Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/2536/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них; дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування видів г.д.; нагляду у сфері г.д.; реалізації державної регуляторної політики у сфері г.д.; розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки.
Надіслано для оприлюднення: 15.12.2020. Зареєстровано: 16.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.12.2020.
Дата набрання законної сили: 13.05.2021
Результат оскарження 13.05.2021 Восьмий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: П/300/3133/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"15" грудня 2020 р. справа № 300/2536/20
		м. Івано-Франківськ 
		Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом акціонерного товариства «Івано-Франківськторф» до Державної служби геології та надр України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Приватне акціонерне товариство «Івано-Франківськторф» (далі  позивач, ПрАТ «Івано-Франківськторф») звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України (далі  відповідач, Держгеонадра України) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не продовження позивачу спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування торфу на родовищі «Під Бором» Рожнятівського району Івано-Франківської області та зобов`язання відповідача продовжити позивачу спеціальний дозвіл на користування надрами, починаючи з 25.09.2017, з метою видобування торфу на родовищі «Під Бором» Рожнятівського району Івано-Франківської області.
		Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ПрАТ «Івано-Франківськторф» розпочало процедуру по продовженню спеціального дозволу на користування надрами від 24.09.1997 за №1083 з метою видобування торфу родовища «Під Бором» Рожнятівського району Івано-Франківської області в термін визначений законом, починаючи з 02.03.2017. Так, позивачем подано до Державної служби геології та надр України заяву за №23 з пакетом усіх необхідних документів на продовження вищевказаного спеціального дозволу на користування надрами, що визначено у відповідності до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 за №615. Проте, відповідач своїм листом від 27.04.2017 повернув зазначений пакет документів позивачу та відмовив в продовженні строку дії спеціального дозволу з посиланням на пункт 15 Порядку №615. Підставою відмови, як стверджував відповідач, було негативне рішення Мінприроди оформлене наказом від 31.03.2017 за №153. Згодом позивач подавав неодноразово відповідачу заяви на продовження спеціального дозволу користування надрами та внесення змін до дозволу з усім визначеним законодавством переліком документів, проте Держгеонадра України кожного разу повертали вказані документи з різних причин, тим самим порушували статтю 5 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Позивач вказує, що з даного факту вбачається затягування у прийнятті рішення та, як наслідок, протиправні відмови відповідача у продовженні позивачу спеціального дозволу на користування надрами.
		Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
		23.11.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив, згідно якого представник відповідача заперечив проти позовних вимог. У відзиві відповідач вказує, що згідно пункту 8 Порядку №615 регламентовано, що документи, що не відповідають вимогам цього Порядку, повертаються заявникові. Так, як стверджує відповідач, позивач звертався до Держгеонадр України із заявами про продовження позивачу спеціального дозволу на користування надрами, однак відповідач листами правомірно відмовляв у продовженні такого дозволу на користування надрами. Щодо вимоги про зобов`язання Держгеонадр прийняти наказ про продовження ПАТ «Укрнафта» строку дії дозволів відповідач зазначає, що повноваження Державної служби геології та надр України у контексті позовних вимог є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе його функцій. Враховуючи вищенаведене, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити (а.с. 64-72).
		Також 23.11.2020 від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, яка мотивована пропущенням позивачем строків звернення до суду. 
		Однак, суд звертає увагу, що питання строків звернення з даним адміністративним позовом вирішено судом на стадії відкриття провадження у даній адміністративній справі.
		26.11.2020 позивачем подано суду відповідь на відзив від 25.11.2020 за №106, згідно якої просить позов задовольнити в повному обсязі.
		Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
		Приватне акціонерне товариство «Івано-Франківськторф» зареєстроване 04.02.2000 як юридична особа, основний вид діяльності  08.92 Добування торфу. Вказані обставини підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 207).
		24.09.1997 Державною службою геології та надр України позивачу видано спеціальний дозвіл на користування надрами №1083 строком на 20 років, дійсний до 24.09.2017, для видобування торфу придатного для приготування торф`яних компостів у родовищі  «Під Бором» (а.с. 19). 
		02.03.2017 позивачем розпочато процедуру по продовженню спеціального дозволу на користування надрами від 24.09.1997 за №1083 з метою видобування торфу родовища «Під Бором». Так, позивачем подано до Державної служби геології та надр України заяву №23 з пакетом необхідних документів на продовження вищевказаного спеціального дозволу на користування надрами, що визначено у відповідності до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 за №615 (а.с. 28).
