Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/894/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Зміна договорів (правочинів); оренди.
Надіслано для оприлюднення: 11.12.2020. Зареєстровано: 11.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.12.2020.
Дата набрання законної сили: 08.12.2020
Номер судового провадження: 2632 Д

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"08" грудня 2020 р. Справа № 905/894/20 
		 
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О. , суддя Шевель О.В. 
		за участі секретаря судового засідання Ярітенко О.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Степаненко Лариси Романівни (вх. №2632Д) на рішення господарського суду Донецької області від 02.09.2020 (рішення ухвалено суддею Аксьоновою К.І. 02.09.2020 о 15:00 год., у приміщенні господарського суду Донецької області, повний текст рішення складено та підписано 14.09.2020) у справі №905/894/20
		за позовом фізичної особи-підприємця Степаненко Лариси Романівни, Донецька область, м. Красногорівка, 
		до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, Харківська область, м. Харків, 
		за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства Красногорівський вогнетривкий завод, Донецька область, м. Красногорівка, 
		про зобов`язання продовжити строком на 3 роки з 06.07.2017 по 06.07.2020 та з 06.07.2020 по 06.07.2023 дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №1929/2005 від 06.07.2005 шляхом укладання договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №1929/2005 від 06.07.2005
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		ФОП Степаненко Л.Р. звернулася до господарського суду Донецької області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила суд зобов`язати відповідача продовжити строком на 3 роки з 06.07.2017 по 06.07.2020 та з 06.07.2020 по 06.07.2023 включно дію укладеного з ФОП Степаненко Л.Р. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1929/2005 від 06.07.2005, предметом якого є нерухоме державне майно  нежитлові вбудовані приміщення першого поверху та підвальне приміщення трьохповерхового будинку загальною площею 652 кв.м, які розташовані за адресою: м. Красногорівка, вул. Леніна, 2-б, що знаходяться на балансі та не увійшли до статутного фонду ПАТ Красногорівський вогнетривкий завод, шляхом укладання договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1929/2005 від 06.07.2005. 
		Рішенням господарського суду Донецької області від 02.09.2020 у справі №905/894/20 у задоволенні позову відмовлено.
		ФОП Степаненко Л.Р. звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 02.09.2020 по справі №905/894/20 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов фізичної особи-підприємця Степаненко Лариси Романівни про зобов`язання продовжити з 06.07.2020 року по 06.07.2020 року та з 06.07.2020 року по 06.07.2023 року строк дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1929/2005 від 06.07.2005 шляхом укладення договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1929/2005, витрати по справі покласти на відповідача.
		В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, зокрема, що:
		- рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 15.07.2017 не може бути доказом отримання заяви №20-05-03654 про припинення дії договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005;
		- із заявою про припинення дії договору оренди в порядку ч.2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відповідач звернувся лише 18.07.2019, тобто через два роки після закінчення терміну дії договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005, а тому він вважається продовженим;
		- висновки суду щодо пасивної поведінки орендаря та відсутності пропозиції з його боку щодо продовження строку дії договору є безпідставними, оскільки позивач лише 18.07.2019 дізнався про місцезнаходження відповідача, а отже не мав змоги надіслати свої пропозиції на переукладання договору на новий строк;
		- вважає, що договір автоматично продовжений на підставі ст. 5 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»;
		- відмова відповідача у продовженні строку дії договору оренди на новий строк порушує законні права та правомірні очікування орендаря, оскільки останній належно виконує свої обов`язки за договором та має переважне право перед іншими особами на укладання договору на новий строк;
		- місцевим господарським судом не враховано, що вимога про зобов`язання продовжити строк дії договору оренди нерухомого майна є законним та ефективним способом захисту порушених прав у судовому порядку.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Степаненко Л.Р. на рішення господарського суду Донецької області від 02.09.2020 у справі №905/894/20, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 5 днів з дня вручення даної ухвали; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 17.11.2020.
		22.10.2020 від представника позивача адвоката Мороз Ю.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прийняти участь у судовому засіданні, яке призначене на 17.11.2020. 
		26.10.2020 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 02.09.2020 у справі №905/894/20 - без змін (вх.№10277). До відзиву відповідачем надано копію витягу з книги реєстрації вихідних документів за 2017.
		У судовому засіданні 17.10.2020 оголошено перерву до 08.12.2020, про що відповідною ухвалою повідомлено учасників справи.
