Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/6318/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2020. Зареєстровано: 24.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.12.2020.
Дата набрання законної сили: 23.12.2020
Номер судового провадження: К/9901/9350/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 грудня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 420/6318/18
		адміністративне провадження № К/9901/9350/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		 
		головуючого судді: Губської О.А., 
		суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 420/6318/18 
		за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Представника Уповноваженого у південних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Остапенка Олександра Анатолійовича про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язання скласти протокол, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року (головуючий суддя Бойко О.Я.) та постанову П?ятого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2020 (колегія суддів: головуючий суддя Скрипченко В.О., судді Бітов А.І., Косцова І.П.), 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		1.Позивач звернувся до суду з позовом до Представника Уповноваженого у південних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ОСОБА_2 , в якому просив:
		1.1. визнати незаконною бездіяльність відповідача, яка, на його думку, полягає у зухвало-ганебному, корупційному зволіканні обов`язків Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у відповідності з якими впродовж двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення він повинен був скласти протокол про адміністративне правопорушення.
		1.2. визнати незаконною бездіяльність відповідача, яка полягає у зволіканні ним Закону України «Про звернення громадян», а саме: статті 7 означеного Закону, згідної з якою якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
		1.3. визнати незаконною бездіяльність відповідача, яка полягає у нехтуванні покладеними на нього Уповноваженим обов`язків згідно із статтею 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» здійснювати контроль за розглядом звернень громадян.
		1.4. Зобов`язати відповідача відповідно до пункту 11 частини першої статті 255 КУпАП скласти протокол про адміністративне правопорушення, вчинене начальником Управління захисту економіки Семенцовим О.Ю., передбачене статтею 212-3 КУпАП у двох екземплярах, один з яких надати означеній особі, а другий направити до суду. 
		1.5.Позов обґрунтовано тим, що позивач звернувся до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з заявою про те, що мешканець м. Подільська Одеської області ОСОБА_4 , з яким він підтримує дружні стосунки, неодноразово разом був з ним у розважальних закладах міста, зустрічався на офіційних й неофіційних заходах, але вказаний громадянин не перебуває на військовому обліку у будь-якому військоматі. Про це добре відомо військовому комісару ОСОБА_3 , який за своїми посадовими обов`язками повинен був скласти протокол стосовно ОСОБА_4 і притягнути останнього до відповідальності, але з корисливих мотивів, умисно цього не вчинив.
		1.6.Позивач вважає такі дії посадової особи корупційними, а тому з відповідним електронним зверненням щодо викладеного звернувся до Департаменту захисту економіки Національної поліції України.
		1.7.У зверненні позивач зазначив, що своєю бездіяльністю військовий комісар ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 допустив адміністративне правопорушення, а саме: вчинив корупційні дії, які полягають у наданні переваг третій особі в ухиленні від військового обліку. Позивач просив скласти адміністративний протокол на вказану посадову особу та залучити його до розгляду цього звернення.
		1.8.Однак, посадові особи Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції України не тільки відповідно до вимог чинного законодавства не склали протокол, а навіть не здійснили жодних дій з перевірки наведених позивачем фактів про вчинення корупційних дій посадовою особою.
		1.9.Позивач зазначив, що без проведення жодних дій з перевірки, викладених ним фактів при вчиненні корупційних дій військовим, начальник Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції ОСОБА_5 на свій власний розсуд змінив кваліфікацію звернення позивача з заяви про вчинення корупційних дій, вчинених посадовою особою, на заяву про злочин.
		1.10.Тобто, на думку позивача, начальник Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції Семенцов О.Ю., скерувавши звернення позивача у порядку статті 214 Кримінально-процесуального кодексу України до Подільського ВП ГУНП України в Одеській області, не повідомив його відповідно до чинного законодавства.
		1.11.Позивач з метою усунення правопорушення зателефонував до Управління захисту економіки.
