Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 532/1240/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Шахрайство.
Надіслано для оприлюднення: 17.12.2020. Зареєстровано: 18.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2020.
Дата набрання законної сили: 08.12.2020
Номер судового провадження: 11-кп/814/27/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016170000000022

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 532/1240/16-к  Номер провадження 11-кп/814/27/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1  Доповідач ап. інст. ОСОБА_2 
		 
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 грудня 2020 року м. Полтава
		 
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
		Головуючого             ОСОБА_2 
		Суддів              ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		при секретарі              ОСОБА_5 
		за участю прокурора          ОСОБА_6 
		захисника ОСОБА_7 
		обвинуваченого ОСОБА_8 ,
		розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтава матеріали кримінального провадження №42016170000000022 від 20.01.2016 за апеляційними скаргами прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 13.04.2017,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		Цим вироком 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, який має на утриманні одну малолітню дитину, не працюючого, інваліда ІІІ групи, не судимого,
		визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.4 ст.190 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
		На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням і встановлено іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.
		Відповідно до ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_8 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи.
		Стягнуто із ОСОБА_8  в дохід держави судові витрати за проведення судової експертизи в кримінальному провадженні в сумі 1 845 грн. 
		Запобіжний захід у виді застави в розмірі 2 067 000 грн., обраний ОСОБА_8 - залишено до набрання вироком законної сили.
		Накладений ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 04 лютого 2016 року арешт на майно ОСОБА_8 (т.2 а.с.137-139) - скасовано.
		В строк відбуття покарання ОСОБА_8 зараховано строк перебування його під вартою з 02 лютого 2016 року по 08 лютого 2016 року (т.2 а.с.89-93, 109), з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, відповідно до ч.5 ст.72 КК України.
		Згідно вироку суду,  ОСОБА_8 , працюючи на посаді заступника начальника відділу управління захисту економіки в Полтавській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, маючи злочинний умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_10 , 25.12.2015 року близько 17:20 год., разом із невстановленою слідством особою, приїхав до адміністративного приміщення ПАФ «Мир», що розташована за адресою: Полтавська область, Кобеляцький район, с. Марківка, вул. Молодіжна, 3, де зустрівся з директором вказаної агрофірми ОСОБА_10 та повідомив останнього про проведення перевірки господарства в зв`язку із надходженням заяви про неправомірну діяльність та повідомив про необхідність підготування пакету документів, що стосуються діяльності агрофірми. 
		26.12.2015 року відбулась зустріч ОСОБА_10 з ОСОБА_11 , під час якої останній повідомив, що для того, щоб не проводилась перевірка ПАФ «Мир» необхідно сплатити кошти в сумі 30 000 доларів США.
		У подальшому, в січні 2016 року, точної дати та часу судом не встановлено, ОСОБА_10 приїхав до м. Полтави, де в службовому кабінеті № 26, що знаходиться в адміністративному приміщенні УЗЕ в Полтавській області ДЗЕ НП України, за адресою: м. Полтава, вул. Жовтнева, 38 та зустрівся з ОСОБА_12 . Під час зустрічі ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_10 , що для того, щоб не проводились перевірки агрофірми «Мир» необхідно сплатити кошти та підтвердив, що суму вкаже ОСОБА_11 . Крім цього сказав, що проведе розмову із своїм начальником та можливо останній зменшить названу ОСОБА_11 суму коштів.
		Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 30.01.2016 року, точного часу судом не встановлено, приїхав до с. Марківка Кобеляцького району Полтавської області, для розмови із ОСОБА_10 , під час якої усвідомлюючи, що до його повноважень не входить прийняття рішень про внесення відомостей до ЄРДР та проведення досудового слідства, шляхом обману, став вимагати від ОСОБА_10 надання грошових коштів за невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей щодо порушень чинного законодавства під час здійснення підприємницької діяльності та не проведення обшуку у приміщеннях ПАФ "Мир". При цьому повідомив, що зазначені гроші останній має передати ОСОБА_8 через їх спільного знайомого ОСОБА_11 .
		У подальшому, близько 16:00 год., 02.02.2016, ОСОБА_10 , будучи введеним в оману та впевненим, що до повноважень ОСОБА_8 входить прийняття рішень про внесення відомостей до ЄРДР та проведення обшуку, виконуючи вимоги останнього, перебуваючи у службовому кабінеті ПАФ «МИР», що розташований за адресою: Полтавська область, Кобеляцький район, с. Марківка, вул. Молодіжна, 3, передав ОСОБА_11 грошові кошти для ОСОБА_8 , із яких 3 000 доларів США були власністю ОСОБА_10 , а 19750 доларів США  імітацією грошових купюр. Згідно курсу НБУ станом на 02.02.2016 року 3 000 доларів США становить 76345, 13 грн., що є особливо великим розміром.
