Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 816/4839/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 15.12.2020. Зареєстровано: 16.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2020.
Дата набрання законної сили: 24.11.2020
Номер судового провадження: К/9901/28502/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 листопада 2020 року 
		м. Київ
		справа №816/4839/15
		касаційне провадження №К/9901/28502/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Бившевої Л.І.,
		суддів: Хохуляка В.В.,  Ханової  Р.Ф., 
		 
		розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Миргородської  об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області (далі - Інспекція) на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 (головуючий суддя - Присяжнюк О.В., судді - Русанова В.Б., Ральченко І.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислове об`єднання «Цукровик Полтавщини» (далі - Товариство) до Миргородської  об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, 
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		У грудні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому з просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001162200 від 01.09.2015 та № 000122200 від 02.09.2015.
		 
		На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: протягом 2014 року Товариство до розрахунку при визначенні об`єкта оподаткування дохід, отриманий від визначення курсових різниць, у розмірі 249803,53 грн., що знайшло своє відображення в бухгалтерському обліку по кредиту рахунку 791 та дебету рахунка 714, а також у декларації з податку на прибуток (рядок 03ІД та Додаток ІД рядок 03.19), тоді як Інспекція, зазначаючи в акті перевірки про невключення Товариством доходів та витрат, які виникли у зв`язку з підрахунком курсових різниць на суму 152151,00 грн. (дохід) та на суму 534,48 грн. (витрати) до бази об`єкту оподаткування, не наводить обгрунтувань щодо порядку формування рядка 03 ІД декларації «Інші доходи», а розрахунку курсових різниць, з урахуванням того, що Товариством до перевірки були надані усі необхідні документи та регістри бухгалтерського обліку, що знайшло своє відображення на 4 аркуші акту перевірки; Товариство протягом 2013-2014 року правомірно керувалось положеннями пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України при формуванні витрат, понесених по операціях з придбання послуг у ТОВ «Агрофірма «Ім. Довженка» щодо обслуговування приміщення гуртожитку, оскільки Товариство надавало комунальні послуги та послуги із проживання юридичним та фізичним особам, які оплачували зазначені послуги, в результаті чого Товариство отримувало дохід, при цьому, інспекції протиправно не взяла до уваги той факт, що  ТОВ «Агрофірма «Ім. Довженка» надавало Товариству послуги, які пов`язані не з утриманням гуртожитку яка об`єкта нерухомого майна, а послуги, які пов`язані з проживанням людей у гуртожитку. 
		 
		Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 04.02.2016 у задоволенні позову відмовив.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: Товариством не було надано доказів включення до складу доходів/витрат за 2014 рік доходів та витрат від курсових різниць валюти за час її знаходження на рахунку Товариства; оскільки Товариство є балансоутримувачем державного майна - гуртожитка, витрати на утримання державного майна Товариство не несе, амортизація на реновацію та ремонт майна не використовується, то Товариство неправомірно включало до складу витрат вартість послуг по обслуговуванню вказаного гуртожитка.
		 
		 
		Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 17.05.2016 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким  позов задовольнив: скасував податкові повідомлення-рішення № 0001162200 від 01.09.2015 та № 000122200 від 02.09.2015. 
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: матеріалами справи, зокрема, регістрами бухгалтерського обліку та бухгалтерськими довідками, підтверджується, що курсові різниці від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, визначалися Товариством на дату здійснення господарської операції, а доходи та витрати від курсових різниць за час знаходження валюти на рахунку Товариства включалися до складу доходів та витрат за 2014 рік; оскільки Товариство не використовувало частину гуртожитку як об`єкт основних засобів безоплатно, а отримував від його використання доходи, які включалися ним до складу доходів, то, як наслідок, правомірно включало до складу витрат витрати, понесені з оплатою послуг, необхідних для проживання людей у гуртожитку.
		 
		Інспекція оскаржила рішення суду апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 05.09.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. 
		 
