Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/8028/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; щодо в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2020. Зареєстровано: 24.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2020.
Дата набрання законної сили: 12.08.2021
Результат оскарження 13.04.2021 Перший апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Україна
		Донецький окружний адміністративний суд 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		18 грудня 2020 р. Справа№200/8028/20-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
		 
		Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О.,
		секретар судового засідання: Притула С.С.;
		за участю:
		представника позивача: Тарасенко О.В.,
		представника відповідача: Субботін А.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій і відшкодування моральної шкоди,-
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі  відповідач, Донецький прикордонний загін), в якому просить: - визнати протиправними дії Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, що полягали у забороні виїзду ОСОБА_1 з тимчасово окупованої території з 24.06.2020 по 26.06.2020; - стягнути відшкодування моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн.
		Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на порушення відповідачем її права на вільне пересування, передбаченого Конвенцією і законами України, що було здійснено у зв`язку з відсутністю в неї смартфону, придатного для встановлення електронного сервісу «Дій вдома». Позивач мала при собі телефон застарілої моделі, на якій неможливо встановити будь-які додатки. У зв`язку з цим, позивач вважає, що діями відповідача її було дискриміновано за ознакою майнового стану, що є порушенням статті 14 Конвенції і п. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції. Вважає, що обмеження права особи на свободу пересування можуть бути встановлені виключно законом. Також посилається на те, що відповідач, застосувавши норми Постанови № 815 порушив норми Конституції України, законів України і норми Постанови № 392. Позивач стверджує, що їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 15000,00 гри. (із розрахунку 5000,00 грн за кожен день, який позивач змушена була провести в нелюдських умовах, які принижували її гідність і загрожують її життю та здоров`ю: 5000 грн х 3 дні 15000 грн). Крім того, невизначеність щодо свого майбутнього, страх за своє життя і здоров`я, у тому числі через нічні обстріли, які відбувались неподалік, кожного дня збільшували обсяг страждань позивача. Відсутність повноцінного харчування, чистого змінного одягу, доступу до туалету, чистої води, захисту від спеки і сонячних променів завдавали їй моральних і фізичних страждань, що спричинили їй моральну шкоду. Моральні страждання позивача також викликані страхом захворіти на гостру респіраторну хворобу, спричинену коронавірусом. Зазначає, що враховуючи вік позивача, вона входить до групи ризику, смертність в якій внаслідок цієї хвороби є надзвичайно високою.
		Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що, з огляду на приписи Постанови КМУ № 815 від 17.07.2019, відсутність у позивача технічної можливості встановити додаток «Дій вдома» не є підставою для її пропуску через лінію розмежування. Вважає, що приписи Постанови КМУ № 392 від 20.05.2020 щодо можливості обсервації особи розповсюджувалися тільки на осіб, які здійснювали перетин державного кордону. Посилається на те, що контрольні пункти не призначені для перетинання державного контролю. Крім того, відповідач посилається на накази Командувача об`єднаних сил, за якими можливість обсервації була передбачена з 26.06.2020. Також відповідач вважає, що позивач не вказує з яких саме міркувань вона виходила, визначаючи розмір моральної шкоди, не надає належних та допустимих доказів з приводу їх достовірності та достатності.
		Відповідач також надав додаткові пояснення, в яких зазначає, що більшість показань допитаної як свідка ОСОБА_2 ґрунтується на скаргах (інформації) інших осіб. Вважає, що твердження позивача про те, що діями посадових осіб Донецького прикордонного загону було принижено її гідність не відповідає дійсності, оскільки дотримання вимог карантинних заходів має на меті збереження життя і здоров`я населення, але аж ні як не має на меті викликати почуття страху, муки і меншовартості. Посилається на те, що відповідачем було прийняті заходи, спрямовані на покращення умов перебування позивача та інших осіб, які опинилися в аналогічні ситуації. Крім того, зазначає, що конституційне право на вільне пересування не є абсолютним і може бути обмеженим відповідним законом, а запобігання поширенню інфекційних захворювань є однією з підстав для позбавлення особи її свободи. Захист здоров`я  це законна мета, з якою можливо встановити обмеження прав на повагу до приватного і сімейного життя, свободу сповідування своєї релігії та переконань, свободи вираження поглядів та свободи зібрань і об`єднань відповідно до статей 8-11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це ж стосується вибору місця проживання або виїзду з будь-якої країни, у тому числі власної, відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції. Відповідач посилається на те, що, ураховуючи його специфічну діяльність, він не може обирати якою нормою права керуватися у відповідних правовідносинах, а якою нехтувати. Поряд з цим, у Донецького прикордонного загону є необхідність чіткого підпорядкування Головнокомандувачу Операції Об`єднаних сил.