		1.12.Позивач зазначив, що обов`язком Управління захисту економіки Національної поліції України є викриття фактів корупції, а саме: про можливий факт корупційних дій вчинених Подільським військовим комісаром ОСОБА_3 .
		1.13.Оскільки начальник Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції Семенцов О.Ю. не розглянув у встановлений строк звернення позивача та не надав на нього обґрунтовану відповідь, 22 вересня 2018 року позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з відповідною заявою, у якій просив згідно з пунктом 11 частини першої статті 255 Кодексу України про адміністративне правопорушення, скласти за статтею 212-3 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, вчинене начальником Управління захисту економіки Семенцовим О.Ю.
		1.14.11 жовтня 2018 року листом за №23.5/10-170/дз327002-18/15-96 позивач отримав відповідь від Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у південних областях, в якій зазначено, що Управлінням захисту економіки встановлено, що в матеріалах звернення позивача вбачаються ознаки кримінального правопорушення, тому дії Уповноваженого не поширюються на порядок розгляду таких справ.
		1.15.Позивач вважає, що відповідач не здійснив належним чином розгляд його заяви.
		ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		2.Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року, залишеним без змін постановою П?ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
		2.1.Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач у спірних правовідносинах діяв правомірно, з урахуванням приписів чинного законодавства України.
		IІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
		3.06 серпня 2018 року позивач звернувся до Департаменту захисту економіки Національної поліції України з електронним зверненням, у якому вказав, що раніше звернувся до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з заявою про те, що мешканець м. Подільська Одеської області ОСОБА_4 , з яким він підтримує дружні стосунки, неодноразово разом був з ним у розважальних закладах міста, зустрічався на офіційних й неофіційних заходах, але вказаний громадянин не перебуває на військовому обліку у будь-якому військкоматі. Про це добре відомо військовому комісару ОСОБА_3 , який за своїми посадовими обов`язками повинен був скласти протокол на ОСОБА_4 й притягнути останнього до відповідальності, але з корисливих мотивів умисно цього не зробив.
		3.1.В цьому зверненні позивач зазначив, що своєю бездіяльністю військовий комісар ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 скоїв адміністративне правопорушення, а саме: вчинив корупційні дії, які полягають у наданні переваг третій особі в ухиленні від військового обліку. Позивач просив скласти адміністративний протокол на вказану посадову особу та залучити його до розгляду цього звернення.
		3.2.Листом від 27 серпня 2018 року начальник Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції Семенцов О.Ю. повідомив позивача, що його звернення зареєстроване за вх.№Л-646 від 09 серпня 2018 року щодо бездіяльності військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , направлено в порядку 214 КПК України до Подільського ВП ГУНП в Одеській області.
		3.3.02 жовтня 2018 року начальник Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції Семенцов О.Ю. повторно направив лист позивачу за №Л-646, в якому зазначено, що оскільки в матеріалах звернення ОСОБА_6 вбачались ознаки кримінального правопорушення, зазначені матеріали скеровані до Подільського ВП ГУНП в Одеській області за територією можливого вчинення правопорушення для реєстрації в журналі ЄО (журнал єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події) та подальшого прийняття рішення в порядку статті 214 КПК України, про що повідомлено ОСОБА_1 .
		3.4.Однак позивач вважає, що посадові особи Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції України відповідно до вимог чинного законодавства безпідставно не склали протокол та не здійснили жодних дій з перевірки наведених позивачем фактів про вчинення корупційних дій посадовою особою. Тобто, на думку позивача, начальник Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції Семенцов О.Ю. скерував звернення позивача у порядку статті 214 Кримінально-процесуального кодексу України до Подільського ВП ГУНП України в Одеській області та не повідомив його відповідно до чинного законодавства.
		3.5.22 вересня 2018 року позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з заявою, у якій просив згідно з пунктом 11 частини першої статті 255 Кодексу України про адміністративне правопорушення скласти протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 212-3 КУпАП, вчинене начальником Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції України Семенцовим О.Ю.