		Після передачі коштів ОСОБА_11 був затриманий на місці їх передачі, в зв`язку з чим злочин ОСОБА_8 не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
		В поданійапеляційній скарзіпрокурор не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченого та фактичні обставини скоєного злочину, у зв`язку із м`якістю призначеного покарання, неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність (безпідставне застосування положень ст. 75 КК України) та невідповідності висновків суду фактичним обставинам, прохає вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.
		В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок районного суду від 13.04.2017 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким його визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 190 КК України.
		Інші учасники провадження вирок суду не оскаржили.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача; обвинуваченого ОСОБА_8 його захисника ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу з підстав в ній зазначених, та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, прокурора ОСОБА_6 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити а також його заперечення проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_8 ; перевіривши вирок суду та матеріали кримінального провадження в межах поданих апеляційних скарг, колегія суддів дійшла такого. 
		   Відповідно ст.9 Конституції України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.
		   У відповідності до положень ст. 62 Конституції України, винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		   Згідно вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на слідчого, прокурора.
		   Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі №4291498 «Капо проти Бельгії» від 13.01.2005, тягар доказування винуватості лежить на стороні обвинувачення.
		   У п. 146 справи «Барбера, Мессегуе и Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року, Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
		   Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
		   Так, як вбачається із матеріалів кримінального провадження в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_8 судом покладено в якості доказів: показання свідка ОСОБА_11 , який передавав грошові кошти в якості неправомірної вигоди; потерпілого ОСОБА_13 свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , та рядом письмових доказів.
		   Крім того, перевіркою матеріалів даного кримінального провадження колегією суддів встановлено, що на момент відкриття слідчим матеріалів досудового розслідування ОСОБА_8 та її захиснику постанови про проведення контролю за вчиненням злочину, а також ухвали Апеляційного суду Полтавської області про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій не надавалися, у відповідності до вимог кримінального процесуального закону стороні захисту відкриті не були.
		   Зазначених процесуальних документів не містилося й серед тих матеріалів провадження, які досліджував суд першої інстанції в умовах гласного, публічного і змагального судового розгляду.
		   Крім того, дані докази прокурором не надано і суду апеляційної інстанції.
		   Разом із тим, незважаючи на вказані обставини, судом першої інстанції покладені вказані докази, допустимість яких є сумнівною, в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_8 . При цьому суд не навів відповідних мотивів, та не надав ніякої правової оцінки вищевказаному у вироку, хоча сторона захисту наголошувала у судовому засіданні на тому, що місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку недопустимі докази, зокрема протоколи негласних слідчих розшукових дій та похідні від них докази, та інші, що в установленому порядку не були відкриті стороні захисту, у тому числі матеріали, що були правовою підставою проведення таких дій.
		   Так, у постановах від 16 березня та 12 жовтня 2017 року, Верховний Суд України висловив правові висновки про те, що відповідно до частини другої статті 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-яких доказів, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		   Сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.
		   Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази (частини одинадцята, дванадцята статті 290 КПК).
		   Отже, з вищенаведених положень вбачається, що не відкриття матеріалів сторонами в порядку цієї статті є окремою підставою для визнання таких доказів недопустимими.
		   При цьому, відкриттю, окрім протоколів, у яких зафіксовано хід та результати проведення певних дій, в обов`язковому порядку підлягають і матеріали, які є правовою підставою для проведення таких дій (ухвали, постанови, клопотання), що забезпечить можливість перевірки стороною захисту та судом допустимості результатів таких дій як доказів.
		   Тому, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції припустився помилки поклавши вказані докази в основу обвинувального вироку, оскільки як встановлено колегією суддів прокурор не пред`явив ні стороні захисту, ні суду першої інстанції ухвал апеляційного суду про дозвіл на проведення негласних слідчих дій та постанов прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій у вигляді аудіо- та відео- контролю за вчиненням злочину, протоколу про результати контролю за вчиненням злочину, якщо вони є, що забезпечує можливість перевірки допустимості результатів таких дій як доказів.
		   Процесуальних документів щодо наявності правових підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій прокурором не надавалися і суд першої інстанції взагалі не досліджував.
