Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/4485/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2020. Зареєстровано: 24.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2020.
Дата набрання законної сили: 23.12.2020
Номер судового провадження: К/9901/9298/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 грудня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 360/4485/19
		адміністративне провадження №К/9901/9298/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача  Загороднюка А.Г.,
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
		розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року (суддя: Захарова О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (судді: Міронова Г.М., Арабей Т.Г, Геращенко І.В.) у справ за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		ОСОБА_1 (далі  позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі  відповідач), в якому просив стягнути з відповідача середньоденне грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 22410,24 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі наказу ГУНП в Луганській області від 19 грудня 2017 року № 885 о/с його звільнено зі служби в поліції з 26 грудня 2017 року. Проте, остаточний розрахунок при звільненні з ним був проведений відповідачем лише 28 лютого 2018 року. На переконання позивача, період затримки розрахунку при звільненні складає з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року 64 календарних дня. За розрахунком позивача, його середньоденне грошове забезпечення на момент звільнення складало 350,16 грн. Таким чином, з посиланням на норми статті 116 КЗпП України позивач вважає, що середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року становить 22 410,24 грн. (350,16 х 64).
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
		Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення позовної заяви з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду без розгляду відмовлено, заяву позивача про поважність причин пропуску звернення до суду задоволено, визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено строк звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середньоденного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі. 
		Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року в сумі 22 410,24 грн., з відрахуванням законодавчо встановлених податків та зборів.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що матеріалами справи підтверджено затримку повного розрахунку при звільненні позивача з роботи протягом 64 робочих днів з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року, що в силу статті 117 Кодексу законів про працю України є підставою для відповідальності, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року змінено постанову в частині стягнення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення, а саме зазначено замість 22 410, 24 грн. на 22 060, 08 грн.
		Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2017 року по 27 лютого 2018 року становив 63 робочих дні, а не 64, оскільки день звільнення позивача 26 грудня 2017 року вважається останнім днем служби.
		Задовольняючи позовні вимоги частково, суди вказали, що матеріалами справи підтверджено затримку повного розрахунку при звільненні позивача з роботи на протязі 29 робочих днів з 20 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року, що в силу статті 117 Кодексу законів про працю України є підставою для відповідальності, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		При цьому суди попередніх інстанцій вказували на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765 а15 та у постанові Верховного Суду у справі 6-144 ц13, відповідно до яких встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
		Обчислення середнього заробітку суди проводили згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». 
		Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання відповідача на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, посилаючись на те, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду з даним позовом з поважних причин, що встановлений ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року. Зазначив, що 30 січня 2018 року між позивачем та командиром військової частини НОМЕР_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на три роки. Своєчасне пред`явлення позову стало ускладненим, у зв`язку з обумовленою обмеженістю доступу до нормативно-правової бази та оргтехнічних засобів, оскільки службові завдання виконуються за межами населених пунктів у польових умовах (а.с. 59-61). Термін дії контракту на час подання позовної заяви не сплинув. Тому відхилив такі доводи апеляційної скарги. 
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
		Відповідач у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову. 
		У касаційній скарзі відповідач наполягає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, а судами необґрунтовано його поновлено, оскільки при ухваленні рішення про відмову у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції, й відповідно у постанові суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного оскарження суду рішення першої інстанції не надали правової оцінки твердженням представника відповідача щодо відсутності обставин, які унеможливлювали або ускладнювали звернення позивача за захистом своїх прав у цій справі у визначений законодавством строк звернення до суду. 
		При цьому вказували, що позивач був обізнаний про порушення своїх порав ще у травні 2019 року, оскільки звертався до суду цього ж Луганського окружного адміністративного суду по іншій адміністративній справі № 360/2138/19 про стягнення грошової нагороди з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року, проте з цим позовом звернувся лише 15 жовтня 2019 року, тобто пропустив строк звернення до суду, оскілки звернувся через 1 рік 7 місяців з дня, коли дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права.
		Відносно предмету позовних вимог скаржник зазначив, що виплата поліцейським одноразової грошової допомоги проводиться після звільнення особи зі служби в поліції. 
		Відповідач вказав, що діюче законодавство не містить приписів щодо обов`язкової сплати вказаної допомоги у день звільнення особи зі служби в поліції. Враховуючи, що приписами статті102 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено виплату одноразової грошової допомоги після звільнення зі служби в поліції, то на переконання скаржника, положення статті 116 КЗпПУ на спірні правовідносин не поширюються. Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 820/1134/17.
		Позиція інших учасників справи.
		Відзиву на касаційну скаргу не надходило. 
		Рух касаційної скарги