		В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не надав належної правової оцінки тому, що: Товариство не надало під час проведення перевірки підтвердження того, що ним включались до складу доходів та витрат відповідні доходи/витрати від курсових різниць валюти за час її знаходження на рахунку Товариства; Товариство у періоді з 01.01.2013 по 30.09.2013 неправомірно включило до складу витрат вартість послуг по обслуговуванню гуртожитку, оскільки у періоді безоплатного відповідального зберігання відсутня умова визнання «господарської діяльності, визначена Податковим кодексом України, як отримання доходу.
		 
		У запереченні на касаційну скаргу Товариство  просить суд залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін з підстав того, що: Товариством під час проведення перевірки були надані усі необхідні документи та регістри бухгалтерського обліку, що знайшло своє відображення на 4 аркуші акту перевірки, тоді як ані Інспекція, ані податковий орган вищого рівня не містять розрахунку суми, на яку Товариство нібито занизило оподатковуваний дохід; законодавство не містить обмежень права платника на формування витрат у випадках, коли витрати понесені на майно, яке використовується у господарській діяльності, але не є власністю платника, з урахуванням того, що гуртожиток знаходиться в оперативному управлінні Товариства з часу, коли він став правонаступником ВАТ «Яреськівський цукровий завод», і з цього ж часу Товариство отримувало дохід від надання приміщень гуртожитку для проживання, а також зважаючи на те, що аналогічні витрати Товариства, понесені до 01.01.2013, Інспекцією не заперечувались.
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.11.2020 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 24.11.2020.
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по  32.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по  32.12.2014, результати якої були оформлені актом № 925/16-20-22-01-11/30811110/22 від 15.05.2015, за висновками якого Товариством були порушені, зокрема, вимоги пункту 139.1 статті 139, статті 153 Податкового кодексу України, що призвело до  заниження податку на прибуток за 2013 рік на загальну суму 39541,00 грн. та до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на суму 188315,00 грн.
		 
		Зокрема, у акті перевірки з урахуванням рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 18.08.2015 було вказано, що: протягом 2014 року Товариством придбавалася валюта для здійснення зовнішньоекономічних операцій, яка у низці випадків витрачалась (перераховувалась за межі митного кордону України) не в день її придбання, при цьому Товариство не надало на пропозицію перевіряючих підтвердження включення до складу доходів/витрат 2014 року доходів та витрат від курсових різниць валюти за час її знаходження на рахунку Товариства; згідно наданих до перевірки документів було встановлено, що гуртожиток (розташований за адресою: Полтавська обл., Шишацький р-н, с. Яреськи, вул. Жовтнева, 20) не знаходиться на балансі Товариства, а попередньо перебував на балансі ВАТ «Яреськівський цукровий завод», вказаний гуртожиток був переданий на баланс Товариства лише 30.09.2013 згідно рішення Яреськівської сільської ради та акту приймання-передачі від 30.09.2013 № 1, з огляду на що до моменту передачі гуртожитка на обслуговування Товариству, відсутня умова визнання «господарської діяльності» визначена Податковим кодексом України, як отримання доходу. 
		 
		На підставі висновків вказаного акта перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0001162200 від 01.09.2015, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток на 44436,00 грн. - за основним платежем та на 22218,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001202200 від 02.09.2015, яким зменшила Товариству суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 151617,00 грн.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Порядок оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті врегульований положеннями пункті 153.1 статті 153 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		 
		Відповідно до підпункту 153.1.1 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв`язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.
		 
		Згідно з підпунктом 153.1.2 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв`язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату здійснення операції з такого придбання, а в частині раніше проведеної оплати - за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати.
		 
		Підпунктом 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.  При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від`ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.
		 
		Визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, основним із яких є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затверджений наказом Міністерства фінансів України 10.08.2000 № 193, відповідно до абзаців 1, 2 пункту 8 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату балансу, а також на дату здійснення господарської операції в її межах або за всією статтею (відповідно до облікової політики). Для визначення курсових різниць на дату балансу застосовується валютний курс на кінець дня дати балансу. При визначенні курсових різниць на дату здійснення господарської операції застосовується валютний курс на початок дня дати здійснення операції. Підприємство може здійснити перерахунок залишків на кінець дня за монетарними статтями в іноземній валюті, за якими протягом дня здійснювались господарські операції із застосуванням валютного курсу, встановленого на кінець цього дня. Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).
		 