		   Колегія суддів із наведених вище підстав приходить до висновку про визнання недопустимими таких доказів сторони обвинувачення, як :
		- протокол за результатами негласних слідчих (розшукових) дій від 25 лютого 2016 року (т.2 а.с.45-50);
		- протокол за результатами негласних слідчих (розшукових) дій від 25 лютого 2016 року (т.2 а.с.51-54).
		- протокол за результатами негласних слідчих (розшукових) дій від 02.02.2016 (т.2 а.с. 57-67)
		   Так, у справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року Європейський суд з прав людини робить акцент на необхідності чіткого дотримання положень з питань допустимості доказів. І хоча Європейський суд у своїх рішеннях наголошує, що допустимість доказів є справою національних судів й він не має загальної компетенції вирішувати, чи припустилися національні суди помилок у застосуванні законодавства або оцінці фактів, він все ж покликаний перевіряти справедливість провадження.
		   У рішенні Європейського суду «Едвардс і Льюіс проти Сполученого Королівства» від 27 жовтня 2004 року йдеться про необхідність надання доступу стороні захисту до матеріалів, які стосуються негласних слідчих (розшукових) дій, як гарантії справедливого судового розгляду, а саме зазначено, що, відповідно до вимоги справедливості, передбаченої статтею 6 Конвенції, прокуратура мала ознайомити захист з усіма доказами у справі як на користь, так і проти обвинуваченого, і те, що у вказаній справі цього не було зроблено, призвело до недоліків судового розгляду.
		   Разом із тим, відповідно до принципу рівності сторін, сторона обвинувачення не вправі приховувати, не надавати обвинуваченому матеріали, що перебувають у неї або доступні їй, які можуть допомогти обвинуваченому звільнитися від кримінальної відповідальності чи отримати менш суворий вирок. Це право (і, відповідно, обов`язок держави) було підтверджено у справі «Джасперс проти Сполученого Королівства» від16 лютого 2000 року. Таке правило стосується й матеріалів, які можуть викликати сумнів щодо доказів, наданих обвинувачем.
		   Разом із тим, у даному випадку в контексті презумпції невинуватості вказане є неприпустимим для обґрунтування рішення про винуватість особи та свідчить про порушення права ОСОБА_8 на справедливий суд.
		   Крім того, під час досудового розслідування, розгляду кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_8 заперечував свою винуватість, в судовому засіданні свою вину не визнав, заперечував проти того, що в його діях міститься склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст. 190 КК України та навів доводи на свою користь. При цьому, обвинувачений пояснив, що дійсно 25.12.2015 він зустрічався із ОСОБА_10 з метою перевірки раніше отриманої оперативної інформації. Більше з ОСОБА_10 не зустрічався. Одного разу ОСОБА_10 телефонував ОСОБА_8 з проханням зустрітися, однак зустрічі не було. Неправомірної вимоги не пред`являв і жодних розмов щодо незаконної винагороди ні з ким не вів. 
		   Під час апеляційного розгляду свідок ОСОБА_11 повідомив, що до нього звернувся потерпілий ОСОБА_10 з проханням допомогти захиститися від перевірок та слідчих дій з боку поліції. У зв`язку з цим свідок ОСОБА_11 познайомив його зі своїм знайомим ОСОБА_22 , який представився особою, що може допомоги вирішити питання з поліцією.
		   Також свідок ОСОБА_11 повідомляв, що потерпілий ОСОБА_13 та обвинувачений ОСОБА_8 мали зустріч та спілкувались, проте змісту їхньої розмови він не знає.
		   Щодо вимоги передачі грошових коштів, свідок ОСОБА_11 повідомив, що мав передав кошти від потерпілого ОСОБА_10 безпосередньо свідку ОСОБА_22 , а не обвинуваченому ОСОБА_8 . Після отримання коштів у розмірі 3000 доларів США та імітаційних засобів (загальна сума коштів мала становити 30000 доларів США) від потерпілого ОСОБА_10 , свідок ОСОБА_11 був одразу затриманий.
