Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 236/2227/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); В порядку ЦПК України.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2020.
Дата набрання законної сили: 09.12.2020
Номер судового провадження: 61-44007ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                  
		Іменем України
		 
		09 грудня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 236/2227/17
		провадження № 61-44007св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), 
		Черняк Ю. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Банк Розвитку» 
		в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 05 березня 2018 року, ухвалене у складі судді Якішиної О. М., та постанову Апеляційного суду Донецької області 
		від 25 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Зайцевої С. А., Кочегарової Л. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку» (далі - ПАТ «ВБР») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВБР» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором. 
		 
		Позовна заява ПАТ «ВБР» мотивована тим, що 06 грудня 2013 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № IKIPG3.200617.001, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове платне строкове користування грошові кошти у розмірі 182 000 грн, строком до 05 грудня 
		2033 року, на умовах, передбачених кредитним договором.
		На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 грудня 2013 року укладено такі договори поруки:
		між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 № РХ029031.200622.001 (договір поруки 1);
		між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 № РХ029031.200757.001 (договір поруки 2).
		ОСОБА_1 свої зобов`язання, передбачені кредитним договором, не виконав належним чином, станом на 27 липня 2017 року загальна заборгованість становила 291 106,39 грн та складалася із: поточної заборгованості за кредитом - 175 591,02 грн, простроченої заборгованості за кредитом - 4 561,93 грн, поточної заборгованості за процентами - 
		2 283,70 грн, простроченої заборгованості за процентами - 95 929,74 грн, простроченої заборгованості за комісією - 12 740 грн.
		 
		Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у сумі 291 106,39 грн. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області 
		від 05 березня 2018 року позов ПАТ «ВБР» задоволено.
		 
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВБР» заборгованість за кредитним договором від 06 грудня 2013 року 
		№ ІКІРG3.200617.001 у розмірі 291 106,39 грн, яка складається із: поточної заборгованості за кредитом - 175 591,02 грн; простроченої заборгованості за кредитом - 4 561,93 грн; поточної заборгованості за процентами - 
		2 283,70 грн; простроченої заборгованості за процентами - 
		95 929,74 грн; простроченої заборгованості за комісією - 12 740,00 грн.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВБР» заборгованість за кредитним договором від 06 грудня 2013 року 
		№ ІКІРG3.200617.001 у розмірі 291 106,39 грн, яка складається із: поточної заборгованості за кредитом - 175 591,02 грн; простроченої заборгованості за кредитом - 4 561,93 грн; поточної заборгованості за процентами - 
		2 283,70 грн; простроченої заборгованості за процентами - 95 929,74 грн; простроченої заборгованості за комісією  - 12 740,00 грн.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 
		1 455,53 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 
		1 455,53 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 
		1 455,53 грн.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що банк належним чином виконав свої зобов`язання - надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 182 000 грн, однак ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконував, тому утворилась заборгованість, яка підлягала стягненню з позичальника солідарно з поручителями. При цьому дійшов висновку, що у зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, кредитор змінив умови договору шляхом звернення до суду 
		з вимогою про стягнення з відповідачів суми заборгованості.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Апеляційного суду Донецької області від 25 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 05 березня 2018 року залишено без змін.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 549,89 грн.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками та вказав, що судом першої інстанції правильно встановлено факт перерахування банком позичальнику коштів, тоді як позичальник порушив умови кредитного договору, оскільки 26 вересня 2014 року позичальник здійснив останній платіж у рахунок погашення кредитної заборгованості, а з жовтня 2014 року він взагалі припинив виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів солідарно. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У вересні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 05 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 25 липня 2018 року.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі з`ясовано всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору.
		Заявник стверджує, що банк не підтвердив належними доказами заявлені позовні вимоги та обставини, на які посилається, оскільки не надав оригіналів документів, якими керувався при обрахуванні розміру заборгованості. Вказує, що вона не визнає такого розрахунку, крім того, у неї відсутні оригінали договорів (кредитного та поруки).  
		 
		Заявник вказує, що надані до суду засвідчені копії письмових доказів, зокрема договорів, суд не має брати до уваги, оскільки позивач не міг здійснити посвідчення копій документів, оригінали яких втрачено. Виписки з особових рахунків, які надані банком, різняться за змістом та складені не під час здійснення господарської операції, не підписані уповноваженою особою.
		 
