Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/3143/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 22.12.2020. Зареєстровано: 23.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2020.
Дата набрання законної сили: 21.12.2020
Номер судового провадження: A/855/20159/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/3143/20                                          Головуючий у 1-й інстанції:  Колеснікова І.С. 
		                                                                                                   Суддя-доповідач:  Василенко Я.М.
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		  21 грудня 2020 року                                                                                            м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого                              Василенка Я.М.,
		суддів                                        Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
		розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -
		                                                В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: 
		- визнати протиправними дій Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 03.02.2020;
		- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 03.02.2020.
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 у задоволенні позову відмовлено. 
		Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		З матеріалів справи вбачається, що 03.02.2020 ОСОБА_1 звернувся через урядовий контактний центр до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів із зверненням КО-10213066 наступного змісту: «У м. Українка Київської області між будинками за адресою Дніпровський проспект, 6 та Дніпровський проспект, 7 розташовано штендер із рекламою російською мовою. Реклама російською мовою суперечить вимогам статті 32 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Прошу вжити заходів для усунення порушень». До вказаного звернення заявником долучено фотозображення з рекламним засобом.
		Листом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 05.02.2020 № Вих-10-05.1/930-20 позивачу повідомлено, що з метою сприяння функціонування української мови як державної у сферах суспільного життя на всій території України діє уповноважений із захисту державної мови, який розглядає скарги фізичних і юридичних осіб на дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій всіх форм власності, інших юридичних і фізичних осіб щодо дотримання вимог законодавства про державну мову, та про призначення розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 № 1136-р уповноваженого із захисту державної мови.
		Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо неналежного реагування на звернення, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. 
		Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у випадку звернення позивача через урядовий контактний центр до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів із зверненням щодо розміщення у м. Українка Київської області рекламного засобу російською мовою відсутні будь-які факти порушення прав позивача як споживача в зв`язку з розміщенням зазначеної реклами, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
		Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
		Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		Статтею 3 Закону № 393/96-ВР визначено, зокрема, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
		Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
		За змістом статті 5 Закону №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
		Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
		Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).
		У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
		Відповідно до статті 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
		Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
		Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
		Згідно статті 19 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
		Відповідно до приписів частини першої статті 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
		Як вже було зазначено вище, позивач звернувся через урядовий контактний центр до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів із зверненням від 03.02.2020 про розміщення у м. Українка Київської області рекламного засобу російською мовою, що на думку заявника, суперечить вимогам статті 32 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», в зв`язку з чим позивач просив вжити заходи для усунення вказаних порушень.
		Засади рекламної діяльності в Україні, регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження, розміщення та споживання реклами визначено Законом України «Про рекламу» від 03.07.1996 № 270/96-ВР (далі- Закон № 270/96-ВР).
		Відповідно до статті 1 Закону № 270/96-ВР реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.
		Частиною 1 ст. 6 Закону № 270/96-ВР визначено, що мовою реклами є державна мова.
		Особливості використання у рекламі мов корінних народів і національних меншин України визначаються законом, що регулює порядок реалізації прав корінних народів, національних меншин України (ч. 3 ст. 6 Закону № 270/96-ВР).
		Згідно статті 32 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 № 2704-VIII (далі- Закон № 2704-VIII), мовою реклами в Україні є державна мова.
		У друкованих засобах масової інформації, що видаються однією з офіційних мов Європейського Союзу, допускається розміщення реклами тією мовою, якою видається такий друкований засіб масової інформації.
		Мовою реклами на телебаченні і радіо є державна мова. Мовою реклами, що розповсюджується телерадіоорганізаціями закордонного мовлення, телерадіоорганізаціями, які здійснюють мовлення однією або кількома офіційними мовами Європейського Союзу, поряд з державною мовою можуть бути офіційні мови Європейського Союзу.
		Особливості використання в рекламі кримськотатарської мови, інших мов корінних народів, національних меншин України встановлюються законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин України.
		Відповідно до статті 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова.
		Таким чином, розміщення зовнішньої реклами російською мовою є порушенням вимог статті 6 Закону № 270/96-ВР та статті 32 Закону № 2704-VIII.
		Згідно статті 26 Закону № 270/96-ВР контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами.
		Органи державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, мають право, зокрема, вимагати від рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами усунення виявлених порушень вимог законодавства; надавати (надсилати) рекламодавцям, виробникам та розповсюджувачам реклами обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень; приймати рішення про зупинення розповсюдження відповідної реклами.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667 затверджено Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів пунктом 1 якого визначено, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), з контролю за цінами, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу), реєстрації та обліку машин в агропромисловому комплексі, державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері, за якістю зерна та продуктів його переробки, державного нагляду (контролю) за додержанням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованого організму у відкритих системах на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності, здійснення радіаційного контролю за рівнем радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування.