		   Свідок ОСОБА_22 під час досудового та судового слідства ні яких показань стосовно обставин злочину інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_8 не надавав на підставі ст.63 Конституції України. Крім того його процесуальний статус під час досудового слідства відповідно до вимог діючого законодавства України взагалі не визначався будь-яким процесуальним рішенням. ОСОБА_22 процесуально мав тільки статус свідка. А з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_11 познайомив потерпілого ОСОБА_10 , за проханням останнього, з ОСОБА_22 для вирішення проблем з його господарчою діяльністю у вигляді непроведення перевірок його підприємства. Вказівки, як поводити себе в спілкуванні з потерпілим в подальшому, ОСОБА_11 надавав ОСОБА_22 , визначивши суму коштів необхідних для цього. Про необхідність надання грошів для усунення перешкод в діяльності підприємства потерпілого, ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_11 . Сам потерпілий ОСОБА_10 не заперечує того факту , що саме ОСОБА_22 та ОСОБА_11 приїздили до нього з пропозицією позичити гроші для імовірного хабара. 
		   З урахуванням зазначеного, під час досудового слідства (в тому рахунку і матеріалів НСРД) та в судовому засіданні не було надано достовірних доказів, які б свідчили про спілкування обвинуваченого з ОСОБА_22 стосовно обставин злочину інкриміновану ОСОБА_8 .. А саме підтвердження необхідного подальшого факту передачі грошевих коштів (хабара), з яким затримали ОСОБА_11 свідку ОСОБА_22 . Взагалі відсутні будь-які данні, що свідок ОСОБА_22 мав будь який намір в подальшому передавати кошти ОСОБА_10 третій особі, в тому рахунку і обвинуваченому ОСОБА_23 . Тобто, в даному випадку відсутній необхідний та обов`язковий причинно-наслідковий зв`язок між діями свідка ОСОБА_22 та обвинуваченого, який за відсутності достовірних та легітимних доказів, унеможливлює встановлення в діях ОСОБА_23 складу інкримінованого злочину. 
		   Судом першої інстанції було правомірно не взято до уваги, як доказ, запис зроблений потерпілим ОСОБА_10 на власний диктофон 18.01.2016 року під час спілкування з ОСОБА_23 в приміщенні поліції, оскільки даний запис був зроблений до внесення відомостей про злочин до ЄРДР та відповідно зробленого без відповідного дозволу передбаченого чинним кримінальним процесуальним законодавством України. Крім того, відповідно до матеріалів провадження, на даний час не можливо провести фоноскопічну експертизу за відсутності носія інформації, оскільки в згідно відповіді 03.04.2017 жодних пристроїв ОСОБА_10 не передавав, а СБУ в Полтавській області не отримувало. Колегія суддів вважає, що зазначене стосується і всіх інших засобів фіксації негласних слідчих (розшукових) дій стосовно можливості подальшого проведення фоноскопічної експертизи та технічного дослідження запису зустрічі потерпілого та обвинуваченого.
		   Колегія суддів також вважає не доведеною кваліфікацію дій ОСОБА_8 ч.2 ст.15 за ч.4 ст.190 КК України, оскільки під час судового слідства не встановлені достовірно наміри ОСОБА_23 заволодінням саме 30000 доларами США потерпілого, оскільки вимоги ОСОБА_10 про вказану суму висловлював ОСОБА_11 за можливої причетності ОСОБА_22 , але без будь якої достовірної доказової частини причетності до цього ОСОБА_23 , навіть з врахуванням доказів у провадженні які визнані недопустимими. 
		   Колегія суддів вважає також слушними доводи апеляції ОСОБА_23 щодо порушення вимог підслідності в розумінні вимог ст.216 ч.5 п.2 КПК Україні та відповідного інкримінованого обвинуваченому еквіваленту 30000 доларів США- 763452 грн. станом на 2.02.2016 в частині необхідності проведення досудового слідства у даному провадженні Національним антікорупційним бюро України, а не прокуратурою Полтавської області.
		   Проаналізувавши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що обвинувачення не може ґрунтуватися лише на показаннях свідка ОСОБА_11 та приходить до висновку про недостатність даних, які б давали підстави стверджувати, що з боку ОСОБА_8 надходила пропозиція надати грошові кошти за вчинення дій з використанням службового становища в органах поліції, а також про те, що між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 існувала змова.
		   Самих лише показань свідка ОСОБА_11 про передачу грошових коштів свідку ОСОБА_22 , та факту вилучення у ОСОБА_11 грошових коштів у розмірі 3000 дол. США та імітаційних засобів, за відсутності допустимих доказів на підтвердження дотримання закону при проведенні контролю за вчиненням злочину, є недостатнім для переконання про доведеність винуватості ОСОБА_8 .
