Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 536/999/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано судом: 14.12.2020. Зареєстровано: 15.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2020.
Дата набрання законної сили: 25.05.2021
Номер судового провадження: 2/536/26/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 536/999/18 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  
		       06 жовтня 2020 року                                                м. Кременчук
		 
		Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі: 
		головуючого судді                        - Колотієвського О.О.,
		секретаря судового засідання        - Пасєчнікової В.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці матеріали справи за об`єднаними в одне провадження:
		       - позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Крюківської районної адміністрації м. Кременчука Полтавської області - про відібрання малолітньої дитини;
		       - позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Управління у справах сімей та дітей Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради - про визначення місця проживання дитини,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		15 червня 2018 року до Кременчуцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Крюківської районної адміністрації м. Кременчука Полтавської області - про відібрання малолітньої дитини.
		04 жовтня 2018 року ОСОБА_1 надав заяву про збільшення позовних вимог.
		11 грудня 2018 року до Кременчуцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Управління у справах сімей та дітей Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради - про визначення місця проживання дитини.
		Ухвалою суду від 11 грудня 2018 року вищевказані позови об`єднано в одне провадження.
		ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовував наступним:
		З 20.09.2009 року ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 . Під час шлюбу народилася донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони поживали разом за адресою АДРЕСА_1 , в квартирі яка належала її дружині ОСОБА_3 '        
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок тяжкої хвороби померла його дружина ОСОБА_3 . Він звернувся до нотаріуса по питанню прийняття спадщини після померлої дружини та відповідно залишився з донькою ОСОБА_5 проживати за адресою АДРЕСА_1 .
		07 червня 2018 року відповідач ОСОБА_2 фактично без його дозволу за допомогою незнайомих йому людей з застосуванням до нього насильства, проти його волі забрали у нього дочку ОСОБА_5 . Про ці обставини він негайно повідомив органи опіки та піклування Крюківського району м. Кременчука, та звернувся з письмовою заявою в поліцію м. Кременчука. Коли він хотів забрати дитину відповідач ОСОБА_2 його до дому не пустила і сказала, що його дочка буде проживати з нею.
		Вважає, що відповідач ОСОБА_2 утримує його дочку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 у себе незаконно. Він бажає щоб його дочка проживала разом з ним. Крім того ОСОБА_2 , говорить дитині неправду, стосовно нього, як батька, залякує її, що вона залишиться одна. Фактично дитина знаходиться у ОСОБА_2 яка їй є бабусею, це порушує його права як батька дитини.
		На підставі вищевикладеного, з урахуванням збільшених позовних вимог просив суд ухвалити рішення, яким:
		- негайно за участю Третьої особи - органу опіки і піклування Крюківської районної адміністрації м. Кременчука Полтавської області відібрати його малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідача ОСОБА_2 , яка її незаконно утримує та проживає за адресами: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 та повернути її йому.
		- стягнути з відповідача ОСОБА_2 судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.; витрати на професійну правничу допомогу: 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн., а також інші документально підтверджені судові витрати, які доведеться понести Позивачу для забезпечення судового розгляду позовної заяви.
		- допустити негайне виконання рішення суду в частині відібрання доньки у Відповідача і повернення йому.
		11 грудня 2018 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшло пояснення на позов, які обґрунтовані зокрема тим, що вона не віддає онуку ОСОБА_4 ОСОБА_1 оскільки ще за життя доньки останній ніколи не піклувався про ОСОБА_5 . 
		ОСОБА_1 декілька разів був судимий, має декілька захворювань небезпечних для оточуючих.
		Більш того, при вживанні спиртних напоїв ОСОБА_1 поводить себе неадекватно стосовно онуки та онука ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 який не є його дитиною. Проживаючи разом з дітьми та її донької ОСОБА_1 після вживання алкогольних напоїв постійно бив як доньку так і дітей. Перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння стосовно малолітніх дітей робив наступні дії: роздягався, а також роздягав дітей, заводив дітей до ванни та здійснював збочинські дії щодо неповнолітніх: змушував дітей ногами торкатися його полових органів, сідати на них .
