Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/13595/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2020.
Дата набрання законної сили: 09.12.2020
Номер судового провадження: 11-250апп20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		9 грудня 2020 року
		м. Київ
		Справа № 200/13595/19-а
		Провадження № 11-250апп20
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
		суддів Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М.,                Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П., 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом  ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - управління ДСА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Заводський районний суд міста Запоріжжя, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії
		за касаційною скаргою управління ДСАна рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року (суддя Молочна І. С.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2020 року (судді                 Блохін А. А., Гаврищук Т. Г., Міронова Г. М. ), 
		УСТАНОВИЛА:
		25 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог указала на протиправне ненарахування їй управлінням ДСА за періоди з 5 по 31 березня 2015 року та з                       6 квітня  по 31 жовтня 2016 року щомісячної доплати за вислугу років у розмірі                    15 відсотків посадового окладу та просила суд зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити зазначену доплату з урахуванням індексації.
		Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що судді, стаж роботи яких на посаді судді на момент набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року                            № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) складав менше 3 років, але які отримували щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків, із набуттям чинності вказаним Законом право на отримання такої щомісячної доплати не втратили. Таким чином, нові умови виплати щомісячної доплати за вислугу років як складової частини суддівської винагороди застосовуються до відносин з оплати праці тих суддів, які отримали право на суддівську винагороду після 29 березня 2015 року, тобто після набуття чинності Законом № 192-VIII.
		ОСОБА_1 зазначила, що на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року у справі № 805/152/16-а (якою вказано на збереження за позивачкою права на отримання щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу та яка залишена без змін постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня                          2019 року) управління ДСА здійснило перерахунок суддівської винагороди за період з 1 квітня 2015 року по 5 квітня 2016 року з урахуванням названої доплати та індексації.
		Однак, незважаючина наказ голови Заводського районного суду м. Запоріжжя від               21 червня 2016 року № 2-К про встановлення ОСОБА_1 з 1 квітня 2015 року доплати за вислугу років у розмірі 15 % посадового окладу та висновки Верховного Суду у справі № 805/152/16-а, обчислення та виплата суддівської винагороди управлінням ДСА за періоди з 5 по 31 березня 2015 року та з 6 квітня по 31 жовтня 2016 року здійснювалися без урахування зазначеної доплати. 
		На переконання позивачки, звуження відповідачем її прав на отримання щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу є протиправним і порушує норми Конституції України.
		Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 18 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від                 5 травня 2020 року, позов  ОСОБА_1 задовольнив.
		Під час розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини справи.
		Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 570/2013 ОСОБА_1 призначено суддею Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області строком на п`ять років.
		Надалі Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 83/2015 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Заводського районного суду м. Запоріжжя та наказом голови суду цього суду від 5 березня 2015 року № 1-К зараховано до складу Заводського районного суду м. Запоріжжя.
		Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року у справі № 805/152/16-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до управління ДСА, Заводського районного суду м. Запоріжжя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено:
		- визнано незаконною бездіяльність управління ДСА в частині невиплати судді Заводського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з квітня 2015 року по 5 квітня 2016 року з урахуванням індексації;
		- визнано незаконною бездіяльність Заводського районного суду м. Запоріжжя в частині невиплати судді Заводського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з квітня 2015 року по 5 квітня 2016 року з урахуванням індексації;
		- зобов`язано Заводський районний суд м. Запоріжжя видати наказ про встановлення судді Заводського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з квітня 2015 року;
		- зобов`язано управління ДСА нарахувати та виплатити судді Заводського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі                    15 відсотків посадового окладу з квітня 2015 року по 5 квітня 2016 року з урахуванням індексації.
		Наказом голови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2016 року            № 2-К «Про встановлення набавки судді ОСОБА_1.» позивачці як судді Заводського районного суду м. Запоріжжя встановлено з 1 квітня 2015 року доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу.
		18 жовтня 2019 року позивачка подала до управління ДСА заяву про вжиття заходів щодо виконання наказу голови суду № 2-к від 21 червня 2016 року в частині проведення нарахування та виплати їй доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з урахуванням індексації за період з 6 квітня по 31 жовтня                    2016 року.
		На вказану заяву позивачка отримала лист управління ДСА від 19 листопада                      2019 року № 08-04/3271, у якому повідомлялось, що дії управління ДСА стосовно нарахування та виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 у період з                   6 квітня по 31 жовтня 2016 року не визнані протиправними, зобов`язання щодо перерахунку суддівської винагороди за цей період відповідно до постанови Донецького окружного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року у справі                          № 805/152/16-а у територіального управління відсутні.
