Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/5678/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2020.
Дата набрання законної сили: 18.12.2020
Номер судового провадження: 61-14752ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		18 грудня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 640/5678/18
		провадження № 61-14752св19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
		 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Міністерство оборони України, Управління Служби безпеки України в Харківській області, військова частина НОМЕР_1 , Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби у Харківській області,
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами представника ОСОБА_1  адвоката Кужелєвої Світлани Валеріївни та військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2019 року у складі судді Попрас В. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 липня 2019 рокуу складі колегії суддів: Бровченка І. О., Бурлака І. В., Колтунової А. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		 
		У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Управління Служби безпеки України в Харківській області (далі  УСБУ в Харківській області), військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що 23 березня 2017 року на території 65-го ракетно-артилерійського арсеналу боєприпасів (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) сталася пожежа, яка призвела до детонування частини боєприпасів та подальших вибухів боєприпасів. Зазначена подія класифікована як надзвичайна ситуація техногенного характеру регіонального рівня. В результаті цих подій 23 березня 2017 року приблизно о 12 год. 30 хв. в будинок його матері ОСОБА_2 влучив снаряд та виникла пожежа, про що було складено акт про пожежу від 25 березня 2017 року. Внаслідок потрапляння снаряду його матір отримала травми та в тяжкому стані була доставлена в Балаклійську центральну районну лікарню (далі  Балаклійська ЦРЛ) з діагнозом гостра відкрита проникаюча тяжка черепно-мозкова травма. Для подальшого обстеження та лікування  ОСОБА_2 того ж дня була евакуйована до Комунального закладу охорони здоров`я «Обласна клінічна лікарня-центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф», де їй було проведено трепанацію черепа. Після проведеного лікування 19 квітня 2017 року в стабільному, відносно задовільному стані ОСОБА_2 була направлена до Балаклійської ЦРЛ для подальшого лікування. 25квітня 2017року в стаціонарі Балаклійської ЦРЛ в результаті набряку головного мозку його матір померла. В лікарському свідоцтві про смерть від 26 квітня 2017 року № 75 зазначено причину смерті ОСОБА_2  проникаюче осколкове поранення голови, вибухова травма. Смертю матері йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, він зазнав та зазнає стрес і біль, пов`язані з похованням матері. Травмуюча подія суттєво порушила його особисті права і життєві плани, призвела до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагає від нього додаткових зусиль для організації подальшого життя. На Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройними Силами України покладено обов`язок здійснювати від імені держави управління військовим майном, зокрема боєприпасами, що є джерелом підвищеної небезпеки, та здійснювати контроль за їх використанням і збереженням, в тому числі в разі закріплення військового майна за військовими частинами, а також забезпечувати комплектування Збройних Сил України особовим складом та його підготовку. Тому Міністерство оборони України є належним відповідачем в цьому спорі про відшкодування моральної шкоди. Військова частина НОМЕР_1 наділена правом оперативного управління військовим майном, тому вона також є належним відповідачем в цій справі. Оскільки шкоду заподіяно спільною бездіяльністю Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 , то вони мають нести солідарну відповідальність. При цьому УСБУ в Харківській області не було вжито належних контррозвідувальних заходів з метою попередження події, що відбулася, тому воно має нести самостійну відповідальність за заподіяну йому шкоду. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 800 000 грн, стягнути з УСБУ в Харківській області на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 200000 грн.
		 
		Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300000 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є військова частина НОМЕР_1 , а не Міністерство оборони України, тому шкода, завдана позивачу, підлягає відшкодуванню саме військовою частиною НОМЕР_1 , що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 05 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц. Внаслідок вибухів боєприпасів позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, пов`язаних зі смертю головної людини в його житті  рідної матері. У зв`язку з похованням матері позивач зазнав стресу та болю. Ці події порушили його особисті права і життєві плани, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, незручностей, хвилювань, душевних страждань. Врахувавши характер подій, що відбулися у військовій частині НОМЕР_1 , які є суспільно небезпечними, вимоги розумності, виваженості та справедливості, глибину моральних страждань позивача, суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 300 000 грн. При цьому позивач не довів наявності підстав для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на УСБУ в Харківській області.
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  адвоката Кужелєвої С. В. задоволено частково. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2019 року змінено в частині розміру відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 500000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення Київського районного суду міста Харкова від01лютого 2019 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що боєприпаси, які зберігалися на території військової частини НОМЕР_1 , були закріпленні за нею на праві оперативного управління. Тому місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що шкода підлягає відшкодуванню саме військовою частиною НОМЕР_1 , а не Міністерством оборони України. При цьому визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає верховенству права, вимогам розумності та справедливості, тому його необхідно збільшити до 500000 грн.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
		 
		30 липня 2019 року представник ОСОБА_1  адвокат Кужелєва С. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 липня 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно з Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 800000 грн.
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1  адвоката Кужелєвої С. В. мотивована тим, що статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами. Оскільки шкоду завдано спільною бездіяльністю Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 , то вони мають нести солідарну відповідальність перед позивачем. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суди не врахували характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін в його життєвих стосунках, час та зусилля, які він витрачає.
		 