		30.11.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 02.09.2020 у справі №905/894/20 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги (вх.№11775).
		У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
		Представник відповідача проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення  без змін.
		Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був повідомлений судом про час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. 
		Стосовно наданих відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу додаткових доказів колегія суддів зазначає, що відповідно положень ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, відповідних обґрунтувань відповідачем не надано, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття від нього нових доказів.
		 
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
		06.07.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Степаненко Ларисою Романівною (орендар) укладено договір оренди №1929/2005 (далі  договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно  нежитлові вбудовані приміщення першого поверху та підвальне приміщення трьохповерхового будинку загальною площею 652 кв.м., які розташовані за адресою: м. Красногорівка, вул. Леніна, 2-б, що знаходяться на балансі та не увійшли до статутного фонду ВАТ Красногорівський вогнетривкий завод (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з належною оцінкою станом на 31.05.2015  64535,00 грн. Майно передається в оренду з метою торгівлі продовольчими товарами (крім товарів підакцизної групи), торгівлі непродовольчими товарами, торгівлі товарами дитячого асортименту, склад.
		Пунктом п. 2.1 договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна та його реєстрації.
		Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 договору).
		Відповідно п. 2.4 договору у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу або юридичній особі, яку визначає орендодавець. Орендар повертає майно балансоутримувачу або юридичній особі, яку визначає орендодавець аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендарем з моменту підписання сторонами, зазначеними в п.2.4 договору, акта приймання-передачі.
		Договір укладено строком на три роки з 06.07.2005 до 06.07.2008 (п.10.1 договору).
		У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (п.10.6 договору).
		Згідно п. 10.8 договору, його чинність може бути припинена внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна орендарем; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін; достроково за рішення господарського суду, у разі порушення договору, у тому числі наявності заборгованості по орендній платі понад трьох місяців, невиконання орендарем взятого на себе зобов`язання щодо страхування орендованого майна протягом одного місяця з дати укладання договору; банкрутства орендаря та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
		За актом приймання-передачі від 06.07.2005 майно було передано в користування орендаря (додаток №2 до договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005).
		До договору №1929/2005 від 06.07.2005 сторонами вносились зміни шляхом підписання додаткових договорів №1 від 28.10.2005, №2 від 14.06.2007, №3 від 18.08.2009, №4 від 18.08.2009, №5 від 28.05.2010. Зміни та доповнення стосувались розміру орендної плати та розрахунків, викладались в новій редакції додатки до договору (зокрема, розрахунки орендної плати  додаток №3). 
		Після закінчення строку, на який первісно був укладений договір №1929/2005 від 06.07.2005, переукладання договору на новий строк шляхом підписання додаткової угоди за погодженням сторін не відбулось. 
		Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2008 у справі №2-а-30649/08, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19.01.2009, позов ФОП Степаненко Лариси Романівни до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про зобов`язання продовжити договір оренди приміщень №1929/2005 від 06.07.2005 загальною площею 652 кв.м., які розташовані за адесою: м. Красногорівка, вул. Леніна, 2-б на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а саме до 06.07.2011 задоволено; зобов`язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області продовжити дію договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005 до 06.07.2011. 
		Додаткової угоди на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2008 у справі №2-а-30649/08 щодо продовження строку дії договору сторонами не укладалось. Разом з тим, спір щодо пролонгації договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005 з 06.07.2008 до 06.07.2011 між сторонами відсутній.
		Договором №6 від 08.11.2011 внесено зміни до договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005, зокрема, викладено предмет договору у новій редакції, визначено розрахунок орендної плати, що свідчить про тривання договірних правовідносин між сторонами після спливу строку дії договору, продовженого постановою Донецького окружного адміністративного суду.
		Сторони не заперечують продовження дії договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005 відповідно до положень ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 №2269-XII на підставі п.10.6 договору у зв`язку з відсутністю заяви жодної зі сторін договору про припинення договору оренди, а саме: з 06.07.2011 до 06.07.2014 та з 06.07.2014 по 06.07.2017. Спір з приводу чинності договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005 у період до 06.07.2017 між сторонами відсутній.
		10.07.2017 відповідач звернувся до позивача з заявою №20-05-03654 про припинення дії договору оренди, яка отримана останнім 15.07.2017 особисто. 