		З огляду на вищенаведене, вважає, що за жодних обставин неможна віддавати дитину ОСОБА_1 . 
		ОСОБА_2 позовні вимоги обґрунтовувала наступним:
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її донька - ОСОБА_3 .. На час смерті , донька перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .. За життя, донька ІНФОРМАЦІЯ_5 народила сина - ОСОБА_6 та ІНФОРМАЦІЯ_6 доньку- ОСОБА_4 , які є її онуками. У Свідоцтві про народження сина , батько дитини був записаний зі слів матері. ОСОБА_4 була народжена під час перебування у шлюбі й у свідоцтві про народження останньої батьком записаний ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 . Після смерті ОСОБА_3 обидві дитини по факту залишилися на її утриманні та під її піклуванням.         ОСОБА_1 декілька разів був судимий, має декілька захворювань небезпечних для оточуючих.
		За життя її донька хворіла на онкологічне захворювання. З огляду на хворобу донці було протипоказано вживати алкогольні напої. ОСОБА_1 був обізнаний про хворобу доньки, але умисно приносив алкогольні напої та заставляв доньку вживати алкоголь разом з ним. По суті саме дії ОСОБА_1 призвели до передчасної смерті доньки.
		Зокрема, перед смертю доньки ОСОБА_1 умисно не викликав швидку допомогу.
		Відповідно до довідки Комунального медичного підприємства «ЛІКАРНЯ ПРИДНІПРОВСЬКА» від 30.05.2018 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебуває на обліку та отримує лікування в міському спеціалізованому кабінеті «Довіра» з діагнозом: ВІЛ- інфекція (ПІТ № 10 від 29.01.2016р; ІФА 28.03.2016р №239, ПОЦПБС: В.20.0 ВДТБ (15.02.2016 р.); ЦМВ- інфекція, ст.ремісії; тяжка імуносупресія (2016р. СД-4 - 29 кл в Імл); кандидоз стравоходу (2016рік); токсоплазмоз головного мозку (квітень 2016); APT (березень 2016); хронічний холецистопанкреатит, ст. ремісії; герметична Інфекція (herpes simplex labialis) ст. ремісії.
		Наявні захворювання відповідно до наказу MОЗ № 133 від 19.07.95 Р. відносяться до особливо небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб.
		Крім того, на теперішній час по факту здійснення ОСОБА_1 збочинських дій щодо малолітніх ведеться досудове розслідування.
		Тобто, проживання ОСОБА_1 разом з малолітньою ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 створює пряму загрозу здоров`ю та життю малолітньої дитини. 
		ОСОБА_1 не має постійного місця проживання й не може забезпечити ОСОБА_4 житлом.
		На підставі вищевикладеного просила суд ухвалити рішення, яким:
		- визначити місце проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
		26 грудня 2018 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 надав суду відзив на позов ОСОБА_2 , який обґрунтований зокрема тим, що до зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 надала довідку із комунального медичного підприємства «Лікарня Придніпровська» від 30.05.2018 року № 01-16/396 про захворювання Відповідача ВІЛ-інфекцією. 
		Цією довідкою Позивач намагається обґрунтувати те, що проживання Відповідача разом зі своєю дитиною створить пряму загрозу здоров`ю та життю своєї малолітньої дитини. Своє твердження Позивач обґрунтовує наказом МОЗ № 133 від 19.07.1995 року, згідно з яким хвороби, вказані в довідці комунального медичного підприємства «Лікарня Придніпровська» від 30.05.2018 року № 01-16/396, відносяться до особливо небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб.
		Дійсно п. 2 розділу «Носійство збудників особливо небезпечних хвороб» Переліку особливо небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб (ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (4004-12) від 24.02.94), затвердженого наказом МОЗ України від 19.07.95 № 133 (далі Перелік, містить хворобу ВІЛ-інфекції. Також п. 29 розділу «Носійство збудників особливо небезпечних хвороб» Переліку, містить хворобу туберкульоз.
