Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 524/5588/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; дорожнього руху.
Надіслано для оприлюднення: 28.12.2020. Зареєстровано: 29.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2020.
Дата набрання законної сили: 28.12.2020
Номер судового провадження: 15784/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 грудня 2020 р.Справа № 524/5588/20Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Григорова А.М.,
		Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. ,
		за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Поліцейського роти № 1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції капрал поліції Ярового Віктора Миколайовича на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Погрібняк О.М., м. Кременчук, повний текст складено 17.11.20 року по справі № 524/5588/20
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Поліцейського роти № 1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції капрал поліції Ярового Віктора Миколайовича , Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 
		про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		04 вересня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора роти №1 батальйону патрульної поліції в м. Кременчуці Управління патрульної поліції в Полтавській області ДПП Ярового В.М., в якому просив скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення серія ЕАМ № 3040706 від 27.08.2020 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн., закрити відносно нього провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
		В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що з постановою не згоден у зв`язку з тим, що розгляд справи на місці зупинки транспортного засобу унеможливив виконання вимог 245 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування усіх обставин відповідної справи, йому було відмовлено у праві скористатися правовою допомогою, не були досліджені докази. Вважає, що відповідач порушив вимоги статей 278, 279 КУпАП. Вказував, що оскаржувана постанова не містить посилань на жодні належні та допустимі докази, зокрема показання свідків, показання технічних приладів та засобів, посилання на офіційні документи, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Посилався також на те, що за не ввімкнення аварійної світлової сигналізації у разі зупинки на вимогу поліції відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП не настає.
		Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17.11.2020р. позовну заяву ОСОБА_1 до інспектора роти №1 батальйону патрульної поліції в м. Кременчуці Управління патрульної поліції в Полтавській області ДПП Ярового Віктора Миколайовича, Департамента патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задоволено. Постанову серії ЕАМ №3040706 від 27 серпня 2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором роти №1 батальйону патрульної поліції в м. Кременчуці Управління патрульної поліції в Полтавській області ДПП Яровим Віктором Миколайовичем про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, скасовано. Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП закрито.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Поліцейським роти № 1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції капрал поліції Яровим Віктором Миколайовичем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що на підтвердження правомірності своїх дій до відзиву на адміністративний позов був долучений диск з відеозаписами зафіксованими на нагрудну відеокамеру відповідача. Відомості про технічний засіб, на який зафіксовано відео, відповідно до ч. 3 ст. 283 КУпАП, внесенні до п. 7 оскаржуваної постанови. Посилається на те, що в адміністративному позові позивач не заперечував, що в місці, дату та час, зазначені в оскаржуваній постанові, він керував вказаним вище транспортним засобом, здійснював маневр повороту та під час зміни напрямку руху ним не було увімкнено світловий покажчик повороту відповідного напрямку. Так само не заперечується позивачем, що після зупинки на вимогу поліцейського на транспортному засобі ним не було ввімкнено аварійну світлову сигналізацію. Зазначає, що жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів в підтвердження доводів, викладених в адміністративному позові, до позовної заяви, в порядку ч. 4 ст. 161 КАС України, позивачем не додано. Будь-яких доказів на дотримання водієм правил дорожнього руху, в порядку ст, 268 КУпАП, на місці розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачем надано не було. Посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду, викладені в постанові від 17.04.2019 року по справі №751/711/19, рішення Верховного Суду від 25.06.2020 року по справі 520/2261/19. Враховуючи викладені обставини, просить скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 листопада 2020 року по справі №524/5588/20. Прийняти нову постанову у справі, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити.
		Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві.
		Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
		Відповідачі повідомлені на електронні адреси, які містяться а матеріалах справи.
		Позивач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи за номером телефону, що підтверджується телефонограмою від 22.12.2020р. (а.с. 75).
		Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
		Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 27 серпня 2020 року інспектором роти №1 батальйону патрульної поліції в м. Кременчуці Управління патрульної поліції в Полтавській області ДПП Яровим В. М. винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожного руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАМ № 3040706, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.