		3.6.11 жовтня 2018 року за № 23.5/10-170/Д327002-18/15-96 відповідач надав лист-відповідь на заяву позивача, у якому зазначено про те, що перевіркою Управління встановлено, що оскільки в матеріалах звернення ОСОБА_6 вбачались ознаки кримінального правопорушення, зазначені матеріали за територією можливого вчинення правопорушення скеровані до Подільського ВП ГУНП в Одеській області для реєстрації в журналі ЄО (журнал єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події) та подальшого прийняття рішення в порядку статті 214 КПК України, про що позивача письмово проінформовано. Також відповідач вказав, що Уповноважений приймає та розглядає звернення відповідно до статті 12 Закону України «Про звернення громадян», згідно з якою дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень» та «Про засади запобігання і протидії корупції», Кодексом адміністративного судочинства України.
		3.7.Не погоджуючись з такою відповіддю Представника Уповноваженого у південних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Остапенка О.А., позивач звернувся до суду з цим позовом.
		ІV. Касаційне оскарження
		4.Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову повністю.
		4.1.Підставою звернення з касаційною скаргою позивачем зазначено пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
		4.2.Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду здійснено зволікання його наполегливих клопотань про обов?язкову особисту участь у судовому засіданні з розгляду його апеляційної скарги у режимі відеоконференції, а також 3, 4 поспіль відкладення судових засідань через заявлені колегією суддів самовідводи. Вважає, що суд апеляційної інстанції вчинив все для того, щоб позивач не мав можливості взяти особисту участь у судовому засіданні, чим відсторонив його від правосуддя. Також вказує на неналежне, на його думку, обґрунтування судового рішення судом апеляційної інстанції та неправильне застосування Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».
		4.3. Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		5.Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		6.Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		7.У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		8.За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		9.Статтею 101 Конституції України гарантовано, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
		10.Відповідно до статті 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі  Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		11.Згідно із статтею 2 цього Закону сферою його застосування є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.
		12.Дія цього Закону також поширюється на відносини, що виникають між юридичними особами публічного та приватного права, а також фізичними особами, які перебувають на території України, у випадках, передбачених окремим законом.
		13.Відповідно до статті 3 Закону метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:
		1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
		2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб`єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону;
		3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
		4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;
		5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
		6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
		7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
		14.Згідно із статтею 4 Закону Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України.
		15.Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
		16.Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.
		17.Уповноважений має печатку із зображенням малого Державного Герба України та своїм найменуванням.
		18.Місцезнаходженням Уповноваженого є столиця України  місто Київ.
		19.Відповідно до статті 11 Закону Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України.
		20.Обов`язок співпраці з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та його представниками встановлено статтями 11 та 22 Закону, згідно з якими органи державної влади, їхні посадові особи, до яких звернувся Уповноважений або представник Уповноваженого, зобов`язані співпрацювати та надавати інформацію і пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дій та рішень.
		21.Статтею 17 Закону передбачено, що Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
		22.Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
		23.При розгляді звернення Уповноважений:
		1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
		2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
		3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
		4) відмовляє в розгляді звернення.
		24.Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.
		25.Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
		26.Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		27.Згідно із статтею 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про виконавче провадження».
		VІ. Позиція Верховного Суду
		28.Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		29.Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		30.Підставою звернення з касаційною скаргою позивачем зазначено пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		31.Пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
		32.Відповідно до частин другої і третьої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		33.Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
		34.Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв?язку з протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача, яка проявилась у тому, що останній всупереч передбачених чинним законодавством обов?язків не склав упродовж двадцяти чотирьох годин з часу виявлення особи, яка вчинила правопорушення, відповідний протокол про адміністративне правопорушення.
		35.Особою, яка вчинила правопорушення, позивач вважає начальника Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції України в Одеській області Семенцова О.Ю., який, знаючи про настання відповідальності за порушення Закону України «Про звернення громадян», умисно не розглянув подане позивачем до нього звернення та не надав обґрунтовану відповідь.