		Для того, щоб завести суд в оману, позивач посилалася також на ч. 3 ст. 161 СК України, Декларацію прав дитини, ст. 18 Конвенції про права дитини, але чомусь зовсім не згадала ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», на підставі якої був затверджений Перелік.
		А вона проголошує, що особи, які хворіють особливо небезпечними та небезпечними інфекційними хворобами або є носіями збудників цих хвороб, відсторонюються від роботи та іншої діяльності, якщо вона може призвести до поширення цих хвороб. Вони підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою допомоги з коштів соціального страхування в порядку, що встановлюється законодавством. Такі особи визнаються тимчасово чи постійно непридатними за станом здоров`я до професійної або іншої діяльності, внаслідок якої може створюватися підвищена небезпека для оточуючих у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної роботи.
		Особи, хворі на особливо небезпечні інфекційні хвороби, в разі відмови від госпіталізації підлягають примусовому стаціонарному лікуванню, а носії збудників зазначених хвороб та особи, які мали контакт з такими хворими, обов`язковому медичному нагляду і карантину у встановленому порядку.
		Виходячи зі змісту цієї норми законодавства України, сам факт захворювання на хвороби, які вказані в Переліку, не є підставою для ізоляції хворого від інших осіб. Потрібна наявність загрози поширення цієї хвороби серед інших оточуючих осіб. Загальновідомо, що ВІЛ-інфекція може поширитися лише чітко визначеними шляхами, серед яких: статевим шляхом, парентетально (ін`єкційно, через кров та інші біологічні рідини, а саме: слизом з піхви, грудним молоком, спермою, виділенням з ран, спинномозковою рідиною і ін.; при використанні забруднених шприців, інструментарію; при пересадці інфікованих органів, кісткового мозку, штучної інсемінації інфікованою спермою), а також пеританальним шляхом від матері до дитини. ВІЛ не передається при звичайних побутових контактах з людьми. Цей факт доведено науковими дослідженнями, медичною практикою та багаторічним досвідом мільйонів людей. Неушкоджена шкіра є нездоланним бар`єром для вірусу. Тому ВІЛ не передається через рукостискання та обійми, виходячи з юридичних фактів, які не оспорюються.
		Таким чином, ВІЛ-інфекція є небезпечною тільки у випадку, якщо Відповідач вчинить активні дії для зараження іншої особи. Сам зміст довідки комунального медичного підприємства «Лікарня Придніпровська» від 30.05.2018        року № 01-16/396, а саме те, що ОСОБА_7 на даний момент має задовільний загальний стан, отримує антиретровірусну терапію, вірусне навантаження в нього не визначається. Ця довідка також вказує, що Відповідач регулярно ходить на обстеження і не являє загрози для оточуючих, інакше б був госпіталізований. Крім того, відповідно до ст. 14 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий та і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», люди, які живуть з ВІЛ, та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо ідентифікування ВІЛ, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно- правовими актами України. Держава гарантує надання всім особам, які живуть з ВІЛ, та особам, які належать до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, рівних з іншими громадянами можливостей для реалізації їхніх прав, зокрема в частині можливості адміністративного та судового захисту своїх прав. Дискримінація особи на підставі наявності в неї ВІЛ- інфекції, а також належності людини до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, забороняється. Дискримінація вважається дія або діяльність, що у прямий або непрямий спосіб створює обмеження, позбавляє належних прав особу або принижує її людську гідність на підставі однієї або кількох ознак, пов`язаних з фактичною чи можливою наявністю в неї ВІЛ, або дає підставі віднести особу до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ. Ці обставини також, підтвердив допитаний в якості свідка лікар - ОСОБА_9 .
		Крім цього, цю довідку, міг отримати лише ОСОБА_1 в іншому разі лікар ніс би кримінальну відповідальність за ст. 132 КК України. Відповідно ця довідка підтверджує, що станом на 30.05.2018 року ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Насправді ОСОБА_1 жив у вказаному приміщенні до 07.06.2018 року, поки його насильницьким шляхом не вигнали з нього.