		Крім того, суди попередніх інстанцій неправильно тлумачать Положення про 
		організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Національного банку України (далі - НБУ) 18 червня 2003 року № 254, та не застосували постанову НБУ від 30 грудня 1998 року № 566, якою затверджено Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, Закон України «Про банківський облік та фінансову звітність в Україні». 
		 
		Заявник не погоджується із розрахунком заборгованості, наданим банком, вказує, що позивач допустив нарахування процентної ставки у подвійному розмірі із різними процентними ставками, чим допустив порушення умов пунктів 2.7 та 2.8 кредитного договору.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У листопаді 2018 року ПАТ «ВРБ» в особі уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «ВРБ» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити без задоволення касаційну скаргу, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.  
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		18 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Олійник А. С. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Великоновосілківського районного суду Донецької області.
		 
		У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.
		 
		У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.
		 
		18 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 грудня 2020 року, справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Воробйовій І. А., Гульку Б. І., 
		Луспенику Д. Д., Черняк Ю. В.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Встановлено, що 06 грудня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № IKІPG3.200617.001.
		Згідно з пунктами 1.2, 1.3, 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 182 000 грн на придбання нерухомості на строк до 05 грудня 2033 року, зі сплатою за користування кредитом 18 % річних.
		 
		Відповідно до пункту 1.6 кредитного договору позичальник сплачує банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,20 % від суми кредиту за договором, щомісяця в період сплати. Нарахування комісії здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом.
		 
		Пунктом 1.8 кредитного договору визначено рахунок для погашення кредиту, сплати процентів та комісій - НОМЕР_1 .
		 
		Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору позичальник доручив банку перерахувати кредитні кошти з кредитного рахунку в сумі 182 000,00 грн на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у ПАТ «ВБР» ОСОБА_1 (пункт 1.9 кредитного договору).
		 
		Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 кредитного договору видача кредиту здійснюється виключно після підписання договорів, які забезпечують виконання зобов`язань за цим договором, шляхом видачі готівки через касу банку або шляхом перерахування на поточний рахунок вказаний позичальником на підставі його письмової заяви.
		 
		Пунктом 2.4 кредитного договору передбачено, що період сплати кредиту, комісії та процентів: з 1 по 10 число кожного місяця, починаючи з наступного місяця, після дати підписання даного договору. При несплаті кредиту, комісії та процентів у зазначений строк вони вважаються простроченими.
		 
		Повернення кредиту здійснюється шляхом здійснення платежу на транзитний рахунок, зазначений у пункті 1.8 кредитного договору. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісяця, в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 2) для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, процентам, щомісячної комісії за надання кредитних ресурсів (пункт 2.5 кредитного договору).
		 
		Пунктом 2.6 кредитного договору передбачено, що у випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, комісій згідно з цим договором припадає на вихідний день, зазначені платежі повинні бути здійснені в перший банківський день після вихідного або святкового дня.
		 
		Розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щодня з дати списання коштів з позичкового рахунку. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. Нарахування процентів здійснюється щоденно, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році (пункти 2.7, 2.8 кредитного договору).
		 
		Відповідно до підпунктів 3.1.9, 3.1.11 кредитного договору банк має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й процентів за користування, виконання інших зобов`язань у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно зі статтями 212, 611, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату.
		 
		Позичальник зобов`язується, зокрема, здійснювати своєчасне повернення кредиту, сплачувати нараховані проценти, комісії та виконувати всі свої зобов`язання в повному обсязі у строки, передбачені цим договором; 
		у випадку загрози зриву строків повернення кредиту, комісії та процентів за його використання, інформувати банк в письмовій формі не пізніше ніж за 
		7 календарних днів до дати погашення кредиту та процентів; письмово повідомляти банк про зміну місця реєстрації та/або проживання, зміну реквізитів документів, що посвідчує особу та інших обставин, які можуть вплинути на виконання позичальником зобов`язань за цим договором, протягом трьох робочих днів з моменту настання таких обставин (пункт 4.2 кредитного договору).
		 
		За порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом банк нараховує позичальнику проценти в розмірі 36% річних від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення (пункт 6.1 кредитного договору).
		 
		Виконання зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором забезпечено порукою.
		06 грудня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено договір поруки № РХ029031.200622.001 (договір поруки 1).
		06 грудня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 укладено договір поруки № РХ 029031.200757.001 (договір поруки 2).
		 
