відповідачем зберігається не лише право володіння та користування спірними земельними ділянками, як суперфіціарія, а й також  зберігається набуте за договором право власності на земельні ділянки відповідно до ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України. 
		Наголошує, що відповідач мав усі підстави вважати, що рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №355/3189 є дійсним, тобто, він правомірно очікував, що Київська міська рада, передаючи у власність кооперативу земельні ділянки, має право ними розпоряджатися та після отримання цієї земельної ділянки  відповідач матиме змогу мирно володіти своїм майном. Вказує, що особа, яка отримує земельну ділянку від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави, зокрема, місцевого самоврядуванню, щодо розпорядження землею, яка знаходиться на території Київської міської ради. Зазначені обставини вказують на те, що відповідач та попередні власники спірних змелених ділянок не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що земельна ділянка вибула з власності територіальної громади міста Києва з порушенням вимог закону, а Київська міська рада своїм рішенням не мала права передати свою землю кооперативу. Вважає, що вказані обставини виключають можливість витребування у відповідача, як добросовісного набувача, спірного майна, оскільки у протилежному випадку буде порушений принцип належного урядування та відбудеться непропорційне втручання у право відповідача на мирне володіння його майном. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. 
		Заступник Генерального прокурора подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому підтверджуючи доводи апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції  скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги заступника Генерального прокурора задовольнити. 
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної  скарги до апеляційного суду не направили. 
		Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що   рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1» земельні ділянки загальною площею 74,69 га передано ОКЖК «Котміст» у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду. 
		На підставі вказаного рішення Київської міської ради ОКЖК «Котміст» отримав державні акти на право власності на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2403 га (серії ЯЖ № 006272, серії ЯЖ № 006273 та серії ЯЖ № 006274), які зареєстровані                   08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). 
		Вказані земельні ділянки ОКЖК «Котміст» вніс до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка», що підтверджується рішенням загальних зборів цього товариства від              21 лютого 2008 року. 
		Земельну ділянку площею 30,5199 га ТОВ «Будівельна спілка» передало як статутний внесок до ТОВ «Срібна затока», про що свідчить протокол загальних зборів учасників ТОВ «Срібна затока» від 02 серпня 2010 року №2.
		Після отримання ТОВ «Срібна затока» державного акту серії ЯЖ №011924 на право власності на земельну ділянку площею 30,5199 га, на замовлення цього товариства було здійснено її поділ на сім земельних ділянок площами 2,5 га, 0,69 га, 0,69 га, 1,0 га, 8,0 га, 13,2399 га та 4,4 га. У зв`язку з цим ТОВ «Срібна затока» отримало сім державних актів на право власності на ці земельні ділянки, які зареєстровані 05 лютого 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		У подальшому чотири земельні ділянки площами 13,2399 га, 0,69 га, 069 га та 4,4 га ТОВ «Срібна затока» внесло до статутного капіталу ТОВ «Інтеграліті Інвест». Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Інтеграліті Інвест», оформленим протоколом від                            05 листопада 2012 року №4, збільшено статутний капітал товариства, у тому числі за рахунок земельних ділянок площами 13,2399 га, 0,69 га, 069 га та 4,4 га. Узв`язку з цим ТОВ «Інтеграліті Інвест» отримало на вказані земельні ділянки державні акти про право власності серії КВ №№137640, 137638, 137639, 137641, які зареєстровані 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		Судом першої інстанції встановлено, що на замовлення ТОВ «Інтеграліті Інвест» було розроблено технічну документацію щодо об`єднання трьох земельних ділянок площами 13,2399 га, 0,69 га, 0,69 га в одну земельну ділянку площею 14,6199 га, на яку 15 листопада  2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві                             видано ТОВ «Інтеграліті Інвест» свідоцтво про право власності на земельну ділянку  № 12840058 . 
		У подальшому на замовлення ТОВ «Інтеграліті Інвест» було розроблено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки площею 14,6199 га на чотири земельних ділянки:  площею 0,75 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0172; площею 0,6901 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0173; площею 12,2861 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0174; площею 0,8937 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0175. 25 грудня 2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві видано ТОВ «Інтеграліті Інвест» свідоцтва на право власності на вказані земельні ділянки за №№ 15437565 , 15437177 , 15436660 , 15436954.
		29 лютого 2016 року ТОВ «Інтеграліті Інвест» відчужило спірні земельні ділянки: площею 12,2861 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0174; площею 4,4 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0165; площею 0,8937 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0175; площею 0,6901 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0173; площею 0,75 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0172, ТОВ «ФК «Індекс груп».