		Проте відповідач своїм листом від 27.04.2017 за №9625/13/12-17 (а.с. 74) повернув зазначений пакет документів позивачу та відмовив в продовженні строку дії спеціального дозволу з посиланням на пункт 15 Порядку №615. Підставою відмови слугувало негативне рішення Мінприроди, оформлене наказом від 31.03.2017 за №153 (а.с. 75).
		Надалі ПрАТ «Івано-Франківськторф» подало відповідачу заяву від 15.05.2017 за №47 з доданими до неї документами (вх. №9265/02/12-17) на продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами №1083 від 24.09.1997 (а.с. 29), яка також була повернута листом Держгеонадр від 02.08.2018 за №14962/03/12-18 у зв`язку з не відповідністю контурів ділянки (а.с. 87).
		Надалі ПАТ «Івано-Франківськторф» листами від 07.08.2018 за №81 (а.с. 31), від 27.08.2018 за №84 (а.с. 32), від 25.10.2018 за №95 (а.с. 33), від 03.12.2018 за №102 (а.с. 34), від 01.04.2019 за №20 (а.с. 36), від 11.05.2019 за №30 (а.с. 37), від 03.12.2019 за №140 (а.с. 39) зверталося до Державної служби геології та надр України з метою продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами від 24.09.1997 за №1083.
		В свою чергу, Державна служба геології та надр України листами від 21.08.2018 за №16495/03/12 (а.с. 105-106), від 16.10.2018 за №20722/03/12-8 (а.с. 110), від 22.11.2018 за №23391/03/12-18 (а.с. 121-122), від 13.02.2019 за №3090/03/12-19 (а.с. 132), від 08.04.2019 за №6698/03/12-10 (а.с. 143-144), від 20.06.2019 за №11302/03/12-19 (а.с. 151), від 22.01.2020 за №1185/01/11-20 (а.с. 156) повертала документи позивачу у зв`язку з відсутністю висновку з оцінки впливу на довкілля, у зв`язку з наявністю зауважень Мінприроди, у зв`язку з не відповідністю документів Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», у зв`язку з наявністю зауважень Мінприроди, у зв`язку з невідповідністю Порядку №615, у зв`язку з наявністю зауважень Мінприроди, у зв`язку з наявністю зауважень Мінекоенерго відповідно, не приймаючи рішення.
		Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, що виразилася у ненаданні позивачу спеціального дозволу на користування надрами, останній звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Згідно статті 4 Кодексу України про надра, надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади.
		Положеннями частини 1 статті 19 Кодексу України про надра, визначено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
		Відповідно до частини 1 статті 16 Кодексу України про надра, спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим.
		Постановою Кабінету міністрів України від 30.05.2011 року № 615 затверджено порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі  Порядок №615). Пунктом 1 даної постанови визначено, що цей Порядок регулює питання надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі  дозволи) у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін. Дія цього Порядку поширюється на всі види користування надрами. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
		Як уже встановлено судом, позивачем 24.09.1997 отримано спеціальний дозвіл на користування надрами №1083 строком на 20 років, дійсний до 24.09.2017, а саме для видобування торфу придатного для приготування торф`яних компостів у родовищі  «Під Бором». Джерело фінансування робіт: Недержавні кошти (а.с. 19).
		Положеннями частини 1 статті 3 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено, основними принципами державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності є установлення єдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру.
		Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характер; перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.
		Відповідно до частини 5 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є:
		- подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком;
		- виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей;
		- негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.
		Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру.
		Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.
		Згідно абзаців 1, 5, 6, 10 пункту 14 Порядку №615, у разі виникнення потреби у продовженні строку дії дозволу, наданого на геологічне вивчення, геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин, видобування корисних копалин, геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), будівництво та експлуатацію підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод, строк дії дозволу продовжується за наявності інформації про відсутність порушення надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування надрами, за результатами здійснення останнього заходу державного нагляду (контролю).
		Для продовження строку дії дозволу надрокористувач подає до органу з питань надання дозволу заяву на видобування корисних копалин, геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), будівництво та експлуатацію підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод, не пізніше ніж за шість місяців, заяву на геологічне вивчення надр та геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку, не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії. У заяві зазначається причина продовження строку дії дозволу. Надрокористувач, що не подав заяви в установлений строк, втрачає право на продовження строку дії дозволу.
		Для продовження строку дії дозволу надрокористувач подає заяву і ті ж документи, що і для отримання дозволу без проведення аукціону, та їх копію в електронній формі. 
