Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 562/4081/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях; про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2020.
Дата набрання законної сили: 09.12.2020
Номер судового провадження: 51-2335км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017180010003968

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		09 грудня 2020року
		м. Київ
		Справа №562/4081/17
		Провадження № 51-2335км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 
		засудженого ОСОБА_6 в режимі відеоконференції
		захисника ОСОБА_7 
		потерпілої ОСОБА_8 ,
		представника потерпілої ОСОБА_9 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника  адвоката ОСОБА_7 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 березня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у кримінальному провадженні №12017180010003968 по обвинуваченню
		ОСОБА_6 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Рівне, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст.357, ч. 3 ст. 357 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 березня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК України, та призначено покарання: за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років; за ч. 1 ст.185 КК України  у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 357 КК України  у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців; ч. 3 ст. 357 КК України  у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. 
		Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, 12 червня 2017 року близько 23 год. 50хв. ОСОБА_6 , в автомобілі марки «BMW-520», з д.н.з. « НОМЕР_1 », що знаходився на дорозі між селами Здовбиця та Глинськ Здолбунівського району Рівненської області, маючи умисел на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 , змотивів особистої неприязні, умисно, наніс останньому один удар ножем в праву половину передньої поверхні грудей, в результаті чого завдав тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння у вигляді ножового проникаючого колото-різаного поранення передньої поверхні грудей справа знаскрізним ушкодженням правого вушка серця, яке супроводжувалося вираженою внутрішньо-грудною та зовнішньою кровотечею, що призвела до масивної крововтрати та стала безпосередньою причиною смерті ОСОБА_10 .
		Крім того, 12 червня 2017 року близько 23 год. 50 хв. ОСОБА_6 , знаходячись на дорозі між селами Здовбиця та Глинськ Здолбунівського району Рівненської області, зметою таємного викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу до автомобіля марки «BMW-520», д.н.з. « НОМЕР_1 », який належав ОСОБА_10 , умисно, викрав з нього майно останнього на загальну суму 3581 грн. 16 коп.
		Також, 12 червня 2017 року близько 23 год. 50 хв. ОСОБА_6 , знаходячись на дорозі між селами Здовбиця та Глинськ Здолбунівського району Рівненської області, зособистих інтересів, маючи умисел на викрадення офіційного документа, шляхом вільного доступу до автомобіля марки «BMW-520», д.н.з. « НОМЕР_1 », який належав ОСОБА_10 , умисно, незаконно заволодів свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , яке 13 вересня 2014 року видане останньому центром НОМЕР_3 на вказаний вище автомобіль.
		Крім того, 12 червня 2017 року близько 23 год. 50 хв. ОСОБА_6 , знаходячись на дорозі між селами Здовбиця та Глинськ Здолбунівського району Рівненської області, з особистих інтересів, маючи умисел на викрадення офіційного важливого особистого документа, шляхом вільного доступу до автомобіля марки «BMW-520», д.н.з. « НОМЕР_1 », який належав ОСОБА_10 , умисно, незаконно заволодів посвідченням водія серії НОМЕР_4 , яке 26 червня 2009 року видане останньому Львівським відділом РЕР ДАІ.
		Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року зазначений вирок місцевого суду залишений без змін.
		Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 зазначає про незаконність судових рішень, порушує питання про їх скасування та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про наявність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України не ґрунтуються на доказах, які суд першої інстанції належним чином не дослідив та не дав відповідної оцінки, що судами безпідставно не взято до уваги те, що у засудженого є тілесні ушкодження, що свідчать про самооборону з його боку. Зазначається, що апеляційний суд безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, судом апеляційної інстанції порушено принцип безпосередності дослідження доказів. Вказується, що в діях засудженого є необхідна оборона.
		У касаційній скарзі захисник засудженого, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено принцип незмінності складу суду, допущено порушення вимог кримінального процесуального суду при заміні судді. Вказується, що апеляційним судом безпідставно відмовлено узадоволенні клопотання про повторне дослідження доказів. Зазначається, що у ОСОБА_6 був відсутній умисел на вбивство потерпілого, що дії засудженого слід кваліфікувати, як перевищення меж необхідної оборони.
		У запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпіла ОСОБА_8 вказує на її безпідставність та просить залишити судові рішення без зміни.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений ОСОБА_6 та його захисник підтримали касаційні скарги.
		Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг, вважав їх необґрунтованими.