		За умовами договору поруки 2, ОСОБА_3 взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникають 
		з умов кредитного договору, внаслідок порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором.
		 
		Пунктом 5 договору поруки № 2 визначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. 
		 
		Встановлено, що кредитний договір, договір поруки 1, договір поруки № 2 укладено у м. Донецьку.
		 
		Встановлено, що банк не має можливості надати оригінали договорів, оскільки оригінал кредитної справи за кредитним договором 
		від 06 грудня 2013 року № IKІPG3.200617.001, який укладено між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 , поміщено на зберігання до сховища каси відділення банку, розташованого в м. Донецьку, територія якого тимчасово не підконтрольна владі України.
		 
		Видача позичальнику ОСОБА_1 кредиту у розмірі 182 000,00 грн підтверджена такими письмовими доказами:
		меморіальним ордером від 06 грудня 2013 року № 33030921 відповідно до якого ОСОБА_1 одержав кошти в сумі 182 000,00 грн. із призначенням платежу - кредит на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; 
		випискою з особового рахунку № НОМЕР_3 за період з 06 грудня 
		2013 року по 06 грудня 2013 року; 
		випискою з особового рахунку № НОМЕР_2 за період з 06 грудня 
		2013 року по 06 грудня 2013 року.
		 
		Встановлено, що оригінал меморіального ордера від 06 грудня 2013 року 
		№ 33030921 засвідчений підписом відповідального виконавця, поміщено до архіву банку за місцем його видачі, що знаходиться в м. Донецьку.
		 
		В електронному вигляді меморіальний ордер від 06 грудня 2013 року 
		№ 33030921 міститься в автоматизованій банківській системі «SR-Bank», паперовий примірник якого додано до матеріалів справи та засвідчено підписом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВБР», підписом головного бухгалтера банку, та печаткою банку.
		 
		Виписки з особових рахунків № НОМЕР_4 та № НОМЕР_2 , відомості про відкриття яких містяться в кредитному договорі, вміщують записи про операції, здійснені на підставі первинних документів.
		 
		З розрахунку банку встановлено, що у серпні 2014 року ОСОБА_1 не здійснено чергового платежу на погашення кредиту, що спричинило початок прострочення, останній платіж у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 26 вересня 2014 року, а з жовтня 2014 року позичальник взагалі перестав виконувати свої зобов`язання за укладеним кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка є предметом спору.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі - 
		в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи 
		в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які 
		є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
		 
		Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
		 
		Саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.
		 
		Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими 
		і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		 
		Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		 
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		 
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
		 
		Надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з`ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.
		 
		Вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що сама по собі відсутність у сторін можливості надати суду оригінал чи копію кредитного договору від 06 грудня 2013 року не вказує на відсутність між сторонами кредитних правовідносин.
		 
		Пунктом 1.37 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) 
		цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.
		 
		В абзаці другому пункту 2.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 556, зазначено, що бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації із застосуванням комп`ютерних засобів, за допомогою яких 
		в автоматизованому режимі здійснюється збирання, передавання, систематизація та оброблення інформації.
		 
		Відповідно до пункту 5.5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку, дату здійснення останньої (попередньої) операції, дату здійснення поточної операції, код банку, у якому відкрито рахунок, код валюти, суму вхідного залишку за рахунком, код банку- кореспондента, номер рахунку кореспондента, номер документа, суму операції (відповідно за дебетом або кредитом), суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку, суму вихідного залишку.
		Згідно з пунктом 5.6 Положення № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
		 
		Встановлено, що в автоматизованій банківській системі «SR-Bank» 
		в електронному вигляді міститься меморіальний ордер від 06 грудня 
		2013 року № 33030921, відповідно до якого позичальнику ОСОБА_1 надано кредитні кошти, обумовлені кредитним договором від 06 грудня 
		2013 року № IKIPG3.200617.001, що свідчить про облік у банку оскаржуваного кредитного договору, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит 
		у розмірі 182 000 грн, паперовий примірник якого додано до матеріалів справи та засвідчено підписом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВБР», підписом головного бухгалтера банку та печаткою банку, а оригінал зберігається в банківському сейфі відділення м. Донецьк, який на даний час є непідконтрольною територією України.
		 
		З виписок з особового рахунку, які вміщують записи про операції, здійснені на підставі первинних документів, та розрахунку заборгованості, встановлено, що за період з 06 грудня 2013 року по жовтень 2014 року позичальником сплачено 28 331,97 грн - тіло кредиту, 21572,92 грн - проценти, останній платіж за кредитним договором здійснено 26 вересня 2014 року.
		 