		36.За твердженням позивача, за обставин, що склались у спірних правовідносинах, відповідач має обов?язок на підставі поданої до нього позивачем 22 вересня 208 року заяви скласти стосовно ОСОБА_5 протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 212-3 КУпАП (незаконна відмова у розгляді звернення, інше порушення Закону України «Про звернення громадян»).
		37.Також суди попередніх інстанцій встановили, що у заяві від 22 вересня 2018 року позивач скаржився про відмову у розгляді начальником Управління захисту економіки в Одеській області Семенцовим О.Ю. його заяви-повідомлення про корупцію.
		38.Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах вказаних доводів касаційної скарги та вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого. 
		39.Частинами 1 та 2 статті 2 КАС України установлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень збоку суб`єктів владних повноважень. 
		40.У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		41.Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		42.Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		43.«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
		44.«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.
		45.«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
		46.Статтею 10 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» визначено, що для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов`язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі  Положення). На працівників секретаріату поширюється дія Закону України «Про державну службу». Положення та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов`язаних із діяльністю Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Уповноваженим.
		47.Статтею 11 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» визначено, що уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України. Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим.
		48.Відповідно до статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
		49.Статтею 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
		50.Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
		51.Згідно із пунктом 8 статті 255 КУпАП протоколи про правопорушення, передбачені статтею 212-3 цього Кодексу мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
		52.Статтею 212-3 КУпАП передбачено відповідальність, зокрема за незаконну відмову у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України «Про звернення громадян».
		53.Отже, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини наділений повноваженнями щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 212-3 КУпАП у разі встановлення факту незаконної відмову у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України «Про звернення громадян».
		54.За такого правового регулювання Верховний Суд зазначає, що за результатами розгляду поданої позивачем заяви від 22 вересня 2018 року відповідач повинен був перевірити викладені в ній обставини на предмет дотримання вказаними у ній органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами прав особи на прийняття та розгляд звернення, поданого відповідно до норм Закону України «Про звернення громадян». 
		55.У разі виявлення/підтвердження факту незаконної відмови у прийнятті та розгляді звернення, іншого порушення Закону України «Про звернення громадян» представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повинен скласти протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 212-3 КУпАП.
		56. Суди попередніх інстанцій встановили, що за наслідками розгляду заяви позивача від 22 вересня 2018 року відповідачем здійснено перевірку Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції України в Одеській області, у результаті якої встановлено, що оскільки в матеріалах звернення ОСОБА_6 вбачалися ознаки кримінального правопорушення, зазначені матеріали за територією можливого вчинення правопорушення були скеровані до Подільського ВП ГУНП в Одеській області для реєстрації в журналі ЄО (журнал єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події) та подальшого прийняття рішення в порядку статті 214 КПК України, про що позивача було письмово проінформовано.
		57.Таким чином з огляду на характер поданої позивачем до цього Управління заяви (повідомлення про корупцію), відповідач врахував, що з її змісту вбачається повідомлення про корупційне правопорушення, яке відноситься до сфери регулювання законодавством, пов`язаним із запобіганням та протидією корупції та за яке законом встановлено кримінальну відповідальність. Отже, порядок розгляду такої скарги регулюється КПК України. На викладені у цій заяві позивача обставини про вчинення корупційних дій поширюється дія Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», частиною першою статті 21 якого передбачено, що за вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 4 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку. Управління повідомило позивача у встановлений законодавством спосіб про вказане.
		58.Водночас, згідно із статтею 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про виконавче провадження».
		59.Листом № 23.5/10-170/Д327002-18/15-96 від 11 жовтня 2018 року відповідач повідомив позивача про результати перевірки його звернення. 
