Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 924/175/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Лізингові правовідносини.
Надіслано для оприлюднення: 24.12.2020. Зареєстровано: 24.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2020.
Дата набрання законної сили: 24.12.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 грудня 2020 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  924/175/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О., 
		 
		за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
		 
		розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"
		 
		на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
		(головуючий суддя - Філіпова Т.Л.; судді: Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.)
		від 22.10.2020
		 
		у справі № 924/175/20
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"
		про визнання поруки припиненою за договором поруки № 1П/11АФ-15 від 11.03.2015,
		 
		за участю представників учасників справи:
		позивача - Савчук Ю.М., Сліпченко О.В.;
		відповідача 1 - не з`явився; 
		відповідача 2 - Демкович В.Ю.; 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" про визнання припиненою поруки ТОВ "СК Бужок" за договором поруки №  1П/11АФ-15 від 11.03.15, який укладено між ТОВ "Серединецьке", ТОВ "Агротек" та ТОВ "СК Бужок".
		 
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що порука припинена на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору).
		 
		2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 03.08.2020 в задоволенні позову відмовлено. 
		 
		2.2. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що договір фінансовано лізингу № 11АФ-15 від 11.03.2015, на забезпечення якого укладено договір поруки №  1П/11АФ-15 від 11.03.2015, припинив свою дію з 22.02.2019 з вчиненням виконавчого напису, наявність якого передбачає безспірність порядку повернення об`єкта лізингу. Отже, в силу частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України з припиненням дії основного договору фінансового лізингу № 11АФ-15 від 11.03.2015 припинила свою дію і порука за договором поруки № 1П/11АФ-15 з 22.02.2019.
		 
		2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.08.2020 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову. Суд визнав припиненою поруку Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" за договором поруки №1П/11АФ-15 від 11 березня 2015 року, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СК Бужок".
		 
		2.4. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, виходив з того, що ТОВ "Агротек" не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що поручитель - ТОВ „СК Бужок", надав письмову згоду на збільшення ціни договору фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015 і відповідальності за даним договором, та відповідно не був повідомлений про збільшення обсягу його відповідальності, а тому в даному випадку фактично має місце збільшення ціни договору фінансового лізингу без погодження з поручителем - ТОВ "СК Бужок".
		 
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що порука за договором поруки №1П/11АФ-15 від 11.03.2015 є припиненою в силу положень частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України (у редакції на момент укладення договору поруки), за яким порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
		 
		При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що до аналогічного висновку щодо застосування положень частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) дійшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26.12.2018 у справі №569/8360/16-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18.
		 
		Щодо самостійної перекваліфікації норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції зазначив, що враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, відповідно до якого незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020, ТОВ "Агротек" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.07.2020 залишити в силі.
		 
		3.2. Підставою касаційного оскарження ТОВ "Агротек" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №924/502/19, від 06.02.2020 у справі №924/482/19 (щодо застосування частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України); у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 905/1587/15, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 19.02.2020 у справі № 910/7290/19, від 07.04.2020 у справі №  910/1986/19 (щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		3.3. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Також на адресу суду 30.11.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок"надійшли доповнення до відзиву.
		 
		3.4. Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" 16.12.2020 подано доповнення до касаційної скарги.
		 
		3.5. На адресу суду 17.12.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" надійшли додаткові пояснення.
		 
		Також від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави передбаченої частиною 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати у справі № 910/13109/18.
		 
		Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави передбаченої частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що ця справа містить виключну правову проблему щодо правозастосування частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла до 04.02.2019).
		 
		4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 
		 
		Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) 11.03.2015 укладено договір фінансового лізингу №11АФ-15, за умовами пункту 1.1 якого лізингодавець зобов`язався передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу (майно), а лізингоодержувач в свою чергу зобов`язався прийняти майно та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення цього договору наведені в додатку №1 "Специфікація".
		 