		Ухвалою суду від 31.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, витребувані докази.
		Ухвалою від 28.09.2020 відкладено розгляд справи, витребувані докази.
		Ухвалою від 21.10.2020 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 19 листопада 2020 року.
		Ухвалою суду від 19 листопада 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 3 грудня 2020 року, витребувані докази, викликано свідка.
		У судовому засіданні від 03.12.2020 допитано свідка ОСОБА_2 .
		Ухвалою від 03.12.2020, яка постановлена без виходу в нарадчу кімнату, оголошено перерву до 18.12.2020.
		Представник позивача в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги.
		Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, з 05.08.2009 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , а до 29.10.2008 була зареєстрована за адресою в м. Донецьку, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 18 лютого 2002 року.
		Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого 01.03.2013.
		З наданих представником позивача пояснень випливає, що позивач до 24.06.2020 перебувала на території м. Донецька і не могла повернутися додому у зв`язку із запровадженням обмежень, пов`язаних з карантином.
		24 червня 2020 року позивачу було відмовлено в пропуску через КПВВ «Новотроїцьке» під час виїзду з тимчасово окупованих територій у зв`язку з відсутністю в неї можливості надати згоду на самоізоляцію з використанням електронного сервісу «Дій вдома» (відсутність придатного пристрою для встановлення відповідного додатку). У наступному ОСОБА_1 була доставлена до «нульової зони» (території між КПВВ «Новотроїцьке» і блокпостом незаконних збройних формувань «Оленівка». На ніч позивача було доставлено в намет біля КПВВ «Новотроїцьке». 25 червня 2020 року позивач також була доставлена до «нульової зони», а на ніч позивача було доставлено в намет біля КПВВ «Новотроїцьке». 26 червня 2020 року позивач також була доставлена до «нульової зони», але в наступному їй надали можливість перетнути КПВВ «Новотроїцьке» після надання згоди на обсервацію в місцевій лікарні. Ці обставини відповідачем під час судового розгляду справи не спростовувалися.
		При цьому, з наданих представником позивача пояснень випливає, що ОСОБА_1 не могла повернутися до м. Донецька у зв`язку з відповідною забороною представників незаконних збройних формувань, про що її було проінформовано під час перетинання блокпосту «Оленівка».
		У судовому засіданні від 03.12.2020 свідок ОСОБА_2 дала суду показання, з яких випливає, що в період з 24.06.2020 по 26.06.2020 ОСОБА_1 перебувала в «нульовій зоні», яка не була належним чином облаштована для тривалого перебування людей, а на ніч позивача доставляли до намету для перебування разом з іншими особами. Свідок зазначила, що не бачила біотуалетів, а бак з питною водою був порожній, у «нульовій зоні» не було наметів. Також з показань свідка випливає, що у вечірній час вона не перебувала у вказаній місцевості, у денний час бачила представників ДСНС, 25.06.2020 був облаштований другий намет для ночівлі людей.
		При цьому, з показань свідка і пояснень представників сторін випливає, що питну воду та іншу допомогу надавали представники Червоного хресту та інших організацій, а також ДСНС.
		Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надано витяг № 0.184-25317/0/15-20-Вих від 22.09.2020 з інформацією щодо перетинання «державного кордону України» ОСОБА_1 в період з 01.01.2020 по 01.07.2020, а саме: 26.06.2020 о 19 год. 01 хв., напрям в`їзд, вид ТЗ  пішохід.
