Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № П/811/922/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2020. Зареєстровано: 24.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2020.
Дата набрання законної сили: 23.12.2020
Номер судового провадження: К/9901/34771/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 грудня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № П/811/922/17
		адміністративне провадження № К/9901/34771/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Єресько Л.О.,
		суддів: Калашнікової О.В.,  Соколова В.М., 
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № П/811/922/17
		за позовом  ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної казначейської служби в Кіровоградській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року, постановлене суддею Хилько Л.І. 
		на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Білак С.В., суддів Малиш Н.І., Шальєвої В.А.
		 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
		1. У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Кіровоградській області), в якому просив:
		1.1. визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Кіровоградській області щодо нездійснення нарахування судді Кіровоградського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати визначеної   Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік";
		1.2. стягнути з ТУ ДСА України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 23 000,00 грн;
		1.3. допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення винагороди.
		2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно недоплатив позивачу суддівську винагороду, оскільки її розмір, як вважає останній, регулюється нормами   Закону України «Про судоустрій та статус суддів»   та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 серпня  2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року, у задоволенні адміністративного прозову ОСОБА_1 відмовлено.
		4. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що посадовий оклад судді, який не прийшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого частиною 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI), з урахуванням вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №1774-VIII від 06 грудня 2016 року "Про внесення до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VIII), який встановлює розмір мінімальної заробітної плати для обчислення розрахункової величини посадового окладу та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки прийнятий пізніше Закону №2453-VI.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
		5. 13 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
		6. У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що він призначений на посаду судді до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) та не проходив кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому його посадовий оклад необхідно обраховувати з огляду на розмір, визначений частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI та має становити 10 мінімальних заробітних плат.
		6.1. Зазначає, що законодавцем не вносились зміни до Закону №2453-VI та/або до Закону №1402-VIII у частині розміру суддівської винагороди в тому числі й розрахункової величини, з якої і здійснюється нарахування суддівської винагороди.
		6.2. З огляду на викладене та зважаючи на гарантію, передбачену частиною другою статті 130 Конституції України (стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок), скаржник вважає, що застосування відповідачем при виплаті йому суддівської винагороди пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII та невиконання пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
		6.3. Також скаржник вказує на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-рп/2018 зазначив, що зменшення розміру винагороди судді створює загрозу незалежності як судді, так і судової влади загалом, а також умови впливу на суддю за допомогою розміру його матеріального забезпечення. Стверджує, що обмеження розміру суддівської винагороди суперечить принципам незалежності суддів, дотримання яких гарантовано як національним, так і міжнародним законодавством.
		7. 13 грудня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Калашнікова О.В., Соколов В.М.
		8. Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 22 грудня 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Позиція інших учасників справи 
		10. 02 січня 2020 року від ТУ ДСА України у Кіровоградській області надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судом першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Вказує на те, що позивач, будучи суддею, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, правомірно отримує винагороду з урахуванням положень Закону №1774-VIII. Стверджує, що такий розмір суддівської винагороди не створює небезпеки для отримання гарантій незалежності суддів та не звужує права позивача. При цьому, відповідач зазначив, що оскаржувані рішення у даній справі відповідають правовим позиція, викладеним у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 812/727/17, від 11 квітня 2018 року у справі №   818/975/17, від 07 лютого 2018 року у справі № 825/933/17, від 20 квітня 2018 року у справі № П/811/638/17 та від 25 липня 2019 року у справі № П/811/567/17.
		11. Від третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
		Установлені судами фактичні обставини справи
		12. Указом Президента України №336/2012 від 18 травня 2012 року позивача було призначено на посаду судді Кіровоградського районного суду Кіровоградської області строком на п`ять років.
		13. Наказом голови Кіровоградського районного суду Кіровоградської області №21-к від 05 червня 2012 року позивач зарахований до штату суду.
		14. Так, відповідачем була нарахована та виплачена позивачу суддівська винагорода за січень 2017 року в сумі 23000 грн (враховуючи відпускні - 8000 грн), виходячи з розміру посадового окладу, обчисленого як 10 мінімальних заробітних плат в розмірі 16 000 грн, відповідно до приписів пункту 3   Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII, проте позивач вважає, що його розмір суддівської винагороди повинен обраховуватись виходячи із розміру 10 мінімальних заробітних плат (10*3200) і дорівнювати 32000,00грн.      
