Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 728/578/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2020.
Дата набрання законної сили: 07.12.2020
Номер судового провадження: 51-3411км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018270070000917

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		07 грудня 2020 року
		м. Київ
		справа № 728/578/19
		провадження № 51-3411км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора    ОСОБА_5 ,
		захисників (в режимі відеоконференції):  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ,
		засудженої (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 на вирок Сосницького районного суду Чернігівської області від29травня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 червня 2020року, які постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270070000917, за обвинуваченням 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Щеніїв Черняхівського району Житомирської області, зареєстрованої та проживаючої у АДРЕСА_1 , раніше не судимої, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 29 травня 2019року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. 
		Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватою у тому, що вона за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин, 10грудня 2018 року, приблизно о 10:00, перебуваючи у дворі домогосподарства АДРЕСА_1 , в ході раптово виниклого конфлікту, на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно штовхнула руками ОСОБА_9 , яка знаходилася біля погребу, від чого та впала в погреб на сходи. Після цього, ОСОБА_8 , продовжуючи свій злочинний умисел направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 , узявши цеглу, завдала нею не менше 16 ударів по голові потерпілої, чим заподіяла тілесні ушкодження та затягнула на її шиї хустку, в яку та була вдягнута. Як наслідок, в результаті механічної асфіксії, настала смерть останньої.
		Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 10 червня 2020 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 без змін.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження 
		У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_8 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Суть доводів, наведених в касаційній скарзі засудженої, зводиться до її вказівок на те, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції є незаконними і необґрунтованими, а матеріали кримінального провадження не містять належних і допустимих доказів на підтвердження її винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Зокрема, засуджена вважає недопустимими доказами протоколи отримання зразків для експертизи, оскільки при відібранні таких зразків було порушено її право на захист, а також процесуальний порядок проведення цих слідчих дій. Посилаючись на протокол слідчого експерименту за її участю, місцевий суд не дав йому оцінки з урахуванням наданих засудженою показань у судовому засіданні, які не узгоджувались між собою, а тому з урахуванням положень ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) суд безпідставно поклав цей протокол як доказ її винуватості. Надумку засудженої, не доведено часу вчинення інкримінованого їй злочину, апосилання суду на те, що цей злочин було скоєно 10 грудня 2018 року, неґрунтується на матеріалах кримінального провадження, зокрема висновку судово-медичної експертизи. Інші докази, на які послався суд, засуджена вважає такими, що жодним чином не доводять її винуватості у вчиненні інкримінованого їй злочину.
		Апеляційний суд не зважив на вказані порушення та не усунув їх, всупереч ст.404КПК належним чином не розглянув апеляційної скарги захисника засудженої, не перевірив викладених у ній доводів та не дослідив обставин справи, а тому рішення цього суду не відповідає вимогами статей 370, 419 КПК.
		Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
		Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
		У судовому засіданні засуджена ОСОБА_8 , та її захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі. 
		Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженої, просила постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без змін. 
		Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		Разом з тим, засуджена, посилаючись у своїй касаційній скарзі на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, наводить доводи, які, зокрема, полягають у її незгоді з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів і, відповідно, встановленими фактичними обставинами справи, що з огляду на вимоги ст.438КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє цих доводів касаційної скарги. 
		Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги її захисника, який порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів не встановив.
		При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст.94цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
		Доводи засудженої на заперечення її винуватості у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та були належно оцінені у вироку. 