		У довідці Комунального некомерційного підприємства «Курахівський туберкульозний санаторій для дорослих» від 30.06.2020 № 15/02 зазначено, що ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 та внесених до неї змін згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 № 262 знаходилася на обсервації з 26.06.2020 по 30.06.2020 у КНП «Курахівський туберкульозний санаторій для дорослих». Також зазначено, що після одержання негативного результату тестування на COVID-19 позивач припинила обсервацію.
		До суду від відповідача надійшли вихідні телеграми з електронної пошти державної прикордонної служби України.
		У вхідній телеграмі № Т/1-405 від 22 червня 2020 року «Про зміни в режимі роботи КПВВ» зазначено, що з метою реалізації гуманітарних ініціатив та зняття соціальної напруги в районі проведення операції Командувач Об`єднаних сил окремим рішенням визначив, зокрема: - з 09:00 до 18:00 пропуск осіб та транспортних засобів через лінію розмежування в контрольному пункті в`їзду/виїзду «Новотроїцьке» здійснювати як з ТОТУ до КТО та і в зворотному напрямку; - пропуск осіб з ТОТУ через КрП «Березове 2» здійснювати після перевірки мобільних гаджетів на спроможність встановлення електронного сервісу «Дій вдома» та за умови згоди громадян на проведення заходів обов`язкової самоізоляції з його використанням (обсервація не застосовується). Особа, яка не надала згоду (не має можливості) на встановлення електронного сервісу «Дій вдома» пропуску через лінію розмежування не підлягає (пункт 3).
		У вхідній телеграмі № Т/1-429 від 26 червня 2020 року «Про зміни до наказу» зазначено, що з метою недопущення накопичення осіб перед блокпостом першого оборонного рубежу «Березове 2» з боку ТОТУ, можливістю розміщення осіб, які прибувають з ТОТУ та не мають змоги скористатися мобільним додатком «Дій вдома», у закладах обсервації на території Донецької області, Командувач Об`єднаних сил наказом від 26.06.2020 № 527 визначив, зокрема: перший абзац пункту 3 викласти в новій редакції: «Пропуск осіб з ТОТУ через блок пост першого оборонного рубежу «Березове 2» здійснювати після перевірки мобільних гаджетів та спроможність встановлення електронного сервісу «Дій вдома» та за умови згоди на проведення обов`язкової самоізоляції з його використанням. Особи, які з будь-яких причин не спроможні провести заходи самоізоляції, підлягають обсервації у визначених Донецькою обласною державною адміністрацією закладах. Особи, які не надали згоду (не мають можливості) на встановлення електронного сервісу «Дій вдома» та відмовляються від обсервації, пропуску через лінію розмежування не підлягають.»; пункт 3 наказу доповнити третім абзацом наступного змісту: «Особи, які перебувають перед блок постом першого оборонного рубежу з боку ТОТУ, що не в змозі встановити на мобільний телефон додаток електронного сервісу «Дій вдома» та відмовляються від обсервації, до закінчення часу роботи КПВВ направляються до пункту надання допомоги ДСНС України. З відновленням пропуску наступної доби здійснювати їх повернення до ТОТУ». 
