Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 286/4468/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.12.2020.
Дата набрання законної сили: 03.12.2020
Номер судового провадження: 51-4863км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018060250000544

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		03 грудня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 286/4468/18
		провадження № 51-4863км20
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
		головуюча   ОСОБА_1 ,
		судді:  ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 ,
		секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
		 
		учасники судового провадження:
		прокурор ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 11 лютого 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 липня 2020року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018060250000544, 
		 
		стосовно  ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі  КК України).
		 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		 
		Вимогою засудженого до Верховного Суду (далі  Суд) є скасування ухвалених стосовно нього судових рішень із закриттям провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК України).
		Цю вимогу мотивує неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного засудження його за злочин, який він не вчиняв. У касаційній скарзі оспорює фактичні обставини провадження, встановлені судами, вважає свою винуватість в інкримінованому злочині не доведеною. Також, на його думку, судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження, оскільки він діяв у стані необхідної оборони, захищаючись від нападу потерпілого.
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень та обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами
		 
		За вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 11 лютого 2020року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
		 
		Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 13 липня 2020 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 11 лютого 2020 року стосовно нього  без зміни.
		 
		ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 25 серпня 2018 року близько 15:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у будинку ОСОБА_7 на АДРЕСА_1 під час конфлікту, що виник між ними, руками штовхнув ОСОБА_7 , який також був у стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого останній впав з приміщення веранди будинку на подвір`я. 
		Після цього ОСОБА_6 , реалізуючи раптово виниклий умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх негативні наслідки і бажаючи їх настання, ногами завдав близько п`яти ударів по різним частинам тіла ОСОБА_7 , зокрема в ділянку голови останнього. 
		Внаслідок вказаних дій ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_7 тілесні ушкодження, у тому числі закриту черепно-мозкову травму, що має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент його заподіяння та перебуває у прямому причинному зв`язку з причиною настання смерті потерпілого.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги
		 
		Прокурор у засіданні суду касаційної інстанції заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.
		 
		Мотиви Суду
		 
		У касаційній скарзі заперечуються фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судами, що не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції з огляду на положення ч. 1 ст. 433 та ст. 94 КПК України щодо повноважень суду першої інстанції з приводу оцінки доказів у провадженні.
		Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, та жоден доказ не має наперед встановленої сили (ч. 1, ч. 2 ст. 94 КПК України).
		Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках  і суду апеляційної інстанції.
		 
		Водночас процесуальним законом також передбачено повноваження суду касаційної інстанції та межі перегляду судом касаційної інстанції.
		Так, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК України).
		Отже, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.
		У касаційній скарзі засуджений вказує на неповноту судового розгляду, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій мали б обов`язково безпосередньо дослідити в судовому засіданні речовий доказ  його кросівки, на яких були наявні плями крові. Вважає, що кров лише капала з потерпілого йому на взуття, коли він намагався надати останньому медичну допомогу.
		Згідно з ч. 1 ст. 357 КПК України речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності  також іншим учасникам кримінального провадження. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов`язані з річчю та її оглядом.
		Разом із тим підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції є, у тому числі, такі порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Проте засуджений у скарзі не зазначає, на які обставини мав звернути увагу суд першої інстанції та які саме дані встановити при огляді вказаного речового доказу (кросівку обвинуваченого), що могли б істотно вплинути на висновки суду. Крімтого, ніхто з учасників судового провадження не заперечував наявності крові на правому кросівку обвинуваченого.
		Водночас з матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції дослідив висновки експертиз, зокрема щодо змивів з кросівок, на яких виявлено кров людини та антиген А, походження якого можливе від ОСОБА_7 , а також щодо причини виникнення черепно-мозкової травми, яка могла утворитися внаслідок заподіяння ударів ногами, взутими в кросівки, які було надано на експертизу. 
		Також суд першої інстанції взяв до уваги показання в суді свідка ОСОБА_8 , який бачив, як потерпілий лежав на землі з кров`ю на обличчі, а ОСОБА_6 вдарив його ногою в живіт. 
		Зазначені докази в сукупності з іншими суд обґрунтовано поклав в основу вироку.
		Оскільки відповідно до висновків експертиз тілесні ушкодження, внаслідок яких настала смерть потерпілого ОСОБА_7 , розташовано в ділянці голови, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що кров на кросівках могла потрапити на них лише під час контакту з головою потерпілого, а не при спробі перевернути тіло потерпілого з метою надання допомоги, як про це стверджував  ОСОБА_6 . 
		 
		Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений ОСОБА_6 , з одного боку, стверджує про недоведеність своєї винуватості в умисному спричиненні потерпілому тілесних ушкоджень, посилаючись на те, що останній падав і міг вдаритися головою, а з другого  зазначає про вимушене заподіяння ним ударів потерпілому з метою власного захисту від останнього, тобто перебуваючи у стані необхідної оборони.
		Проте такі твердження засудженого є неспроможними з огляду на таке.
		За вимогами частин 13 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. 
		Водночас право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Необхідна оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання або за наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з`ясування цього необхідно врахувати поведінку нападаючого, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають підстави особі, яка захищається, сприймати загрозу як реальну. 
		У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання завдати шкоду потерпілому, розправитися з ним, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
		 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження,суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що в обвинуваченого були відсутні будь-які тілесні ушкодження. Крім того, подія мала місце в будинку ОСОБА_7 , а тому в ОСОБА_6 не було підстав для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, оскільки останній сам перебував у чужому житлі. Після того, як потерпілий перечепився та впав, у ОСОБА_6 небуло необхідності застосовувати насильство, виштовхувати потерпілого з його ж будинку та завдавати ударів.
		Навіть якщо врахувати показання засудженого про те, що  ОСОБА_7 біг на нього з кухонним ножем у руці, проте перечепився та впав, після чого  ОСОБА_6 відкинув ножа, то з цього моменту останній у стані необхідної оборони вже не перебував.
		 
		Таким чином, підстав вважати, що мало місце суспільно небезпечне посягання або реальна загроза заподіяння шкоди обвинуваченому з боку потерпілого, у суду небуло.
		 
		Натомість судом першої інстанції встановлено, що причиною виникнення черепно-мозкової травми, від якої настала смерть потерпілого, є пряма дія (удар, ковзна дія, удар під кутом) тупого твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, при цьому було не менше п`яти травмуючих впливів. Ці ушкодження не могли утворитися при падінні з вертикального положення тіла на рівну площину, при падінні з ударом об двері, дверну ручку тощо. До моменту отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_7 був у свідомості, а після заподіяння тілесних ушкоджень втратив свідомість, був доставлений у лікарню в безсвідомому стані, що свідчить про те, що після отримання тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозкової травми він не міг самостійно пересуватись.
		Доводи засудженого про безпідставність обвинувачення в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, були предметом детального дослідження в судах першої й апеляційної інстанцій та їм дано належну юридичну оцінку.
		За встановлених судами фактичних обставин провадження дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст.121 КК України кваліфіковано правильно.
		Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, щоінкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які єважливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. 
		На думку Суду, зазначені вимоги судом першої інстанції виконано в повному обсязі.
		З огляду на вказане в касаційній скарзі засудженого не наведено доводів, які спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 та кваліфікації його дій. Даних про неправильне застосування кримінального закону або істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, матеріали провадження не містять. 
		Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.
		 
		Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		 
		у х в а л и в:
		 
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		Вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 11 лютого 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 липня 2020рокуу кримінальному провадженні стосовно засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни.
		Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...