		Рішення про продовження строку дії дозволу приймається органом з питань надання дозволу протягом 45 днів після надходження документів у повному обсязі з урахуванням географічних координат ділянки надр, зазначених у заяві про отримання дозволу, та документів, зазначених у додатку 1, та розміщується на офіційному веб-сайті органу з питань надання дозволу протягом п`яти робочих днів з дати прийняття рішення про продовження строку дії дозволу.
		Так, згідно пункту 8 Порядку №615, для отримання дозволу без проведення аукціону заявник подає органові з питань надання дозволу заяву разом з документами, зазначеними у додатку 1. Разом із заявою подаються дві копії заяви та доданих до неї документів. У заяві зазначаються назва і місцезнаходження ділянки надр, вид корисних копалин, відомості про заявника (найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи-підприємця чи серія та номер паспорта такої особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган ДФС і мають відмітку у паспорті), інформація для здійснення зв`язку із заявником (номер телефону, адреса електронної пошти), а також підстава для надання дозволу згідно з пунктом 8 цього Порядку.
		Згідно пункту 2 Переліку документів, що подаються разом із заявою про надання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону (Додаток №1 до Порядку №615), з метою видобування корисних копалин надрокористувачем разом із заявою подаються наступні документи:
		- пояснювальна записка з характеристикою об`єкта, стану його геологічного вивчення, методу розробки, обґрунтуванням необхідності використання надр, із зазначенням потужності підприємства;
		- копії протоколів, завірені заявником, Державної комісії по запасах (Української територіальної комісії по запасах корисних копалин, центральної комісії по запасах корисних копалин, науково-технічних/технічних рад) про затвердження (апробацію) запасів у повному обсязі;
		- каталог географічних координат кутових точок ділянки надр (похибка - менш як 1 секунда) із зазначенням її площі;
		- оглядова карта (масштаб не менш як 1:200000);
		- ситуаційний план з нанесеними межами площі видобування та географічними координатами її кутових точок (похибка - менш як 1 секунда) у масштабі, який дає змогу перевірити правильність визначення координат;
		- план підрахунку запасів корисної копалини на топографічній основі з нанесеними межами категорії запасів, межами земельного та гірничого відводів (за наявності), контуром ліцензійної площі з географічними координатами кутових точок ділянки надр (похибка - менш як 1 секунда), а також з лініями геологічних розрізів;
		- характерні геологічні розрізи з межами категорій запасів та умовними позначками;
		- програма робіт із введення родовища в експлуатацію із зазначенням окремих етапів та строку їх проведення, джерел фінансування до досягнення підприємством проектної потужності.
		Аналізуючи заяву позивача від 02.03.2017 за №23 з доданими до неї документами та вимоги пункту 8 Порядку №615 щодо оформлення та комплектності заяви на отримання спеціального дозволу на користування надрами, суд дійшов висновку про відповідність заяви позивача від 02.03.2017 за №23 вимогам пункту 8 Порядку №615.
		Аналогічно, суд дійшов висновку про відповідність заяв позивача від 15.05.2017 за №47, від 07.08.2018 за №81, від 27.08.2018 за №84, від 25.10.2018 за №95, від 03.12.2018 за №102, від 01.04.2019 за №20, від 11.05.2019 за №30, від 03.12.2019 за №140 вимогам пункту 8 Порядку №615.
		Положеннями пункту 19 Порядку №615 визначено, що підставами для прийняття рішення про відмову в наданні дозволу є:
		- подання заявником документів не в повному обсязі;
		- виявлення у поданих документах недостовірних даних;
		- невідповідність документів, поданих заявником, вимогам пункту 8 цього Порядку;
		- наявність інформації від правоохоронних органів та суб`єктів фінансового моніторингу, що заявник здійснює фінансування тероризму в Україні;
		- наявність у заявника боргу із сплати загальнодержавних податків та зборів станом на останній звітний період;
		- відмова органів, зазначених в абзацах другому - четвертому пункту 9 цього Порядку, у погодженні надання надр у користування;
		- невиконання програми робіт на ділянках надр, на користування якими заявнику вже надано дозвіл, виявлення порушень правил користування надрами на таких ділянках, що зафіксовано в актах перевірок, приписах або розпорядженнях відповідних органів у сфері надрокористування до моменту їх усунення, крім випадків визнання таких приписів або розпоряджень недійсними або дію яких зупинено згідно з рішенням суду.