		Так, обґрунтовуючи висновок щодо винуватості ОСОБА_8 , суд послався на: 
		- показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які хоча і не були безпосередніми очевидцями події, проте повідомили суду про відносини у сім`ї між потерпілою та обвинуваченою, їх постійні сварки, неодноразові скарги з боку потерпілої на адресу ОСОБА_8 , а також вказували про наявність синців на тілі потерпілої за життя. Крім того, свідок ОСОБА_11 , який на даний час виховує сина засудженої, зазначив, що ОСОБА_8 вказала своєму сину, що бабуся ( ОСОБА_9 ) поїхала з дому (тобто була відсутньою за місцем мешкання) і ці обставини мали місце в десятих числах грудня; 
		- протокол огляду місця події від 29грудня 2018 року з ілюстративною таблицею. В ході огляду якого, в погребі був виявлений труп ОСОБА_9 з численними тілесними ушкодженнями. На бетонних східцях погребу виявлена речовина бурого кольору, на підлозі біля дверей виявлено цеглину білого кольору, на якій маються речовина бурого кольору та волосся, внизу східців виявлено мотузку білого кольору; 
		- протокол огляду місця події від 04січня 2019 року, відповідно до якого був оглянутий кабінет судово-медичного експерта в приміщенні моргу Борзнянської ЦРЛ. В ході огляду вилучений одяг, зрізи нігтів та волосся трупа громадянки ОСОБА_9 ; 
		- протокол отримання зразків для експертизи від 29грудня 2018 року, в ході якого у ОСОБА_8 відібрані зразки нігтьових пластин та від 18 січня 2019року  відібрані зразки крові; 
		- протокол проведення слідчого експерименту від 22січня 2018 року, під час якого ОСОБА_8 , в присутності понятих і захисника розповіла, що 10грудня 2018 року, близько 10-ї години, між нею та потерпілою на подвір`ї сталася сварка, під час якої вона потерпілу схватила за груди та кинула до погребу, який у той час був відкритим. Потерпіла упала на спину головою вниз і посунулась у погріб. Спустившись у низ, перевірила пульс, потерпіла була мертва. На шиї у потерпілої був зав`язаний платок, за який вона намагалася витягнути її; 
		- висновок експерта від 18лютого 2019 року №213, відповідно до якого на трупі ОСОБА_9 були встановлені тілесні ушкодження, які ретельно зазначені у вироку суду, і свідчать про умисний і неодноразовий характер дій стосовно потерпілої. Приймаючи до уваги ступінь розвитку трупних явищ та вид смерті вважається, що від моменту настання смерті до початку проведення експертизи пройшло не менше 3-5 діб. Особливості характеру та локалізації відмічених тілесних ушкоджень виключають можливість одномоментного утворення їх в умовах падіння на площину з положення стоячи чи в умовах падіння на похилій неоднорідній поверхні (сходовому марші), в тому числі якому могло передувати можливе прискорення тіла (удар або поштовх). Після отримання тілесних ушкоджень, які були встановлені в області голови, тулуба та кінцівок потерпіла могла жити на протязі необмеженого часу, а після отримання тілесних ушкоджень, які були встановлені в області шиї - на протязі часу близько 5-7 хвилин від початку розвитку асфіксії;
		- висновки експертів від 22 січня 2019 року № 32, від 30 січня 2019 року № 33, від 18 лютого 2019 року № 61, якими визначено групову належність крові ОСОБА_8 і ОСОБА_9 і виявлено на вилученій під час огляду місця події цеглі (об`єкт № 2) кров людини, яка могла походити як від засудженої так і від потерпілої;
		- інші наведені у вироку докази. 
		Оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 в умисному убивстві ОСОБА_9 . 
		Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, визнав ці висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
		При цьому, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , щодо недоведеності винуватості ОСОБА_8 у вчинення інкримінованого їй злочину, які аналогічні доводам викладеним у касаційній скарзі засудженої, і вмотивовано визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту, відповідно до вимог ст.419 КПК зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
		Попри доводи ОСОБА_8 про допущення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону Верховний Суд вважає, що цей суд дотримався загальних засад кримінального провадження. 
		Згідно зі ст. 85 КПК належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		При цьому, чинний КПК мне містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.
		Навпаки, ст. 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.
		Як вбачається з судових рішень, у цьому кримінальному провадженні дійсно відсутні прямі докази на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_9 . Однак скоєння цього злочину саме ОСОБА_8 суди попередніх інстанцій встановилина підставі сукупності інших вищенаведених належних і допустимих непрямих доказів, які з урахуванням обставин цього кримінального провадження та висунутих на свій захист непослідовних версій засудженої щодо обставин смерті потерпілої, що не узгоджувалися із вказаними доказами, дозволили судам першої та апеляційної інстанцій встановити винуватість ОСОБА_8 у вчиненні умисного вбивства відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом».
