Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/4885/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 15.12.2020. Зареєстровано: 16.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2020.
Дата набрання законної сили: 14.12.2020
Номер судового провадження: К/9901/28067/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 грудня 2020 року 
		м. Київ
		справа №320/4885/20
		адміністративне провадження №К/9901/28067/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Єресько Л.О.,  Загороднюка А.Г., 
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року (головуючий суддя - Бєлова Л. В., судді: Аліменко В. О., Безименна Н. В.) у справі № 320/4885/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: Відділ містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району, Виконавчий комітет Вишневої міської ради Києво-Святошинського району, про скасування постанов, 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
		- скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Управління) від          19 травня 2020 року ВП № 61570785 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від               23 грудня 2019 року № 810/4566/17 про зобов`язання Відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, затверджених рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради № 56/33 від           09 жовтня 2017 року, зазначивши в них планувальні обмеження (прибережні захисні смуги);
		- скасувати постанову Управління від 28 травня 2020 року ВП № 61274367 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року № 810/4566/17 про зобов`язання Виконавчого комітету Вишневої міської ради внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, затверджених рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради № 56/33 від            09 жовтня 2017 року, зазначивши в них планувальні обмеження (прибережні захисні смуги).
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Київський окружний адміністративний суд ухвалою від від 09 липня 2020 року задовольнив частково заяву позивача про відмову від позову після подання позовної заяви та про розподіл судових витрат, унаслідок чого провадження у справі закрив та відмовив заявнику у задоволенні клопотання про стягнення судових витрат.
		Відмовляючи у задоволенні клопотання про стягнення судових витрат при постановленні ухвали про закриття провадження у справі, суд першої інстанції вказав, що постанови від 19 травня 2020  року ВП № 61570785 та від 28 травня            2020 року ВП № 61274367 про закінчення виконавчого провадження скасовані начальником Управління внаслідок розгляду скарг ОСОБА_1 , а не внаслідок задоволення позову після подання позовної заяви, тому у задоволенні клопотання про стягнення судових витрат слід відмовити.
		Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу задоволено частково. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року скасовано у частині відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення судових витрат. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3 783,60 грн та витрати на правову допомогу у розмірі                17 500,00 грн. У решті ухвалу суду залишено без змін.
		Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що факт скасування спірних постанов про закінчення виконавчих проваджень з ініціативи відповідача безпосередньо після відкриття провадження у справі, можливо розцінювати як виконання вимог позову відповідачем після подання позовної заяви, у зв`язку з цим, на підставі статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати з відповідача.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
		Відповідач, уважаючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від    28 травня 2019 року в частині стягнення судових витрат прийнятою з порушенням норм процесуального права, подав касаційну скаргу.
		У касаційній скарзі Управління просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року.
		Касаційна скарга позивача мотивована тим, що суд першої інстанції у своєму рішенні дійшов правомірного висновку, що постанови від 19 травня 2020 року ВП № 61570785 та від 28 травня 2020 року ВП № 61274367 про закінчення виконавчого провадження скасовані начальником Управління внаслідок розгляду скарг ОСОБА_1 , а не внаслідок задоволення позову після подання позовної заяви. Тобто такі дії вчинені відповідачем на підставі статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»  та скарг позивача, які надійшли до Управління 27 та 29 травня 2020 року. Водночас, не чекаючи вирішення питання по суті, 28 травня 2020 року (наступного дня після подачі заяви від 27 та перед подачею до відділу заяви від 29 травня 2020 року) позивач підписує заявку № 5 на надання юридичних послуг за договором про надання правничої допомоги № 121-МВ-АО від 14 січня 2019 року і 02 червня 2020 року звертається з позовом до суду. При цьому після задоволення (24 червня 2020 року) заяв ОСОБА_1 , які були подані до керівника органу виконавчої служби, позивач подає заяву від 06 липня 2020 року, про зміну предмета позову та заяву про відмову від позову внаслідок задоволення його відповідачем та закриття провадження у справі. Отже, на думку скаржника, позивач, зловживаючи своїми правами, подав позов про стягнення з відповідача витрат, які мають очевидно штучний характер та не мали місце при подачі позовної заяви (02 червня 2020 року). 
		Таким чином на переконання відповідача має місце порушення положень статті              45 КАС України, якими передбачено, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені КАС України. 