		Пунктом 2.1 договору передбачено, що вартість майна становить гривневий еквівалент 253 400, 00 доларів США, що розраховується за курсом продажу долару США, встановленим у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (http://www.udinform.com/), сформованим на 16:00 за київським часом (міжбанківський курс) на дату, що передує даті укладення цього договору (міжбанківський курс договору), та на дату укладання цього договору становить 5  498  780, 00 грн (вартість майна), в тому числі ПДВ 916 463, 33 грн.
		 
		За пунктом 3.2 договору майно вважається переданим лізингоодержувачу з дати підписання акту приймання-передачі майна.
		 
		Згідно з пунктом 4.1 договору всі платежі за договором здійснюються в національній валюті України відповідно до умов цього договору та додатку №2 "Графік внесення лізингових платежів" до договору (графі) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у цьому договорі.
		 
		Пунктом 4.4 договору передбачено, зокрема, що розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються в графіку.
		 
		Згідно з пунктом 4.5 договору лізингові платежі складаються з: суми, яка відшкодовує частину вартості майна, яка є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на фіксований міжбанківський курс акту приймання-передачі; платежу як винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який не може бути меншою за 1 гривню, та розраховується в гривнях як різниця між сумою лізингового платежу та сумою, яка відшкодовує частину вартості майна.
		 
		У пункті 5.3.1 договору лізингу зазначено, що лізингодавець має право відмовитися від договору та вимагати повернення майна від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або і повному обсязі та прострочення оплати становить більше 30 календарних днів. Вилучення майна у лізингоодержувача не звільняє останнього від обов`язку сплати всіх несплачених до дати вилучення майна лізингових платежів, передбачених договором, в тому числі несплаченої суми штрафних санкцій.
		 
		Право власності на майно переходить до лізингоодержувача за умови сплати ним всіх лізингових платежів в розмірах та у терміни, передбачені графіком, в тому числі сплати лізингодавцю всієї суми вартості майна, що у гривневому еквіваленті не менше вартості майна, зазначеного у акті приймання-передачі майна, сплати штрафних санкцій відповідно до умов договору. На підтвердження переходу права власності до лізингоодержувача сторони підписують договір купівлі-продажу (викупу) майна (пункт 6.1 договору лізингу).
		 
		Відповідно до пункту 7.2 договору лізингу, у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати сімдесяти відсотків річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України).
		 
		За умовами пункту 8.1.1 договору лізингу договір може бути розірваний в односторонньому порядку з ініціативи лізингодавця, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі (на підставі письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору). В цьому випадку договір вважається розірваним з моменту отримання лізингоодержувачем письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору.
		 
		Припинення дії договору з будь-яких підстав не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором, що мали місце під час його дії (пункт 8.5 договору лізингу).
		 
		Згідно з пунктом 10.1 договору лізингу ціна договору становить гривневий еквівалент 318 389, 42 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 6 909 050, 41 грн, у тому числі ПДВ 916 463, 33 грн.
		 
		Строк дії договору з 11.03.2015 по 20.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного договору (пункт 11.1 договору).
		 
		У пункті 11.2 договору зазначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання та втрачає свою чинність після виконання сторонами всіх зобов`язань по ньому.
		 
		Розірвання або припинення договору, а так само відмова сторони від договору не звільняє сторони від виконання всіх зобов`язань по ньому (пункт 11.3 договору).
		 
		Пунктом 12.1 договору передбачено, що специфікація, графік та акт приймання-передачі майна є невід`ємними частинами цього договору.
		 
		За умовами пункту 12.4 договору всі зміни і доповнення до даного договору оформляються додатковою угодою, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною даного договору.
		 
		У додатку №1 до договору лізингу "Специфікація майна" сторони погодили найменування майна - трактор John Deere 8335R, вартість з урахуванням ПДВ - 253  400, 00 доларів США.
		 
		Додатком №2 до договору лізингу "Графік внесення лізингових платежів" визначено строки платежів (останній - 20.12.2017), суми, які компенсують частину вартості предмету лізингу з урахуванням ПДВ, платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, без ПДВ, та суми чергового лізингового платежу, доларів США.
		 