		Пунктом 3 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів визначено, зокрема, що основними завданнями Держпродспоживслужби є здійснення відповідно до закону державного ветеринарно-санітарного контролю, державного нагляду (контролю) за дотриманням санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), здоров`ям та благополуччям тварин, безпечністю та окремими показниками якості харчових продуктів, неїстівних продуктів тваринного походження, репродуктивним матеріалом, племінною справою у тваринництві, біологічними продуктами, патологічним матеріалом, ветеринарними препаратами, субстанціями, кормовими добавками, преміксами, кормами та іншими об`єктами санітарних заходів, застосуванням санітарних та ветеринарно-санітарних заходів, профілактичних і протиепідемічних заходів щодо охорони в межах компетенції території України від проникнення хвороб людей, тварин та рослин з території інших держав або карантинних зон, вимог законодавства у сфері насінництва та розсадництва, дотриманням законодавства про захист прав споживачів, за дотриманням законодавства про рекламу в частині захисту прав споживачів реклами, законодавства щодо зберігання, транспортування, торгівлі та застосування засобів захисту рослин, показників вмісту шкідливих для здоров`я людини речовин та інгредієнтів у тютюнових виробах, які реалізуються на території України, дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони прав на сорти рослин, у сфері туризму та курортів, за якістю зерна та продуктів його переробки, за додержанням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованих організмів у відкритих системах на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності, за рівнем радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування, за діяльністю суб`єктів господарювання, які здійснюють виробництво, перевезення, зберігання, реалізацію органічної продукції (сировини) (пункт 2); здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу в частині захисту прав споживачів реклами, приймає рішення про визнання реклами недобросовісною, прихованою, про визнання порівняння в рекламі неправомірним з одночасним зупиненням її розповсюдження (пункт 9).
		Відповідно до пункту 4 Положення про Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області, затвердженого наказом Держпродспоживслужби від 24.02.2020 №153, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує реалізацію державної політики, зокрема, у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про захист прав споживачів (у тому числі споживачів виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння) в частині здійснення контролю за дотриманням вимог Законів України «Про рекламу» та «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» в межах наданих повноважень.
		Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що до повноважень відповідача, як територіального органу Держпродспоживслужби, належать функції   державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами.
		Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, права споживачів, а також   механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів визначено Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII (далі - Закон №1023-XII).
		Згідно статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		Відповідно до ч. 8 ст. 15 Закону № 1023-XII збитки, завдані споживачеві недобросовісною рекламою, підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі. Продавець не звільняється від відповідальності у разі неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар.
		Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває (ч. 9 ст. 15 Закону № 1023-XII).
		Статтею 1 Закону № 270/96-ВР встановлено, зокрема, що недобросовісна реклама - реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження; прихована реклама - інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій.
		Таким чином, реалізація повноважень відповідача щодо контролю за дотриманням законодавства України про рекламу має місце лише у тому випадку, коли такою рекламою завдано шкоди правам або інтересам певної особи чи групи осіб саме як споживачів у розумінні Закону №1023-XII в зв`язку з використанням, наприклад, недобросовісної чи прихованої реклами.
		Водночас, як вірно було зауважено судом першої інстанції, у випадку звернення позивача через урядовий контактний центр до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів із зверненням щодо розміщення у м. Українка Київської області рекламного засобу російською мовою відсутні будь-які факти порушення прав позивача як споживача в зв`язку з розміщенням зазначеної реклами.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність наведених у зверненні позивача порушень законодавства про рекламу в частині захисту прав споживачів реклами, що відноситься до сфери повноважень Держпродспоживслужби.
		При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що статтею 49 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 № 2704-VIII визначено, що з метою сприяння функціонуванню української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України діє уповноважений із захисту державної мови (далі - уповноважений) (частина перша). Завданнями уповноваженого є: 1) захист української мови як державної; 2) захист права громадян України на отримання державною мовою інформації та послуг у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України і усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою (частина друга). З метою реалізації покладених на нього завдань уповноважений здійснює такі повноваження розглядає скарги фізичних і юридичних осіб на дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій всіх форм власності, інших юридичних і фізичних осіб щодо дотримання вимог законодавства про державну мову (пункт 3 частини четвертої).
		Згідно приписів статей 54, 55 вказаного Закону будь-яка особа має право звернутись до уповноваженого зі скаргою про порушення вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», а уповноважений за наявності відповідних правових підстав зобов`язаний розглянути таку скаргу та повідомити заявника про результати розгляду його скарги.
		Отже, звернення позивача про порушення розповсюджувачем реклами вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» в частині розміщення рекламного засобу з порушенням вимог законодавства щодо мови реклами може бути розглянуто уповноваженим із захисту державної мови відповідно до покладених на нього законодавством повноважень.
		Вказану обставину було роз`яснено відповідачем ОСОБА_2 у своєму листі від 05.02.2020 № Вих-10-05.1/930-20
		Отже, колегія суддів вважає, що Головним управлінням Держпродспоживслужби в Київській області належно розглянуто звернення ОСОБА_2 від 03.02.2020 КО-10213066 та надано роз`яснення у відповідності до вимог Закону № 393/96-ВР.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
		В той же час, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.
		Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
		Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 
		Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
		Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий:                    Василенко Я.М.
		                           
		Судді:                                                                                                    Ганечко О.М.
		 
		                                                                                                              Кузьменко В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...