		Скаржник указує, що Шостим апеляційним адміністративним судом не взято до уваги та проігноровано, що відповідачем скасовано оскаржувані постанови до подачі відповідної заяви (клопотання) про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3 783,60 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 17    500,00  грн. Ураховуючи, що компенсація судових витрат здійснюється за участі особи, яка надавала правову допомогу та є фахівцем у галузі права, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, то підстав для стягнення судових витрат на користь позивача немає.
		Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не урахував обставини про те, що процесуальні документи по справі підписувались не адвокатом, а керуючим партнером Адвокатського об`єднання «СЕНСУМ» та те, що адвокат жодного разу не з`являвся на судові засіданні по справі. Більш того, у акті приймання юридичних послуг № 5 від 02 червня 2020 року у його вступній частині вказано прізвище, ім`я та по-батькові іншої особи, а не ОСОБА_1 , що ставить під сумнів належність такого документа. Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції не урахував, що подані документи не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
		Поряд із цим відповідач вважає, що Шостий апеляційний адміністративний суд при стягненні витрат на правову допомогу керувався документами, які не є належним підтвердженням повноважень представника, а тому відсутні правові підстави для стягнення заявленого розміру витрат на правничу допомогу на користь позивача. 
		Представник позивача подав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого висловив незгоду з викладеними відповідачем у скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо вирішення питання наявності чи відсутності підстав для задоволення зави у частині судових витрат, просив судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Рух касаційної скарги
		Касаційна скарга Управління надійшла до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 13 листопада 2020 року.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Соколов В. М., судді: Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.
		Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у цій  справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2020 року справу № 320/4885/20 призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні. Відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про зупинення виконання оскаржуваного рішення.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		19 травня 2020 року державним виконавцем Управління прийнято постанову ВП            № 61570785 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року                    № 810/4566/17 про зобов`язання Відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, затверджених рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради № 56/33 від 09 жовтня 2017 року, зазначивши в них планувальні обмеження (прибережні захисні смуги).
		Також 28 травня 2020 року державним виконавцем Управління прийнято постанову ВП №61274367 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року                     № 810/4566/17 про зобов`язання Виконавчого комітету Вишневої міської ради внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, затверджених рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради №56/33 від 09 жовтня 2017 року, зазначивши в них планувальні обмеження (прибережні захисні смуги).
		Не погоджуючись з вказаними постановами, ОСОБА_1 27 та 29 травня 2020 року звернувся зі скаргою до Управління про їх скасування.
		В послідуючому, 02 червня 2020 року (згідно зі штампом на конверті) ОСОБА_1 направив до Київського окружного адміністративного суду позовну заяву, яка була зареєстрована судом першої інстанції 11 червня 2020 року за вх. № 5047/20.
		В адміністративному позові просив:
		- скасувати постанову Управління від 19 травня 2020 року ВП № 61570785 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року № 810/4566/17 про зобов`язання Відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, затверджених рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради № 56/33 від 09 жовтня 2017 року, зазначивши в них планувальні обмеження (прибережні захисні смуги);
		- скасувати постанову Управління від 28 травня 2020 року ВП № 61274367 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року № 810/4566/17 про зобов`язання Виконавчого комітету Вишневої міської ради внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, затверджених рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради № 56/33 від 09 жовтня 2017 року, зазначивши в них планувальні обмеження (прибережні захисні смуги).
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року позовну заяву було залишено без руху, установлено позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року відкрито провадження у справі.
		24 червня 2020 року начальником Управління під час розгляду заяв ОСОБА_1 від 27 та  29 травня 2020 року прийнято  постанову, якою скасовано постанови про закінчення виконавчого провадження від 19 травня 2020 року  ВП № 61570785 та від 28 травня 2020 року ВП № 61274367. Виконавче провадження з виконання вказаних виконавчих листів відновлено.
		06 липня 2020 року від позивача надійшла заява про відмову від позову внаслідок задоволення його відповідачем та закриття провадження у справі.
