Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/30830/18-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації до засобів масової інформації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.12.2020.
Дата набрання законної сили: 09.12.2020
Номер судового провадження: 61-17649ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова    
		Іменем України
		 
		09 грудня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/30830/18-ц
		провадження № 61-17649св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Громадська організація «Центр протидії корупції»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Громадської організації «Центр протидії корупції» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року 
		у складі судді Бортницької В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченко М. М., Слюсар Т. А.
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні2018 року   ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Громадської організації «Центр протидії корупції» (далі - ГО «Центр протидії корупції») про захист немайнових прав на використання імені та недоторканості ділової репутації.
		Позовні вимоги мотивував тим, що відповідач незаконно використав його ім`я шляхом зазначення в інформації про кримінальні провадження, в яких він 
		є підозрюваним, у вкладці « ОСОБА_1 » на сайті « Відкритий реєстр національних публічних діячів України », що міститься за посиланням  ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім цього, до постановлення обвинувального вироку суду щодо позивача в назві та тексті публікації « ОСОБА_1 » наводяться дані про доведеність його вини у цих кримінальних провадженнях.
		У зв`язку з цим відповідач порушив немайнові права позивача на використання імені та недоторканість ділової репутації, передбачені частиною четвертою статті 296 та частиною першою статті 299 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року, позов задоволено.
		Визнано такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1 на використання імені, інформацію, яка розміщена у вкладці Відкритого реєстру національних публічних діячів України « ОСОБА_1 », що міститься за посиланням  ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:
		«ІНФОРМАЦІЯ_3».
		Визнано такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1 на недоторканість ділової репутації вказану інформацію, яка розміщена у вкладці Відкритого реєстру національних публічних діячів України « ОСОБА_1 », що міститься за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4
		Зобов`язано ГО «Центр протидії корупції» видалити зазначену інформацію, яка порушує право на використання імені та на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 із вкладки « ОСОБА_1 », яка розміщена у Відкритому реєстрі національних публічних діячів України за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4
		Заборонено ГО «Центр протидії корупції» публікувати інформацію про кримінальні провадження із зазначенням імені ОСОБА_1 у Відкритому реєстрі національних публічних діячів України за відсутності обвинувального вироку суду щодо нього, який набрав законної сили.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду мотивоване тим, що  інформація, поширена відповідачем у статті « ОСОБА_1 » є такою, що порушує його немайнове право на недоторканість ділової репутації внаслідок використання імені позивача. Немайнові права ОСОБА_1 на використання імені та недоторканості ділової репутації були порушенні відповідачем шляхом опублікування інформації у вкладці « ОСОБА_1 » Відкритого реєстру національних публічних діячів України, яка міститься за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Предметом позову є не визнання інформації недостовірною, а захист немайнового права на використання імені, а тому наявність порушення немайнового права на використання імені не залежить від того, чи була раніше поширена інформація, в якій незаконно використано ім`я особи чи ні. Встановлена частиною четвертою статті 296 ЦК України заборона не дозволяє використовувати ім`я особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувального вироку суду щодо неї, як у разі поширення інформації із зазначенням джерела її походження, так і без наявності посилання на таке джерело. Відповідач вправі поширювати інформацію про кримінальні провадження, проте не мав права всупереч частині четвертій статті 296 ЦК України використовувати ім`я обвинуваченого позивача при поширенні такої інформації.
		Зазначене положення є похідним від гарантованої частиною 1 статті 62 Конституції України презумпції невинуватості і забезпечує можливість попередити порушення цієї гарантії шляхом надання дозволу на використання імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується 
		у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом. 
		Поширення інформації із зазначенням імені позивача, як підозрюваної особи має негативний вплив на його ділову репутацію, адже ставить під сумнів дотримання ним діючого законодавства при здійсненні ним службової діяльності. У зв`язку з цим факт незаконного використання імені обвинуваченого тягне за собою порушення немайнового права цього обвинуваченого на недоторканість ділової репутації. При цьому, настання чи відсутність настання наслідків чи збитків, в тому числі ділових втрат, не впливає на наявність чи відсутність порушення недоторканості ділової репутації, адже зниження суспільної оцінки ділових і професійних якостей особи при виконанні нею трудових, службових або громадських обов`язків не має обов`язкової матеріальної форми.
		Апеляційний суд погодився з такими висновками та зазначив, що тільки після набрання законної сили обвинувальним вироком суду про засудження конкретної особи за вчинення кримінальних правопорушень є допустимим розміщення в засобах масової інформації статей з детальним висвітленням конкретних обставин кримінальних правопорушень та, в стверджувальній формі, про вчинення конкретними особами з зазначенням їх прізвищ вказаних кримінальних правопорушень. Перекручення прізвищ також є порушенням презумпції невинуватості. Допустимим є розголошення в засобах масової інформації відомостей досудового розслідування з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливими та з обов`язковою зміною та шифруванням.