		19 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «Індекс груп» та ОСОБА_1 укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок, за умовами яких ОСОБА_1 придбав у власність спірні земельні ділянки: площею 12,2861 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0174; площею 4,4 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0165; площею 0,8937 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0175; площею 0,6901 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0173; площею 0,75 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0172, які розташовані на АДРЕСА_1 (а.с.18-23, 53-58, 86-90, 120-125,                155-159, т.3).
		Встановлено, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку зареєстрував право власності на вказані вище земельні ділянки, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових права на нерухоме майно.
		Судом першої інстанції встановлено, що законність  рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1 загальною площею 74,69 га  перевірялось у судовому порядку.
		Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 у справі №910/3724/14 задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави до Київської міської ради, ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Земконтракт», ТОВ «Лігабуд», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Сателін», ТОВ «Провін», ТОВ «Інтеграліті Інвест», Головного управління юстиції у місті Києві в особі реєстраційної служби, ТОВ «Башта-2», ТОВ «ФК «Індекс-Груп», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління Держгеокадастру у місті Києві.
		Визнано недійсними з моменту прийняття рішення Київської міської ради:
		- від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу, земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1»;
		- від 08 жовтня 2009 року № 494/2563 «Про поновлення дії рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1»;
		- від 25 березня 2010 року № 468/3906 «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 27.01.2010 №79-6-00734».
		Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 6,2572 га, укладений                     24 грудня 2009 року між Київською міською радою та ОКЖК «Котміст», зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27 січня 2010 року за № 79-6-00734.
		Зобов`язано ОКЖК «Котміст» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 6,2572 га, кадастровий номер                                    8 000000000:90:371:0028, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю за нормативною грошовою оцінкою                    19 439 726 грн 24 коп.
		Визнано недійсними видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, серії ЯЖ № 006273 та серії ЯЖ № 006274, зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00191, № 07-8-00192 та № 07-8-00193.
		Визнано недійсними видані ТОВ «Земконтракт» державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011938 та серії ЯЖ № 011939, зареєстровані 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00383 та № 07-8-00382.
		Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13.08.2014                  № 25538211, видане ТОВ «Земконтракт» Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві.
		Скасовано рішення управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві про державну реєстрацію права власності ТОВ «Земконтракт» на нерухоме майно від 13 серпня 2014 року № 15119380.
		Визнано недійсними видані ТОВ «Лігабуд» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 011940 та серії ЯЖ № 011941, зареєстровані 08 вересня 2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00385 та № 07-8-00384.
		Визнано недійсними видані ТОВ «Срібна затока» державні акти на право власності на земельні ділянки, зареєстровані 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00414, серії КВ № 137630, серії КВ № 137631, серії КВ № 137632, серії КВ № 137633, серії КВ № 137634, серії КВ № 137635, серії КВ № 137636, зареєстровані 05 липня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00456, № 07-8-00457,                   № 07-8-00458, № 07-8- 00459, № 07-8-00460, № 07-8-00454, № 07-8-00455.
		Визнано недійсним виданий ТОВ «Сателін» державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №137642, зареєстрований 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00472.
		Визнано недійсним виданий ТОВ «Провін» державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 137637, зареєстрований 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00473.
		Визнано недійсними видані ТОВ «Інтеграліті Інвест» державні акти на право власності на земельні ділянки серії КВ № 137640, серії КВ № 137638, серії КВ № 137639, серії КВ                     № 137641, зареєстровані 04 грудня 2012 року  Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за                 № 07-8-00469, № 07-8-00471, № 07-8-00470, № 07-8-00468.
		Визнано недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 листопада 2013 року № 12840058, від 25 грудня 2013 року № 15437565, від 25 грудня 2013 № 15437177, від 25 грудня 2013 року № 15436660, від 25 грудня 2013 року № 15436954, видані ТОВ «Інтеграліті Інвест» Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві.
		Скасовано рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про державну реєстрацію права власності ТОВ «Інтеграліті Інвест» на нерухоме майно від                       15 листопада 2013 року № 7969134, від 25 грудня 2013 року № 9526148, від 25 грудня 2013 року № 9526128, від 25 грудня 2013 року № 9526096, від 25 грудня 2013 року №9526120.
		Скасовано рішення приватного нотаріуса Бурменко Н.О. про державну реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Індекс-Груп» на нерухоме майно від 29 лютого 2016 року                        № 28512100, від 29 лютого 2016 року № 28514098, від 29 лютого 2016 року № 28514728, від 29 лютого 2016 року № 28515115, від 29 лютого 2016 № 28510236.
