Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12876/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2020. Зареєстровано: 21.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2020.
Дата набрання законної сили: 17.12.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		17 грудня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа №  910/12876/19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В., 
		за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача - Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (далі - ПАТ "ВК "Укрнафтобуріння", позивач) - Метенко Т.І. (адвокат),
		відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновер Україна" (далі - ТОВ "Інновер Україна", відповідач, скаржник) - _Бабій В.В. (адвокат),
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Інновер Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 (головуючий - суддя Селівон А.М.) та 
		постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 (головуючий - суддя Козир Т.П., судді: Чорногуз М.Г., Коробенко Г.П.) 
		 
		у справі №910/12876/19
		за позовом ПАТ "ВК "Укрнафтобуріння"
		до ТОВ "Інновер Україна",
		про  стягнення 4 346 226,28 грн,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ПАТ "ВК "Укрнафтобуріння" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ "Інновер Україна" про стягнення 4 346 226,28 грн, у тому числі: 2 193 860,43 грн авансового платежу, 548 118,01 грн - пені, 534 749,28 грн - 10% штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 10 днів, 1 069 498,56 грн - 20% штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 30 днів.
		 
		Позовні вимоги мотивовано тим, що сторонами укладений договір від 09.11.2017 №IWK17028NIT (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач повинен    був надати послуги з налаштування, здійснення модифікацій та провадження програмного продукту, надання яких повинно здійснюватися трьома етапами, однак на порушення умов договору відповідач послуги не надав, а тому повинен повернути суму авансового платежу та сплатити штрафні санкції за невиконання етапу 1 та етапу 2.
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/12876/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача    548 118,01 грн пені, 534 749,28 грн - 10% штрафу, 1 069 498,56 грн - 20% штрафу та 32 385,49 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		 
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 2 193 860,43 грн авансового платежу не підлягають задоволенню, оскільки за умовами пункту 10.6 Договору поверненню підлягає сума авансу, що дорівнює різниці між сумою авансового платежу та сумою підписаних сторонами Актів приймання-передачі етапу наданих послуг, а згідно з наявними у справі доказами відповідач фактично надав послуги загальною вартістю 2 193 860,43 грн і вказані послуги прийняті позивачем без зауважень. 
		 
		В цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
		 
		Щодо позовних вимог про стягнення штрафних санкцій на загальну суму 2    152    365,85 грн (пені, штрафу у розмірі 10% та штрафу у розмірі 20%), то суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про їх доведеність і обґрунтованість. Суди виходили з того, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, а доводи відповідача про те, що штраф у розмірі 10% та штраф у розмірі 20% застосований за одне й теж саме правопорушення є необґрунтованими, оскільки суперечать наведеним умовам договору, згідно з якими різний розмір штрафу застосовується за різні порушення умов договору. 
		 
		Також суди дійшли висновку про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій, оскільки відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, за яких заявлені до стягнення штрафні санкції підлягали б зменшенню.
		 
		ТОВ "Інновер Україна" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі №910/12876/19 в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення з ПАТ "ВК "Укрнафтобуріння" на ТОВ "Інновер Україна" 171 119, 77 грн.
		 
		Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями. 
		 
		Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 09.10.2020 року у справі №910/12876/19 для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. (головуючий суддя), судді: Булгакова І.В., Селіваненко В.П.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Інновер Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі №910/12876/19 та призначено до розгляду на 03.12.2020.
		 
		Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.11.2020 № 29.3-02/3197 у зв`язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/12876/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), судді: Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.
		 
		Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статті 61 Конституції України, пункту 6 частини першої статті 3, частини другої статті 6, частини третьої статті 509, частини третьої статті 551, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 216, статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 19.12.2019 у справі №912/1153/19, від 10.07.2018 у справі №927/1091/17, від 16.04.2018 у справі №904/149/17, від 30.08.2018 у справі №902/1054/17, від 06.03.2018 у справі №910/9040/17, від 27.01.2020 у справі №910/5051/19, від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "ВК "Укрнафтобуріння" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		01.12.2020 відповідач на електрону адресу Суду (з використанням ЕЦП) надіслав заяву, вказавши, що розмір та документи на підтвердження понесених ним судових витрат будуть надані у строки, передбачені статтею 129 ГПК України.
		 