		У даній заяві позивач, зокрема, зазначив, що постановами начальника Управління від 24 червня 2020 року ВП № 61570785 та ВП № 61274367 про результат перевірки законності виконавчого провадження скасовано постанови від 19 травня 2020 року ВП № 61570785 та від 28 травня 2020 року ВП № 61274367 про закінчення виконавчого провадження. Указані  виконавчі провадження відновлені. Таким чином, на думку позивача, його вимоги до відповідача задоволені відповідачем після подання позовної заяви та відкриття провадження у справі. Отже, позивач просив стягнути з відповідача витрати зі сплати  судового збору у розмірі 1681,60 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 17    500,00 грн. 
		Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить з такого.
		Відповідно до ухвали Верховного Суду  у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у частині розподілу витрат, зокрема, статті 140 КАС України, що є підставою касаційного оскарження згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Статтею 9 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулась за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим кодексом.
		Статтею 189 КАС України регламентується право позивача у справі на відмову від позову.
		Відповідно до частини третьої зазначеної статті про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі.
		Згідно зі статтею 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем у справі 24 червня              2020 року скасовані оскаржувані в межах даної справи постанови від 19 травня 2020 року ВП № 61570785 та від 28 травня 2020 року ВП №61274367, у той же час відповідач здійснив це після звернення позивача до суду.
		Так, з матеріалів справи установлено, що позовна заява ОСОБА_1 зареєстрована судом 11 червня 2020 року,  провадження у справі було відкрито ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про присудження з Управління витрат, здійснених на оплату судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, керуючись при цьому положеннями статті 140 КАС України.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що факт скасування спірних постанов про закінчення виконавчих проваджень з ініціативи відповідача безпосередньо після відкриття провадження у справі, можливо розцінювати як задоволення позову відповідачем після подання позовної заяви.
		Посилання скаржника на те, що зобов`язання перед ОСОБА_1 було виконано на підставі його скарги, поданої відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», а не у зв`язку з його зверненням до суду з позовною заявою, Суд вважає необґрунтованим з огляду на те, що КАС України     чітко встановлено, що якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати з відповідача.
		У процесуальному законодавстві не міститься жодних застережень щодо застосування статті 140 КАС України, зокрема такі як виконання державним виконавцем зобов`язання перед особою на підставі її скарги до керівника органу цієї служби.
		Доводи скаржника про те, що недочекавшись розгляду його скарги, позивач безпідставно звернувся до суду з позовними вимогами такими ж, які заявлені у скарзі, Верховний Суд уважає необґрунтованими з огляду на те, що подання скарги на дії виконавця до начальника Управління не позбавляє позивача права звернутися  до суду за захистом порушеного права чи очікувати її розгляду. 
		Отже, ураховуючи, що постанови начальника Управління ВП № 61570785 та ВП №61274367, якими було скасовано оскаржувані в межах даної справи постанови від 19 травня 2020 року ВП № 61570785 та від 28 травня 2020 року ВП № 61274367 про закінчення виконавчих проваджень, було прийнято 24 червня 2020 року, тобто після подання позовної заяви (11 червня 2020 року) та відкриття провадження у справі (23 червня 2020 року), саме тому такі обставини відповідають змісту та  вимогам статті 140 КАС України.
		Відтак, оскільки за приписами статті 140 КАС України законодавець пов`язує право позивача на відшкодування судових витрат з фактом задоволення позову відповідачем, яке мало місце після подання позовної заяви, то висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат є помилковими.
		Перевірячи законність задоволення судом апеляційної інстанції заяви позивача про розподіл судових витрат, колегія судів зазначає наступне.
		Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. 
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.
		Відповідно до   статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).
		У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
		Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати (судовий збір та витрати на правничу допомогу адвоката) підлягають компенсації за заявою позивача, якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви.
		При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
		На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача - адвокатом Жадобіним В. І. надано: ордер серії КС № 633629, договір  № 114 МВ-АО про надання правничої (правової ) допомоги від 14 січня 2019 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, заявка № 5 від 28 травня 2019 року на надання юридичних послуг за договором № 114 МВ-АО про надання правничої (правової ) допомоги від 14 січня 2019 року, акт № 5 приймання юридичних послуг від 02 червня 2020 року, в якому зазначено перелік наданих юридичних послуг та вчинених дій, строк виконання, а також погодинну вартість виконання послуг всього на суму 17    500,00 грн.