		Не погодившись із такою бездіяльністю відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом, задовольняючи який, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вказав на те, що положення Закону № 192-VІІІ щодо умов виплати і набуття права на отримання щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з огляду на положення статті 58 Конституції України застосовуються до тих відносин, що виникли після набуття ним чинності. Зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може були звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства, тому позивачка як суддя, стаж роботи якої на цій посаді на момент набрання чинності Законом № 192-VІІІ складав менше 3 років, але яка отримувала щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків, із набуттям чинності вказаного Закону право на отримання такої щомісячної доплати не втратила.
		Управління ДСА подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне дослідження доказів, невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи, а також на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду,  порушує питання про скасування ухвалених цими судами рішень та направлення справи на новий розгляд.
		Так, скаржник указує на те, що з огляду на положення статті 58 Конституції України, частини п`ятої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI; у редакції Закону № 192-VIII), частини п`ятої статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» з 28 березня 2015 року судді, стаж роботи яких складає менше 3-х років, не мали права на отримання щомісячної доплати за вислугу років. При цьому положення Закону № 192-VIII у частині наявності відповідного стажу на посаді судді для отримання доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу не визнавалися неконституційними чи такими, що не підлягають застосуванню, а відтак мали обов`язковий характер. 
		Наведене, на думку скаржника, є підставою для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у згаданій вище справі № 805/152/16-а, з приводу застосування норм Закону № 192-VIII щодо умов виплати і набуття права на отримання щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу до правовідносин, які виникли виключно після набуття чинності вказаним Законом.
		Крім того, управління ДСА посилається на необґрунтований вихід судами за межі позовних вимог ОСОБА_1 , адже, на переконання відповідача, позов було задоволено частково, оскільки в абзаці другому прохальної частини адміністративного позову про збільшення позовних вимог позивачка просила зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати, зокрема, із 6 квітня 2015 року до 31 жовтня 2016 року. Натомість суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив за період із 6 квітня 2016 року по 31 жовтня 2016 року.  
		Скаржник також зазначає про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не містять посилань на норми матеріального права, які суд застосував під час вирішення даної справи, та мотивів відхилення доводів управління ДСА.
		Окрім іншого, управління ДСА вказує на те, що судами не застосовано положення Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», зокрема не встановлювавсяфакт перевищення порогу індексації як передумови для проведення індексації грошових доходів населення.
		До того ж, на думку скаржника, судами здійснено неправильну оцінку наявного у справі розрахункового листка за березень 2015 року, їх висновки стосовно виплати позивачці спірної доплати у березні 2015 року суперечать змісту цього документа.
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1  вказує на дотримання судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних відповідачем судових рішень про задоволення позову та з огляду на спірні у справі періоди нездійснення  відповідних виплат - задоволення його саме в повному обсязі.                         На переконання позивачки, обставини справи щодо нарахування й виплати їй спірної доплати були перевірені судами у повному обсязі.  ОСОБА_1 наполягає на тому, що оскаржувана нею бездіяльність управління ДСА звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів у спосіб зменшення гарантованого розміру винагороди судді та призвела до дискримінації в оплаті її праці як судді.
		11 серпня 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Таке рішення касаційного суду мотивоване необхідністю відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 1 та 2 листопада            2016 року (справи № 812/627/15, 812/636/15), з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону № 192-VIII у частині виплати судді щомісячної доплати за вислугу років.
		Згадані постанови Верховного Суду України містять правовий висновок, згідно з яким з моменту набрання чинності Законом № 192-VIII право на отримання щомісячної доплати за вислугу років мають судді, стаж роботи яких складає більше трьох років.
		Перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги управління ДСА та водночас про наявність підстав для відступу від наведеного вище правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України у справах № 812/627/15, 812/636/15, з огляду на таке.
		Велика Палата Верховного Суду наголошує, що касаційний перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)).
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС).
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 червня            2020 року відкрив касаційне провадження у справі, вказавши на те, що підставою для його відкриття є оскарження судових рішень, перелік яких визначений у пункті 2 частини четвертої статті 328 КАС, з посиланням у касаційній скарзі на необхідність відступити від наведеного вище правового висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року (справа № 805/152/16-а), обґрунтування скаржником якої, на переконання цього суду, потребує перевірки у межах таких доводів.