		Після отримання вищевказаної заяви №20-05-03654 позивач продовжував користуватись орендованим за договором майном, пропозицій щодо переукладання договору на новий строк не висував. 
		Звертаючись з даним позовом ФОП Степаненко Л.Р. посилається на те, що має переважне право на укладання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1929/2005 від 06.07.2005 на новий строк, оскільки належно виконувала умови договору оренди; зазначає про наявність правомірних очікувань на отримання спірного майна в подальше користування; вважає відмову відповідача у продовженні строку дії договору оренди безпідставною та такою, що суперечить приписам ст.777 Цивільного кодексу України, ст.18 Закону України Про оренду державного та комунального майна та п.10.6 договору.
		Відповідач, заперечуючи проти позову, вважає посилання позивача на норми ст.18 Закону України Про оренду державного та комунального майна безпідставними, оскільки питання продовження строку дії договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005 на момент його закінчення було унормовано ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 №2269-XII. В даному випадку припинення договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005 відбулось на підставі заяви орендодавця в порядку, визначеному ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено. Крім того, відповідач зазначає про відсутність у позивача правомірних очікувань на отримання спірного майна в подальше користування, оскільки спірний договір оренди припинив свою дію 06.07.2017, а заяви від позивача про наміри продовжити дію договору не надходили.
		Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, враховуючи наявність заяви орендодавця від 10.07.2017 про припинення дії договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005, направленої на адресу орендаря протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору (06.07.2017), дійшов висновку про припинення договору оренди у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено відповідно до положень ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна, а також п.10.8 договору. Крім того, місцевий господарський суд відзначив, що повідомлення орендодавця про припинення дії договору оренди шляхом направлення позивачу заяви №20-05-03654 від 10.07.2017 в порядку ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна не можна розцінювати як відмову в задоволенні пропозиції позивача продовжити строк дії договору, з огляду на відсутність такої пропозиції з його боку. Також, суд дійшов висновку про необґрунтованість твердження позивача щодо наявності в нього правомірних очікувань на отримання спірного майна в подальше користування, з тих підстав, що орендарем не дотримано встановленого ч.1 ст.777 Цивільного кодексу України порядку щодо повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк та взагалі не вчинено жодних дій, спрямованих на переукладання договору оренди на новий строк. Крім того, за висновком місцевого господарського суду, позивачем обрано неефективний спосіб захисту в розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
		Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
		За приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
		Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Вказане відповідає положенням ч.7 ст.180 Господарського кодексу України, згідно з якими строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.
		Згідно ст.2 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 № 2269-XII (чинного станом на час виникнення спірних правовідносин) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
		Відповідно до положень ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст.764 Цивільного кодексу України).
		Орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди (ст.285 Господарського кодексу України).
		Частиною 1 ст. 777 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
		Відповідно до ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
		У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
		Наведені законодавчі приписи передбачають можливість реалізації добросовісним орендарем переважного права на укладення договору оренди на новий термін перед іншими претендентами на оренду цього ж майна і за інших рівних з ними умов, а не автоматичного продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
		Разом з тим, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. 
		Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2017 відповідач звернувся до позивача з заявою №20-05-03654 про припинення дії договору оренди, в якій повідомив про закінчення 06.07.2017 терміну договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005 та, керуючись ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, заявив про його припинення, зазначивши, що договір на новий строк продовжено не буде, та вимагав повернути майно з оренди. 
		Згідно наданій відповідачем копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, заява про припинення дії договору оренди була отримана позивачем 15.07.2017. 
		Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 15.07.2017 не може бути доказом отримання заяви №20-05-03654 є необґрунтованими, оскільки копія цієї заяви була надана позивачем до позову, що свідчить про її отримання ФОП Степаненко Л.Р. Крім того у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердив обставини отримання у 2017 заяви про припинення дії договору оренди.
		Лист відповідача від 18.07.2019 №11-03-02-00200, адресований ПрАТ Красногорівський вогнетривкий завод, на який позивач посилається в апеляційній сказі, свідчить лише про те, що відповідач повідомив балансоутримувача про необхідність повернення майна із оренди за актом приймання  передачі у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди від №1929/2005 від 06.07.2005.
		Отже, враховуючи наявність заяви орендодавця від 10.07.2017 про припинення дії договору оренди №1929/2005 від 06.07.2005, направленої на адресу орендаря протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору (06.07.2017), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення договору оренди у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.