		Потерпіла та її представник вважали, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час імісце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414КПК України.
		У касаційній скарзі засудженого вказується на те, що останній перебував у стані необхідної оборони, захищаючись від протиправних дій потерпілого. Разом з тим Верховний Суд не може погодитися з таким твердженням.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної ідостатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищення меж необхідної оборони.
		Отже, виходячи з наведеного, право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Згідно з положеннями ст. 36 КК України ці умови полягають утакому: 
		1) оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом: а) прав та інтересів особи, яка захищається; б) прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної); в) суспільних інтересів; г) інтересів держави; 
		2) оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК;
		3) за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною  право на неї втрачається після того, як посягання було припинено або закінчено, і необхідність застосування засобів захисту відпала; 
		4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається;
		5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає;
		6) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. 
		Визначення конкретного моменту, з якого особа перестала перебувати в стані необхідної оборони з огляду на закінчення злочинного посягання, має відносний характер і залежить від конкретних обставин справи, оцінка яких має включати аналіз об`єктивних і суб`єктивних аспектів поведінки як нападника, так і того, хто обороняється. При цьому важливо з`ясувати, чи могла особа, яка обороняється, з огляду на об`єктивну обстановку та поведінку нападника усвідомлювати, що посягання припинилося, тобто чи було для такої особи за даних об`єктивних обставин очевидним, що у застосуванні заходів захисту відпала необхідність. Якщо ж у ситуації, яка склалася, особа не мала можливості усвідомити факт припинення злочинного посягання, слід вважати, що вона діяла в стані необхідної оборони. Крім того, посягання вважається наявним і тоді, коли воно зупинене, однак може відновитися у будь-який момент.
		При розгляді справ даної категорії необхідно також з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої вконкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. При цьому згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту; перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених устаттях 118 та 124 КК України. Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини.
		У контексті даного кримінального провадження Верховний Суд звертає увагу на наступне.
		Обґрунтовуючи своє рішення про визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції зазначив, що, виходячи із фактичних обставин справи та ураховуючи, зокрема, спосіб і знаряддя злочину, віддалене від населених пунктів місце розмови з ОСОБА_10 щодо повернення грошового боргу, агресивну поведінку ОСОБА_6 , зумовлену у першу чергу ним же через уникнення потерпілого від вирішення цього питання та прагнення негайного його вирішення у будь-який спосіб і злістю від дій потерпілого, значну кількість нанесених ножових порань ОСОБА_10 , одне з яких смертельне спричинено з досить значною силою удару, характер і локалізацію цих порань, які свідчать про направленість ударів у життєво-важливі органи - в голову та верхню частину тулуба, причини припинення злочинних дій саме через втечу пораненого ОСОБА_10 , який захищався від ударів ОСОБА_6 , суд дійшов висновку про спрямованість умислу останнього саме на вбивство.
		Крім того, те, що ОСОБА_6 втік з місця події та не повідомив правоохоронні органи про подію, зокрема, про вчинений на нього напад, намагався знищити сліди перебування в автомобілі ОСОБА_10 шляхом насипання ґрунта на сидіння, затирання слідів крові, знищення власного телефону та відеореєстратора, які містили детальні відомості про обставини події, вилучення працівниками поліції двох телефонів ОСОБА_10 за місцем проживання обвинуваченого лише під час повторного обшуку 18липня 2017 року, тобто вчинення дій, спрямованих на приховування слідів злочину, які свідчать не на його користь, також підтверджує його злочинний умисел на вбивство.
		При цьому суд, відхиляючи доводи сторони захисту про перебування ОСОБА_6 устані необхідної оборони, цілком обґрунтовано зазначив, що після перехоплення з рук ОСОБА_10 ножа та припинення суспільно небезпечного посягання подальші дії ОСОБА_6 з нанесення останньому ударів ножем не були пов`язані із вжиттям заходів, необхідних для відвернення посягання та захисту свого життя чи здоров`я, а були зумовлені бажанням завдати йому шкоди та спрямовані на заподіяння тілесних ушкоджень.
		З вказаними висновками погодився суд апеляційної інстанції, з ними погоджується іВерховний Суд. З урахуванням наведеного Верховний Суд відхиляє і доводи касаційної скарги захисника щодо перевищення ОСОБА_6 меж необхідної оборони.
		За таких обставин Верховний Суд вважає, що судом першої інстанції дії засудженого ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині, що стосується визнання винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, є обґрунтованими та мотивованими.
