Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/22027/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 15.12.2020. Зареєстровано: 16.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2020.
Дата набрання законної сили: 14.12.2020
Номер судового провадження: К/9901/26530/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		14 грудня 2020 року 
		Київ
		справа №640/22027/18
		адміністративне провадження №К/9901/26530/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Соколова В.М.,
		суддів: Єресько Л.О.,  Загороднюка А.Г., 
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року ( суддя - Кушнова А. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року (головуючий суддя - Ісаєнко Ю. А., судді: Земляна Г. В., Мельничук В. П.) у справі № 640/22027/18 за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди,
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		 
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив:
		 
		- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати йому суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України від 07 липня 2010 року              № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на розмір посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 04 по 24 грудня          2018 року;
		 
		- стягнути з ДСА України на його користь суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 38 827,80 грн;
		 
		- зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва, починаючи з 25 грудня 2018 року, здійснювати нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період.
		 
		Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначив, що відповідачами протиправно при обрахунку величини суддівської винагороди взято 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб замість 15 мінімальних заробітних плат, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня           2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат». Позивач вказує, що обчислення розміру його суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання у 2018 році повинно здійснюватися з розрахунку посадового окладу, визначеного з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік». Отже відповідачі, порушуючи зазначені норми, нарахували та виплатили позивачу суддівську винагороду у меншому розмірі ніж передбачено законодавством. На думку позивача, у період з 04 по 24 грудня 2018 року сума недоотриманої суддівської винагороди складає 38 827,80 грн. Позивач вважає, що з 25 грудня 2018 року нарахування його суддівської винагороди також має здійснюватися з огляду на посадовий оклад судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період.
		 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		 
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року, позов задоволено частково.
		 
		Визнано протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 04 по 24 грудня 2018 року суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), з огляду на розмір посадового окладу судді, розрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік». Стягнуто з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 04 по 24 грудня 2018 року у розмірі 38 827,80 грн без урахування обов`язкових податків та зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Мотиви, з яких суд першої та апеляційної інстанцій дійшли зазначених висновків, ґрунтуються на тому, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 відновив право на отримання посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат з 04 грудня 2018 року, а також зазначив, що положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів у частині зменшення гарантованого розміру винагороди судді, створює загрозу для незалежності як судді, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддю через розмір його матеріального забезпечення. Відтак, на думку судів попередніх інстанцій, відповідачами протиправно здійснено розрахунок суддівської винагороди позивача, виходячи з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
		 
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
		 
		У касаційній скарзі ДСА України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог.
		 
		На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Зазначає, що дана норма є чинною, неконституційною не визнавалася, а тому підлягає застосуванню. Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень. Також ДСА України звертає увагу на те, що оскільки положення Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII є чинними, то ані в Законах України про Державний бюджет України на 2018, 2019 роки, ані у відповідних кошторисах не передбачено призначень для обрахування суддівської винагороди, обчисленої на підставі розміру мінімальної заробітної плати. До того ж здійснення розрахунку посадового окладу судді з огляду на розмір мінімальної заробітної плати означало б нецільове використання відповідачем бюджетних коштів.
		 
		Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів без змін. 
		 
		Рух касаційної скарги
		 
		Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДСА України звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Зазначеною ухвалою Верховного Суду також відмовлено у задоволенні клопотання ДСА України про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року, у справі № 640/22027/18.
		 
		13 листопада 2019 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ДСА України про зупинення касаційного провадження та зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ДСА України про зупинення касаційного провадження та зупинення виконання оскаржуваних рішень.
		 
		28 листопада 2019 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду повторно надійшло клопотання ДСА України про зупинення касаційного провадження та зупинення виконання оскаржуваних рішень.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року вказане клопотання ДСА України повернуто без розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України на 12 серпня 2020 року.
		 
		12 серпня 2020 року ухвалою Верховного Суду зупинено провадження у справі                № 640/22027/18 до ухвалення рішення Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 200/9195/19-а.
		 
		Після усунення обставин, що викликали зупинення провадження у цій справі Верховний Суд ухвалою від 10 грудня 2020 року поновив касаційне провадження у справі № 640/22027/18, справу призначив до касаційного розгляду у порядку письмового провадження на 14 грудня 2020 року.
		 
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		 
		Указом Президента України від 14 березня 2007 року № 201/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 06 жовтня 2011 року № 3833-VI «Про обрання суддів» позивача обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
		 
		Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2014 року суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 призначено на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на один рік.
		 
		30 березня 2015 року зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києві ОСОБА_1 обрано на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на два роки.
		 
		Також зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києві від 07 лютого 2017 року позивача обрано на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на три роки з 07 лютого 2017 року по 06 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до розрахунку суддівської винагороди позивача за грудень 2018 року йому нарахована суддівська винагорода 57 419,18 грн, з якої нарахована сума посадового окладу з розрахунку за 20 робочих днів складає 25 989,50 грн, утримано 11 196,74 грн (податок з доходів фізичних осіб та військовий збір), до виплати належить 46 222,44 грн.
		 