		Відповідно до пункту 25 Порядку №615, про надання, продовження строку дії, зупинення, поновлення, переоформлення, видачу дубліката, анулювання дозволу та внесення змін до нього Держгеонадра видає наказ, а Рада міністрів Автономної Республіки Крим  розпорядження. Наказ Держгеонадр та розпорядження Ради міністрів Автономної Республіки Крим про зупинення, анулювання, відмову в наданні чи продовженні строку дії дозволу розміщуються протягом п`яти робочих днів на офіційному веб-сайті відповідного органу. Наказ Держгеонадр та розпорядження Ради міністрів Автономної Республіки Крим про зупинення, анулювання дозволу, рішення про відмову в наданні чи продовженні строку дії дозволу можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.
		Виходячи з зазначених вище положень пункту 19 та пункту 25 Порядку №615, у разі відмови у наданні спеціального дозволу відповідача зобов`язаний видати наказ, в якому зазначити, яких саме вимог законодавства не дотримано заявником при звернені до Держгеонадр із відповідною заявою. Такий наказ має бути направлений на адресу заявника разом із відповідною заявою та доданими до неї документами.
		Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 21.10.2020 по справі №640/21997/18 (адміністративне провадження № К/9901/17724/19).
		Згідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Тобто, згідно норм чинного законодавства відповідачем приймається рішення або про продовження строку дії спеціального дозволу, або відмова у продовженні такого строку, яке повинно бути оформлене наказом.
		Суд враховує, що відповідач, як орган держави, до відання якого віднесено вирішення питань стосовно видачі спеціальних дозволів на користування надрами (а також їх переоформлення, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну їх дії, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії в разі зупинення) при здійсненні своїх повноважень зобов`язаний діяти у той спосіб, який передбачено наведеними вище положеннями законодавства.
		Положеннями Порядку №615 чітко передбачено, що у разі наявності підстав передбачених пунктом 15 зазначеного Порядку, відповідач приймає рішення про відмову.
		Правовий статус Державної служби геології та надр України визначено Положенням №1174, за яким організаційно-розпорядчою формою рішення з питань, віднесених до повноважень Державної служби геології та надр України, є наказ за підписом Голови цього відомства.
		Таким чином, суд погоджується з позицією позивача, що за результатами розгляду заяви відповідач має прийняти рішення або про надання, або про відмову у наданні спеціального дозволу, рішення має бути оформлене наказом за підписом Голови Державної служби геології та надр України, який має бути оприлюднений на офіційному веб-порталіДержгеонадр протягом 5 днів з моменту прийняття такого рішення. Листи Держгеонадр, в даному випадку від 27.04.2017 за №9625/13/12-17, від 02.08.2018 за №14962/03/12-18, від 21.08.2018 за №16495/03/12, від 16.10.2018 за №20722/03/12-8, від 22.11.2018 за №23391/03/12-18, від 13.02.2019 за №3090/03/12-19, від 08.04.2019 за №6698/03/12-10, від 20.06.2019 за №11302/03/12-19, від 22.01.2020 за №1185/01/11-20, якими заяви разом з доданими до них документами повернуто ПрАТ «Івано-Франківськторф», не можуть вважатися рішеннями про відмову у видачі спеціальних дозволів.
		Також виходячи з листа відповідача від 27.04.2017 за №9625/13/12-17, Держгеонадра повернуто ПрАТ «Івано-Франківськторф» поданий позивачем пакет документів та відмовлено в продовженні строку дії спеціального дозволу з посиланням на пункт 15 Порядку №615, а саме підставою відмови слугувало негативне рішення Мінприроди, оформлене наказом від 31.03.2017 за №153.
		Суд встановив, що позивачем 15.05.2017 повторно подано відповідачу заяву №47 з пакетом необхідних документів (вх. №9265/02/12-17) на продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами №1083 від 24.09.1997. 
		Відповідач на виконання приписів пункту 9 Порядку №615 направив Мінприроди лист від 18.05.2017 за №11236/13/12-17 для здійснення погодження продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами від 24.09.1997 (а.с. 82).
		Згідно витягу з протоколу від 31.05.2017 за №22, позивачу погоджено строк дії спеціального дозволу на користування надрами за певних умов. Так, позивачем надано відповідачу лист №98 від 25.07.2017, долучивши до нього листІвано-Франківського обласного управління водних ресурсів від 04.07.2017 за №06-13/768 та лист управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА від 12.07.2017 за №05-14/2667, які вказують на те, що межі родовища не входять в прибережну захисну смугу, тобто не існує відповідних зауважень та заборон зі сторони контролюючих органів щодо продовження спеціального дозволу на користування надрами.