		Версії засудженої, висунуті на свій захист, були проаналізовані апеляційним судом і визнані неспроможними з чим погоджується Верховний Суд. 
		Зокрема, як установив апеляційний суд, ОСОБА_8 спочатку вказувала, що 10грудня 2018 року вона зіштовхнула потерпілу в погреб, і та через деякий час вийшла з нього. Потім засуджена зазначала, що 25 грудня 2018 року близько 10-ї години потерпіла сказала, що кудись поїде, і коли засуджена відправила сина до школи, потерпілої вже не було. Далі вказувала, що на трасі вона побачила червону машину, в яку сіла потерпіла та поїхала, вона намагалася зупинити цю машину, але водій не зреагував. Крім того, як стверджувала засуджена, 29 грудня 2018року чотири чоловіки в масках занесли щось у рядні і кинули до погреба, сказавши, що вбили бабу, а гроші пропили. Коли чоловіки поїхали, в погребі вона побачила тіло потерпілої і негайно зателефонувала в поліцію.
		Разом з тим відповідно до інформації, зафіксованої в рапорті старшого інспектора чергового відділу поліції, 29грудня 2018року о 01:47до поліції по лінії «102» надійшло повідомлення ОСОБА_8 , яка заявила, що невідомі чоловіки на автомобілі «Нива» після ДТП, що сталася два тижні тому, привезли тіло її матері ОСОБА_9 , яка 10 грудня 2018 року пішла з будинку в невідомому напрямку. Весь цей час тіло померлої пролежало у погребі їх будинку в мішку. 
		Враховані судом і показання свідка ОСОБА_11 , який вказував на те, що син ОСОБА_8  ОСОБА_12 розповідав йому, що засуджена перестала його випускати з двору і казала, що бабуся ( ОСОБА_9 ) поїхала з дому (тобто була відсутньою за місцем мешкання) в десятих числах грудня.
		Отже, показання засудженої не узгоджуються між собою та суперечать матеріалам кримінального провадження. 
		Таким чином, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо неспроможності версії ОСОБА_8 про те, що її мати, яка була людиною похилого віку (75 років), пенсіонеркою, фактично малозабезпеченою, без будь-яких вагомих соціальних зв`язків, могла бути вбитою групою людей невідомо де та невідомо за що і потім привезеною саме в її господарство, що розташоване у віддаленому селі, та вкинутою в погріб. 
		Суд другої інстанції обґрунтовано звертав увагу на те, що тіло ОСОБА_9 з тілесними ушкодженнями, несумісними з життям, було знайдене в погребі в господарстві ОСОБА_8 , загорнутим у поліетиленовий пакет (тоді як засуджена вказувала, що «невідомі особи в масках» занесли в погріб труп, який був загорнутий у рядно), за відсутності будь-яких слідів перебування в цьому господарстві інших осіб (з урахуванням обставин та умов проведення огляду місця події, за яких ці сліди, у разі їх наявності, об`єктивно могли зберегтись), вказує про неправдивість і суперечність показань останньої. 
		Також про неузгодженість показань засудженої свідчать результати проведеного з її участю слідчого експерименту, під час якого вона в присутності свого захисника вказала, що штовхнула потерпілу в погреб, потім намагалась витягти її за платок, зав`язаний на шиї останньої, там же вона переконалась, що її мати мертва. 
		У цій частині Верховний Суд звертає увагу також на те, що вищевказаний слідчий експеримент за участю засудженої, під час якого вона вказала на механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, був проведений раніше, ніж складено висновок експерта № 213, яким було встановлено, що смерть ОСОБА_9 настала саме в результаті механічної асфіксії внаслідок стискання шиї петлею (слідчий експеримент 22 січня 2019 року, висновок експерта складено 18 лютого 2019року). 
		Отже, беручи до уваги сукупність досліджених у суді першої інстанції непрямих доказів, а також те, що засуджена ОСОБА_8 , яка проживала разом з ОСОБА_9 в одному домогосподарстві, в якому і було виявлено труп потерпілої з явними ознаками насильницької смерті, не змогла послідовно й правдоподібно пояснити обставини, за яких потерпіла отримала ці тілесні ушкодження, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй злочину. 
		Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга засудженої не містить.
		Посилання засудженої на недопустимість протоколів отримання зразків для експертизи від 29 грудня 2018 року та 18 січня 2019 року, через порушення її права на захист при їх відібранні, а також процесуального порядку їх проведення, Верховний Суд вважає необґрунтованими. 
		Так, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що така процесуальна дія, як отримання зразків для експертизи, пов`язана з необхідністю отримання доказів, які носять об`єктивний характер, і не залежать від волі особи у якої вони відбираються, а тому вона не може розглядатися як така, що порушує право особи зберігати мовчання. Присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на зміст отриманих під час цієї дії результатів. 
		Така позиція колегії суддів, узгоджується з позицією Верховного Суду, зокрема викладеною у постановах від 25 червня 2019 року справа № 423/1766/16, від 02квітня 2020 року № 415/1864/14-к, де Верховний Суд не знайшов підстав вважати відсутність захисника при отриманні зразків для експертизи, порушенням прав на захист особи, у якої вони відбираються.
		Крім того в матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б указували, що ця дія була здійснена всупереч волі ОСОБА_8 або із застосуванням до неї фізичного чи психічного тиску.
		Також, отримання зразків для експертизи є самостійною процесуальною дією, воно відбувається відповідно до ст. 245 КПК у порядку, визначеному ст. 241 цього Кодексу, на підставі постанови прокурора, яка є окремим процесуальним документом, а про проведення такої слідчої дії складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу.
		З матеріалів кримінального провадження видно, що в них наявна постанова прокурора про проведення освідування ОСОБА_8 , протоколи отримання зразків для експертизи складені уповноваженою особою, а саме слідчим, який здійснював досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, а тому Верховний Суд не знаходить підстав вважати, що органом досудового розслідування порушено процесуальний порядок отримання зразків для експертизи. 
		Безпідставними є й доводи сторони захисту про неможливість використання в якості доказу даних протоколу слідчого експерименту, проведеного під час досудового розслідування за участю ОСОБА_8 . 
		Той факт, що в судовому засіданні засуджена змінила свої показання не єпідставою для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом, оскільки слідчий експеримент та показання є окремими процесуальними джерелами доказів. В даному випадку під час слідчого експерименту ОСОБА_8 в присутності свого захисника не лише розповіла одну зі своїх версій подій, за якою вона фактично не визнавала вину в умисному вбивстві та намагалася полегшити своє становище, але й на місцевості відтворила обстановку події, що відбулася (за цією версією), та наглядно демонструвала своїй дії. Таким чином, суд правильно визнав протокол слідчого експерименту допустимим доказом та послався на нього у своєму вироку.
		Відповідна позиція узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеному у постанові від 14 вересня 2020року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070 кмо 19), щодо розмежування між показаннями та протоколом слідчого експерименту як окремими самостійними процесуальними джерелами доказів. 
		Також Верховний Суд відхиляє доводи засудженої про те, що вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, повністю спростовується висновком експерта №213 від 18лютого 2019 року, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, сторона захисту неправильно цитує висновок експерта, у зв`язку із тим, що визначений експертом момент настання смерті (не менше 3-5 діб до початку проведення експертизи), вказує на найнижчу межу допустимої дати визначення смерті та жодним чином не виключає можливість її настання у день вчинення ОСОБА_8 інкримінованого їй злочину, що є більшим від зазначеного терміну. 
		При цьому дату вчинення інкримінованого засудженій злочину, окрім висновку експерта №213 від 18лютого 2019 року встановлено на підставі сукупності досліджених доказів, з урахуванням показань самої засудженої та свідка ОСОБА_11 . 
		З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні рішень.
		Під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування постановлених у кримінальному проваджені судових рішень.
		Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436438, 441, 442КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 необхідно залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення  без зміни.
		На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
		Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Сосницького районного суду Чернігівської області від29травня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 червня 2020року щодо неї  без зміни.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...