		16 серпня 2019 року військова частина НОМЕР_1 також подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 липня 2019 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що право військової частини НОМЕР_1 на боєприпаси (майно), які зберігалися на її території, не є речовим правом в розумінні частини першої статті 137 Господарського кодексу України (далі  ГК України), тому вона не володіє, не користується та не розпоряджається вказаним майном (боєприпасами). Вона не є належним відповідачем за заявленими в цій справі позовними вимогами і не повинна відшкодовувати шкоду. Вплив непереборної сили, а саме диверсії, яку неможливо було відвернути і яка стала причиною виникнення пожежі та спричинила подальше детонування боєприпасів, є обставиною, що звільняє від відповідальності військову частину НОМЕР_1 за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Крім того, суди не звернули уваги на те, що позивач не надав жодних належних доказів, які б свідчили про наявність причинно-наслідкового зв`язку між фактом пожежі на території військової частини НОМЕР_1 та отриманими ОСОБА_2 тілесними ушкодженнями. Суд або учасники справи не можуть надати об`єктивну оцінку щодо душевних страждань позивача, а позивач не довів розміру заподіяної йому моральної шкоди, тому визначений апеляційним судом розмір її відшкодування в сумі 500000грн є необґрунтованим.
		 
		У вересні 2019 року військова частина НОМЕР_1 подала відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1  адвоката Кужелєвої С. В., в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на доводи, викладені у своїй касаційній скарзі, а також на те, що наразі продовжується досудове розслідування за фактом пожежі та що причинно-наслідкового зв`язку між порушеннями посадовими особами військової частини НОМЕР_1 вимог керівних документів і виникненням пожежі не встановлено.
		 
		У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1  адвокат Кужелєва С. В. подала відзив на касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що власником майна військової частини НОМЕР_1 є держава в особі органу управління майном  Міністерства оборони України, а військова частина НОМЕР_1 наділена правом оперативного управління військовим майном. Доводи військової частини НОМЕР_1 про те, що вона не володіла, не користувалася та не розпоряджалася боєприпасами, є необґрунтованими та спростовуються статтями 1, 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» і статтею 137 ГК України. Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 не посилався на положення статті 1174 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України), а обґрунтовував позовні вимоги статтею 1187 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України), яка передбачає відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, особою яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність обставин, які виключають можливість відшкодування шкоди і є підставою для звільнення від відповідальності. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1  адвоката Кужелєвої С. В. на рішення Київського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 липня 2019 року в цій справі та витребувано її матеріали справи з Київського районного суду міста Харкова.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 липня 2019 року в цій справі.
		 
		05 вересня 2019 року справа № 640/5678/18 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі  ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
		 
		Судами встановлено, що 23 березня 2017 року на території 65-го ракетно-артилерійського арсеналу боєприпасів (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) сталася пожежа, яка призвела до детонування частини боєприпасів та подальших вибухів боєприпасів.
		 
		За рішенням позачергового засідання регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Харківської області, оформленим протоколом від 23 березня 2017 року № 4, попередньо визначено вказану подію як надзвичайну ситуацію регіонального рівня відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від24березня 2004 року №368 «Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями». 
		 
		Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 
		 
		23 березня 2017 року приблизно о 12 год. 30 хв. в будинок матері позивача  ОСОБА_2 влучив снаряд, в результаті чого виникла пожежа, що підтверджується актом про пожежу від 25 березня 2017 року. 
		 
		В результаті потрапляння снаряду власник домоволодіння ОСОБА_2 отримала травми та в тяжкому стані була доставлена в Балаклійську ЦРЛ з діагнозом  гостра відкрита проникаюча тяжка черепно-мозкова травма. Для подальшого обстеження та лікування того ж дня ОСОБА_2 була евакуйована до Комунального закладу охорони здоров`я «Обласна клінічна лікарня-центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф».
		 
		Після проведеного лікування 19 квітня 2017 року в стабільному, відносно задовільному стані ОСОБА_2 була направлена до Балаклійської ЦРЛ для подальшого лікування.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 в стаціонарі Балаклійської ЦРЛ ОСОБА_2 померла. Причина її смерті  проникаюче осколкове поранення голови, вибухова травма, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть від 26 квітня 2017 року №75, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 26 квітня 2017 року.
		 
		Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 пояснив, що  ОСОБА_2 була доставлена до Комунального закладу охорони здоров`я «Обласна клінічна лікарня-центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф», де він працює лікарем, з пошкодженнями, які не мали ознак травм від вибухових речовин, осколків або інших продуктів вибуху, а термін «осколкове поранення», зазначене в лікарських документах, вказує на те, що в ранах знаходилися осколки зламаних кісток голови.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що смертю його матері ОСОБА_2 йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, пов`язаних зі смертю головної людини в його житті  рідної та єдиної матері. Він зазнав стресу та болю, пов`язаних з похованням матері. Травмуюча подія суттєво порушила його особисті права і життєві плани, призвела до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимогає від нього додаткових зусиль для організації подальшого життя. Така передчасна смерть ОСОБА_2 у віці 54 роки стала важкою психологічною травмою для її рідних та особливо для нього. Він втратив матір, підтримку та допомогу в житті. Внаслідок вказаної події виникли психотравматичні фактори, що потягли за собою негативні емоції та переживання і призвели до незручностей, хвилювань, душевних страждань. Окрім того, заподіяна йому моральна шкода полягає у внутрішньому дискомфорті, порушенні внутрішньої рівноваги, що викликані пережитим.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом.
		 
		Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно  це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.
		 
		Частиною другою статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
		 
		Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
		 
		Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
		 
		Згідно з частиною першою статті 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
		 
		Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб`єкт господарської діяльності за своїми зобов`язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов`язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. Стягнення за зобов`язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.
		 
		Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.
		 
		Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.
		 
		Встановивши, що внаслідок пожежі та вибухів боєприпасів на території військової частини НОМЕР_1 в будинок матері позивача  ОСОБА_2 влучив снаряд, в результаті чого вона отримала травми, від яких померла в лікарні, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди саме військовою частиною НОМЕР_1 на підставі положень статті 1187 ЦК України.
		 
		Доводи касаційних скарг про те, що визначений апеляційним судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 500 000 грн є необґрунтованим, не заслуговують на увагу, оскільки ці аргументи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається. Суд належним чином обґрунтував свій висновок стосовно визначення розміру відшкодування.
		 
		Згідно з частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 7780, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Верховний Суд відхиляє посилання представника  ОСОБА_1  адвоката Кужелєвої С. В. у касаційній скарзі на те, що Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 повинні нести солідарну відповідальність перед позивачем з огляду на таке.
		 
		Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
		 
		Втім, у правовідносинах за участі позивача відсутній закон чи договір, що передбачають солідарну відповідальність Міністерства оборони України та військової частини на випадок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
		 
		Аргументи касаційної скарги військової частини НОМЕР_1 про те, що вона є неналежним відповідачем в цій справі та не повинна нести відповідальність за завдану позивачу шкоду, є безпідставними та зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права.
		 
		Посилання військової частини НОМЕР_1 на те, щосудами першої та апеляційної інстанцій стягнуто відшкодування моральної шкоди без жодного доказу щодо її розміру, є неспроможними з огляду на таке. 
		 
		Судами враховано, що моральна шкода завдана позивачу смертю його матері, що спричинило та буде спричиняти протягом усього його життя душевні страждання, зазначені обставини істотно змінюють життя позивача. Відновити становище, яке існувало до смерті його матері, неможливо. У зв`язку із смертю матері позивач позбавлений моральної підтримки.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Таким чином, оскільки вирішення питання щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди віднесене до компетенції суду, то доводи касаційної скарги військової частини НОМЕР_1 про те, що суд не в змозі надати об`єктивну оцінку щодо душевних страждань позивача, є безпідставними.
		 
		Твердження військової частини НОМЕР_1 у касаційній скарзі про те, що 23 березня 2017року мав місце вплив непереборної сили, а саме диверсії, що звільняє військову частину НОМЕР_1 від відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, також не заслуговує на увагу.
		 
		Частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначає поняття форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), якими є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
		 
		В силу статті 113 Кримінального кодексу України диверсія є злочином проти основ національної безпеки України, за який встановлена кримінальна відповідальність.
		 
		Факт того, чи мало місце діяння та чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, встановлюється судом при ухваленні вироку.
		 
		Отже, за відсутності вироку суду, в якому встановлено обставини щодо виникнення пожежі саме через диверсію, факт наявності диверсії є недоведеним.
		 
		Вищенаведене узгоджуються з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2020 року у справі № 640/7219/17 (провадження №61-6659св19), від 30 березня 2020 року у справі № 610/2736/18 (провадження №61-14469св19), від 30 березня 2020 року у справі № 640/5682/18 (провадження №61-23130св19).
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Інші наведені у касаційних скаргах доводи аналогічні доводам апеляційних скарг та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. 
		 
		Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскаржувані судові рішення судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги представника ОСОБА_1  адвоката Кужелєвої Світлани Валеріївни та військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Київського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Харківського апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:В. А. СтрільчукВ. М. Ігнатенко  В.О.Кузнєцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...