		08.12.2020 відповідач подав до Верховного Суду додаткові пояснення щодо суті вимог касаційної скарги. 
		 
		В судовому засіданні 17.12.2020 ПАТ "ВК "Укрнафтобуріння" подало пояснення на додаткові пояснення відповідача.
		 
		Причиною звернення із касаційною скаргою стала незгода ТОВ "Інновер Україна" з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу у розмірі 10% та штрафу у розмірі 20%), та без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах, а саме: від 19.12.2019 у справі №912/1153/19, від 10.07.2018 у справі №927/1091/17, від 16.04.2018 у справі №904/149/17, від 30.08.2018 у справі №902/1054/17, від 06.03.2018 у справі №910/9040/17, від 27.01.2020 у справі №910/5051/19, від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 303 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
		 
		Під час передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики. Кількісний підхід ілюструє той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к).
		 
		Дослідивши касаційну скаргу, з урахуванням письмових пояснень до касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, матеріалів справи у їх сукупності, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у цій справі існує виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, виходячи з такого.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		 
		Верховний Суд відзначає таке.
		 
		Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		 
		Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність.
		 
		Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань згідно з частиною першою статті 549 ЦК України є неустойка.
		 
		Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
		 
		Згідно з статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. 
		 
		Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. 
		За частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. 
		 
		При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.
		 
		Разом з цим наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013                         №7-рп/2013.
		 
		Верховний Суд послідовно та неодноразово звертав увагу на те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. 
		 
		Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Отже, майновий стан сторін та соціальна значущість учасника справи мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
		 
		Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи,  враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність/ відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. 
		 
		Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 26.07.2018 у справі                                     №924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі                                    №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі                                      №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі                                  №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі  №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі                               №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі                                  №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі                                     №911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі                                        №918/116/19 від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі                                  №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі  №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.
		 
		Згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
		 
		Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.07.2018 у справі №903/647/17 та від 08.08.2018 у справі №908/1843/17.
		 
		Верховний Суд також зазначає, що згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		 
		Тобто сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов`язання, за якими застосовується неустойка тощо.
		 
		Стаття 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
		 
		Водночас, притягнення особи до подвійної відповідальності за одне й те саме господарське правопорушення обраховане за один і той самий період у вигляді стягнення двох штрафів у різному розмірі, передбаченому в договорі (тобто двох неустойок одночасно) та пені суперечить положенням статті 61 Конституції України, як нормам прямої дії.
		 
		Верховний Суд відзначає, що наявність у договорі умов щодо стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за договором, двох видів штрафу (двох неустойок одного виду) з однаковою базою для нарахування неустойки, з огляду на правову природу негрошового зобов`язання не відповідають статті 61 Конституції України. Вказаний критерій, з огляду на застосовану конструкцію формулювання та його правовий характер, є абсолютним та має застосуватися у всіх випадках, не враховуючи наявності чи відсутності іншого.
		 
		Виключна правова проблема полягає у відсутності одного варіанту реалізації розсуду суду, який можна було вважати правильним у контексті щодо застосування у системному зв`язку з нормами інших законодавчих актів, а саме статті 3, 549, 628, 629 ЦК України та статті 61 Конституції України.
		 
		Враховуючи викладене, у контексті наведеного для вирішення справи                                                    № 910/12876/19 є необхідним надання висновку щодо застосування вищевказаних норм права, що на думку колегії суддів, виходить за межі повноважень Касаційного господарського суду та свідчить про міжюрисдикційний характер спірних правовідносин.
		 
		Колегія суддів вважає, що справа містить виключну правову проблему, і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права в контексті підстав касаційного оскарження. При цьому на сьогодні існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань щодо порядку прийняття рішення у такій категорії справи.
		 
		Вирішення правової проблеми необхідне також для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між свободою договору та засадами цивільного законодавства, передбаченими статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність). Крім того, існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		 
		Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28.10.1999). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29.11.2016). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22.11.1995).
		 
		Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		 
		Ураховуючи наведене, справа № 910/12876/19 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		Справу № №910/12876/19 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновер Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі №910/12876/19 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                          Т. Малашенкова 
		 
		Суддя                                                                                                          І. Бенедисюк
		 
		Суддя                                                                                                                          І. Булгакова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...