		Також судом апеляційної інстанції у межах надання правової допомоги досліджено копію квитанції про сплату 17    500,00 грн, призначення у квитанції відповідає номеру договору, акту про надання послуг та номеру судової справи.
		Шостий апеляційний адміністративний суд урахував, що позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір згідно з квитанціями № 39558 та № 39581 від 22 червня 2020 року по 840,80 грн кожна, усього у сумі 1681,60 грн, а також за подання апеляційної скарги згідно з квитанцією № 18062 від 17 липня 2020 року у сумі 2 102,00 грн. Таким чином, всього за подання позовної заяви та апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у сумі 3 783,60 грн.
		Оцінивши рівень витрат позивача на правничу допомогу, з урахуванням того, що такі витрати понесені фактично, а також те, що їх сума була обґрунтованою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3    783,60 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17    500,00 гривень.
		Перевіривши правильність здійсненого судом другої інстанцій розрахунку розміру компенсації витрат на правову допомогу, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача, колегія суддів дійшла висновку, що такий розрахунок здійснений правильно, на підставі належних та допустимих доказів та з дотриманням норм чинного законодавства України.
		При вирішені питання щодо витрат на правничу допомогу апеляційний суд урахував обґрунтованість та розумність визначення таких витрат у контексті того, що протилежною стороною аргументів та доказів такої неспівмірності (клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката) до суду апеляційної інстанції не надано. Водночас судом апеляційної інстанції зауважено, що відповідачем 07 липня 2020 року було подано відзив на заяву про відмову від позову і стягнення з відповідача витрат, у якому останній указав, що позивач, зловживаючи своїми правами, подав позов про стягнення витрат, який має очевидно штучний характер та не мав місце при подачі позовної заяви.
		Верховний Суд констатує, що обов`язок доведення неспівмірності та можливого зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката покладається саме на протилежну сторону.
		Отже, колегія суддів погоджується з висновком Шостого апеляційного адміністративного суду та зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності та необхідності таких витрат, розумності їхнього розміру.
		Аргументи відповідача про те, що документи по справі підписані не адвокатом Жадобіним В.І., у акті № 5 від 02 червня 2020 року клієнтом вказано іншу особу а не позивача та адвокат Жадобін В.І. не приймав участь у судових засіданнях, є безпідставними, оскільки у акті приймання юридичних послуг № 5 від 02 червня 2020 року у вступній частині допущено технічну описку, помилково вказано прізвище, ім`я та по-батькові іншого клієнта, однак даний акт підписано ОСОБА_1 та у реквізитах акту вказано вірно його ініціали. Підписання деяких документів Навроцьким Д. М. як уповноваженою на це особою відповідає умовам підписаного сторонами Договору 114 МВ-АО від 14 січня 2019 року (додаток № 1 до Договору). Крім того, враховуючи епідемію COVID-19 розгляд справи без участі сторін, у тому числі представника позивача, в судовому засіданні є доцільним та рекомендовано судом для учасників справи.
		Щодо доводів відповідача про неврахування судом апеляційної інстанції тієї обставини, що відповідачем скасовано оскаржувані постанови (24 червня 2020 року) до подачі відповідної заяви (клопотання) про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3 783,60 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 17 500,00  грн, то колегія суддів вважає їх безпідставними. Відшкодування витрати на правову допомогу у розмірі 17 500,00  грн та 1 680,80 грн судового збору (за подачу позовної заяви) заявлялись позивачем одразу з поданням адміністративного позову ще 02 червня 2020 року, при цьому оплату судового збору позивачем здійснено вже 22 червня 2020 року.
		Що стосується доводів відповідача про неналежне підтвердження повноважень представника позивача слід зазначити, що адвокатом Жадобіним В. І. надано разом із позовною заявою ордер серії КС № 633629, що за приписами частини четвертої статті 59 КАС України є належним підтвердженням повноваження адвоката як представника ОСОБА_1.
		Касаційна скарга не спростовує правильність доводів, якими мотивовано судове рішення, ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права, що регламентують спірні правовідносини, відтак не дає підстав вважати висновки суду апеляційної інстанції помилковими.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява                     № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява                         № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
		Зважаючи на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для її скасування чи зміни відсутні.
		На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		За таких обставин, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 320/4885/20 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Cудді                                  В.М. Соколов Л.О. Єресько   А.Г. Загороднюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...