Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № П/811/1091/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 14.12.2020. Зареєстровано: 15.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2020.
Дата набрання законної сили: 28.04.2021 (частково)
Результат оскарження 28.04.2021 Третій апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення частково і ухвалено нове судове рішення у відповідній частині
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 листопада 2020 року                м. Кропивницький               Справа № П/811/1091/15
		 
		 
		Кіровоградський окружний адміністративний          суд в складі:
		головуючого судді: Притули К.М.
		суддів: Пасічник Ю.П., Петренко О.С.
		за участю секретаря: Потєхіної І.В.
		представника    позивача: Кушніров О.М.
		представника Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області: Гладковська О.С.
		представника    Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області: Омельченко Ю.С.
		представника Державної податкової служби України: Борисевич Д.В.
		розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, за участі    третьої    особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі , стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -    
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просить:
		- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 24 березня 2015 за №236-о, щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»;
		- ОСОБА_1 поновити на посаді заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області;
		- стягнути з Державної податкової служби України    на користь ОСОБА_1 , грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу за період з 25 березня 2015 року до ухвалення рішення у даній справі;
		- стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 , компенсацію у вигляді моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.
		- зобов`язати Державну податкову службу України    проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про       застосування    до        ОСОБА_1    заборони,       передбаченої    частиною четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»;
		- допустити       негайне       виконання    рішення    суду       в       частині       поновлення        ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що оскаржуваний наказ прийнято не в умовах воєнного чи надзвичайного стану, у зв`язку з його прийняттям було допущено обмеження права позивача на працю та доступу до державної служби, а також він прийнятий у спосіб, що не передбачений Конституцією України, а саме: шляхом обмеження прав позивача, тому рішення про звільнення позивача є таким, що суперечить положенням Основного Закону України, тобто прийнято відповідачем із порушенням ст. 19 Конституції України. Перш ніж застосовувати до позивача заходи відповідальності, передбачені Законом України "Про очищення влади" (звільнення, заборона обіймати посади), відповідач зобов`язаний був довести її вину у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. Таким чином, позивач не може нести відповідальність у вигляді звільнення з посади та заборони, встановленої у ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", лише на підставі самого факту зайняття нею у минулому посади, що саме по собі не містить (і не може містити) складу жодного правопорушення.
		07 квітня 2015 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні (Т.1 а.с.1).
		22 квітня 2015 року ухвалою суду провадження в даній справі зупинено до вирішення Конституційним судом України справи за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» (Т.1 а.с.45-46).
		06 квітня 2020 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду поновлено провадження у справі та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні (Т. 1 а.с.60-63).
		12 травня 2020 року ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про заміну відповідача правонаступником (Т. 1 а.с.89-92).
		03 червня 2020 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні (Т. 1 а.с.134-136).
		22 червня 2020 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання представника Державної податкової служби України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (Т.1 а.с.152).
		24 червня 2020 року ухвалою суду задоволено клопотання представника сторін та відкладено розгляд справи на іншу дату (Т.1 а.с.191-192).
		01 вересня 2020 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції (Т.1 а.с.206).
		23 вересня 2020 року ухвалою суду залучено до участі в справі і якості співвідповідачів Державну фіскальну службу України та Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області. Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку (Т.1 а.с.244-245).
		15 жовтня 2020 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті (Т.2 а.с.33).
		30.04.2020 (вх. № 8272) до суду Державною фіскальною службою України надано відзив на позовну заяву (а.с.76-77), в якому зазначено, що позовні вимоги не визнаються в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначено, що  Наказом Міндоходів України №236-0 від 24.03.2015 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.
		За результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 яка працювала на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» за період з 21.11.2013 по 22.02.2014 вона обіймала посаду щодо якої встановлена заборона та до якої застосовуються заходи з очищення влади (люстрація).
		З огляду на зазначене, відповідач вважає, що оскаржуваний наказ виданий в межах визначених повноважень, а тому, підстави для його скасування відсутні.
		Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 50 000 грн. моральної шкоди, відповідачем зазначено, що позивачем не доведено факту понесення моральної шкоди саме через неправомірні дії відповідача, не доведено факту тяжкості вимушених змін та зусиль для нормального життя та розміру заявленої моральної шкоди, не підтверджено та не визнано в судовому порядку дії Міндоходів України, як протиправні та такі, що спричинили настання для позивача негативних наслідків, як наслідок вимоги позивача щодо нанесення органом доходів і зборів матеріальної шкоди є безпідставними та необгрунтованими, а тому позов в цій частині просить не задовольняти.
		03.06.2020 (вх.№ 10503) до суду представником ДПС подано відзив на позовну заяву (а.с.114-117), відповідно до змісту якого ДПС заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що Постановою   Кабінету   Міністрів   України   від   18.12.2018   №1200   утворено Державну податкову службу України реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Постановою   Кабінету   Міністрів   України   від  06.03.2019   №227   затверджено положення про Державну податкову службу України.
		Відповідно відомостям з ЄДР Державна фіскальна служба України перебуває в стані припинення, а не є припиненою, оскільки процес реорганізації не є завершеним та не передано все майно, права та обов`язки ДФС до ДПС, не складено ліквідаційний або розподільчий баланс. Щодо позовних вимог про поновлення Позивача на посаді та стягнення середнього заробітку на її користь, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9 роз`яснено, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберігалось його попереднє місце роботи. Враховуючи  відсутність трудових відносин Державної податкової служби України з Позивачем, положення Постанови Пленуму ВСУ та КЗпПУ, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
		06.10.2020 (вх.№ 2055/20) представником ГУДФС у Кіровоградській області до суду надійшов відзив на позовну заяву (Т.2 а.с.5-10) в якому зазначено, що позовні вимоги не визнаються в повному обсязі та просить відмовити в їх задоволенні.
		Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
		Представники відповідачів позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні, обґрунтовуючи свої пояснення обставинами зазначеними у відзивах на позовну заяву.
		Заслухавши думку сторін та розглянувши долучені до справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
		Як вбачається з матеріалів справи, у період з 04.06.2013 по 24.03.2015 ОСОБА_1 , займала посаду заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області  (Т. 1 а.с.22-23).
		Наказом Міністерства доходів і зборів України від 24 березня 2015 року № 236-о позивача звільнено з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади», пункту 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (Т.1 а.с.79)
		Відповідно до змісту наказу від 24 березня 2015 року № 236-о, наказ прийнято на підставі, довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці позивача.
		Судом  встановлено, що відповідно до довідки про результати перевірки відомостей, зазначеній в особовій справі та/або трудовій книжці, ОСОБА_1 в період з 21.11.2013    по 22.02.2014 обіймала посаду    заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, що свідчить про необхідність застосування заборони, визначеної ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади» (Т. 1 а.с.80).
		Наказом Міністерства доходів і зборів України від 24 березня 2015 року № 236 - о встановлено необхідність проведення повного розрахунку з позивачем (Т. 1 а.с.79).
		Позивач не погодившись із наказом    Міндоходів № 236-о від 24.03.2015 про звільнення з посади заступника начальника Кіровоградської митниці Міндоходів з підстав, передбачених частиною 1 статті 3 та частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» звернувся із цим позовом до суду.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
		Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Відповідно до статті 38, частин першої, другої статті 43 Конституції України             громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
		У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Згідно ст.22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абзац четвертий пункту 5.2 мотивувальної частини Рішення).
		Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
		Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).
		Згідно Рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року за    № 7-рп/2001 вказано, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України) .
		Закон України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014 (із змінами та доповненнями) визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
		Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014 очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014 очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
		Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014 заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
		Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014 заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
		Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014 заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
		Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014 заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
		Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014 протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
		Відповідно до пп. 1 п. 2 Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014р. встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
		Згідно ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Згідно ст.51 КК України, до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи;    6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;    11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі.
		Згідно ч.1-2 ст.55 КК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п`яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
		Позбавлення права обіймати певні посади як додаткове покарання у справах, передбачених Законом України "Про очищення влади", призначається на строк п`ять років.
		Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв`язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
		Згідно ст. 235 Кодексу законів про працю України (в ред. діючій на момент вирішення спірних правовідносин), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Згідно ст.238 Кодексу законів про працю України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
		Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають    зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Відповідно до довідки про результати перевірки відомостей, наявних в особовій справі та трудовій книжці ОСОБА_1 встановлено, що з 04.06.2013 по  позивач обіймала посаду заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області,  застосовуються заборона визначена ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади» (Т. 1 а.с.80).
		Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» №1906-IV від 29.06.2004р. (із змінами та доповненнями) чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
		Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
		Згідно з ч. 2 ст. 21 та ч. 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
		Також, ст. 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
		Згідно з ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.1958р. «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості» (ратифікована Україною 04.08.1961) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
		Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (ст. 4 цієї Конвенції).
		Отже, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
		Крім того, Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем», якою надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.
		Встановлені згадуваною Резолюцією № 1096 підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення від 14.02.2006 у справі «Турек проти Словаччини», від 24.04.2007 у справі «Матиєк проти Польщі», від 17.07.2007 у справі «Бобек проти Польщі», від 15.01.2008 у справі «Любох проти Польщі»).
		У вказаних рішеннях ЄСПЛ наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі    стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених ст.6 Конвенції    щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).
		Аналогічні стандарти люстраційних заходів напрацьовані Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанська комісія). Зокрема, у висновку CDL-AD(2012)028 на запит Конституційного суду Македонії щодо люстраційного закону цієї країни зазначено, що вина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку. Цей же висновок говорить про обов`язковість гарантування права на захист та презумпції невинуватості. Крім того, у цьому висновку вказано, що процедура розгляду стосовно перевірки та процедура оскарження повинні регулюватися дуже детально з метою дотримання принципів верховенства права та належної правової процедури. Висновок CDL-AD(2012)028 вказує також на те, що найменування особи повинне публікуватися тільки після остаточного рішення з метою недопущення негативних наслідків публікації для репутації особи.
		Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		Згідно із ч. 2 статті 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії.
		Застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії, суд приходить до висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.
		Між тим, відповідачами, всупереч вимогам ч. 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не було надано суду належних та допустимих доказів щодо вчинення позивачем дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що, враховуючи наведені вище висновки, прямо свідчить про безпідставність звільнення ОСОБА_1 .
		Крім того, п. 4 ч. 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
		Тобто, визначена законом заборона стосується посад керівника, заступника керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.
		Враховуючи, що у період з 04 червня 2013 року по 24 березня 2015 року позивач обіймала посаду заступника керівника територіального органу, а не центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує податкову політику, суд вважає що до позивача не підлягає застосуванню п. 4 ч. 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади».
		Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що наказ Міністерства доходів і зборів України від 24.03.2015 № 236-о про звільнення ОСОБА_1    з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», є протиправним та підлягає скасуванню.
		Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Відповідно, протиправність наказу від 24 березня 2015 року № 236-о прямо вказує на наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді заступника начальника Головне управління Міндоходів у Кіровоградській області та виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (постанова Верховного Суду України від 28.10.2014).
		Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача зі займаної до такого звільнення посади, він підлягає поновленню саме на ній з 25.03.2015 (наступного дня після незаконного звільнення).
		Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі також - Порядок), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
		Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
		У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
		При цьому, згідно з п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13.
		Так, згідно довідки  Головного управління ДФС у Кіровоградській області час середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 335,37 грн., середній заробіток за один місяць становить 8826,40 грн. (т.1, а.с.235).
		Вимушений прогул позивача у період з 24.03.2015 по 05.11.2020 року складає 1405 робочих дні, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 471194,85 грн. (335,37 грн. х 1405 дні).
		Стосовно посилання відповідача на абз. 2 п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час, суд зазначає наступне. 
		Так, Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-511цс16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 58074094) зазначив, що посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року.
		Тому, посилання відповідача на те, що у разі неврахування в оплаті за час вимушеного прогулу допомоги по безробіттю, ця сума коштів для поновленого на роботі працівника  є   переплатою, не приймає до уваги та не враховує.
		Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Державної податкової служби України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною четвертою статті1 Закону України «Про очищення влади», суд зазначає наступне.