		Незважаючи на вказане, листом відповідача від 02.08.2018 за №14962/03/12-18 повернуто позивачеві його заяви у зв`язку з не відповідністю контурів ділянки (а.с. 87).
		Як зазначив позивач у своїй позовній заяві та не спростовано відповідачем, після отримання погодження Мінприроди України, Держгеонадра України не прийняло рішення у законодавчо вказаний термін та не оформило своє рішення наказом, як цього вимагає Порядок №615, про що також свідчить відсутність розміщення відповідного наказу на офіційному веб-сайті Державної служби геології та надр України, який згідно вимог пункту 25 Порядку №615 має бути розміщений протягом п`яти робочих днів.
		При цьому, заява позивача №47 від15.05.2017 щодо продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами №1083 від 24.09.1997зареєстрована відповідачем 15.05.2017 за вх. №9265/02/12-17, водночас Державна служба геології та надр України повернула позивачу заяву з пакетом документів листом №14962/03/12-18лише02.08.2018, тобто з порушенням строку, визначеного пунктом 14 Порядку №615.
		Таким чином, суд вважає, що дії відповідача не узгоджуються з положеннями Порядку №615.
		Крім того, згідно матеріалів справи, ПАТ «Івано-Франківськторф» надалі неодноразово зверталося листами від 07.08.2018 за №81 (а.с. 31), від 27.08.2018 за №84 (а.с. 32), від 25.10.2018 за №95 (а.с. 33), від 03.12.2018 за №102 (а.с. 34), від 01.04.2019 за №20 (а.с. 36), від 11.05.2019 за №30 (а.с. 37), від 03.12.2019 за №140 (а.с. 39) до Державної служби геології та надр України з метою продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами від 24.09.1997 за №1083.
		В свою чергу, Державна служба геології та надр України листами від 21.08.2018 за №16495/03/12 (а.с. 105-106), від 16.10.2018 за №20722/03/12-8 (а.с. 110), від 22.11.2018 за №23391/03/12-18 (а.с. 121-122), від 13.02.2019 за №3090/03/12-19 (а.с. 132), від 08.04.2019 за №6698/03/12-10 (а.с. 143-144), від 20.06.2019 за №11302/03/12-19 (а.с. 151), від 22.01.2020 за №1185/01/11-20 (а.с. 156) повертала документи позивачу. Підставами для повернення заяв слугували відповідно: відсутність висновку з оцінки впливу на довкілля, наявність зауважень Мінприроди, не відповідність документів Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», наявність зауважень Мінприроди, невідповідність Порядку №615, наявність зауважень Мінприроди, наявність зауважень Мінекоенерго.
		Відповідно до частини 5 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», у разі усунення суб`єктом господарювання причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, повторний розгляд документів здійснюється дозвільним органом у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви суб`єкта господарювання, документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, і документів, які засвідчують усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, якщо інше не встановлено законом. При повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі документа дозвільного характеру з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику (за винятком неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови).
		Тобто, положення частини 5 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» не дають відповідачеві права повторно відмовляти позивачу у наданні спеціального дозволу з підстав не визначених у листах-відповідях.
		Крім того, згідно приписів частини 6 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», у разі якщо у встановлений законом строк суб`єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Відмітка в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про дату прийняття заяви є підтвердженням подання заяви та документів державному адміністратору або дозвільному органу.
		Так, положеннями пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено, що принцип мовчазної згоди  принцип, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
		У справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії», Європейським судом з прав людини визначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
		Отже, «законні очікування»  це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань».
		При цьому, в своєму рішенні у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що «правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
		Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що своєю бездіяльністю ним створено невизначеність для позивача, який позбавлений законної можливості реалізувати своє право на отримання спеціального дозволу на користування надрами. При цьому, судом встановлено, що законодавством не визначено обов`язку позивача станом на 02.03.2017  дату подання першої зави для продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами від 24.09.1997 за №1083, тобто станом на початок процедури позивачем по продовженню спеціального дозволу користування надрами, надавати разом з заявою про видачу спеціального дозволу результатів оцінки впливу на довкілля. Такий обов`язок виник у суб`єктів господарювання після прийняття Кабінетом міністрів України 25.04.2018 постанови «Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 за № 594 і 615».
		Однак, у зв`язку із бездіяльністю відповідача, ним створено невизначеність для позивача,який був позбавлений законної можливості реалізувати своє право на продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами станом до закінчення дії спеціального дозволу №1083, виданого позивачу Державною службою геології та надр України терміном до 24.09.2017.
