Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/12525/15 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.12.2020.
Дата набрання законної сили: 16.12.2020
Номер судового провадження: 61-6167ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		 
		16 грудня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 461/12525/15-ц
		провадження № 61-6167св20          
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,         
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - Львівська міська рада,
		відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Перша львівська державна нотаріальна контора,
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,                           Львівське комунальне підприємство «Центральне»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_5 , на постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2020 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Савуляка Р. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2015 року Львівська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Першої львівської державної нотаріальної контори про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння.
		 
		Позовна заява Львівської міської ради мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина - квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 27,20 кв. м, житловою площею 15,10 кв. м.
		Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2015 року                   у справі № 461/15161/14 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 задоволено, встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю              з ОСОБА_6 та визнано за ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті померлої ОСОБА_6 .
		На підставі вказаного судового рішення приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. 24 лютого 2015 року видав ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 .
		Право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 582352646101, рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19579272 від 24 лютого 2015 року.
		ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 березня 2015 року продав спірну квартиру ОСОБА_2 . 
		Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20099436 від 18 березня 2015 року, зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 582352646101), внесено відповідний запис про право власності за № 9091022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Проте, після цього рішенням Апеляційного суду Львівської області                        від 19 червня 2015 року скасовано вказане вище рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про встановлення факту та визнання права.
		Оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. 24 лютого 2015 року на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова                   від 28 січня 2015 року, яке у подальшому було скасовано.
		Отже, ОСОБА_1 не є спадкоємцем ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому наявні правові підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_1 , недійсним.
		Оскільки у ОСОБА_6 відсутні спадкоємці за заповітом та за законом, наявні підстави для визнання спадщини відумерлою і всі процедури для цього виконані.
		Враховуючи те, що ОСОБА_2 придбала спірне нерухоме майно в особи, яка не мала права його відчужувати, наявні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 березня 2015 року та витребування спірної квартири у ОСОБА_2 .
		 
		З урахуванням зазначеного, Львівська міська рада просила:
		-       визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 24 лютого 2015 року, оформлене приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. та зареєстроване в реєстрі за № 174, яким оформлено ОСОБА_1 право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 та скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
		-       визнати спадщину на квартиру АДРЕСА_1 відумерлою;
		-       визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 18 березня 2015 року між                 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20099436 від 18 березня 2015 року;
		-       витребувати від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 на підставі статті 388 ЦК України.
		 
		Короткий зміст судових рішень
		 
		Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області                       від 15 червня 2017 року, у задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено.
		 
		Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-19030св18).
		 
		Остаточною постановою Львівського апеляційного суду від 06 березня         2020 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково, рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Львівської міської ради задоволено частково.
		Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане        24 лютого 2015 року ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. та зареєстроване в реєстрі за № 174 та скасовано відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - індексний номер: 19579272 від 24 лютого 2015 року.
		Визнано спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , що складається з однієї кімнати житловою площею 15,1 кв. м та кухні, загальна площа квартири 27, 2 кв. м, комора в підвалі 6,2 кв. м  - відумерлою, та передано таку територіальній громаді міста Львова відповідно до закону.
		Витребувано на користь Львівської міської ради квартиру № 2                                   на АДРЕСА_2 від ОСОБА_2 , набувача за договором купівлі-продажу квартири від 18 березня 2015 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кміть Л. І. і зареєстрованим у реєстрі за № 432.
		У задоволенні позовних вимог Львівської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації за цим договором відмовлено.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги Львівської міської ради, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду, на підставі якого ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, скасовано, а отже, є підстави для визнання вказаного свідоцтва недійсним відповідно до статті 1301 ЦК України.
		 
		З урахуванням відсутності спадкоємців померлої ОСОБА_6 та подання заяви про визнання спадщини відумерлою після одного року з часу відкриття спадщини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірної квартири відумерлою спадщиною та передання її територіальній громаді м. Львова.
		 