		За таких обставин, оцінивши у сукупності наявні у матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій мали підстави для висновку, що надані банком документи відповідають зазначеним вимогам законодавства України 
		(у сфері банківської діяльності) та підтверджують наявність між сторонами кредитних правовідносин за кредитним договором від 06 грудня 2013 року № IKIPG3.200617.001, забезпеченим договорами поруки, укладеними між 
		ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та між ПАТ «ВБР» та 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_3 06 грудня 2013 року. При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що видачі коштів за умовами кредитного договору передувало укладення зобов`язальних договорів, зокрема з поручителями.
		 
		Апеляційний суд звертав увагу на те, що під час розгляду справи 
		ОСОБА_3 не оспорювала факт укладення кредитного договору, договору поруки на умовах, визначених позивачем, не спростувала розмір кредитної заборгованості, лише вказувала на неможливість надати суду оригінал договору поруки, оскільки він знаходиться в місці її попереднього проживання - у м. Донецьку.
		 
		Щодо суті спору
		 
		Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами 
		(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
		 
		За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та 
		в порядку, що встановлені договором.
		 
		Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справа № 444/9519/12 (провадження 
		№ 14-10цс18).
		 
		У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		 
		Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості позичальником здійснено 26 вересня 2014 року. 
		 
		Відповідно до пунктів 3.1.9, 3.1.11 кредитного договору від 06 грудня 
		2013 року, укладеного між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 , банк має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й процентів за користування, виконання інших зобов`язань у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому згідно зі статтею 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату.
		 
		Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що непред`явлення до боржників дострокових письмових вимог про повернення заборгованості в повному розмірі, є обґрунтованими, оскільки позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що банк допустив подвійне нарахування процентів, чим порушив умови кредитного договору, заявник не підтвердила належними та допустимими доказами, що в силу вимог статей 12, 81 
		ЦПК України є процесуальним обов`язком сторони.
		 
		Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ПАТ «ВБР» у частині солідарного стягнення 
		з відповідачів кредиту та процентів.
		 
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Щодо стягнення комісії 
		 
		Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, 
		а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою такого змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою 
		у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою 
		у визначенні цього Закону, є нікчемною.
		 
		За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин 
		є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		 
		Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
		 
		Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.
		 
		Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року 
		у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
		 
		Відповідно до пункту 1.6 кредитного договору від 06 грудня 2013 року позичальник сплачує банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,20 % від суми кредиту у день укладення кредитного договору. Сплата комісії здійснюється в гривні. 
		 
		Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на зазначені умови кредитного договору, не врахували, що нарахування винагороди за надання кредитних ресурсів (комісії) суперечить вимогам чинного законодавства України. Позивач не мав права встановлювати такі платежі, оскільки вони покладають на боржників обов`язок компенсувати можливі фінансові ризики банківської установи.
		 
		Оскільки обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої неможливе встановлення комісії, то позовні вимоги банку в частині стягнення комісії у розмірі 12 740 грн не підлягають задоволенню. 
		 
		Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Проаналізувавши підстави звернення банку до суду з позовом, доводи касаційної скарги, норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у своїх постановах після ухвалення оскаржуваних судових рішень, та умов кредитного договору, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій помилково стягнули з ОСОБА_3 у солідарному порядку комісію за користування кредитними коштами у розмірі 12 740 грн, у зв`язку із чим колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позові ПАТ «ВБР» у частині солідарного стягнення комісії за користування кредитними коштами з поручителя ОСОБА_3 .
		 
		В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Документально підтверджені судові витрати у розмірі 382,20 грн (95,6 % від суми сплаченого судового збору - 8 733,18 грн) за подання касаційної скарги підлягають стягненню з ПАТ «ВБР» на користь заявника ОСОБА_3 .
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		 
		Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області 
		від 05 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 25 липня 2018 року скасувати в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ОСОБА_3 про стягнення комісії.
		 
		У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ОСОБА_3 про стягнення комісії відмовити.
		 
		В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
		 
		Стягнути з акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 382,20 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                               І. А. Воробйова
		 
		 
		                                                                                                            Б. І. Гулько
		 
		 
		                                                                                                            Г. В. Коломієць
		 
		 
		                                                                                                            Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...