		Презумпція невинуватості - об`єктивний правовий принцип, що стосується всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, громадської думки в цілому. Сформоване відповідачем досьє із різних джерел щодо кримінальних проваджень відносно позивача із розкриттям відповідної інформації та зазначенням імені позивача у Відкритому реєстрі національних публічних діячів України, незалежно від його статусу, за відсутності обвинувального вироку, є недопустимим.
		Аргументи учасників справи
		У вересні 2019 року ГО «Центр протидії корупції» подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що частина четверта статті 296 ЦК України не містить вичерпний перелік підстав, коли дозволено використання імені особи у контексті кримінального провадження, а лише має застереження про можливість визначення таких випадків іншими законами. Залишено поза увагою статтю 34 Конституції України, статтю 29 Закону України «Про інформацію», частину другу статті 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», частину другу статті 27 КПК України, частину другу статті 
		5 Закону України «Про захист персональних даних». Не надано оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Інформація, викладена 
		у спірній публікації, є предметом підвищеного суспільного інтересу, оскільки позивач є публічною особою. Відомості про кримінальне провадження відносно позивача є загальновідомими і взяті із відкритих джерел. ГО «Центр протидії корупції» є профільною антикорупційною організацією. Матеріали справи не містять доказів, якими підтверджується, що викладені у публікації відомості 
		є стверджувальним висновком.
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, 
		в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги.
		Рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні клопотання ГО «Центр протидії корупції» про зупинення дії оскаржених судових рішень відмовлено.
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду та відмовлено Громадській організації «Центр Протидії Корупції» у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи.
		 
		10 вересня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Суди встановили, що на вебсайті у мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 у вкладці « ОСОБА_1 » розміщена інформація про позивача. Зазначене підтверджується експертним висновком за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту вебсайту 
		у мережі Інтернет від 27 червня 2018 року № 134/2018-ЕВ-ЦК, копія якого була надана позивачем та міститься в матеріалах справи.
		Факт того, що вебсайт у мережі Інтернет за адресою:  ІНФОРМАЦІЯ_2  належить відповідачеві засвідчується відомостями, які містяться на цьому сайті, відповідно до яких «Адміністратором та власником Реєстру є громадська організація «Центр протидії корупції» (код за ЄДРПОУ 38238280), та довідкою з відомостями про власника вебсайту або інформацією про його встановлення від 21 червня 2018 року № 115/2018-Д-ЦК. Представники відповідача цей факт не заперечують і у судовому засіданні підтвердили, що ГО «Центр протидії корупції» є власником сайту.
		Висновком «Центру компетенції» консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 21 червня 2018 року № 126/2018-ЕВ-ЦК підтверджується, що стаття « ОСОБА_1 » дійсно містить інформацію, яка зазначається позивачем такою, що порушує його немайнові права.
		Факт розміщення такої інформації на сайті відповідача не оспорювався відповідачем.
		Зазначена інформація поширена у вкладці « ОСОБА_1 », містить посилання на ім`я позивача та стосується кримінальних проваджень, в яких позивач є підозрюваним.
		Станом на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій щодо позивача не було обвинувального вироку суду, який набрав законної сили.
		Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які 
		ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства 
		є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений 
		в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження 
		№ 61-2417сво19).
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі 
		і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 
		2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
		У статті 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
		У частині четвертій статті 296 ЦК України передбачено, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
		Тлумачення частини четвертої статті 296 ЦК України дає підстави для висновку, що в цій нормі передбачено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, 
		а саме на обнародування імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї. При цьому частина сьома статті 296 ЦК України передбачає можливість використання початкової літери прізвища 
		у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права. 
		Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
		У частині четвертій статті 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією 
		з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS 
		v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
		ЄСПЛ зауважив, що «публікація була дослівним відтворенням матеріалу, завантаженого із загальнодоступної Інтернет-газети. Вона містила посилання на джерело матеріалу та коментарі редакції, в яких вона формально дистанціювалася від змісту матеріалу. Українське законодавство, зокрема, Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу, опублікованого у пресі. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими. Проте відповідно до позиції національних судів такий імунітет журналістів не поширюється на відтворення матеріалу з Інтернет-джерел, які не зареєстровані згідно із Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». У зв`язку з цим Суд зауважує, що на той час не існувало національних нормативних актів стосовно державної реєстрації Інтернет-видань і що, як стверджував Уряд, Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та інші нормативні акти, які регулюють сферу засобів масової інформації в Україні, не містили будь-яких положень про статус Інтернет-видань або використання інформації, отриманої з Інтернету (EDITORIAL BOARD OF PRAVOYE DELO AND SHTEKEL 
		v. UKRAINE, № 33014/05, § 60 - 62, ЄСПЛ, від 05 травня 2011 року).