		На підставі вищевикладеного просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 
		ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_10 в судовому засіданні просили задовольнити позов до ОСОБА_2 , а в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
		ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_11 в судовому засіданні просили задовольнити позов до ОСОБА_1 , а в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
		Треті особи: Орган опіки та піклування Крюківської районної адміністрації м. Кременчука Полтавської області та Управління у справах сімей та дітей Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради в судовому засіданні просили задовольнити позов ОСОБА_1 , а в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
		Суд розглянувши матеріали справи, дав повну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, приходить наступного висновку.
		Так, судом встановлено, що з 20.09.2009 року ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 . Під час шлюбу народилася донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони поживали разом за адресою АДРЕСА_3 , в квартирі яка належала її дружині ОСОБА_3        
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок тяжкої хвороби померла його дружина ОСОБА_3 . Він звернувся до нотаріуса по питанню прийняття спадщини після померлої дружини та відповідно залишився з донькою ОСОБА_5 проживати за адресою АДРЕСА_1 .
		07 червня 2018 року відповідач ОСОБА_2 фактично без його дозволу забрала у нього дочку ОСОБА_5 . Про ці обставини він негайно повідомив органи опіки та піклування Крюківського району м. Кременчука, та звернувся з письмовою заявою в поліцію м. Кременчука. Коли він хотів забрати дитину відповідач ОСОБА_2 його до дому не пустила і сказала, що його дочка буде проживати з нею.
		ОСОБА_2 пояснювала, що вона не віддає онуку ОСОБА_4 - ОСОБА_1 оскільки ще за життя доньки останній ніколи не піклувався про ОСОБА_5 . 
		Крім цього, вказувала, що ОСОБА_1 декілька разів був судимий, має декілька захворювань небезпечних для оточуючих.
		Також пояснювала, що при вживанні спиртних напоїв ОСОБА_1 поводить себе неадекватно стосовно онуки та онука ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 який не є його дитиною. Проживаючи разом з дітьми та її донької ОСОБА_1 після вживання алкогольних напоїв постійно бив як доньку так і дітей. Перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння стосовно малолітніх дітей робив наступні дії: роздягався, а також роздягав дітей, заводив дітей до ванни та здійснював збочинські дії щодо неповнолітніх: змушував дітей ногами торкатися його полових органів, сідати на них.
		З огляду на вищенаведене, вважає, що за жодних обставин неможна віддавати дитину ОСОБА_1 . 
		Суд, досліджуючи ці обставини, вважає, що такі доводи ОСОБА_2 стосовно розбещення дітей не доведені з огляду на те, що вони не підкріплені жодними доказами.
		Суд зауважує, що відповідно до ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		Що стосується позиції ОСОБА_2 щодо наявності у ОСОБА_1 захворювань, небезпечних для оточуючих, суд зазначає таке:
		Так, відповідно до довідки Комунального медичного підприємства «ЛІКАРНЯ ПРИДНІПРОВСЬКА» від 30.05.2018 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебуває на обліку та отримує лікування в міському спеціалізованому кабінеті «Довіра» з діагнозом: ВІЛ- інфекція (ПІТ № 10 від 29.01.2016р; ІФА 28.03.2016р №239, ПОЦПБС: В.20.0 ВДТБ (15.02.2016 р.); ЦМВ- інфекція, ст.ремісії; тяжка імуносупресія (2016р. СД-4 - 29 кл в Імл); кандидоз стравоходу (2016рік); токсоплазмоз головного мозку (квітень 2016); APT (березень 2016); хронічний холецистопанкреатит, ст. ремісії; герметична Інфекція (herpes simplex labialis) ст. ремісії.
		Наявні захворювання відповідно до наказу MОЗ № 133 від 19.07.95 Р. відносяться до особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб.
		Дійсно п. 2 розділу «Носійство збудників особливо небезпечних хвороб» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб (ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (4004-12) від 24.02.94), затвердженого наказом МОЗ України від 19.07.95 № 133 (далі Перелік, містить хворобу ВІЛ-інфекції. Також п. 29 розділу «Носійство збудників особливо небезпечних хвороб» Переліку, містить хворобу туберкульоз.
