Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/3876/19 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2020.
Дата набрання законної сили: 02.12.2020
Номер судового провадження: 61-15331ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		       
		02 грудня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 490/3876/19
		провадження № 61-15331св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В., 
		учасники справи:
		заявник - приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитро Олександрович,
		боржник - ОСОБА_1 ,
		стягувач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі судді Локтіонової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У травні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д. О. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа.
		Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. перебуває виконавче провадження № 56488419 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 2-4-7875/2009, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 18 лютого 2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ Дельта Банк») боргу в загальному розмірі 115 716,64 грн. Вказане виконавче провадження відкрито 27 грудня 2009 року. Приватний виконавець зазначав, що ним здійснено всі необхідні дії для виконання рішення суду, проте боржник, якому відомо про відкриття виконавчого провадження, його хід та стадію, свідомо ухиляється від його виконання. На підставі зазначеного, приватний виконавець просив тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України   ОСОБА_1 до виконання ним зобов`язань, покладених на нього рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у справі № 2-4-7875/2009.
		 
		Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2019 року подання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. залишено без розгляду.
		 
		Постановляючи ухвалу про залишення подання без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що повідомлений належним чином про дату та час розгляду подання приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д. О. двічі не з`явився в судове засідання, а заяви про розгляд подання за його відсутності до суду не подав.
		 
		Не погодившись із вказаною ухвалою суду, приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д. О. подав апеляційну скаргу. 
		 
		Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2019 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Повертаючи апеляційну скаргу приватного виконавця на підставі частини третьої статті 185 і частин шостої та сьомої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), апеляційний суд виходив з того, що останнім не сплачено судовий збір у належному розмірі. 
		 
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
		 
		У серпні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської               області Куліченко Д. О. із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що заявник мав сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 921,00 грн, оскільки апеляційна скарга подана заявником не як приватним підприємцем, а як фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність. 
		 
		Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване тим, що вказана справа містить виключну правову проблему сплати судового збору приватним виконавцем і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		На дату розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. не надходили.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Верховного Суду від 15 серпня 2019 року касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Сімоненко В. М.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року поновлено приватному виконавцю виконавчого округу Миколаївської області Куліченку Д. О. строк на касаційне оскарження ухвали Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 490/3876/19 із Центрального районного суду м. Миколаєва, надано учасникам справи строк для подання відзиву.
		 
		У вересні 2019 року матеріали справи № 490/3876/19 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від    10    листопада   2020   року №   2792/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати Висоцької В. С. у зв`язку з обранням судді Сімоненко В. М. до Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 листопада 2020 року касаційну скаргу та матеріали справи передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року справу № 490/3876/19 призначено до судового розгляду колегією суддів у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                          є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,                    є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                 з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що О6 травня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д. О. звернувся до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа.
		 
		Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2019 року подання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою приватного виконавця в судове засідання.
		 
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, приватний виконавець подав апеляційну скаргу.
		 
		Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 червня 2019 року клопотання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду задоволено, поновлено приватному виконавцю виконавчого округу Миколаївської області Куліченку Д. О. строк на апеляційне оскарження ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2019 року. Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. залишено без руху та надано строк 10 днів з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: запропоновано заявнику сплатити судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.
		 
		Вирішуючи питання про розмір судового збору, який підлягає сплаті при поданні апеляційної скарги, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до положень частини третьої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
		 
		Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат на виконавче провадження» судовий збір є витратами виконавчого провадження.
		 
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що досліджені матеріали свідчать, що приватним виконавцем Куліченком Д. О. здійснюються виконавчі дії у виконавчому провадженні № 56488419, де стягувачем виступає ПАТ «Дельта Банк», яке є юридичною особою, яка повинна здійснити авансування внеску на витрати виконавчого провадження, в тому числі на сплату судового збору, який для юридичних осіб у даному випадку становить 1 921,00 грн.
		 
		На виконання зазначеної ухвали заявником надано апеляційного суду платіжне доручення про сплату судового збору на суму 384,20 грн та клопотання, у якому він зазначив, що апеляційна скарга подана приватним виконавцем як фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, а не приватним підприємцем. 
		 
		Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2019 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Повертаючи апеляційну скаргу приватного виконавця, апеляційний суд виходив з того, що останнім не сплачено судовий збір у належному розмірі, а тому на підставі частини третьої статті 185 і частин шостої та сьомої статті 357 ЦПК України апеляційну скаргу визнав неподаною та повернув її особі, яка її подала.
		 
		Верховний Суд не погоджується із такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування 
		 
		Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		 
		Судові процедури повинні бути справедливими, особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
		 
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (пункт 65, рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2001 року у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany»), рішення ЄСПЛ від  26  жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland»)). 
		 
		У пункті 55 рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
		 
		Пунктом 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
		 
		Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
		 
		В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної скарги на судові рішення.
		 
		Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		 
		Згідно з підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду фізичною особою складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		 
		Також підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір за подання до суду юридичною особою або фізичною особою-підприємцем апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		 
		Відповідно до статей 1-3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
		 
		За приписами статті 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. 
		 
		Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.
		 
		Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою              подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною          особою - підприємцем та використовує найману працю не більше ніж чотирьох фізичних  осіб.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець під час здійснення своєї діяльності не може займатися підприємницькою діяльністю.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи, апеляційна скарга подана приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д. О. на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2019 року як фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, а не приватним підприємцем. 
		 
		Тому у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави вважати, що для подання приватним виконавцем апеляційної скарги варто застосовувати ставку судового збору як для фізичної особи-підприємця.
		 
		Крім того, Закон України «Про виконавче провадження» та Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» не ототожнює приватного виконавця зі стягувачем або його представником. 
		 
		Стягувачем за виконавчим документом, що перебуває на примусовому виконанні у заявника, є ПАТ «Дельта Банк», проте заявник не є його представником.
		 
		Апеляційна скарга подається не від імені ПАТ «Дельта Банк», а особисто від імені приватного виконавця Куліченка Д. О., який діє самостійно та відповідно до статті  18  Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо зобов`язання заявника сплатити судовий збір за оскарження ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2019 року за ставкою, встановленою Законом               України «Про судовий збір» для юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців у розмірі одного прожиткового мінімуму доходів громадян станом на перше січня поточного року.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
		 
		Частиною четвертою статті 411 ЦПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про повернення апеляційної скарги з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та що відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		Під час продовження розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові,  повторно вирішити питання про відкриття провадження у справі, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам апеляційної скарги і відзивам сторін, вирішити справу по суті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, ухвалити законне і справедливе судове рішення.
		 
		Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		 
		Наведені заявником аргументи для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.
		 
		Тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України визначено, що у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 400, 406, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		 
		Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича задовольнити.
		 
		Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийО. В. Ступак      Судді:І. Ю. Гулейков       С. О. Погрібний       Г. І. Усик       В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...