		60.Отже, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач у цій справі в межах та на підставі наданих йому чинним законодавством України компетенції та повноважень перевірив викладені у заяві позивача від 22 вересня 2018 року відомості, встановив відсутність порушень в діях Управління у виді незаконної відмови у прийнятті та розгляді звернення, іншого порушення Закону України «Про звернення громадян» та тим самим встановив відсутність підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 212-3 КУпАП.
		61.При цьому суди правильно врахували, що відповідач  представник Уповноваженого у південних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у своїй діяльності повинен дотримуватися вимог законодавства і не може виходити за межі наданих йому повноважень під час розгляду звернень громадян, які визначені статтею 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та статтею 12 Закону України «Про звернення громадян».
		62.Таким чином суди встановили відсутність в діях відповідача порушень означених правових норм та зазначили про те, що дії представника Уповноваженого у південних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо розгляду заяви ОСОБА_1 ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та вчинені з урахуванням усіх фактичних обставин, без порушень прав позивача. Також, з огляду на це, суди встановили відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача в спірних правовідносинах.
		63.Аналізуючи положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Верховного Суду вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність бездіяльності з боку відповідача та, відповідно, підстав для задоволення цього позову.
		64.Отже, доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не приймаються Судом в якості належних.
		65.Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права Верховний Суд зазначає таке.
		66.Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		67.Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень(частина перша статті 2 КАС України).
		68.Надаючи оцінку обставинам дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
		69.Звертаючись до суду з цією касаційною скаргою, позивач вказує, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду здійснив зволікання його наполегливих клопотань про обов??язкову особисту участь у судовому засіданні з розгляду його апеляційної скарги у режимі відеоконференції, а також 3, 4 рази поспіль відкладав судові засідання через заявлені колегією суддів самовідводи. Вважає, що суд апеляційної інстанції вчинив все для того, щоб позивач не мав можливості взяти особисту участь у судовому засіданні, чим відсторонив його від правосуддя. Також вказує на неналежне, на його думку, обґрунтування судового рішення судом апеляційної інстанції та неправильне застосування Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».
		70.Втім, матеріалами справи означені твердження спростовуються. Натомість наявні у справі докази свідчать про дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо забезпечення прав учасників справи взяти участь у її розгляді шляхом вчасного та належного повідомлення про місце, час та день судових засідань. 
		71.Також суд апеляційної інстанції з дотриманням встановлених законом правил здійснив розгляд всіх поданих позивачем клопотань, в тому числі і щодо забезпечення його участі в розгляді справи в режимі відеоконференції. При цьому, клопотання позивача, які були подані останнім відповідно до вимог статті 195 КАС України, суд задовольнив, а у клопотанні, що подане з порушенням встановленого цією процесуальною нормою строку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив.
		72.Відкладення розгляду справи з підстав необхідності вирішення судом заявлених позивачем відводів, а також заявлених відповідно до вимог КАС України самовідводів суддями, що входили до колегії, визначеної для розгляду цієї справи, не є тією обставиною, що може розцінюватись як дія суду, що направлена на відсторонення позивача від правосуддя, оскільки вчинена відповідно до правил процесуального закону. 
		73.Крім цього, під час касаційного перегляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо «відсторонення його від правосуддя» судом апеляційної інстанції, оскільки в силу частини другої статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції мав процесуальні підстави розглянути справу за відсутності позивача, його неявка в цьому випадку не перешкоджала розгляду справи.
		Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.
		74.Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.
		75.За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		76.Крім цього, у контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		77.Всі обставини спірних правовідносин в повній мірі перевірені та проаналізовані судами попередніх інстанцій під час розгляду справи та ухвалення оскаржуваних судових рішень, їм надана належна правова оцінка. Водночас, аргументи, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права, не підтвердились.
		78.Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		79.Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
		80.За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		81.Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення  без змін.
		VIІ. Судові витрати
		82.З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року та постанову П?ятого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2020 року залишити без задоволення.
		2.Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року та постанову П?ятого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2020 року в цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий О. А. Губська
		 
		Судді М.В. Білак
		 
		 О.В. Калашнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...