		Відповідно до ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», на підставі якої був затверджений Перелік, особи, які хворіють особливо небезпечними та небезпечними інфекційними хворобами або є носіями збудників цих хвороб, відсторонюються від роботи та іншої діяльності, якщо вона може призвести до поширення цих хвороб. Вони підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою допомоги з коштів соціального страхування в порядку, що встановлюється законодавством. Такі особи визнаються тимчасово чи постійно непридатними за станом здоров`я до професійної або іншої діяльності, внаслідок якої може створюватися підвищена небезпека для оточуючих у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної роботи.
		Особи, хворі на особливо небезпечні інфекційні хвороби, в разі відмови від госпіталізації підлягають примусовому стаціонарному лікуванню, а носії збудників зазначених хвороб та особи, які мали контакт з такими хворими, обов`язковому медичному нагляду і карантину у встановленому порядку.
		Виходячи зі змісту цієї норми законодавства України, сам факт захворювання на хвороби, які вказані в Переліку, не є підставою для ізоляції хворого від інших осіб. Потрібна наявність загроза поширення цієї хвороби серед інших оточуючих осіб. Загальновідомо, що ВІЛ-інфекція може поширитися лише чітко визначеними шляхами, серед яких: статевим шляхом, парентетально (ін`єкційно, через кров та інші біологічні рідини, а саме: слизом з піхви, грудним молоком, спермою, виділенням з ран, спинномозковою рідиною і ін.; при використанні забруднених шприців, інструментарію; при пересадці інфікованих органів, кісткового мозку, штучної інсемінації інфікованою спермою), а також пеританальним шляхом від матері до дитини. ВІЛ не передається при звичайних побутових контактах з людьми. Цей факт доведено науковими дослідженнями, медичною практикою та багаторічним досвідом мільйонів людей. Неушкоджена шкіра є нездоланним бар`єром для вірусу. Тому ВІЛ не передається через рукостискання та обійми, виходячи з юридичних фактів, які не оспорюються.
		Таким чином, ВІЛ-інфекція є небезпечною тільки у випадку, якщо Відповідач вчинить активні дії для зараження іншої особи. Сам зміст довідки комунального медичного підприємства «Лікарня Придніпровська» від 30.05.2018        року № 01-16/396, а саме те, що ОСОБА_7 на даний момент має задовільний загальний стан, отримує антиретровірусну терапію, вірусне навантаження в нього не визначається. Ця довідка також вказує, що Відповідач регулярно ходить на обстеження і не являє загрози для оточуючих, інакше б був госпіталізований. Крім того, відповідно до ст. 14 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий та і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», люди, які живуть з ВІЛ, та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо ідентифікування ВІЛ, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно- правовими актами України. Держава гарантує надання всім особам, які живуть з ВІЛ, та особам, які належать до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, рівних з іншими громадянами можливостей для реалізації їхніх прав, зокрема в частині можливості адміністративного та судового захисту своїх прав. Дискримінація особи на підставі наявності в неї ВІЛ- інфекції, а також належності людини до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, забороняється. Дискримінація вважається дія або діяльність, що у прямий або непрямий спосіб створює обмеження, позбавляє належних прав особу або принижує її людську гідність на підставі однієї або кількох ознак, пов`язаних з фактичною чи можливою наявністю в неї ВІЛ, або дає підставі віднести особу до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ.
		Отже законні підстави для перебування дитини разом з ОСОБА_2 та не віддання дитини ОСОБА_1 - відсутні.
		Крім цього, цю довідку, міг отримати лише ОСОБА_1 в іншому разі лікар ніс би кримінальну відповідальність за ст. 132 КК України. Відповідно ця довідка підтверджує, що станом на 30.05.2018 року ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки така довідка знаходилася за останнім місцем проживання і ОСОБА_2 мала доступ до таких документів.
		Так, для вирішення вказаних спорів судом також досліджено наступні докази:
		- Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 30.11.2018 року № 1609 про доцільність відібрання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від бабусі ОСОБА_2 та передачі дитини на виховання батькові ОСОБА_1 .