		Також у вихідній телеграмі начальника Донецького прикордонного загону № 492 від 25.06.2020 «Про надання інформації» зазначено, що станом на 18.00 23.06.20 після закінчення пропускних операцій в КПВВ «Новотроїцьке» відбулось різке накопичення громадян (41 особа). З них 31 громадян, що планували перетнути лінію розмежування з ТОТУ до контрольованої території України (у зв`язку з невідповідністю можливостей мобільних терміналів, ці громадяни не змогли встановити електронний сервіс «Дій дома», тому пропуску через лінію розмежування не підлягали) та 10 громадян, що перетнули лінію розмежування в напрямку ТОТУ, були повернуті НЗФ, але наміру повертатись до КТУ не мали. З метою недопущення залишення цих громадян в «сірій зоні», збереження їх життя та здоров`я, скоординовано роботу контрольних служб в КПВВ, уточнено взаємодію з ДСНС, ВЦА та біля пункту надання допомоги населенню встановлено додатковий намет, облаштовано 42 спальних місця, організовано харчування та охорону. Проінформовано представника Уповноваженого Верховної Ради України з дотримання прав жителів Донецької та Луганської областей. О 07 год. 15 хв. 24.06.2020 зазначені громадяни доставлені до БППР та направлені до ТОТУ (в подальшому 23-х громадян було пропущено до КТУ встановленим порядком). Станом на 19 год. 00 хв. 24.06.2020 перед БППР повторно відбулось накопичення громадян у кількості 86 осіб, з них 43 з установленим додатком «Дій дома», 12 не пропущені НЗФ, 31 без можливості встановити додаток. До ВДПСУ ОКП ОС направлено клопотання щодо продовження роботи КПВВ до 20:00. Вживаються заходи щодо організації ночівлі громадян, що не перетнуть лінію розмежування та залишаться в «сірій зоні». Проінформовано представника Уповноваженого Верховної Ради України з дотримання прав жителів Донецької та Луганської областей. Станом на 20 год. 00 хв. 24.06.2020 43 особи пропущено встановленим порядком до КТУ, 43 особи перебувають в наметовому містечку ДСНС (31 громадянин не пропущений через відсутність додатку «Дій дома»). 
		З указаної телеграми випливає, що з метою своєчасного реагування на ускладнення обстановки, недопущення провокацій з боку НЗФ, популяризації ДПСУ, органів місцевого самоврядування на контрольованій території та держави Україна в цілому, а також у зв`язку з неможливістю направлення громадян, що перетинають лінію розмежування до КТУ на обсервацію (відповідно ПКМУ від 12.06.20 № 480 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» обсервація є безальтернативна) керівник Донецького прикордонного загону просить клопотання перед вищим керівництвом щодо внесення змін до ПКМУ від 17.07.19 № 815 «Про затвердження порядку в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій» та надати дозвіл перетинати лінію розмежування громадянам, що не мають можливості встановити додаток «Дій дома», мають місце постійної реєстрації на підконтрольній Уряду України території після їхньої згоди на проходження обсервації. 
		Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
		Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
		Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Положеннями ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
		На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
		Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
		Згідно з п. 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII схвалено Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" щодо відступу від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
		Пунктом 1 ст. 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі  Закон № 1382-IV) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
		Статтею 3 Закону № 1382-IV визначено, що свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Згідно з ч. 1 і ч. 3 ст. 12 Закону № 1382-IV свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено: у прикордонній смузі; на територіях військових об`єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на тимчасово окупованих територіях.
		Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
		Відповідно до ч.ч. 1, 4 і 6 ст. 313 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування.
		Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
		Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров`я людей.
		Отже, право на свободу пересування не є абсолютним, а може бути обмеженим у випадках, встановлених законом.
		Частинами 1 і 4 ст. 29 Закону України від 6 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі  Закон № 1645-III) передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
		У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
		Згідно з ч.ч. 1 і 4 ст. 31 Закону № 1645-III у разі встановлення карантину на час його дії та відповідно до потреби органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування утворюють на території карантину тимчасові заклади охорони здоров`я (спеціалізовані шпиталі), обсерватори. Тимчасові заклади охорони здоров`я (спеціалізовані шпиталі) утворюються за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою додаткового забезпечення надання медичної допомоги населенню з можливістю використання приміщень і майна інших закладів і установ.
		Обсервації та самоізоляції підлягають особи, які підпадають під критерії, визначені в рішенні про встановлення карантину.
		Пунктом 2-3 розділу Х Закону № 1645-III передбачено, що тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб.
		За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом.
		Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі  Постанова № 392), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061).
		Пунктом 6 Постанови № 392 затверджено Порядок здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією.
		Також указаним пунктом передбачено, що обов`язковій самоізоляції підлягають, зокрема: особи, які не підлягають обсервації у зв`язку з наданням згоди на самоізоляцію з використанням електронного сервісу Дій вдома Єдиного державного веб-порталу електронних послуг до перетину державного кордону або контрольних пунктів в`їзду на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та виїзду з них.
		Пунктом 7 указаної Постанови затверджено Порядок проведення обов`язкової обсервації осіб, які здійснюють перетин державного кордону.