		Згідно з додатковою угодою до акту приймання-передачі від 06.04.2015 (додаток №3 до договору лізингу) лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав майно (предмет лізингу): трактор John Deere 8335R, серійний № 1RW8335RJEP085320, 2014  р.в., вартість з урахуванням ПДВ - 253400,00 доларів США, 5 958 802, 91 грн (міжбанківський курс акту приймання-передачі: 1 долар США = 23,52 грн.).
		 
		Сторони уклали до договору лізингу додаткову угоду №2 (далі - додаткова угода №2) 13.07.2016, в якій дійшли згоди внести зміни до договору фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015, виклавши пункти 10.2.1, 10.1. та Графік внесення лізингових платежів (Додаток №2) у новій редакції. Зокрема, пункт 10.2.1 викладено в редакції: "Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно становлять гривневий еквівалент 85 051, 16 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 1 845 610, 17 грн. Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку відповідно до пункту 3.5.2 Договору"; пункт 10.1 викладено в редакції: "Ціна договору становить гривневий еквівалент 339 718, 16 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 7  371  884,  07  гривень , у тому числі ПВ 916 463, 33 грн (надалі - Ціна Договору)". Також викладено в новій редакції Додаток №2 (графік внесення лізингових платежів) до договору лізингу (останній платіж - 20.12.2017).
		 
		Крім того, згідно з пунктом 2 додаткової угоди №2 сторони погодили сплату простроченої заборгованості по сплаті чергових лізингових платежів згідно з Графіком внесення лізингових платежів за жовтень 2015 - червень 2016 року в розмірі 97  993,  88   Доларів США.
		 
		Також сторони дійшли згоди внести зміни в пункт 7.2 договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015, виклавши його у такій редакції: "7.2. У випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати 365 (трьохсот шістдесяти п`яти) процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України)" (пункт 4 додаткової угоди №2).
		 
		У пункті 5 додаткової угоди №2 зазначено, що враховуючи зміну строків платежу за Графіком, сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015 до 20.12.2017 включно.
		 
		Сторони уклали до договору лізингу додаткову угоду №3 (далі - додаткова угода №3) 30.03.2018, відповідно до якої станом на 30 березня 2018 року зобов`язання (в тому числі прострочене) лізингоодержувача перед лізингодавцем в еквіваленті до долара США становить 190 594, 41 доларів США (пункт 1 додаткової угоди №3).
		 
		Згідно з пунктом 2 додаткової угоди №3 сторони дійшли згоди внести зміни до договору фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015. Зокрема, викладено в новій редакції пункт 10.2.1 договору: "Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно становлять гривневий еквівалент 96 811,19 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становлять 2  100  802,  82  грн. Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку відповідно до пункту 3.5.2 договору".
		 
		Також пункт 10.1 договору викладено в редакції: "Ціна договору становить гривневий еквівалент 351 478, 19 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 7 627 076, 72 грн (надалі - ціна договору)".
		 
		Крім того, в новій редакції викладено Графік внесення лізингових платежів (Додаток №2) (останній платіж - 20.06.2019).
		 
		У пункті 3 додаткової угоди №3 сторони погодили порядок сплати простроченої заборгованості по сплаті чергових лізингових платежів згідно з Графіком внесення лізингових платежів за період жовтень 2015 - грудень 2017 року в розмірі 205  254,  65  доларів США.
		 
		Також, враховуючи зміну строків платежу за графіком, сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015 до 20.06.2019 включно (пункт 5 додаткової угоди №3).
		 
		Одночасно з укладенням договору лізингу 11.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) був укладений договір поруки №1П/11АФ-15 (далі - договір поруки), відповідно до пункту 1.1 якого предметом останнього є зобов`язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015.
		 
		У пункті 1.2 договору поруки сторони встановили, що зобов`язання поручителя перед лізингодавцем є безумовним і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та основним договором, не потребують.
		 
		Поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов`язань лізингоодержувача за основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін (пункт 1.3 договору поруки).
		 
		Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 договору поруки передбачено, що у випадках неможливості виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань за основним договором: - лізингодавець має право на свій розсуд пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя чи лізингоодержувача або обом сторонам одночасно, повідомивши поручителя про прострочення лізингоодержувачем своїх зобов`язань за основним договором протягом 2 робочих днів з моменту прострочення лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов`язання; - лізингоодержувач не пізніше ніж за 3 банківських дні до моменту настання строку виконання зобов`язань за основним договором повідомляє лізингодавця та поручителя про неможливість виконання зобов`язань за основним договором. Сторони договору встановлюють, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості по основному договору і поручитель не буде в змозі виконати таку вимогу лізингодавця, то лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна поручителя, згідно норм чинного законодавства. Сторони договору встановлюють, що поручитель, після виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору, відповідно до статті 556 Цивільного кодексу України, набуває всіх прав лізингодавця як кредитора по виконаному ним зобов`язанню - основному договору.
		 
		Згідно з пунктом 6.1 договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача.
		 
		У пункті 6.2 договору сторони зазначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється, якщо лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя.
		 
		Сторони договору встановлюють, що у тому разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім) (пункт 6.3 договору поруки).
		 
		За умовами пункту 6.9 договору поруки сторони погодили обов`язковість скріплення договору та всіх пов`язаних з ним документів відповідними печатками сторін.
		 
		Договір поруки підписаний представниками сторін, скріплених відтисками їхніх печаток.
		 
		5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
		 
		5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		5.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених: 
		 
		-у постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №924/502/19, від 06.02.2020 у справі №924/482/19 (щодо застосування частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України); 
		 
		-у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 905/1587/15, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 19.02.2020 у справі № 910/7290/19, від 07.04.2020 у справі №  910/1986/19 (щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		5.3. Щодо висновків Верховного Суду про застосування частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України в контексті правовідносин, що склалися між сторонами цієї справи, колегія суддів зазначає таке.
		 
		Цивільні зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема договорів.
		 
		Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
		 
		Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		 
		Згідно з положеннями частини 1 та частини 2 статті 553 Цивільного кодексу України обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
		 
		Відповідно до статті 559 Цивільного кодексу України зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
		 
		Згідно з положеннями частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачено право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.
		 
		Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов`язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства.
		 
		Відповідно до частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
		 
		Положення частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що пунктом 1.1. договору поруки №1П/11АФ-15, укладеного 11.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач), його предметом є зобов`язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015.
		 
		Пунктом 1.3 договору поруки визначено що для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.
		 
		В пункті 6.3. договору зазначено, що у разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін.
		 
		Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що визначення обсягів солідарних зобов`язань поручителя виключно у залежності тільки від волевиявлення сторін в основному зобов`язанні суперечить встановленим пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки створює підстави для завдання шкоди майновим інтересам поручителя через неузгоджене ним збільшення розміру його фінансової відповідальності.
		 
		Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.
		 
		Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору тощо, що відповідають нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст цих принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам ділового обороту. Добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішніми або об`єктивними, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями у цивільному праві.
		 
		Як зазначив Верховний Суд в постанові від 17.04.2019 у справі № 761/41709/17, цивільне законодавство не містить визначення згаданих принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання. Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм, добросовісністю, по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, унеможливити укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб) і дотримуватись зовнішніх критеріїв, справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у співмірності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої процесуальної поведінки, яка б виключала необ`єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.
		 
		Виходячи з викладеного, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який в оскаржуваній постанові врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 26.05.2020 у справі №910/13109/18). 
		 
		Верховний Суд констатує, що вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду підлягає застосуванню під час розгляду справи № 924/175/20.
		 
		Згідно з вказаним висновком Великої Палати Верховного Суду, приписи частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. 
		 
		Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України, та, відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. 
		 
		За змістом частини 1 статті 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
		 
		Наведена правова позиція неодноразово застосовувалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 26.12.2018 у справі №569/8360/16-ц та у постанові від 09.10.2020 у справі № 903/998/19.
		 