		Скасовано рішення приватного нотаріуса Левченко Є.В. про державну реєстрацію права власності ТОВ «Башта-2» на нерухоме майно від 10 вересня 2014 року № 15702016 та від 10 вересня 2014 року № 15702631.
		Визнано відсутність в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Земконтракт», ТОВ «Лігабуд», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Сателін», ТОВ «Провін», ТОВ «Інтеграліті Інвест», ТОВ «Башта-2» та ТОВ «ФК «Індекс-Груп» права власності на земельні ділянки, що розташовані за адресою:
		- АДРЕСА_1, площею 22,2526 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0019;
		- АДРЕСА_1, площею 5,3893 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0041;
		- АДРЕСА_1, площею 0,6522 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0043;
		- АДРЕСА_1, площею 30,5199 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0020;
		- АДРЕСА_1, площею 0,2402 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0026;
		- АДРЕСА_1, площею 2,5 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0161;
		- АДРЕСА_1, площею 0,69 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0162;
		- АДРЕСА_1, площею 0,69 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0163;
		- АДРЕСА_1, площею 1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0167;
		- АДРЕСА_1, площею 8 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0166;
		- АДРЕСА_1, площею 13,2399 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0164;
		- АДРЕСА_1, площею 4,4 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0165;
		- АДРЕСА_1, площею 14, 6199 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0169;
		- АДРЕСА_1, площею 0,75 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0172;
		- АДРЕСА_1, площею 0,6901 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0173;
		- АДРЕСА_1, площею 12,2861 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0174;
		- АДРЕСА_1, площею 0,8937 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0175;
		- АДРЕСА_1, площею 0,122 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0300;
		- АДРЕСА_1, площею 0,1223 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0301;
		- АДРЕСА_1, площею 0,4079 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0302, загальною вартістю за нормативною грошовою оцінкою 107 148 652 грн 55 коп. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року залишено без змін.
		Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року                         № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2403 га, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Інтеграліті Інвест», ТОВ «ФК «Індекс-Груп» права власності на спірні земельні ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1. Рішення суду в цій частині набрало законної сили. 
		Також судом першої інстанції встановлено, що 20 січня 2014 року між ТОВ «Інтеграліті Інвест» (суперфіціар) та ТОВ «ФК «Індекс-Груп» (суперфіціарій) укладено договір суперфіцію № 1, за умовами якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове користування земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та експлуатації на них будинків та споруд. 
		Згідно з пунктом 2.1 договору суперфіцію надані в користування земельні ділянки складаються із: земельної ділянки площею 4,4 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0165; земельної ділянки площею 0,75 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0172; земельної ділянки площею 0,6901 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0173; земельної ділянки площею 12,2861 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0174; земельної ділянки площею 0,8937 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0175. Право власності на земельні ділянки посвідчено свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 15 листопада 2013 року № 12840058, від 25 грудня 2013 року № 15437565, від 25 грудня 2013 року № 15437177, від 25 грудня 2013 року                         № 15436660, від 25 грудня 2013 року № 15436954, виданими ТОВ  «Інтеграліті Інвест» Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві.
		Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 листопада 2015 року на вищезазначених земельних ділянках побудовано комплекс у складі житлової малоповерхової забудови та об`єктів адміністративно-офісного та рекреаційного призначення на АДРЕСА_1 загальною площею 15080,83 кв.м, власником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Індекс Груп».
		Судом першої інстанції встановлено, що 29 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «Індекс Груп» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу комплексу у складі житлової малоповерхової забудови та об`єктів адміністративно-офісного та рекреаційного призначення на АДРЕСА_1, за умовами якого відповідач придбав у власність весь комплекс об`єктів нерухомості.  
		Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 жовтня 2016 року комплекс у складі житлової малоповерхової забудови та об`єктів адміністративно-офісного та рекреаційного призначення на АДРЕСА_1 зареєстрований за відповідачем. 
		Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що  витребування в ОСОБА_1 спірних земельних ділянок на користь територіальної громади міста Києва призведе до невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном. Особа, яка отримала земельну ділянку від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави, зокрема, місцевого самоврядування, щодо розпорядження землею. Відповідач та попередні набувачі спірних земельних ділянок розумно розраховували на легітимність рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року  № 355/3189. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що витребування на користь держави із володіння ОСОБА_1 спірних земельних ділянок буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Також суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач добросовісно набув спірні земельні ділянки, а тому відсутні правові підстави для їх витребування відповідно до ст.ст.387, 388 ЦК України.    
		Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. 
		Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, зокрема, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
		У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України.
		Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
		Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За змістом ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Частиною 5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.