		Спірним питанням у цій справі є обмеження прав позивача в отриманні з дня набрання чинності Закону № 192-VІІІ доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу, яку вона отримувала до набрання чинності вказаним Законом.
		Так, частиною п`ятою статті 129 Закону № 2453-VI було, зокрема, встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 15 відсотків за наявності стажу роботи до 5 років.
		28 березня 2015 року набув чинності Закон № 192-VIII, яким Закон № 2453-VI викладено у новій редакції.
		Розмір суддівської винагороди, її складові, а також визначення стажу роботи судді, у тому числі посади, робота на яких зараховується до стажу роботи на посаді судді, були урегульовані статтями 133 і 135 Закону № 2453-VI.
		Частиною першою статті 133 зазначеного Закону визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до частини другої цієї ж статті суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Згідно з абзацом першим частини п`ятої  статті 133 Закону № 2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років -                         30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше                 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
		На час призначення позивача на посаду судді була чинна редакція Закону № 2453-VI, яка передбачала виплату суддям щомісячної доплати за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років -                         80 відсотків посадового окладу (частина п`ята статті 129).
		Відповідно до положень частини другої статті 127 Конституції України статті 53 Закону № 2453-VI у згаданій вище редакції та статті 54 Закону № 1402-VIІІ обмеженням щодо реалізації особою, яка є суддею, гарантованих Конституцією України прав, є, зокрема, відсутність права обіймати будь-які інші, крім посади судді, оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Також суддя не має права поєднувати свою діяльність із підприємницькою або адвокатською, не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках. Відповідно держава встановлює для суддів компенсаційні трудові гарантії, а також гарантує достатній рівень соціального забезпечення.
		Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Таким чином, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.            Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення цього принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
		Отже, положення Закону № 192-VІІІ щодо умов виплати і набуття права на отримання щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу у взаємозв`язку зі статтею 58 Конституції України застосовуються до тих відносин, що виникли після набуття ним чинності.
		Зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може були звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.
		З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судді, стаж роботи яких на посаді судді на момент набрання чинності Законом                       № 192-VІІІ складав менше 3 років, але які отримували щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків, із набуттям чинності вказаного Закону право на отримання такої щомісячної доплати не втратили, а тому мають право її отримувати до набуття ними стажу роботи на посаді судді у 3 роки. 
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком, викладеним у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року (справа № 805/152/16-а), та не вбачає підстав для відступу від нього в цій справі. Водночас з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону № 192-VIII у частині виплати судді щомісячної доплати за вислугу років Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 1 та 2 листопада 2016 року (справи № 812/627/15, 812/636/15).
		Отже, оскаржувані судові рішення про задоволення позову ОСОБА_1 ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які б призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		Суд відхиляє посилання скаржника на вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог чи відсутність мотивів для часткового, а не повного задоволення позову.               Адже зі змісту позову, заяви про збільшення позовних вимог, звернень позивачки до управління ДСА убачається оскарження нею у цій справі ненарахування їй відповідачем щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу (крім періоду з 5 по 31 березня 2015 року) за період із 6 квітня по 31 жовтня саме 2016 року (а не з 6 квітня 2015 року, як стверджує відповідач). До того ж, як установлено судами з наявної в матеріалах справи довідки про заробітну плату судді Заводського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 і не заперечується позивачкою, вказана доплата останній не нараховувалась та не виплачувалась (окрім періоду з 5 по 31 березня 2015 року) у травні-жовтні 2016 року, а в квітні 2016 року була виплачена лише за 3 дні. Отже, питання нарахування доплати у період з                   1 квітня 2015 року по 5 квітня 2016 року не є спірним у цій справі.
		Доводи касаційної скарги, наведені на спростування наявності у позивачки права на отримання спірної щомісячної доплати, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, у решті - зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		Частиною першою статті 350 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу управління ДСА без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2020 року - без змін.
		Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області залишити без задоволення.
		2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Т. О. АнцуповаГ. Р. Крет Ю. Л. ВласовЛ. М. Лобойко І. В. Григор`єваК. М. Пільков М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Ж. М. ЄленінаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковВ. М. Сімоненко Л. Й. КатеринчукІ. В. Ткач В. С. КнязєвС. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...