		Тобто, у справі № 924/175/20 умови пунктів 1.1., 1.3 та 6.3 договору поруки №1П/11АФ-15 не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України, та, відповідно, не звільняють ТОВ "Агротек" від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.
		 
		З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що договір поруки №1П/11АФ-15, досліджений судами попередніх інстанцій, містить в собі дві протилежні умови щодо обсягу відповідальності поручителя (як повної і, в той же час - обмеженої), що суперечать одна одній.
		 
		Так, сторони в пункті 1.1 визначили, що предметом договору поруки є зобов`язання ТОВ "СК Бужок" солідарно відповідати в повному обсязі перед лізингодавцем за виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань, які випливають з умов договору лізингу, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору лізингу.
		 
		Отже, в якості предмету договору поруки сторонами визначений повний обсяг солідарної відповідальності поручителя за виконання лізінгоодержувачем своїх зобов`язань як за договором лізингу, так і за усіма додатковими угодами до нього. 
		 
		В пункті 1.3 того ж розділу договору, що має назву "Предмет договору", сторони конкретизують вищевказані умови, зазначивши, що для внесення будь-яких змін та доповнень до договору лізингу лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін. Отже, сторони договору вважали, що згода поручителя, за пунктом 1.3 не потрібна на будь-які зміни, тобто, згідно з цим пунктом, поручитель в момент укладання договору погоджується на зміни до договору лізингу без додаткового узгодження з ним цих змін.
		 
		Між тим, в пункті 6.3 розділу "Заключні положення" договору міститься протилежна умова (яка суперечить предмету договору) про те, що у разі, якщо без згоди поручителя (наявність чи відсутність якої для сторін договору, на їх думку згідно умов пункту 1.3, юридично неважлива) до договору лізингу вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім). Але ж згідно з предметом договору (п.1.1) цей "попередній" обсяг відповідальності, що "залишається без змін", визначений як повний обсяг як за договором лізингу, так і за усіма додатковими угодами до нього. 
		 
		В умовах, коли положення договору суперечать одне одному, об`єктивний аналіз договірних правовідносин, здійснений апеляційним судом, обґрунтовано включає в себе і оцінку фактичних дій учасників цих правовідносин, здійснених ними на виконання договору.
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення ТОВ "СК Бужок" про укладення додаткової угоди №2 від 13.07.2016, а також докази повідомлення ТОВ "СК Бужок" про укладення додаткової угоди №3 від 30.03.2018, якими змінено ціну основного договору, і як наслідок розмір відповідальності за його невиконання.
		 
		З огляду на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що поручитель ТОВ „СК Бужок" надав письмову згоду на збільшення ціни договору фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015 і відповідальності за даним договором, та відповідно не був повідомлений про збільшення обсягу його відповідальності, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що в даному випадку фактично має місце збільшення ціни договору фінансового лізингу без погодження з поручителем - ТОВ "СК Бужок".
		 
		З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що порука за договором поруки №1П/11АФ-15 від 11.03.2015 є припиненою в силу положень частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент укладення договору поруки), за яким порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
		 
		При цьому посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" на постанови Верховного Суду у справі № 924/502/19 від 17.02.2020 та у справі №924/482/19 від 06.02.2020 (щодо застосування частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України) не можна вважати обґрунтованим, оскільки вказані постанови були ухвалені до того, як Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18 наведений вище правовий висновок щодо застосування положень частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України, який був обґрунтовано застосований судом апеляційної інстанції в цій справі.
		 
		До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05.11.2020 у справі №  924/11.2020.
		 
		Також, з врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла до 04.02.2019), наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18, та відповідно вважає відсутніми підстави для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави передбаченої частиною 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави передбаченої частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки висновок щодо застосування частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла до 04.02.2019) викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18.
		 
		Крім того, відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. 
		 
		Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 
		 
		Клопотання скаржника не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтована відсутність сталої судової практики у відповідних питаннях та наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не доведено існування різних позицій у застосуванні наведених норм матеріального права.
		 