		Відповідно до ст.172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. Відтак, територіальна громада, як власник об`єктів права комунальної власності, делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
		Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад  власників землі, визначаючи, що  громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.
		Враховуючи, що спірні земельні ділянки, власником яких на даний час є ОСОБА_1 , вибули з комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1», яке визнане судовими рішеннями недійсним, то колегія суддів приходить до висновку, що волі територіальної громади міста Києва на таке вибуття не було, а тому позивач має право витребувати спірні земельні ділянки від добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі ст.388 ЦК України. 
		Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 та з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц та у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про витребування спірних земельних ділянок із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 є обґрунтованими.
		Також колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що  витребування в ОСОБА_1 спірних земельних ділянок на користь територіальної громади міста Києва призведе до невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном з таких підстав. 
		Вказаним вище рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 у справі №910/3724/14  встановлено, що на підставі рішень Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №355/3189, від 08 жовтня 2009 року №494/2563, від 25 березня 2010 року, ОКЖК «Котміст» набуто у власність та користування спірні земельні ділянки, що розташовані в межах об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», оголошеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року №147/649.
		Тобто, спірні земельні ділянки, які належать Урферу Паоло Джину Едріену, були виділені за рахунок земель природно-заповідного фонду.
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів                  (ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод                    (далі - Конвенція)).
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ ст.1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі ( рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04),                 §166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
		Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		Порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).
		Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього природного середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).
		Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля       (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).
		Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У цій справі - не тільки прокурора, Київської міської ради, але й відповідача ОСОБА_1 .
		Право держави витребувати земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.
		Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України).
		Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель природно-заповідного фонду.
		У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження                           № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч.3 ст.13, ч.7 ст.41,                  ч.1 ст.50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст.18, 19, пункт «а» ч.1 ст.91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст.14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст.1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
		Колегія суддів вважає, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірних земельних ділянок, відповідач ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ці ділянки належать до земель природно-заповідного фонду та є частиною ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».
		Аналогічні правові висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18) і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).
		З огляду на вказане, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку.
		Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи ч.ч. 3 і 4 ст.390 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.
		Отже, витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
		Такого ж висновку щодо відсутності порушень принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном у разі витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, яка була незаконно виділена за рахунок земель природно-заповідного фонду дійшов Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі                            № 554/10377/16-ц.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України наведених вище положень закону та обставин справи належним чином не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, щовитребування на користь держави із володіння ОСОБА_1 спірних земельних ділянок буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції. 
		Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги заступника Генерального прокурора про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володінняне підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом строку позовної давності.
		З матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Швидкий О.О. подав заяву про застосування строку позовної давності (а.с.99-110, т.4). 
		Прокурор у справі подав заперечення щодо застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що заступником Генерального прокурора подано даний позов в інтересах держави в особі Київської міської ради 13 лютого 2019 року, тобто у межах трирічного строку позовної давності з моменту встановлення рішенням суду у справі №910/3724/14, яке набрало законної сили 05 квітня 2017 року факту порушення прав територіальної громади міста Києва як дійсного власника спірних земельних ділянок. Також вказував, що процесуальним законодавством не передбачено пред`явлення позову в інтересах відповідача, а тому при розгляді господарської справи №910/3724/14, в якій відповідачем визначена  Київська міська рада, прокуратура була позбавлена можливості заявити вимогу про витребування спірних земельних ділянок у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (а.с.68-73, т.6).
		Питання поновлення строку на подачу позову позивачем не порушувалось.  
		Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Частиною 2 ст.2 ЦК Українипередбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст.ст.167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		Згідно з ч.2 ст.3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
		Одним з таких органів є прокуратура, на яку ст.131-1 Конституції Українипокладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
		При цьому відповідно до ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
		Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Разом з тим, згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		Виходячи зі змісту ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
		При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
		Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Вказана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є незмінною.
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
		Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження                    №12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від                 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та  від 06 червня 2018 року у справі                                 № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст.388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу                 (пункт 7.25).
		У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи (пункт 7.19). Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20). Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (пункт 7.21).
		У даній справі, заступник Генерального прокурору, діючи в інтересах держави в особі Київської  міської ради, звернувся до суду з позовом про витребування майна до ОСОБА_1 особи, за якою зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, що вибули із власності територіальної громади на підставі незаконного рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1».
		Отже, з урахуванням вказаних вище висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на спірні земельні ділянки було порушено в момент їх вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, тобто, з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189. Тому початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли власник (територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради) довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила.
