Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/55167/20-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за скаргами на дії та рішення правоохоронних органів, на дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та інших осіб під час досудового розслідування; інші скарги.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2020.
Дата набрання законної сили: 23.12.2020
Номер судового провадження: 51-6144ск20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 52020000000000655

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		Іменем України 
		23 грудня 2020 року
		м. Київ
		справа № 757/55167/20-к
		провадження № 51-6144 ск 20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		розглянувши касаційну скаргу Генерального прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі  ЄРДР) за № 52020000000000655,
		встановив:
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційного скаргою Генерального прокурора ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року, якою частково задоволено скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на бездіяльність Генерального прокурора, зобов`язано Генерального прокурора розглянути клопотання захисника ОСОБА_5 про вирішення спору про підслідність у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 52020000000000655, та доручити здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування. 
		В апеляційній скарзі Генеральний прокурор ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою закрити провадження за скаргою адвоката ОСОБА_7 на бездіяльність Генерального прокурора. 
		Апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що вказана ухвала слідчого судді про задоволення скарги на бездіяльність прокурора та зобов`язання вчинити певні дії не є предметом апеляційного оскарження відповідно до ч. 3 ст. 307 КПК та чч. 1, 2 ст. 309 КПК, а тому відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою Генерального прокурора ОСОБА_4 .
		У касаційній скарзі Генеральний прокурор вказує на незаконність ухвали апеляційного суду, яка постановлена в апеляційному провадженні за її скаргою на ухвалу слідчого судді, та просить її скасувати з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. При цьому, оскаржуючи в касаційному порядку рішення апеляційного суду, Генеральний прокурор зазначає, що ухвала слідчого судді постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на наступне.
		Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках  на касаційне оскарження судового рішення.
		Проте, «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, накладення яких дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності скарги. При цьому, обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року).
		У Рішенні Конституційного Суду України від 12.06.2012 №13-рп/2012 зазначено, що встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.
		Отже, Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим.
		Законом, який конкретизує положення Конституції України щодо обмеження можливості оскарження рішень суду, також виступає КПК.
		Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, відповідно до чого КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі №494/6/18).
		Також, у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що «норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
		Відповідно до положень статті 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Так, оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано Главою 26 КПК.
		Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах 1, 2 ст. 309 КПК. Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 цього Кодексу, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
		Встановлення законодавцем такого обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю у разі обмеження чи порушення прав і законних інтересів осіб.
		Правова природа судового контролю обумовлюється потребою учасників кримінального провадження в отриманні невідкладного судового захисту їх прав, свобод та інтересів під час досудового розслідування, в ході якого застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, проводяться слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії. 
		У статті 3 КПК до повноважень слідчого судді віднесено здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні у порядку, передбаченому цим Кодексом.
		При цьому, повноваження слідчого судді у сфері захисту прав та законних інтересів учасників процесу не обмежується випадками, зазначеними у ст. 303 КПК, так як законодавець не може передбачити усі випадки, коли порушуються права та законні інтереси особи і виникає потреба у їх поновленні судом під час досудового розслідування.
		За результатами розгляду скарги, в якій ставиться питання про поновлення прав та законних інтересів, слідчий суддя приймає одне із рішень, передбачених ч. 2 ст. 307 КПК, як і мало місце у даному провадженні.
		З урахуванням викладеного, в аспекті положень ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про задоволення скарги на бездіяльність прокурора та зобов`язання вчинити певні дії, постановлена за правилами ст. 307 КПК, не підлягає апеляційному оскарженню, а тому Верховний Суд вважає неспроможними доводи касаційної скарги Генерального прокурора, яка обґрунтовувала протилежний підхід. 
		Таким чином, колегія суддів Касаційного кримінального суду погоджується з ухвалою Київського апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року, якою зобов`язано прокурора розглянути клопотання про вирішення спору про підслідність в кримінальному провадженні, не входить до переліку, визначеногостаттями 307, 309 КПК, і не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, тому рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а отже, підстави для задоволення касаційної скарги Генерального прокурора, на думку колегії суддів, відсутні.
		За таких обставин, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд діяв у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. 
		Керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд 
		постановив:
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Генерального прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52020000000000655.
		Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...