		Висновком зокрема встановлено таке: 
		На адресу служби у справах дітей 21.09.2018 надійшла заява від мешканців будинку АДРЕСА_4 , якою вони повідомляють, що батько дитини ОСОБА_1 не піклується про свою доньку ОСОБА_4 . За час життя його дружини, ОСОБА_7 жодного разу не бачили на дитячому майданчику. Після похорону дружини він змінив місце проживання і жодного разу не приходив до своєї доньки і не надавав жодної матеріальної допомоги. Весь час дитиною піклується бабуся ОСОБА_2 . Зі слів бабусі ОСОБА_2 , він одержав групу у зв`язку із хворобою, дитина не повинна проживати разом з батьком, щоб не наражати її на небезпеку. У своїй заяві мешканці просять направити перевірку та врахувати покази, які надавали слідчому.
		Спеціалістами служби у справах дітей було здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_4 . Була проведена бесіда з сусідами, які повідомили, що все вказане у заяві, написане зі слів бабусі ОСОБА_2 . Спеціалістами служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради було проведено бесіду з батьком малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 . У ході бесіди батько пояснив, що бабуся перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною, уникає зустрічей, не відповідає на його дзвінки та не відчиняє двері, коли він приходить. Зі слів ОСОБА_1 , він свідомо не ухиляється від виконання батьківських обов`язків та має намір виховувати дитину самостійно.
		У зв`язку з тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 виникли неприязливі відносини, які негативно впливають на психологічний стан дитини спеціалістами служби у справах дітей було направлено лист до Кременчуцького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді з проханням вирішити питання про взяття родини під соціальний супровід та надати психологічну допомогу у налагодженні стосунків між дитиною, бабусею та батьком дитини. Малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в присутності спеціалістів служби у справах дітей погоджується спілкуватися з батьком, але після розмови з бабусею починає плакати та відмовляється від побачень з ним.
		Відповідно до листа Кременчуцького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 02.10.2018 № 03.1-08/1582, спеціалістами Кременчуцького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді була відвідана родина ОСОБА_2 за місцем проживання. За результатами візиту двері помешкання ніхто не відчинив. ОСОБА_2 була неодноразово запрошена до центру для отримання психологічної допомоги у налагодженні родинних стосунків, але на запрошення не відреагувала. ОСОБА_1 повідомив, що має місце конфлікт між ним та його тещею, ОСОБА_2 , а саме, ОСОБА_2 відмовляється повертати йому його малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_1 від послуг психолога відмовився.
		У ході бесіди зі спеціалістами служби у справах дітей, ОСОБА_2 письмово відмовилась від послуг психолога.
		22.10.2018 гр. ОСОБА_2 надала до служби у справах дітей письмові пояснення щодо вищевказаної ситуації. ОСОБА_2 зазначила, що після смерті матері дітей ОСОБА_3 , діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишилися на її утриманні. Вона не віддає онуку, оскільки ще за життя доньки гр. ОСОБА_1 ніколи не піклувався про ОСОБА_5 . Він декілька разів був судимий, має декілька захворювань, небезпечних для оточуючих.
		ОСОБА_1 відповідно до характеристики, виданої науково- виробничим підприємством «Фероліт» від 13.08.2018, був прийнятий 04.11.2016 після умовно-дострокового звільнення з іспитовим строком на 2 роки на посаду учня слюсаря-ремонтника до Ремонтно-механічного цеху за строковим трудовим договором. 03.01.2017 переведений слюсарем- ремонтником до Ремонтно-механічного цеху. За період роботи не допускав грубих порушень трудової дисципліни. Справляється з обов`язками на дорученій ділянці робіт, але потребує контролю з боку керівника. В колективі поводить себе коректно та стримано. На даній посаді працює по теперішній час.
		Спеціалістами служби у справах дітей було обстежено умови проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено, що за цією адресою проживають малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , та гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 . На момент відвідування в квартирі було прибрано. Санітарно-гігієнічні умови - задовільні. ОСОБА_5 спить разом з бабусею на одному ліжку. ОСОБА_12 має окреме спальне місце. Одягом та продуктами харчування діти забезпечені.