		   Так, оцінюючи показання свідка ОСОБА_11 з точки зору належності, допустимості, достовірності, вбачається, що жодних пропозицій про заволодіння коштами потерпілого ОСОБА_13 шляхом обману або зловживання довірою, обвинувачений ОСОБА_24 не висловлював, більше того сам свідок беззаперечно стверджував, що дізнався про розмір коштів, які він має передати від самого потерпілого.
		   Далі, матеріали провадження свідчать про факт одержання 02.02.2016 грошових коштів ОСОБА_11 під час зустрічі з потерпілим ОСОБА_13 .
		   Інші досліджені судом у провадженні докази не доводять винуватість ОСОБА_8 оскільки не відображають будь-яких обставин з приводу отримання чи вимагання грошей у ОСОБА_13 .
		   Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку, що в матеріалах провадження відсутні докази щодо вчинення ОСОБА_8 будь яких дій направлених на заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене в особливо великих розмірах.
		   Доказів про те, що ОСОБА_8 завдяки своєму службовому становищу або будь-яким іншим чином вживав заходи для вчинення дій з метою викликати довіру у потерпілого ОСОБА_13 та в подальшому заволодіти його коштами, стороною обвинувачення не надано.
		   Відсутні в матеріалах провадження і будь-які докази про передачу коштів в безпосередньо ОСОБА_8 чи через будь якого посередника.
		   За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що докази, надані стороною обвинувачення на підтвердження викладених в обвинувальному акті обставин закінченого замахуна заволодіннячужим майномшляхом обману(шахрайство),вчиненому вособливо великихрозмірах є недостатніми для визнання ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України.
		   За таких обставин доводи прокурора про необхідність посилення покарання є необґрунтованими.
		   Відповідно, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_8 витрат на залучення експертів, оскільки такі витрати у відповідності до приписів ст.124 КПК України стягуються з обвинуваченого на користь держави у разі ухвалення обвинувального вироку.
		   Пунктом 3 ч. 1 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.
		   Відповідно до вимог ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК України, скасовує обвинувальний вирок закриває кримінальне провадження.
		   З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України не підтверджені доказами, дослідженими в ході судового розгляду, а тому вирок суду підлягає скасуванню із закриттям кримінального провадження у зв`язку з не встановленням належних, достатніх та необхідних доказів для доведення в суді винуватості особи у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, і вичерпані можливості їх отримання.
		   Керуючись ст.ст. 404, 405, 407,417,419 КПК України , колегія суддів-,
		 
		у х в а л и л а :
		 
		   Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9  залишити без задоволення.    
		   Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8  задовольнити.
		   Вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 13.04.2017 щодо  ОСОБА_8  за ч.2 ст.15 ч.4 ст. 190 КК України скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
		   Запобіжний захід у виді застави в розмірі 2067000 грн., обраний ОСОБА_8  скасувати.
		   Заставу, внесену у розмірі 799240 (сімсот дев`яносто дев`ять тисяч двісті сорок) гривень, що внесений на депозитний рахунок: р/р 37314008015950 в ДКСУ м. Київ, код ЗКПО - 26304855, МФО - 820172, отримувач - ТУ ДСАУ в Полтавській області  повернути заставодавцю ОСОБА_25 (т.2 а.с. 108).
		   Заставу, у розмірі 300000 (триста тисяч) гривень, що знаходиться на депозитному рахунку Полтавського апеляційного суду UA32820170355239002000086573 ДКС України, м. Київ, ЄДРПОУ 42262431  повернути заставодавцю ОСОБА_26 .
		   Заставу, у розмірі 500000 (п`ятсот тисяч) гривень, що знаходиться на депозитному рахунку Полтавського апеляційного суду UA32820170355239002000086573 ДКС України, м. Київ, ЄДРПОУ 42262431  повернути заставодавцю ОСОБА_27 .
		   Заставу, у розмірі 467760 (чотириста шістдесят сім тисяч сімсот шістдесят) гривень, що знаходиться на депозитному рахунку Полтавського апеляційного суду UA32820170355239002000086573 ДКС України, м. Київ, ЄДРПОУ 42262431  повернути заставодавцю ОСОБА_25 .
		   Накладений ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава від 04.02.2016 арешт на майно ОСОБА_8 (т.2 а.с.137-139) - скасувати.
		   Накладений ухвалою слідчого судді Октябрського райсуду м. Полтави від 4.02.2016 року арешт на майно ОСОБА_8 ( т.2 а.с.137-139) скасувати.
		   Судові витрати за проведення судової експертизи в кримінальному провадженні в сумі 1845 грн. компенсувати за рахунок Держави.
		   Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
		СУДДІ :
		ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...