		Твердження позивача щодо наявності в нього правомірних очікувань на отримання спірного майна в подальше користування, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки позивачем не дотримано встановленого ч.1 ст.777 Цивільного кодексу України порядку щодо повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк та не вчинено дій, спрямованих на переукладання договору оренди на новий строк. 
		Доводи позивача щодо його необізнаності про місцезнаходження відповідача та відповідно неможливості надіслати свої пропозиції на переукладання договору на новий строк, колегія суддів відхиляє, з огляду на положення ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб  підприємців та громадських формувань», відповідно до якої відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних). Маючи намір щодо укладання договору/внесення змін до договору, у тому числі щодо продовження строку його дії позивач міг скористатися відомостями про місцезнаходження відповідача, що містяться в Єдиному державному реєстрі.
		Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача на ст. 5 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», як на підставу автоматичного продовження дії договору оренди. 
		Відповідно до ст. 5 вказаного Закону ліцензії та документи дозвільного характеру, видані суб`єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, строк дії яких закінчився у період її проведення, вважаються такими, що продовжили свою дію на період проведення антитерористичної операції.
		Проте договір оренди не є ліцензією чи документом дозвільного характеру, перелік яких міститься в Законі України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності».
		Стосовно доводів позивача щодо порушення його переважного права перед іншими особами на укладання договору на новий строк, колегія суддів зазначає таке. 
		Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 777 ЦК України та ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, якими врегульовано порядок та підстави набуття переважного права, поняття такого права орендаря означає надання йому переваги орендодавцем у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб`єктів, що містять умови, рівні з умовами особи, яка наділена переважним правом. При цьому, для набуття переважного права на укладення договору на новий термін недостатнім є належне виконання орендарем своїх обов`язків за попереднім договором оренди, оскільки іншими передумовами для реалізації такого права законодавство чітко визначає необхідність досягнення між сторонами домовленості щодо умов нового договору, рівність умов (пропозицій) особи, яка наділена переважним правом, з умовами (пропозиціями) іншого претендента на оренду, а також відсутність у власника наміру використовувати майно для власних потреб. 
		З матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено ні обставин існування іншого реального претендента на оренду, укладення договору, ні досягнення домовленості сторонами щодо умов договору оренди як підстави для набуття орендарем переважного права на укладення договору на новий термін. Адже, в разі недосягнення сторонами відповідної домовленості переважне право припиняється (п. 3 ч. 1 статті 777 ЦК України).
		Таким чином, в разі виникнення обставин, з якими закон пов`язує набуття переважного права на укладення договору оренди на новий термін (рівність умов, запропонованих претендентами; укладення договору оренди з іншою особою, відсутність у власника наміру використовувати майно для своїх потреб), позивач може звернутися за судовим захистом свого переважного права.
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності обставин, які підтверджували б наявність порушення прав позивача з боку відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
		Крім того, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо неефективності обраного позивачем способу захисту.
		Так, належним способом захисту порушеного права за вимогами щодо внесення змін до договору в судовому порядку (за наявності законних підстав для цього) є позов про визнання укладеною додаткової угоди до договору із викладенням її змісту, а не позов про зобов`язання відповідача вчинити дії з підписання додаткової угоди. Отже звертаючись до суду з даним позовом про зобов`язання відповідача вчинити певні дії з підписання додаткової угоди з викладенням продовженого строку дії договору №1929/2005 від 06.07.2005, позивачем обрано спосіб захисту, який не може забезпечити ефективний захист прав сторони навіть за наявності порушення прав, оскільки є неможливим зобов`язати виявити волю на підписання додаткової угоди; разом з тим зобов`язання підписати додаткову угоду неможна ототожнювати з встановленим ст.16 Цивільного кодексу України способом захисту  примусове виконання обов`язку в натурі, оскільки підписання угоди не є зобов`язанням в розумінні ст.509 Цивільного кодексу України. 
		Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 ГПК України).
		Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
		Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення - без змін.
		Керуючись статтями 269, 275, 281-284 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Степаненко Лариси Романівни залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду господарського суду Донецької області від 02.09.2020 у справі №905/894/20 залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
		Повний текст постанови складено 11.12.2020.
		 
		 
		Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
		 
		 
		Суддя В.О. Фоміна 
		 
		 
		Суддя О.В. Шевель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...