		У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що: 18.02.2014 Товариством було придбано 988000,25 дол. США, перерахування вказаних коштів відбулось 19.02.2014, курс дол. США до гривні на дату придбання складав 8,65 грн., на дату здійснення перерахування коштів 8,69 грн., дохід від курсової різниці відображено 19.02.2014 по кредиту рахунка 714 у розмірі 40606,80 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, яка знаходиться в матеріалах справи; 19.02.2014 Товариством було придбано 433771,76 дол. США, курс дол. США до гривні на дату придбання складав 8,69 грн., на дату здійснення перерахування коштів 20.02.2014 - 8,79 грн., дохід від курсової різниці відображено 20.02.2014 по кредиту рахунка 714 у розмірі 42639,76 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, яка знаходиться в матеріалах справи; 26.02.2014 Товариством було   придбано 39412,20      дол. США, курс дол. США      до гривні на дату придбання      складав 9,43      грн., на      дату здійснення      перерахування      коштів   27.02.2014 -   9,52 грн., дохід      від курсової різниці відображено 27.02.2014   по кредиту      рахунку 714 у розмірі      3856,51      грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, яка знаходиться в матеріалах справи; 27.02.2014 Товариством було      придбано валюту      в розмірі   74619,50 дол. США, а      28.02.2014 -   у розмірі 131842,65 дол. США, перерахунок      всієї суми      відбувався 28.02.2014, курс дол. США      до гривні на дату      придбання   27.02.2014   складав  13,06      грн., а 28.02.2014 - 13,64 грн., на   дату здійснення      перерахування      коштів   28.02.2014 - 13,64 грн., дохід      від курсової різниці відображено 28.02.2014      по кредиту      рахунку 714 у розмірі 42758,54 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, яка знаходиться в матеріалах справи; 16.09.2014 Товариством було придбано      485 290,91 дол США, курс дол. США      до гривні на момент придбання складав 12,903103 грн. та 12,98817 грн., на момент здійснення перерахування коштів 17.09.2014 - 12,99   грн., дохід      від курсової різниці відображено 17.09.2014      по кредиту      рахунку 714 у розмірі 33131,86 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, яка знаходиться в матеріалах справи; 17.09.2014 Товариством було придбано      172183,09 дол. США, курс дол. США      до гривні на дату   придбання      складав 12,988817 грн. та 13,434133      грн., на      момент здійснення      перерахування      коштів 19.09.2014 - 12,99      грн., дохід      від курсової різниці відображено 19.09.2014   по кредиту      рахунку 714 у розмірі 27389,43 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, яка знаходиться в матеріалах справи. 22.09.2014 Товариством не здійснювалось придбання валюти, а відповідно до вимог Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів» на останню дату      звітного періоду було здійснено переоцінку валютних коштів, позитивна      різниця від яких      склала      9048,56      грн., дохід      курсових різниць відображено 30.09.2014      по кредиту      рахунку 714 у розмірі 9048,56 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, яка знаходиться в матеріалах справи. 01.12.2014 Товариством   було   придбано      233894,31 дол. США, курс дол. США      до гривні на дату придбання складав 14,97 грн., на дату здійснення    перерахування коштів   04.02.2014 -   15,19      грн., дохід      від курсової різниці відображено 04.12.2014 по кредиту рахунку 714 у розмірі 50603,97 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, яка знаходиться в матеріалах справи.
		 
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що курсові різниці від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, визначалися Товариством на дату здійснення господарської операції та доходи від курсових різниць за час знаходження валюти на рахунку позивача включалися до складу доходів/витрат за 2014 рік.
		 
		За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати   - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		 
		За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
		 
		Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
		 
		Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
		 
		У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до пункту 1.4 статті 1 статуту Товариства, зареєстрованого 29.01.2013, Товариство є правонаступником ВАТ «Яреськівський цукровий завод», ЗАТ «Енергоінвест», ТОВ «Торговий дім «Агропромислове об`єднання «Цукровик Полтавщини».
		 