		За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Яковенко М.М. (судді), Дашутін І.В., Шишов О.О.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року.
		Розпорядженнями заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року № 1788/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді доповідача Яковенка М.М.
		За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г. (судді), Єресько Л.О., Соколов В.М.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року призначено справу до розгляду.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
		Наказом начальника ГУНП України в Луганській області від 19 грудня 2017 року № 885 о/с позивача, капітана поліції дільничного офіцера поліції відділу превенції Сєвєродонецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області звільнено за власним бажанням з 26 грудня 2017 року.
		На підставі платіжних доручень ГУНП в Луганській області від 22 грудня 2017 року № 4519, від 29 січня 2018 року № 70 остаточний розрахунок при звільнені проведено з позивачем 28 лютого 2018, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
		30 січня 2018 року на картковий рахунок позивача зараховано компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2197,74 грн, винагороду за участь в АТО за грудень 2017 року 190,65 грн, вихідну допомогу при звільнені 23580,93 грн, 28 лютого 2018 року на картковий рахунок позивача зараховано компенсацію з військового податку в сумі 860,32 грн.
		Проведення остаточного розрахунку з позивачем 28 лютого 2018 року не є спірною обставиною між сторонами та визнається відповідачем.
		Спірним питанням у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
		Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить із такого.
		Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
		Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
		Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
		Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
		Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
		За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. 
		З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
		Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 цього Кодексу).
		Отже, КАС України визначено місячний строк звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, а КЗпП України встановлено тримісячний строк. 
		Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, наказом ГУНП в Луганській області від 19 грудня 2017 року № 885 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 26 грудня 2017 року (а.с. 14).
		Остаточний розрахунок проведено 28 лютого 2018 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с. 12).
		Перебіг строку звернення до суду почався 01 березня 2018 року.
		Згідно із поштовим штампом на конверті, позивач звернувся з позовною заявою до відділення поштового зв`язку 11 жовтня 2019 року (а.с. 16), тобто більш ніж через півтора року після остаточного розрахунку. 
		В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач вказав, що 30 січня 2018 року між позивачем та командиром військової частини НОМЕР_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на три роки. Своєчасне пред`явлення позову стало утрудненим у зв`язку з обумовленою обмеженістю доступу до нормативно-правової бази та оргтехнічним засобам, оскільки службові завдання виконуються за межами населених пунктів у польових умовах.
		Проте, такі обставини цієї справи у співвідношенні з правовим регулюванням спірних відносин, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, з огляду на таке. 
		Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. 
		Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
		Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
		Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
		Як свідчать матеріали справи, відповідно до ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року у справі № 360/2138/19, 23 травня 2019 року позивач звертався до суду з адміністративним позовом до ГУНП в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції (а.с. 45).
		Тому, особиста участь позивача у підписанні та поданні до суду заяв по суті та процесуальних документів у судовому процесі по іншій адміністративній справі протирічить твердженням суду першої та апеляційної інстанцій про обмежений доступ до нормативно-правової бази та оргтехнічним засобам; а також свідчить про те, що вказані обставини, які визнані судом поважними причинами пропуску строку звернення до суду, не є обставинами, які ускладнюють можливість поданим позовної заяви у визначений законом строк, тим більше, що вказані обставини не підтверджені будь-якими доказами.
		З приводу твердження суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи доказів наявності у позивача юридичної освіти, у зв`язку із чим він міг не знати, що його права порушені, Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Закон України «Про безоплатну правову допомогу» відповідно до Конституції України визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги. 
		Щодо доказів обізнаності позивача із вказаним Законом та функціонуванням центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги свідчить професійна діяльність, з урахуванням значного стажу роботи, у тому числі на посаді дільничного офіцера поліції з 21 вересня 2017 року по 26 грудня 2017 року при проходження служби в поліції.
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
		У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
		Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цими позовними вимогами та належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено, колегія суддів вказує на відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		На наведені обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, у зв`язку з чим дійшли помилкових висновків.
		За змістом частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
		Положеннями пункту 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
		Як було вказано вище, частиною третьою статті 123 КАС України встановлено обов`язок суду застосувати процесуальні наслідки пропуску строку на звернення до суду у разі визнання причин такого пропуску неповажними, у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України, суд, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області задовольнити частково.
		Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справ за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені  скасувати.
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені  залишити без розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		 
		 
		Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
		 
		 
		Судді Л.О.Єресько
		 
		 
		 В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...