		Вважаючи, що відповідачами у період з 04 грудня 2018 року виплата суддівської винагороди здійснювалася у розмірах значно менших, ніж визначено частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VІ, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		 
		Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності Законом № 460-IX.
		 
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки судові рішення фактично оскаржуються в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині не оскаржуються, то колегія суддів перевіряє їх законність та обґрунтованість лише у цій частині.
		 
		Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).
		 
		Частинами першою, другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		 
		Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
		 
		1) вислугу років;
		2) перебування на адміністративній посаді в суді;
		3) науковий ступінь;
		4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		 
		Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		 
		За пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
		 
		Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону           № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ.
		 
		Водночас Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від                  12 лютого 2015 року № 192-VIII (далі - Закон № 192-VIII), частину третю статті 133 Закону № 2453-VI викладено у новій редакції та обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. 
		 
		Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме - пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року (набрав чинності з 01 січня 2017 року), яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
		 
		Отже позивач станом на день виникнення спірних правовідносин (04 грудня 2018 року) ще не пройшов кваліфікаційного оцінювання суддів відповідно до вимог Закону № 1402-VIII, а тому його посадовий оклад встановлювався Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» № 1774-VIII (у наведеній вище редакцій), тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
		 
		Позивач стверджує, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, є порушенням норм статті 130 Конституції України. Тобто, скаржник вважає, що суддівську винагороду мали б нараховувати із розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму.
		 
		Водночас Верховний Суд раніше висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема, у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону № 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
		 
		Наслідком внесених Законом № 1774-VIII змін стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.
		 
		Таким чином, з прийняттям Закону № 1774-VIII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.
		 
		Тобто розмір посадового окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не від мінімальної заробітної плати.
		 
		Отже, відсутні підстави для обчислення розміру суддівської винагороди позивача виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі, встановленому Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» (3    723,00 грн).
		 
		Щодо посилань скаржника на рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 колегія суддів зазначає таке.
		 
		Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті                     133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII). Частина третя статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року.
		 
		Визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, у результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
		 
		У рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.
		 
		Натомість, як уже зазначалось, Законом № 1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
		 
		Отже, з прийняттям Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
		 
		Верховний Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 09 серпня 2019 року у справі                               № 826/9404/17.
		 
		Таким чином, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII Конституційним Судом України не переглядався на предмет його неконституційності.
		 
		З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що суддівську винагороду позивачу необхідно обчислювати відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI (у первинній редакції), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено на рівні                      1 762,00 грн.
		 
		Колегія суддів ураховує раніше сформовані правові позиції Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодо практики застосування наведених законодавчих норм при визначенні суддівської винагороди (постанови Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 805/2364/17-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 804/2622/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі                    № 826/12077/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/12077/17, від 10 липня 2019 року у справі № 820/3217/17, від            30 липня 2019 року у справах № 820/1850/17, № 820/1852/17, від 09 серпня 2019 року у справі № 826/9404/17, від 04 березня 2020 року у справі № 809/1684/17).
		 
		Вказана правова позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у рішенні від 11 березня 2020 року, за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/17/19 (№ 200/9195/19-а), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року залишено без змін.
		 
		За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в даному адміністративному спорі, Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про часткове задоволення позову.
		 
		Київський окружний адміністративний суд дійшов хибного висновку вважаючи, що положення Закону № 2453-VІ, що передбачають механізм визначення посадового окладу судді в залежності від розміру мінімальної зарплати, необхідно розглядати як спеціальний нормативно-правовий акт, положення якого мають пріоритетність застосування над нормами загального Закону № 1774-VIII, у якому визначена розрахункова величина суддівської винагороди на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
		 
		На наведені обставини суд апеляційної інстанції уваги не звернув, у зв`язку з чим помилково погодився з таким висновком суду першої інстанції.
		 
		Доводи касаційної скарги спростовують висновки суду першої та апеляційної інстанцій та приймаються судом як належні.
		 
		Відповідно до частини першої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини третьої цієї статті, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Враховуючи викладене, оскільки судові рішення у цій справі ухвалені з порушенням норм матеріального права, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог     ОСОБА_1 .
		 
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		 
		Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до частини першої вказаної статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		 
		За правилами частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
		 
		Зі змісту положень зазначеної статті слідує, що процесуальним законом не передбачена можливість відшкодування витрат зі сплати судового збору суб`єкту владних повноважень.
		 
		Отже, з огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		 
		Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити.
		 
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 640/22027/18 - скасувати.
		 
		Ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		В.М. Соколов
		Л.О. Єресько 
		 А.Г. Загороднюк ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...