Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/6168/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано судом: 11.12.2020. Зареєстровано: 13.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2020.
Дата набрання законної сили: 12.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 560/6168/20
		    РІШЕННЯ
		іменем України
		 
		11 грудня 2020 рокум. Хмельницький
		Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І.
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом   ОСОБА_1      до  Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області      про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області в якому просить:
		визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 03 липня 2020 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів Капустинськоі сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області;
		зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області вчинити дії по наданню ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області на підставі заяви від 03 травня 2020 року.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03 липня 2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області зареєстровано заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.
		Позивач вказує на те, що 04 серпня 2020 року відповідач листом № П-10643/0- 1392/0/95-20, повідомив, що заява позивача щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області розглянута, задовольнити клопотання немає можливості, так як земельна ділянка, яка зазначена у клопотанні позивача не відноситься до земель державної власності.
		Позивач вважає, що дії відповідача, щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області суперечать нормам чинного законодавства України та є протиправними, так як відповідач уповноважений розпоряджатися земельними ділянками даної категорії.
		Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року суд відкрив провадження у справі та призначив до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
		30 жовтня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позов поданий до неналежного відповідача, оскільки з 01 січня 2019 року земельна ділянка, яка є предметом судового розгляду, є колективною власністю, а не державною, а з 01 січня 2019 року розпорядником такої категорії земель є органи місцевого самоврядування. Тому, відповідач не має повноважень для задоволення клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, оскільки така земельна ділянка не перебуває у державній власності.
		На переконання представника відповідача, Головне управління правомірно відмовило позивачу у задоволенні заяви, так як земельна ділянка не відноситься до земель державної власності.
		18 листопада 2020 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в які вказано, що Державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ 031 від 28 грудня 1995 року включає землі комунальної, державної і приватної власності. Також земельні ділянки, включені до Державного акту на право колективної власності на землю серії ХМ 031 від 28 грудня 1995 року не перебувають у колективній власності, так як КСП "ім. 1-го Травня" є припиненим.
		Отже, на переконання представника позивача Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області не надано жодного доказу, який спростовує той факт, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 , перебуває у державні власності.
		Дослідивши позовну заяву, оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.
		Суд встановив, що позивач 03 липня 2020 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.
		Листом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 04 серпня 2020 року № П-10643/0-1392/0/95-20 позивачу відмовлено у задоволенні вказаної заяви та повідомлено, що зазначена земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності.
		Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
		Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
		Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
		Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 Земельного кодексу України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
		Згідно з ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
		В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		Відповідно до ч. 1 ст. 35 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
		Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
		Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
		Так, згідно із ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
		а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
		б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
		в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
		Як встановлено з матеріалів справи, позивач вирішив скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та з цією метою звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.
		Суд також встановив, що підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою стало посилання відповідача на те, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства ім. 1 Травня, с. Капустин, Старокостянтинівського району, що підтверджується Державним актом на право колективної власності на землю Серії ХМ 031 від 28 грудня 1995 року, і вказаний державний акт не скасований та є чинним.
		В силу вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.
		Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Водночас в силу приписів ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
		Згідно з ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.
		Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
		1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
		2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
		Відповідно до статей 22 та 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року в редакції від 13 березня 1992 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
		Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України (стаття 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року в редакції від 13 березня 1992 року).
		Статтею 77 КАС України врегульовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		На переконання суду, докази, на які посилається відповідач, не є достатніми відносно того, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, не належить до земель державної власності, а відноситься саме до колективної власності. Зокрема, надані відповідачем графічні матеріали не мають чіткого розмежування між землями різних форм власності, координати даних земельних ділянок не позначені та не співставленні з системами координат на Публічній кадастровій карті України.
		Крім того, державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №031 від 28 грудня 1995 року містить землі державної, комунальної і приватної власності, так як включає в себе усі земельні ділянки, які знаходяться на території Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, в тому числі й землі самого населеного пункту - с. Капустин.
		Також суд зважає на те, що КСП "ім. 1-го Травня" припинено, а тому не може мати майнові права, у тому числі бути власником земельної ділянки.
		Більше того, доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву є суперечливими. Так, спочатку відповідач зазначає, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач взагалі не перебувала у державній власності і відноситься до земель колективної власності, проте далі в цьому ж відзиві вказує, що станом на 13 грудня 2018 року земельна ділянка перебувала у державній власності, але з 01 січня 2019 року була передана Капустинській сільській раді Старокостянтинівського району Хмельницької області, тому на даний час перебуває у колективній власності.
		Крім того, суд вважає недостатнім посилання відповідача на державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №031 від 28 грудня 1995 року, як на доказ щодо віднесення земельної ділянки до земель колективної власності, оскільки в даному акті відображена загальна інформація щодо земель на території Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, до нього включені землі, які підлягають розпаюванню, землі населених пунктів, державні землі, тощо.
		Таким чином, під час розгляду справи, відповідач належними і допустимими доказами не довів тієї обставини, що спірна земельна ділянка перебуває у законному користуванні інших осіб. Відтак суд не погоджується з правомірністю підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд враховує наступне.
		У частині 7 статті 118 Земельного кодексу України наведено два варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою: 1) надати дозвіл; 2) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
		Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) виклав окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" №33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" №48939/99, "Moskal v. Poland" №10373/05).
		Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №30985/96).
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
		Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважає й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Суд зазначає, що правовий статус Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області визначений Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 (далі - Положення № 333).
		За змістом пункту 8 Положення №333 Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Згідно з пунктом 10 Положенням № 333 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.
		Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області, тому такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
		Разом з тим, відмова Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки видана у формі листа, а не у формі наказу, як то передбачено пунктом 8 Положення №333, на думку суду, не свідчить про вчинення відповідачем дій, які оскаржує позивач.
		Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		У даному випадку, зважаючи на недотримання відповідачем вимог законодавства щодо форми та змісту відмови у наданні дозволу, з метою забезпечення ефективного способу захисту порушеного права позивача, при цьому не обмежуючи варіативність поведінки відповідача, суд вважає, що необхідно визнати протиправною відмову у надані дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, оформлену листом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 04 серпня 2020 року № П-10643/0-1392/0/95-20 та зобов`язання повторно розглянути заяву позивача по суті відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України.
		Крім того, суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача, з урахуванням правової оцінки, наданої судом обставинам у цій справі.
		Відповідно до п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задоволити шляхом визнання протиправною та скасування відмови Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, оформленої листом від 04 серпня 2020 року № П-10643/0-1392/0/95-20, щодо надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області та зобов`язання повторно розглянути заяву позивача, та прийняти відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України рішення про надання дозволу або надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
		Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.
		Керуючись  статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295  Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов - задоволити частково.
		Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області у формі листа від 04 серпня 2020 року № П-10643/0-1392/0/95-20 щодо надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.
		Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області та прийняти відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України рішення про надання дозволу або надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Судові витрати розподілу не підлягають.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		 
		Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (вул. Інститутська, 4/1, Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 39767479) 
		Головуючий суддя  П.І. Салюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...