		Відповідно до акту обстеження умов проживання гр. ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_5 . Санітарно-гігієнічний стан помешкання на належному рівні. Для дитини є окреме спальне місце, є шафа для одягу, стіл.
		31.10.2018 року питання щодо доцільності відібрання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від бабусі ОСОБА_2 та передачі дитини на виховання батькові ОСОБА_1 було розглянуте на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кременчуцької міської ради. Вивчивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , члени комісії вирішили рекомендувати виконавчому комітету Кременчуцької міської ради прийняти рішення про доцільність відібрання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від бабусі ОСОБА_2 та передачі дитини на виховання батькові ОСОБА_1 .
		Враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області орган опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області вважає за доцільне відібрати малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від бабусі ОСОБА_2 та передати дитину на виховання батькові ОСОБА_1 .
		- Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 15.02.2019 року № 218 про недоцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з бабусею 
		ОСОБА_2 зокрема встановлено таке: 
		Згідно з п. 1 ст. 151 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
		Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.
		Враховуючи вищевказане, у зв`язку з тим, що виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 30.11.2018 було прийнято рішення № 1609, яким затверджено висновок орану опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про доцільність відібрання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від бабусі ОСОБА_2 та передачі дитини на виховання батькові ОСОБА_1 та відсутності у чинному сімейному законодавстві порядку вирішення спору між бабусею та батьком щодо визначення місця проживання, орган опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради вважає за недоцільне визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з бабусею ОСОБА_2 .
		- Акти № 181, № 191 обстеження умов для проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком, з аналізу яких вбачається, що умови для такого проживання задовільні. Тобто умови не є такими, що перешкоджають такому проживанню.
		Відповідно до ст.162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
		Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
		Відповідно до ст.163 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.
		Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
		Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
		З аналізу вищевказаних норм вбачається, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, а виключенням з цього правила є лише те, що таке проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
		Статтею 9 Конвенції про права дитини, яку ратифіковано постановою ВР за № 789-XII від 27 лютого 1991р., визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Отже, судом встановлено, що малолітню дитину ОСОБА_2 забрала до себе на проживання без достатніх правових підстав, та перешкоджає батьку дитини проживати разом з нею, виховувати її та піклуватися про неї. В той час така поведінка ОСОБА_2 не обґрунтована, а її посилання на певні обставини щодо доцільності залишення дитини проживати разом з нею не підтверджено жодним доказом.
		За вищевикладених обставин, суд вважає необхідним задовольнити позов ОСОБА_1 , та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .
		Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Ст.133 ЦПК України визначено види судових витрат. Відповідно до ч.1 цієї статті - судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Ч.3. ст.133 ЦПК України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
		       Відповідно до п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		        Згідно з п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		       Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		       Отже, з аналізу вищевикладеного вбачається, що такі витрати повинні бути узгоджені в умовах відповідного договору та документально підтверджені.
		Матеріалами справи підтверджено витрати на правничу допомогу в розмірі 5500 гривень, про що є відповідна квитанція. Інші витрати, зокрема на виготовлення відзиву у розмірі 4000 гривень, документально не підтверджено, тому суд в решті вимог про стягнення витрат відмовляє.
		Керуючись ст. ст. 76, 82, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 273, 287, 352 ЦПК України, ст.ст. 230, 261 ЦК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		       Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Крюківської районної адміністрації м. Кременчука Полтавської області - про відібрання малолітньої дитини - задовольнити частково.
		       Негайно за участю Третьої особи - органу опіки і піклування Крюківської районної адміністрації м. Кременчука Полтавської області відібрати його малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 , яка її незаконно утримує та проживає за адресами: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 та повернути її ОСОБА_1 .
		Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.; витрати на професійну правничу допомогу: 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн..
		       Допустити негайне виконання рішення суду в частині відібрання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 , яка її незаконно утримує та проживає за адресами: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 та повернути її ОСОБА_1 .
		       У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Управління у справах сімей та дітей Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради - про визначення місця проживання дитини - відмовити.
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги на рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		СуддяО. О. Колотієвський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...