		Отже, суд дійшов висновку про безпідставність відмови відповідача (у вигляді листів) у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами від 24.09.1997 за №1083, в той час, як останнім надано увесь перелік встановлених законодавством документів для здійснення відповідачем визначених законодавством дій.
		У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, бездіяльність суб`єкта владних повноважень  це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв`язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом.
		Поряд з цим, бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Таким чином, бездіяльність  це завжди пасивна поведінка, тобто відсутність з боку суб`єкта владних повноважень будь-яких дій.
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
		Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
		Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10). 
		Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України,в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		З урахуванням вищенаведеного в сукупності, враховуючи постійність відмов відповідача позивачу у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами (у вигляді листів), суд дійшов до переконання про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяв позивача з доданими документами про продовження строку дії приватному акціонерному товариству «Івано-Франківськторф» спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування торфу на родовищі «Під Бором» Рожнятівського району Івано-Франківської області, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
		Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача продовжити позивачу спеціальний дозвіл на користування надрами, починаючи з 25.09.2017, з метою видобування торфу на родовищі «Під Бором» Рожнятівського району Івано-Франківської області, суд зазначає наступне.
		Приписами частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. 
		Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
		- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
		- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
		- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);
		- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
		Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Також, згідно практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією; у питаннях, які стосуються основоположних прав, надання дискреції органам виконавчої влади через необмежені повноваження було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією; саме тому законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її здійснення (пункт 67 рішення у справі «Котій проти України» (Kotiy v. Ukraine) від 05.03.2015, заява №28718/09; пункт 60 рішення у справі «Зосимов проти України» (Zosymov v. Ukraine) від 07.07.2016, заява №4322/06).
		Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
		Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
		Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого  наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 за №3-рп/2016).
		У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011) (CDL-AD(2011)003rev) (далі  Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
		У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
		Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
		Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.
		Як уже вищевказано судом, відповідно до частини 5 статті 4-1 Закону «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є:
		- подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком;
		- виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей;
		- негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.
		Отже, суд дійшов висновку, що отриманню спеціального дозволу на користування надрами або ж продовженню строку дії спеціального дозволу на користування надрами має передувати визначена законодавством процедура, а подані позивачем документи підлягають перевірці, що відноситься до повноважень відповідача.
		Як наслідок, суд звертає увагу, що, отримавши пакет документів від позивача для продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами, Державна служба геології та надр України повинна або прийняти рішення про продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами№1083 від 24.09.1997або відмовити у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами №1083 від 24.09.1997, але це рішення повинен прийняти саме суб`єкт владних повноважень.
		Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25.10.2018 у справі №826/6424/16.
		Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 за №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження  сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
		Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
		1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;
		2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
		3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
		4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
		Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
		З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Тому з метою ефективного захисту прав позивача та забезпечення реального виконання рішення суду, суд вважає за необхідне зобов`язати Державну службу геології та надр України повторно розглянути заяви позивача про продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами №1083 від 24.09.1997,із врахуванням вищенаведених висновків суду.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
		Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби геології та надр України на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 3 153,00 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. 
		На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139,241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		 
		ВИРІШИВ:
		адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Івано-Франківськторф» (вул. Хмельницького, 59, м. Івано-Франківськ, 76007, код ЄДРПОУ 05489158) до Державної служби геології та надр України (вул. Антона Цедіка, 16, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 37536031) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій  задовольнити частково. 
		Визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо не продовження приватному акціонерному товариству «Івано-Франківськторф» спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування торфу на родовищі «Під Бором» Рожнятівського району Івано-Франківської області.
		Зобов`язати Державну службу геології та надр України (вул. Антона Цедіка, 16, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 37536031) повторно розглянути заяви приватного акціонерного товариства «Івано-Франківськторф» (вул. Хмельницького, 59, м. Івано-Франківськ, 76007, код ЄДРПОУ 05489158) про продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами №1083 від 24.09.1997, із врахуванням вищенаведених висновків суду.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити. 
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби геології та надр України (вул. Антона Цедіка, 16, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 37536031) на користь приватного акціонерного товариства «Івано-Франківськторф» (вул. Хмельницького, 59, м. Івано-Франківськ, 76007, код ЄДРПОУ 05489158) частину сплаченого судового збір у розмірі 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн. 00 коп. 
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		 
		Суддя Кафарський В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...