		Також указаним пунктом передбачено, що підставами для обсервації особи є, зокрема: заява особи про добровільну обсервацію у зв`язку з неможливістю дотримання вимог самоізоляції.
		Суд вважає, що обмеження права на свободу пересування у зв`язку з необхідністю забезпечення дотримання карантинних заходів може бути виправдане суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Але в такому випадку запропоновані засоби мають бути пропорційними до переслідуваної мети.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2015 р. № 38 «Деякі питання підвищення рівня національної безпеки України» поширено на період проведення антитерористичної операції дію частини третьої статті 22 Закону України Про державний кордон України на територію таких міст і районів, зокрема: м. Донецька і мм. Авдіївки, Артемівська, Вугледара, Горлівки, Дзержинська, Дебальцевого, Докучаєвська, Селидового Донецької області; Артемівського, Волноваського, Володарського, Костянтинівського, Красноармійського, Мар`їнського, Ясинуватського районів Донецької області;
		Також указаною Постановою запроваджено з 10 лютого 2015 року прикордонний режим на території зазначених у пункті 1 цієї постанови міст і районів.
		Приписами ст. 12 Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VIII), у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в`їзд осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзд осіб, переміщення товарів з таких територій здійснюються через контрольні пункти в`їзду-виїзду.
		Командувач об`єднаних сил у разі реальної загрози життю та здоров`ю осіб, які перетинають лінію розмежування, має право обмежити в`їзд цих осіб на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей на період існування цієї загрози.
		Порядок в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів із таких територій визначаються Кабінетом Міністрів України.
		При цьому, п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2268-VIII визначено, що тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме: сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей.
		Відповідно до п. 1 Порядку в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року № 815 (далі  Порядок № 815), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що цей Порядок визначає процедуру в`їзду/виїзду осіб і транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, і переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях (далі - тимчасово окуповані території) та з таких територій.
		Дія цього Порядку поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб, які здійснюють такий в`їзд/виїзд і переміщення товарів через контрольні пункти в`їзду/виїзду, контрольні пункти в`їзду/виїзду на залізниці (далі - контрольні пункти).
		У п. 3 Порядок № 815 зазначено, що контрольні пункти не призначені для перетинання державного кордону.
		Згідно з п. 6 Порядку № 815 виїзд з тимчасово окупованих територій України здійснюється через контрольні пункти, зокрема: громадянами України - за умови пред`явлення будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України Про громадянство України або статтею 2 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, на підставі дозволу фізичній особі.
		Підпунктом 2 п. 22 Порядку № 815 передбачено, що уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють у пропуску осіб з таких підстав, зокрема: у період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, особа не надала згоду на самоізоляцію з використанням електронного сервісу Дій вдома Єдиного державного веб-порталу електронних послуг до виїзду з тимчасово окупованих територій через контрольний пункт.
		З наведеного випливає, що приписами Порядку № 815, було передбачено, що ненадання згоди на самоізоляцію особою, яка здійснює виїзд з тимчасово окупованих територій України, має наслідком відмову в пропуску цій особі через контрольний пункт.
		При цьому, указаним Порядком не врегульовано випадку неможливості дотримання вимог самоізоляції особою, що здійснює виїзд з тимчасово окупованої території, зокрема у зв`язку з відсутністю технічного засобу для встановлення і використання додатку «Дій вдома».
		Проте такі випадки врегульовано Постановою № 392, якою передбачено, що у зв`язку з неможливістю дотримання вимог самоізоляції особа має право подати заяву про добровільну обсервацію, що є підставою обсервації цієї особи.
		Суд ураховує, що за змістом п. 7 Постанови № 392 і затвердженого цією Постановою Порядку проведення обов`язкової обсервації осіб, які здійснюють перетин державного кордону, на момент виникнення спірних правовідносин обсервація була передбачена для осіб які здійснюють перетин державного кордону, а не осіб, що переміщуються з тимчасово окупованої території у Донецькій та Луганській областях.