		Так, по справі встановлено, що 06 березня 2014 року заступник Генерального прокурора України в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Земконтракт», ТОВ «Лігабуд», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Сателін», ТОВ «Провін», ТОВ «Інтеграліті Інвест», Головного управління юстиції у місті Києві в особі реєстраційної служби, ТОВ «Башта-2», ТОВ «ФК «Індекс-Груп», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління Держгеокадастру у місті Києві, у якому просив, зокрема, визнати недійсними з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК  «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1» та видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2403 га,                 а також визнати відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Інтеграліті Інвест», ТОВ «ФК «Індекс-Груп» права власності на спірні земельні ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 березня 2014 року порушено провадження у справі № 910/3724/14 за вказаним позовом заступника Генерального прокурора України, розгляд справи призначено на 02 квітня 2014 року о 15 год 30 хв. та викликано для участі у засіданні усіх представників учасників процесу. 
		Зазначена ухвала Господарського суду міста Києва від 11 березня 2014 року знаходиться у відкритому доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
		При апеляційному розгляді справи представник Київської міської ради не заперечувала того, що Київській міській раді було відомо про розгляд справи у Господарському суді міста Києва за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави про визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 та державних актів на право власності на землю, визнання відсутності права, а також того, що інтереси Київської міської ради у суді першої інстанції були представлені уповноваженим представником.
		 На підставі правової оцінки наявних у справі доказів та з урахуванням судових актів у справі № 910/3724/14 за участю, зокрема, заступника Генерального прокурора України та Київської міської ради, апеляційний суд приходить до висновку, що не пізніше 02 квітня 2014 року, тобто, першого судового засідання у справі №910/3724/14 Київській міській раді було відомо про порушення свого права.
		Отже, враховуючи, що про незаконну передачу землі ОКЖК «Котміст» на підставі рішення від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 Київській міській раді було відомо ще 02 квітня 2014 року, апеляційний суд приходить до висновку, що до позову, поданого 13 лютого 2019 року заступником Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради, права якої порушені, позовна давність має відраховуватись саме з 02 квітня 2014 року.
		Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Заступник Генерального прокурора, звертаючись  з даним позовом, не просив поновити строк.
		Ураховуючи подану представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Швидким О.О. заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, апеляційний суд  приходить до висновку про відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора  в інтересах держави в особі Київської міської ради з підстав спливу строку позовної давності.
		Вказаний висновок суду узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 26 листопада 2019 року у справі                          № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), а також з висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 29 січня 2020 року у справі №752/3092/19 (провадження    № 61-21912св19).
		Колегія суддів не приймає до уваги доводи прокурора про те, що відлік строку позовної давності має обраховуватись з 05 квітня 2017 року, тобто, з моменту набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим у господарській справі №910/3724/14, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження №12-128гс19)).
		 Також колегія суддів враховує, що наведені вище доводи прокурора суперечать положенням ст.261 ЦК України. Прокурор помилково ототожнює встановлення обставин порушення прав, які констатовані у рішенні Господарського суду міста Києва у від 15 грудня 2016 року справі №910/3724/14, яке набрало законної сили 05 квітня 2017 року, з наявністю об`єктивної можливості Київської міської ради дізнатись про такі обставини.
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі №916/2130/15.
		Що стосується доводів прокурора про те, що процесуальним законодавством не передбачено пред`явлення позову в інтересах відповідача, а тому при розгляді господарської справи №910/3724/14, в якій відповідачем була Київська міська рада, прокуратура була позбавлена можливості заявити вимогу про витребування спірних земельних ділянок у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, то вони не мають правового значення для вирішення питання дотримання позивачем строку позовної давності, так як не змінюють моменту коли Київській міській раді стало відомо або могло бути відомо про порушення її права на спірні земельні ділянки. 
		Системний аналіз вказаних вище вимог закону та правових позицій Верховного Суду свідчить про те, що визначальним для з`ясування початку перебігу позовної давності для позову є саме момент, коли власник порушеного права довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила. При цьому закон не пов`язує цей момент із процесуальним статусом такого власника порушеного права саме у момент коли він довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила. 
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
		Тому у позові заступника Генерального прокурораслід відмовити з підстав спливу строку позовної давності.  
		Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції  не в повній мірі відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та в силу ст.376 ЦПК України підлягає зміні, з викладенням її мотивувальної частини у редакції цієї постанови, а тому апеляційна скарга заступника Генерального прокурора підлягає задоволенню частково.
		Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,   
		П О С Т А Н О В И В :
		Апеляційну скаргу заступника Генерального прокуроразадовольнити частково.
		Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		Головуючий
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...