		ЄСПЛ вказав, що «Інтернет як інформаційний і комунікаційний інструмент дуже відрізняється від друкованих засобів масової інформації, особливо у тому, що стосується здатності зберігати та передавати інформацію. Електронна мережа, яка обслуговує мільярди користувачів у всьому світі, не є і потенційно не буде об`єктом такого ж регулювання та засобів контролю. Ризик завдання шкоди здійсненню та використанню прав людини і свобод, зокрема права на повагу до приватного життя, який становлять інформація з Інтернету та комунікація 
		в ньому, є безумовно вищим, ніж ризик, який походить від преси. Таким чином, підходи, які регулюють відтворення матеріалу з друкованих засобів масової інформації та Інтернету, можуть відрізнятися. Останній, безперечно, має коригуватися з урахуванням притаманних цій технології рис для того, щоб забезпечити захист зазначених прав і свобод та сприяння їм. Однак, беручи до уваги роль, яку відіграє Інтернет у контексті професійної діяльності засобів масової інформації, та його важливість для загального здійснення права на свободу вираження поглядів, Суд вважає, що відсутність на національному рівні достатньої законодавчої бази, яка б дозволяла журналістам використовувати отриману з Інтернету інформацію без остраху наразитися на санкції, серйозно перешкоджає пресі відігравати свою роль «сторожового пса суспільства». На думку Суду, повне виключення такої інформації зі сфери застосування законодавчих гарантій журналістських свобод може саме по собі спричинити неправомірне втручання у свободу преси, гарантовану статтею 10 Конвенції. Під час провадження в національних судах заявники чітко наводили на свій захист принцип «умовного імунітету від відповідальності» передбачений відповідним законодавчим положенням. Зокрема, вони доводили, що не мали злого умислу завдати шкоди честі, гідності та репутації позивача публікацією зазначеного матеріалу та що громадськість була зацікавлена в отриманні інформації. Крім того, вони стверджували, що, передруковуючи матеріал, попередньо опублікований в Інтернеті, вони мали намір сприяти обговоренню політичних питань, які становили значний інтерес для громадськості. Вони також доводили, що позивач не вжив жодних кроків для врегулювання спору з ними, незважаючи на той факт, що вони запросили будь-яку особу, що має до цього відношення, надавати до публікації свої коментарі. Проте суди повністю проігнорували їхні доводи. Таким чином, Суд доходить висновку, що, враховуючи недостатність 
		у національному законодавстві належних гарантій для журналістів, які використовують інформацію, отриману з Інтернету, заявники не могли достатньою мірою передбачати наслідки, до яких могла призвести оскаржувана публікація. Це дає Судові підставу вважати, що вимогу щодо законності, закріплену в другому пункті статті 10 Конвенції, дотримано не було» (EDITORIAL BOARD OF PRAVOYE DELO AND SHTEKEL v. UKRAINE, № 33014/05, § 63 - 66, ЄСПЛ, від 05 травня 2011 року).
		У частинах першій, третій статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		У пунктах 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України зазначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
		За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним 
		з огляду на законодавство чи усталену судову практику. 
		У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи 
		і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		ЄСПЛ вказує, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником. У рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48-49, ЄСПЛ, від 03 липня 
		2014 року).
		Суди зробили висновок, що інформація, поширена відповідачем у статті « ОСОБА_1 » є такою, що порушує його немайнове право на недоторканість ділової репутації внаслідок використання імені позивача. 
		Проте суди при задоволенні позову: не врахували, що позивач звернувся за захистом немайнових прав, а не з позовом про спростування недостовірної інформації; не перевірили чи допустима тільки констатація порушення як ефективний спосіб захисту немайнового права в справі, що переглядається та чи відбувається відновлення права внаслідок його застосування; не звернули уваги, що розміщена відповідачем інформація стосується не тільки позивача; не визначили в чому саме полягає порушення прав позивача та яка саме інформація викладена відповідачем з порушенням права на використанням імені позивача; не звернули увагу, що суд вирішує спір, який існує між сторонами на час розгляду справи, а не той, що може виникнути в майбутньому. 
		За таких обставин суди зробили передчасний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. 
		У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати та передати справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Громадської організації «Центр протидії корупції» задовольнити частково.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року скасувати.
		Передати справу № 757/30830/18-ц на новий розгляд до суду першої інстанції.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                    В. І. Крат 
		 
		Судді:                                                                             Н. О. Антоненко 
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                      Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                      М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...