		Згідно статті 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення 3акону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
		Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
		Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженим наказом Міністерства юстиції України, від 16.10.2014 № 1704/5 (далі - Положенням про Реєстр), передбачено, що Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
		Відповідно до пункту 2 розділу II Положення про Реєстр підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:
		-   надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», відомостей про звільнення особи з посади у зв`язку із застосуванням такої заборони;
		-   надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України «Про очищення влади» разом з відомостями про звільнення особи з посади;
		-  надходження до Реєстратора від Державної судової адміністрації електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, щодо осіб, зазначених у частині четвертій статті 1 Закону України «Про очищення влади», та відомостей про особу, передбачених пунктом 4 цього розділу.
		Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру.
		Так, Міністерством юстиції України внесені відомості щодо ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», на підставі отриманих документів від Міністерства доходів і зборів України.
		На момент розгляду справи, відомості щодо ОСОБА_1 містяться в Єдиному державному реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
		Відповідно до пункту 5 Розділу II Положення про Реєстр, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є, зокрема, надходження до Реєстратора відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
		З огляду на викладене, чинним законодавством чітко визначено механізм вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
		Враховуючи вищевикадене, суд зазначає, на даний час відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Державної податкової служби України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною четвертою статті1 Закону України «Про очищення влади», оскільки відсутні будь-які підстави вважати, що у випадку набрання судовим рішенням законної сили та отриманням останнього Реєстратором, така інформація не буде вилучена Міністерством юстиції України з Реєстру. Отже,  суд приходить до висновку, що дана позовна вимога є передчасною та не підлягає до задоволення.
		Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 50000 грн. позивач послалася на те, що внаслідок прийняття протиправного рішення  про звільнення її з посади завдало непоправної шкоди її приватному життю, здоров`ю та репутації, призвело до душевних переживань, погіршення самопочуття, зниження авторитету в очах підлеглих та колег по службі, спричинило прояви розчарувань у подальшій службі в фіскальних органах України, втрату нормальних життєвих зав`язків і вимагає від неї додаткових зусиль для організації життя, пошуку засобів для нормального існування, забезпечення достатнього життєвого рівня.
		Відповідно до частини першої статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		На підставі пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З`ясуванню в даному випадку підлягає те, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		На думку суду, вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою, позаяк лише констатація завдання душевних страждань не є достатнім для стягнення моральної шкоди. Позивачем не наведено в чому полягали моральні страждання та переживання, а також чим підтверджуються такі переживання, страждання, не наведено розрахунку розміру моральної шкоди.
		У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		З огляду на необґрунтованість вимоги про стягнення моральної шкоди, така вимога задоволенню не підлягає.
		Відповідно до ч. 1    ст. 73 КАС України    предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Згідно із ч. 1    ст. 77 КАС України    кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених    статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1    ст. 77 КАС України)
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що в ході розгляду справи відповідачами не наведено обставин, які б свідчили про правомірність прийнятого рішення.
		Пунктами 2, 3 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		За таких обставин суд вважає за необхідне допустити постанову до негайного виконання у частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1  підлягає частковому задоволенню.
		Разом з цим, суд враховує, що оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1    ст. 5 Закону України «Про судовий збір»    присудження судового збору на його користь судом не здійснюється, натомість про понесення інших судових витрат позивач суд не повідомляв.
		Керуючись ст.ст. 77, 139, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		в и р і ш и в
		 
		Адміністративний позов     ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, за участі    третьої    особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
		Визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 24 березня 2015 за №236-о, щодо звільнення ОСОБА_1    з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
		Зобов`язати Державну фіскальну службу України ОСОБА_1 поновити на посаді заступника начальника Головного управління Державної фіскальної    служби у Кіровоградській області.
		Стягнути з Державної фіскальної служби України    на користь ОСОБА_1 , грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2015 року по    05 листопада 2020 року в сумі 471 194, 85 грн.
		Допустити       негайне       виконання    рішення    суду       в       частині       поновлення        ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 8826,40 грн.
		В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
		Дата складання та підписання рішення в повному обсязі 14  грудня 2020 року.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                       К.М. Притула
		 
		 
		Суддя                                                                                              Ю.П.Пасічник
		 
		 
		Суддя                                                                                              О.С.Петренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...