		Але суд зазначає, що відповідно до ст. 21 Конституції України всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що передбачено ч. 1 ст. 24 Конституції України. Відтак і гарантоване ст. 33 Конституції України право на свободу пересування на території України має бути забезпечене кожному на рівних умовах.
		Під час розгляду цієї справи і з наведених нормативно-правових актів судом не встановлено жодних суттєвих обґрунтованих підстав для звуження права на пересування особам, які виїжджають з тимчасово окупованої території, у порівнянні з особами, які перетинають державний кордон, у частині можливості подати заяву про добровільну обсервацію.
		З огляду на викладене, суд вважає, що позивачу ще з 24.06.2020 мала бути забезпечена можливість подати вказану заяву, але таке право позивачу було надане лише 26.06.2020.
		Крім того, приписи Порядку № 815, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, фактично, поклали на особу, яка виїжджає з тимчасового окупованої території, обов`язок мати придатне технічне обладнання, зокрема смартфон, без надання можливості особі, яка не має такої можливості, інших шляхів забезпечити додержання карантинних обмежень.
		Указане суд розцінює як недодержання засади пропорційності в демократичному суспільстві до переслідуваної мети, що мало наслідком позбавлення позивача можливості забезпечити вимоги законодавства під час карантинних обмежень з метою виїзду з тимчасово окупованої території до власного житла. 
		Суд вважає, що держава не забезпечила справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав позивача.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що держава в особі Донецького прикордонного загону вчинила щодо позивача протиправні дії, які полягали в забороні виїзду позивачу з тимчасово окупованої території з 24.06.2020 до 26.06.2020.
		Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.
		Суд звертає увагу, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		З огляду на викладене, з урахуванням установлених судом обставин, суд дійшов висновку про заподіяння протиправними діями позивачу моральної шкоди як особі, 1957 року народження, яка вимушена була протягом трьох днів (2 ночей) перебувати в стані невизначеності на території між українським КПВВ і блокпостом незаконних збройних формувань в умовах, непридатних для її тривалого знаходження.
		Суд ураховує посилання представника відповідача на те, що питання щодо облаштування умов перебування осіб за територією КПВВ не належить до сфери відповідальності відповідача, але суд розглядає це в контексті наслідків порушення права позивача у виїзді з тимчасово окупованої території.
		При цьому, суд також ураховує пояснення представника позивача, за якими позивач вимушена була залишатися на вказаній території в тому числі у зв`язку з попередженням представниками незаконних збройних формувань про відмову позивачу в поверненні на тимчасово окуповану територію. Зі змісту пояснень представників сторін і показань свідка випливає, що позивач отримувала допомогу від ДСНС, Червоного хреста тощо, зокрема в питаннях забезпечення водою, ночівлі.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зазначила, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
		З огляду на викладене, ураховуючи при визначенні розміру відшкодування вимоги розумності і справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.
		Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
		Відповідно до платіжного доручення № 1023 від 18.08.2020 сплачено 1681,60 грн судового збору за подання позовної заяви.
		Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову: немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору встановлюється в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» установлено, що судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
		Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2020 року установлено в розмірі 2102 гривень, про що зазначено в ст. 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
		Отже, оскільки позовні вимоги в частині визнання протиправними дій мають бути задоволенню повністю, стягненню на користь позивача підлягає 840,80 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Зайво сплачена сума коштів у розмірі 840,80 грн є внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоду згідно з п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». Ця частина сплаченого судового збору може бути повернута за клопотанням позивача.
		Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (ідентифікаційний код: 14321726; 87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, буд. 150-а) про визнання протиправними дій і відшкодування моральної шкоди  задовольнити частково.
		Визнати протиправнимидії Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, що полягали в забороні виїзду ОСОБА_1 з тимчасово окупованої території з 24 червня 2020 року до 26 червня 2020 року. 
		Стягнути з Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
		В іншій частині позовних вимог  відмовити.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України суму судових витрат у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.
		Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, скорочене рішення проголошене в судовому засіданні 18 грудня 2020 року. У повному обсязі рішення буде складене протягом п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
		Повне рішення суду складене 23 грудня 2020 року. 
		 
		Суддя К.О. Куденков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...