		Перевіряючи доводи касаційної скарги захисника щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які на думку захисника, полягали у тому, що судом не було постановлено мотивованої ухвали щодо продовження розгляду при зміні судді у складі колегії суддів, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 вересня 2018 року суддю ОСОБА_11 було замінено на суддю ОСОБА_12 . 
		При цьому згідно із записом судового засідання від 12 вересня 2018 року, який міститься на технічному носії інформації, суд першої інстанції з`ясовував думку обвинуваченого, його захисника та представника потерпілого щодо можливості продовжувати розгляд кримінального провадження. Ні захисник, ні обвинувачений ОСОБА_6 не наполягали на новому процесуальному проведенні дій, які були здійснені судом до заміни судді. Також була заслухана думка судді, що замінила суддю, який вибув, і яка погодилась з тими процесуальними рішеннями суду, які були прийняті до її заміни, і не наполягала на новому проведенні процесуальних дій, що вже були проведені. Після цього суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про продовження судового розгляду кримінального провадження, окремо не зазначивши про мотиви цього рішення.
		Однак оцінюючи вказане порушення в контексті обставин цього кримінального провадження, Верховний Суд звертає увагу на те, що вказане рішення суд першої інстанції постановив після з`ясування думок прокурора, потерпілої сторони, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, а також самої судді ОСОБА_12 , які вважали за можливе продовжувати розгляд провадження. Таким чином, вказане рішення явно ґрунтувалося на позиції як сторін, зокрема сторони захисту, так і судді. При цьому сторони кримінального провадження, у тому числі історона захисту, мали можливість у подальшому заявити клопотання про повторне дослідження тих чи інших доказів, зокрема і тих, які були досліджені судом до зміни судді у складі колегії. Проте сторони, у тому числі сторона захисту, такою можливістю не скористалися. Більше того, сторона захисту не заперечувала проти завершення з`ясування обставин кримінального провадження та перевірки їх доказами й переходу до судових дебатів. 
		Отже, з урахуванням обставин цього кримінального провадження, Верховний Суд не знаходить підстав вважати, що назване порушення перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення або дискредитувало справедливість судового розгляду в цілому. Відтак відсутні підстави вважати, що в даному випадку це порушення було істотним у розумінні ч. 1 ст. 412 КПК України. 
		Щодо тверджень захисника про необхідність ухвалення зазначеної вище ухвали внарадчій кімнаті, то Верховний Суд зазначає, що вказана ухвала була постановлена у відповідності з положеннями ч.3 ст.371 КПК України, а тому підстав вважати, що вона ухвалена з порушенням норм кримінального процесуального закону, немає.
		Також не знаходить слушними Верховний Суд і доводи, що суддя ОСОБА_11 був замінений на суддю ОСОБА_12 лише 12 вересня 2018 року, проте в журналі судового засідання від 06 червня 2018 року замість судді ОСОБА_11 вже вказано суддю ОСОБА_12 .
		Так, в журналі судового засідання від 06 червня 2018 року в складі колегії суддів було зазначено суддю ОСОБА_12 , разом з тим, як вбачається із запису судового засідання від 06 червня 2018 року, який міститься на технічному носії, судовий розгляд відбувався саме у складі, до якого входив суддя ОСОБА_11 . Наведене свідчить, що судом в журналі судового засідання була допущена технічна помилка, що не є підставою для скасування судового рішення.
		Більше того, відповідно до вимог п. 5 ч. 4 ст. 42 КПК України обвинувачений має право ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому зобов`язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них свої зауваження. Проте ОСОБА_6 та його захисник цим правом не скористалися ізауваження на журнал не подали.
		Щодо тверджень сторони захисту про безпідставну відмову суду апеляційної інстанції повторно дослідити докази, то Верховний Суд вважає за необхідне зауважити наступне. 
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Проте жодних належних доводів щодо неповноти дослідження судом першої інстанції вказаних доказів чи порушень, які були допущені судом першої інстанції при їх дослідженні ні ОСОБА_6 , ані захисник у своїх клопотаннях не навели. 
		За наведених обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, Верховний Суд вважає, що судові рішення постановлені відповідно до вимог кримінального процесуального закону і підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.
		Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що доводи касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 та його захисника задоволенню не підлягають.
		З цих підстав Суд постановив:
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника  адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 березня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року відносно ОСОБА_6  без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...