		Згідно з пунктом 2.1 статті 2 статуту предметом діяльності Товариства є, зокрема, діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщення та діяльність засобів розміщення на період відпустки та іншого тимчасового розміщення, а згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із видів діяльності Товариства є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).
		 
		Також, судом апеляційної інстанції було встановлено, що Товариство   є балансоутримувачем державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, а саме: гуртожиток на 240 місць за адресою: вул. Жовтнева, 20, с. Яреськи, Шишицького району; несе відповідальність за збереження та належне використання державного майна, запобігає його пошкодженню та псуванню.
		 
		Згідно довідки від 10.07.2013 № 1237/02 ТОВ Товариство є балансоутримувачем державного майна, витрати на утримання державного майна товариство не несе, амортизація на реновацію та ремонт майна не використовується; договори страхування щодо державного майна балансоутримувач не укладав.
		 
		13.11.2012      позивач звернувся      до Яреськівської сільської ради з клопотанням вих. №01Д/1079, в якому       просив розглянути питання про прийняття у комунальну власність вищевказаного об`єкта державної власності.
		 
		Яреськівська сільська рада, розглянувши клопотання позивача, 30.09.2013 прийняла рішення «Про передачу на Товариству гуртожитку за адресою с. Яреськи, вул. Жовтнева, 20» про безоплатну передачу на обслуговування гуртожиток Товариству без зміни форми власності; визнання виконавцем житлово-комунальних послуг Товариство.
		 
		Вказаний гуртожиток на підставі акту приймання-передачі від 30.09.2013      №1      Яреськівською сільською радою передано Товариству.
		 
		01.03.2012 між Товариством (замовником) та ТОВ «Агрофірма «Ім. Довженка» (виконавцем) був укладений договір      про надання послуг      № 13/0412/59, відповідно до умов якого виконавець зобов`язаний    за рахунок замовника       надати послуги      по обслуговуванню      приміщення гуртожитку, що знаходиться      на балансі замовника та розташованого      за адресою: Полтавська область, Шишацький      район, с. Яреськи, вул. Жовтнева, буд. 20, а замовник      зобов`язується прийняти вказані      послуги та розрахуватися за них.
		 
		Реальність зазначених господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та не заперечувалась податковим органом.
		 
		Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що Товариство здійснювало господарську діяльність, пов`язану наданням послуг проживання мешканцям в гуртожитку, та отримував дохід від такої діяльності у вигляді квартирної та орендної плати. Правовідносини щодо отримання квартирної плати за користування гуртожитком      та орендної плати      за проживання      в гуртожитку, що виникли      на підставі договорів      з юридичними      особами, відображено      в бухгалтерському обліку      за дебетом      рахунку 311 та кредитом рахунку      361, тобто, частина гуртожитку використовувалася Товариством для отримання прибутку      від надання      послуг проживання,      а інша частина приміщення      використовувалась позивачем      для власних      адміністративних потреб та      для забезпечення діяльності товариства.
		 
		Крім іншого, актом перевірки підтверджується, що Інспекцією не було встановлено порушень щодо формування Товариством доходів по операціях з отримання плати за проживання та користування гуртожитком від фізичних та юридичних осіб.
		 
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що Товариство не використовувало      частину      гуртожитку як об`єкт      основних засобів      безоплатно, а отримувало дохід, який включався   до складу доходів, з огляду на що правомірно включав до складу витрат вартість послуг   по обслуговуванню приміщення гуртожитку у тому звітному періоді, в якому визнано доходи від наданих послуг проживання, з урахуванням того, що Товариство є правонаступником ВАТ «Яреськівський цукровий завод», на балансі якого обліковувався гуртожиток.
		 
		Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у даній справі рішення суду апеляційної інстанції відсутні. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 - без змін. 
		 
		Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Миргородської  об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		 
		СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк   Р.Ф. Ханова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...