		5.4. Також як на підставу касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 905/1587/15, від 26.11.2019 у справі №  920/240/18, від 19.02.2020 у справі № 910/7290/19, від 07.04.2020 у справі №  910/1986/19 (щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		 
		Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		 
		Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). 
		 
		Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.
		 
		Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
		 
		5.5. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржників, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.
		 
		У постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо наявності підстав для закриття провадження з розгляду скарги ПАТ "Вінницяобленерго" на дії державного виконавця щодо винесення постанови від 16 лютого 2016 року у виконавчому провадженні ВП №3435861.
		 
		У постанові від 18.07.2018 у справі № 905/1587/15 Верховний Суд зазначив, що предметом спору в цій справі є право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки, а існування цього права залежить від того, чи в повному обсязі погашена заборгованість третьої особи (Донецької міської ради) перед позивачем за кредитним договором №151110К26 від 05.11.2010.
		 
		У постанові від 26.11.2019 у справі № 920/240/18 Верховний Суд вказав, що оскільки предмет спору, а саме: заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати штрафних санкцій у розмірі 205 901, 82 грн, існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи після відкриття провадження у справі згідно з одностороннім правочином (заява АТ "Сумське НВО" про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог №18-7/678 від 08.05.2018), суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		У постанові від 19.02.2020 у справі № 910/7290/19 Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, оскільки місцевий господарський суд, встановивши в мотивувальній частині ухвали, що при зверненні позивача із позовною заявою до суду 04.06.2019 право позивача як постачальника ще не було порушено, у резолютивній частині ухвали зазначив про закриття провадження у справі. Однак, суд не звернув уваги те, що відсутність предмету спору до порушення провадження у справі зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Отже, мотивувальна частина ухвали суду не відповідає його резолютивній частині. Такі висновки суду суперечать і правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04.
		 
		У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/1986/19 Верховний Суд зазначив, що судом першої інстанції не було враховано та досліджено підстав, з яких Товариство звернулось з позовною заявою, та не розглянуто по суті наявність або відсутність порушених прав Товариства і не прийнято за результатами їх розгляду відповідне рішення; натомість було закрито провадження з інших підстав, які не були предметом розгляду в межах поданої Товариствам позовної заяви.
		Разом з тим в цій справі місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірна порука на день подання позову вже припинила своє існування, в зв`язку з чим позов є безпідставним і безпредметним, а тому задоволенню не підлягає. При цьому суд першої інстанції виходив з встановлених ним фактичних обставин справи про те, що договір фінансовано лізингу № 11АФ-15 від 11.03.2015, на забезпечення якого укладено договір поруки № 1П/11АФ-15 від 11.03.2015 (визнання поруки припиненою за яким є предметом спору) припинив свою дію з 22.02.2019 з вчиненням виконавчого напису, наявність якого передбачає безспірність порядку повернення об`єкта лізингу. 
		 
		Таке рішення місцевого господарського суду було обґрунтовано скасовано судом апеляційної інстанції з підстав наведених вище в цій постанові.
		 
		Отже, правовідносини в цій справі, що переглядається та в справах №13/51-04, №  905/1587/15, № 920/240/18, № 910/7290/19, № 910/1986/19 не є подібними, оскільки відрізняються за предметом та підставами позову, матеріально-правовим регулюванням та фактичними обставинами кожної конкретної справи. 
		 
		6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		6.1. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 905/1587/15, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 19.02.2020 у справі № 910/7290/19, від 07.04.2020 у справі №  910/1986/19 (щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у цій справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" в цій частині.
		 
		6.2. Щодо касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" в іншій частині, колегія суддів зазначає таке.
		 
		Згідно з частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		6.3. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
		 
		7. Судові витрати
		 
		7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. 
		 
		Керуючись статтями 236, 238, 240, пунктом 5 частини 1 статті 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		2. В іншій частині касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 924/175/20 - без змін.
		 
		3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                                     В. Студенець
		 
		 
		Судді                                                                                                                  О. Баранець
		 
		 
		                                                                                                                           О. Мамалуй

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...