Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 565/1210/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2020.
Дата набрання законної сили: 22.12.2020
Номер судового провадження: 61-9485ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 грудня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 565/1210/19
		провадження № 61-9485св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),               Шиповича В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника  ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року у складі судді Малкова В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 травня 2020 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до  ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
		Позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2019 року по вул. Станційній у м. Вараш Рівненської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , власником якого є ОСОБА_4 , і автомобіля ВАЗ-111730, номерний знак НОМЕР_2 , під його керуванням.
		Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні ушкодження.
		Постановою Кузнецовського міського суду Рівненської області                          від 14 травня 2019 року ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 грн.
		Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована товариством з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» (далі - ТДВ «МСК»).
		На виконання умов договору страхування ТДВ «МСК» здійснило йому виплату страхового відшкодування у розмірі 34 661,84 грн. 
		Разом з тим, згідно зі звітом про оцінку майна від 31 березня 2019 року           № 19011, проведеного на його замовлення, завданий внаслідок дорожньо-транспортної пригоди власнику автомобіля ВАЗ-111730, номерний знак НОМЕР_2 , матеріальний збиток становить 55 992,29 грн та є вартістю відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу його складових.
		Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою складає 21 677,07 грн. 
		Крім того, вказував, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він на період з 16 лютого 2019 року до 11 березня 2019 року втратив працездатність, у зв`язку із чим поніс матеріальні витрати, що складаються із втраченого заробітку за період тимчасової непрацездатності, витрат на лікування.
		На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд солідарно стягнути з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 матеріальні збитки, завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 76 597,00 грн, з яких:                 19 412,44 грн - середньомісячний заробіток (дохід), 3 935,04 грн - витрати на придбання ліків, лікарського обладнання та обстеження, 21 677,07 грн - різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, 496,00 грн - три проценти річних, 1 076,45 грн - інфляційні втрати, та 30 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Заочним рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області            від 24 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 .
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 21 677,07 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 030,03 грн.
		У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до положень статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). За таких обставин, підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальних збитків у розмірі 21 677,07 грн. Також виходячи із засад розумності та справедливості достатнім для компенсації завданої позивачу моральної шкоди є грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн. Разом з тим, положення статті 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Крім того, відсутні підстави для задоволення інших вимог позивача про стягнення середньомісячного заробітку і витрат на придбання ліків, лікарського обладнання та обстеження у зв`язку з їх необґрунтованістю і безпідставністю.
		Також відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 до          ОСОБА_4 , оскільки виходячи із положень статей 1166, 1167, 1187, 1190 ЦК України підстави для цивільної відповідальності останньої лише через те, що вона є власником автомобіля, відсутні.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 28 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
		Заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області                 від 24 жовтня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальних збитків у розмірі 21 677,07 грн скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні вказаних вимог.
		У решті рішення суду, а саме в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди залишено без змін.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати, що складаються із судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, у розмірі 100,28 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з частини витрат на правничу допомогу, у розмірі 567,68 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати, що складаються із судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, у розмірі 668,12 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору при подачі заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги, у розмірі 1 429,63 грн.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки ліміт відповідальності страховика становить 100 000,00 грн за шкоду, заподіяну майну, і він не є меншим за розмір завданої шкоди, а підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування, передбачені статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відсутні, то у відповідача не виник обов`язок відшкодовувати заподіяну ним шкоду позивачу. 
		Разом з тим, визначений судом розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди відповідає вимогам розумності і справедливості.
		Крім того, суд вказав, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 та вимог до ОСОБА_3 в частині стягнення середньомісячного заробітку, витрат на придбання ліків, лікарського обладнання та обстеження, трьох процентів річних та інфляційних втрат не оскаржене, а тому, відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України в указаній частині судом апеляційної інстанції не переглядається, законність рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряється.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду              від 15 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 12 листопада        2020 року № 2813/2/226-20 і протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток (дохід) у            розмірі 19 412,44 грн, витрати на придбання ліків, лікарського обладнання та обстеження у розмірі 3 935,04 грн, матеріальні збитки у розмірі          21 677,07 грн, три проценти річних у розмірі 496,00 грн, інфляційнй втрати у розмірі 1 076,45 грн та 30 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
		 
		Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 369/6174/16-ц, від 06 березня        2019 року у справі № 304/1192/15-ц, від 19 серпня 2019 року у справі             № 643/7482/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 337/1673/16-ц            (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що середньомісячний втрачений заробіток у розумінні статті 1195 ЦК               України це дохід, втрачений внаслідок втрати чи зменшення                     професійної або загальної працездатності. При цьому допомога у зв`язку з втратою працездатності, яка виплачувалася позивачу, має інший           правовий або гарантійний характер, оскільки виплачується для відновлення працездатності. Крім того, вказував, що судами неправильно застосовано положення статей 1192, 1194 ЦК України, так як ліміт страхової виплати становить 100 000,00 грн, реальні збитки - 55 992,29 грн, страховиком відшкодовано - 34 315,22 грн, таким чином, різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, що складає 21 677,07 грн, зобов`язана відшкодувати ОСОБА_3 .
		 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У вересні 2020 року   ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових         рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		15 лютого 2019 року по вул. Станційній у м. Вараш Рівненської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , власником якого є ОСОБА_4 , і автомобіля ВАЗ-111730, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
		 
		Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні ушкодження.
		 
		Постановою Кузнецовського міського суду Рівненської області                       від 14 травня 2019 року ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 грн.
		 
		Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі договору страхування, укладеного з ТДВ «МСК».
		 
		Разом з тим, згідно зі звітом про оцінку майна від 31 березня 2019 року           № 19011, проведеного на його замовлення, завданий внаслідок дорожньо-транспортної пригоди власнику автомобіля ВАЗ-111730, номерний знак НОМЕР_2 , матеріальний збиток становить 55 992,29 грн та є вартістю відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу його складових.
		 
		ТДВ «МСК» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 34 661,84 грн. 
		 
		Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою складає 21 677,07 грн. 
		 
		 
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга представника  ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.
		 
		Верховний Суд звертає увагу, що заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 та вимог до ОСОБА_3 про стягнення середньомісячного заробітку, витрат на придбання ліків, лікарського обладнання та обстеження, трьох процентів річних та інфляційних втрат в апеляційному порядку не оскаржувалося, законність рішення суду першої інстанції в указаній частині судом апеляційної інстанції не перевірялося, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в указаній частині відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Таким чином, предметом касаційного перегляду у цій справі є вирішення судами вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 21 677,07 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі  21 677,07 грн, суд апеляційної інстанції виходив із того, що остання є неналежним відповідачем, оскільки ліміт відповідальності страховика становить 100 000,00 грн, підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування, передбачені статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відсутні, то у відповідача не виник обов`язок відшкодовувати заподіяну ним шкоду позивачу.
		 
		З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.
		 
		За змістом статті 979 ЦК України і статті 16 Закону України                            «Про страхування» за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. 
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.
		 
		Згідно з частиною першою статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
		 
		Порядок та умови здійснення страхового відшкодування за договорами (полісами) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів регламентуються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		 
		Так, у статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
		 
		Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		 
		Згідно з пунктом 34.2 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
		 
		Відповідно до пункту 34.2 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо представник страховика не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
		 
		Згідно з пунктом 12.1 статті 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
		 
		Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. 
		Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.
		Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
		У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
		 
		Усі операції з надання послуг зі страхування, у тому числі пов`язані з компенсацією страховиком збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість. У зв`язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (пункт 36.4 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таким операціям.
		 
		Судом установлено, що згідно з заявою ОСОБА_1 ТДВ «МСК», вирахувавши франшизу і податок на додану вартість, виплатило йому страхове відшкодування у розмірі 34 661,84 грн, яке є вартістю відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу.
		 
		Отже, страховик належним чином виконав свої зобов`язання перед позивачем, виплатив йому суму страхового відшкодування у порядку та у спосіб, визначені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		 
		Суд апеляційної інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем за вимогами про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
		 
		Так, відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		 
		Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, за якими страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника та/або особи, відповідальність якої застрахована, такий страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання взяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоду. 
		 
		Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. 
		В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
		 
		У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		 
		Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). 
		 
		Вказане свідчить, що суд апеляційної інстанції помилково вказав на неналежність відповідача та не врахував принцип повного відшкодування шкоди потерпілому, оскільки страховик (у даному випадку ТДВ «МСК») за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому ЗакономУкраїни «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		 
		Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то у такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, у загальному порядку.
		 
		Вказаний висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 489/1356/16-ц і від 04 березня 2020 року у справі № 331/6395/18.
		 
		Однак, не можна погодитися із висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми податку на додану вартість, нарахованого на суму вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу.
		 
		Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість (далі - ПДВ). При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
		 
		Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України).
		 
		Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.
		 
		Таким чином, у разі проведення ремонтних робіт у особи, яка є платником ПДВ, позивач має право на відшкодування сплаченого ним податку за рахунок страхової компанії, якщо понесення витрат зі сплати цього податку буде підтверджено відповідними доказами.
		 
		Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.
		 
		У матеріалах справи міститься лист ТДВ «МСК» від 15 квітня 2019 року, у якому зазначено, що у зв`язку із виплатою страхового відшкодування не на рахунок платника ПДВ із вартості робіт, матеріалів та запасних частин утримано суму ПДВ, яка складає 7 132,37 грн. 
		При цьому вказано, що доплата у розмірі, що не перевищує суми ПДВ, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
		 
		Наведене свідчить, що страховик при виплаті страхового відшкодування не доплатив ОСОБА_1 суму у розмірі 7 132,37 грн, яка становить ПДВ від визначеної суми.
		 
		У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивачем були понесені витрати зі сплати ПДВ, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодуванню позивачу вартості ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ. 
		 
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував наведених обставин, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про покладення на відповідача обов`язку сплатити позивачу грошові кошти у розмірі 7 132,37 грн, які складають суму ПДВ.
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає                    в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке                відповідає закону.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі  21 677,07 грн та розподілу судових витрат згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в указаній частині необхідно змінити, виключивши із суми матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , суму податку на додану вартість у розмірі 7 132,37 грн, та в частині розподілу судових витрат.
		 
		Доводи касаційної скарги, що судами при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, яке підлягає стягненню з                  ОСОБА_3 , не враховано вимоги розумності, виваженості та справедливості на правильність висновків судів не впливають.
		 
		Частиною другою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
		 
		У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня           1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		 
		Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховано глибину, тривалість фізичних та душевних страждань та тяжкість тілесних ушкоджень, яких ОСОБА_1 зазнав внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_3 , обґрунтовано визначено відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
		 
		Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх в указаній частині відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги вказаних висновків суду не спростовують.
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить стягнути з  ОСОБА_3 судові витрати на правову допомогу адвокату в суді касаційної інстанції у розмірі 2 000,00 грн, судові витрати на правову допомогу адвокату в суді апеляційної інстанції у розмірі                1 950,00 грн та судові витрати на правову допомогу адвокату в суді першої інстанції у розмірі 7 326,00 грн.
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		З урахуванням вказаного та положень підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та стягнення із відповідача витрат на правову допомогу у розмірі, визначеному заявником, немає. 
		 
		Також відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції з огляду на наступне.
		 
		Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної статті визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
		 
		Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
		 
		Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
		 
		Оскільки представником заявника у порушення вимог частини третьої статті 137 ЦПК України не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для          надання правничої допомоги, що свідчить про відсутність доказів підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, то Верховний Суд позбавлений можливості перевірити, чи відповідають заявлені представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру. 
		 
		Разом з тим, оскільки судом касаційної інстанції змінюється рішення суду першої інстанції, шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню з відповідача, то наявні підстави для зміни розподілу судових витрат, а саме витрат на правову допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції у розмірі 4 350,00 грн; витрат, пов`язаних з проведенням експертизи у розмірі           2 976,00 грн, а також витрат, понесених відповідачем у зв`язку зі сплатою судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 384,20 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 260,00 грн.
		 
		У зв`язку з тим, що за наслідком перегляду справи в частині, що була предметом перегляду, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь          ОСОБА_1 14 544,70 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, що складає 32,04 % від загального розміру заявлених позивачем майнових вимог, то з         ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню наступні судові витрати: витрати на правову допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції, у розмірі 1 393,74 грн та витрати, пов`язані з проведенням екпертизи, у розмірі 953,51 грн, а всього            2 347,25 грн. Також ОСОБА_3 за рахунок держави необхідно компенсувати судові витрати за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 361,10 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 856,30 грн, а всього 1 217,40 грн.
		 
		 
		Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника  ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Постанову Рівненського апеляційного суду від 28 травня 2020 року в частині вирішення позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі  21 677,07 грн скасувати.
		 
		Заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області                     від 24 жовтня 2019 року в частині стягнення матеріальної шкоди і судових витрат змінити, стягнувши з  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 14 544,70 грн (чотирнадцять тисяч п`ятсот сорок чотири гривні сімдесят копійок) на відшкодування матеріальної шкоди та судові витрати у розмірі 2 347,25 грн (дві тисячі триста сорок сім гривень двадцять п`ять копійок).
		 
		Заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області                     від 24 жовтня 2019 року і постанову Рівненського апеляційного суду             від 28 травня 2020 року в частині вирішення позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
		 
		Компенсувати  ОСОБА_3  за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати у розмірі 1 217,40 грн (одна тисяча двісті сімнадцять гривень сорок копійок).
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников    О. В. Білоконь   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...