		15. Не погодившись з даними обставинами, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Нормативне регулювання 
		16. Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		17. Частинами другою та третьою статті 129 Закону №2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
		Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
		18. Законом України від 19 грудня 2013 року №716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону №2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).
		19. Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIІІ (далі - Закон №192-VIII) було викладено в новій редакції Закон №2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
		20. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон №1402-VIII, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		21. Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.
		22. Водночас Законом №1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, частину третю статті 135 Закону №1402-VIIІ було викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року».
		23. Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200 грн.
		24. Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом №1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).
		25. Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).
		26. Згідно з частиною першою статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		27. Як зазначалось раніше, частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIІІ було визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
		28. 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон №1774-VIII, що набрав чинності 1 січня 2017 року.
		29. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
		30. Згідно з пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Позиція Верховного Суду
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		31. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ" (далі - Закон № 460-IX).
		32. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		33. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
		34. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.                                        
		35. Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		36. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС (в редакції до 08 лютого 2020 року) України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		37. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		38. Спірні правовідносини в цій справі виникли щодо правильності розрахунку управлінням ДСА суддівської винагороди позивача, починаючи з 01 січня 2017 року.
		39. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач є суддею. Призначений на цю посаду до набрання чинності Законом №1402-VIII, кваліфікаційне оцінювання відповідно до вимог законодавства не проходив.
		40. Також встановлено, що позивачу, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII, суддівську винагороду нараховували відповідно до статті 133 Закону №2453-VІ з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, що становить 16000 грн.
		41. Позивач стверджує, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі №2453-VI, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який до того ж звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України. Тобто, позивач вважає, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», тобто 3200 грн (стаття 8).
		42. Верховний Суд у складі його Великої Палати в постанові від 04 листопада 2020 року в справі №200/9195/19-а, аналізуючи наведені норми законодавства за подібних фактичних обставин справи, дійшов таких висновків.
		43. Як свідчить зміст Закону №1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
		44. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів.
		45. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.
		46. З прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
		47. Аналіз такого правового регулювання дав підстави зробити Великій Палаті Верховного Суду висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
		48. Положеннями частини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
		49. За такого правового регулювання спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплату праці», прийнято Закон №1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати.
		50. Перехід на нову розрахункову величину - неоподатковуваний мінімум доходів громадян замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом №2453-VI. На момент набрання чинності Законом №1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону №1402-VIII ще не виплачувалася. 
		51. За таких обставин, відсутні підстави стверджувати про наявність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення позивача, який є складовою його незалежності, від зміни розрахункової величини, яка застосовується для обрахунку його посадового окладу, що спростовує відповідні доводи останнього.
		52. Отже, розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон №1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів №2453-VI та №1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в своєму оскаржуваному рішенні.
		53. За таких обставин, правового регулювання спірних правовідносин та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про законність дій відповідача щодо нарахування судді Кіровоградського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатної особи, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», що становив 1600 грн.
		54. Щодо посилань скаржника на рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, колегія суддів зазначає таке.
		55. Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI   (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII). Частина третя статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року.
		56. Визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
		57. У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному   законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.
		58. Натомість Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
		59. Отже, з прийняттям Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
		60. Верховний Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.
		61. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18, від 09 серпня 2019 року у справі №826/9404/17.
		62. Таким чином, судові рішення, які просить скасувати позивач, приймались на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який Конституційним Судом України не переглядався на предмет його неконституційності.
		63. Колегія суддів враховує раніше сформовані правові позиції Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодо практики застосування наведених законодавчих норм при визначенні суддівської винагороди (постанови Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 805/2364/17-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 804/2622/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/12077/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/12077/17, від 10 липня 2019 року у справі № 820/3217/17, від 30 липня 2019 року у справах № 820/1850/17, № 820/1852/17, від 09 серпня 2019 року у справі №826/9404/17, від 04 березня 2020 року у справі №809/1684/17 та від 14 грудня 2020 року у справі № 640/22027/18).
		64. Вказана правова позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 11 березня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а), яка постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року залишена без змін.
		65. За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в даному адміністративному спорі, Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
		66. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача із правовою оцінкою судами попередніх інстанцій обставин справи.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		67. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		68. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		69. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.
		70. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		71. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		72. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № П/811/922/17 залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіЛ.О. Єресько О.В. Калашнікова   В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...