		Задовольняючи вимоги про витребування вказаної квартири у власність територіальної громади м. Львова з володіння ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна квартира вибула з володіння (охорони) єдиного можливого власника - територіальної громади м. Львова, поза її волею, тому наявні правові підстави для витребування квартири                у власність територіальної громади м. Львова з володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Львова відповідно до статті 388 ЦК України.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири. Можливість витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України належить лише власнику такого майна. На час звернення позивача до суду з цим позовом, Львівська міська рада не була власником спірної квартири, тому вимоги про витребування майна задоволенню не підлягають.
		Задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у неї  як добросовісного набувача на користь Львівської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду                                    від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц,             від 16 жовтня 2019 року у справі № 367/5525/16-ц, від 04 жовтня 2019 року       у справі № 759/14874/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі                                         № 367/2829/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц,            від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, від 20 березня 2019 року                 у справі № 521/8368/15-ц.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
		 
		У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач),              Антоненко Н. О., Русинчука М. М., відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів           у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилась спадщина на належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2015 року               у справі № 461/15161/14 позов ОСОБА_1 задоволено.
		Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_6 .
		Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті померлої  ОСОБА_6 .
		 
		На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається із квартири АДРЕСА_1 .
		 
		18 березня 2015 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужив вказану квартиру ОСОБА_2 .
		 
		Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2015 року               у справі № 461/15161/14 апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, рішення Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено                                у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про встановлення факту та визнання права. 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.
		 
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.
		 
		Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
		 
		Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		 
		Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
		 
		Такий правовий висновок викладений у численних постановах Верховного Суду України: від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, від 21 грудня      2016 року у справі № 6-2233цс16 та від 18 січня 2017 року у справі                                № 6-2776цс16.
		 
		Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що                       і є належним способом захисту її порушеного права.
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що зміна власника спірної квартири відбулась на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване. Спірна квартира є відумерлою спадщиною.
		 
		Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеної вище судової практики  вірним є висновок апеляційного суду про витребування спірної квартири шляхом передачі у власність територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, оскільки вона вибула із власності органу місцевого самоврядування поза його волею.
		 
		Разом із тим, у статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання          статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.
		 
		Стаття 1 Першого протоколу містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. 
		 
		Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE», № 19336/04, § 166-168).
		 
		Крім того, у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі        № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) та від 18 березня 2020 року у справі 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18) Верховний Суд                     у складі Касаційного цивільного суду, посилаючись на те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, дійшов висновку про те, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості                  у добросовісного набувача на користь міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		 
		При цьому у рішенні Європейського Суду з прав людини від 17 листопада 2020 року у справі «KANEVSKA against Ukraine» (заява № 73944/11) суд зазначив, що при вирішенні майнового спору між кількома приватними особами, паном м., пані Ш., першим добросовісним покупцем, і заявником, якому пані Ш. продала квартиру і сама була сумлінним покупцем, національні суди, по суті, повинні були врівноважити конфліктуючі приватні інтереси з приводу спірного майна. При цьому вони спиралися на пункт 1 (3) статті 388 Цивільного кодексу України, який Національний законодавчий орган, діючи в рамках своєї широкої свободи розсуду відповідно до статті 1 Першого протоколу він прийняв рішення ввести у внутрішнє цивільне законодавство положення, що регулюють подібні ситуації в цій справі (тобто ситуацію, в якій як первісний власник майна, так і його сумлінний покупець мають конкуруючі права на нього). Беручи до уваги, що юрисдикція суду перевіряти правильність тлумачення і застосування внутрішнього права обмежена і що його функція не полягає в заміні національних судів, суд не вбачає в даній справі нічого такого, що дозволило б йому укласти що національні суди застосували вищевказане положення явно помилково або таким чином, щоб прийти до довільних висновків.
		 
		Також суд зазначив, що, як випливає з внутрішньодержавного прецедентного права, заявник мав можливість подати позов до г - Ж Ш., особі, у якого вона і її чоловік придбали квартиру, про стягнення сплаченої за квартиру ціни або відповідно до статті 661, або відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (рішення Європейського Суду з прав людини від 17 листопада           2020 року у справі «KANEVSKA against Ukraine», заява № 73944/11, пункт 49).
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення                від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 та від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16.
		 
		Крім того, згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається, Велика Палата Верховного Суду у силу визначених процесуальним законом повноважень, повинна вирішити виключну правову проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Це необхідно для чіткого визначення балансу захисту прав попереднього власника і нинішнього власника майна з метою належного захисту права власності.
		 
		Керуючись пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України, частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, статтею 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу                                      № 461/12525/15-ц за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Першої Львівської державної нотаріальної контори, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ЛКП «Центральне», про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину і договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію, витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_5 , на постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2020 року.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   І. А. Воробйова     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...