		В постанові зазначено, що 27 серпня 2020 року близько 08 год. 44 хв. позивач в м. Кременчук по вул.. Макаренко, 105, керуючи транспортним засобом ЗАЗ VIDA державний номерний знак НОМЕР_1 не подав сигнал покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті та не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п.п. 9.9 «б» ПДР України  порушення ввімкнення аварійної світлової сигналізації при зупинці працівником поліції або внаслідок засліплення водія світлом фар.
		Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходи з того, що під час розгляду справи не встановлено обставин, що автомобіль, яким керував позивач, був зупинений за наявності підстав, що визначені ст. 35 Закону України "Про національну поліцію".
		Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг.
		Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (далі - ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Відповідно до ст.52 Закону України «Про дорожній рух», контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).
		Згідно ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 1061, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 1162, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 1644, статтею 1751 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 1811, частина перша статті 182, статті 183, 184, 1892, 192, 194, 195).
		Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
		Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
		Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
		Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
		Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
		Пунктом 1.9. ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Відповідно до п. 9.2. «б» Правил дорожнього руху водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
		Фіксації факту вчинення позивачем порушення п. 9.2. «б» Правил дорожнього руху технічними засобами, матеріали справи не містять.
		Відповідно до п.9.1 г Правил дорожнього руху увімкнення аварійної сигналізації, відноситься до попереджувальних сигналів.
		При чому п.9.2 Правил дорожнього руху встановлено, що водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
		Згідно п.п 9.9 «б» ПДР аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу працівника поліції або внаслідок засліплення водія світлом фар.
		Також колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України " Про Національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.
		Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України " Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
		Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
		Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
		Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
		Як вбачається з апеляційної скарги та відзиву на позов нагрудною камерою інспектора поліції зафіксовано розгляд справи про адміністративне правопорушення.
		Диск з даним відеозаписом було надано відповідачем до суду першої інстанції.
		Дослідивши надай відеозапис з нагрудної камери, колегія суддів зазначає, що підставою для зупинки транспортного засобу позивача було порушення ним ч. 2 ст. 122 КупАП.
		З дослідженого судом першої та апеляційної інстанції відеозапису наданого відповідачем не вбачається, що позивач керуючи транспортним засобом ЗАЗ VIDA державний номерний знак НОМЕР_1 не подав сигнал покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті та не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п.п. 9.9 «б» ПДР України.
		З наданого відповідачем відеозапису не вбачається руху і безпосередньо момент зупинки транспортного засобу.
		Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що як вбачається з наданого відеозапису позивач просив ознайомити його з відеозаписом на якому зафіксовано скоєне ним порушення, проте з наданого відео не вбачається що інспектор роти №1 батальйону патрульної поліції в м. Кременчуці Управління патрульної поліції в Полтавській області ДПП Яровий Віктор Миколайович ознайомив позивача з даним відео.
		Відповідач, як при розгляді справи про адміністративні правопорушення, так і суду, не надав належні і допустимі докази на підтвердження факту вчинення позивачем проступку.
		Тобто доказ на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення є відсутнім.
		У позовній заяві ОСОБА_1 факт вчинення порушення ПДР не визнає.
		Тобто доказ на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення є відсутнім.
		В матеріалах справи відсутні докази які б беззаперечно свідчили про те, що позивач керуючи транспортним засобом ЗАЗ VIDA державний номерний знак НОМЕР_1 не подав сигнал покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті та не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п.п. 9.9 «б» ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 26.04.2018 р. у справі № 338/855/17.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що як вже було зазначено вище, згідно п.п 9.9 «б» ПДР аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу працівника поліції або внаслідок засліплення водія світлом фар.
		Аналіз наведених норм встановлює, в одному випадку увімкнення аварійної сигналізації виникає за передбачених та визначених умов, а у іншому випадку встановлений обов`язок подання попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, при чому за не виконання останніх вимог прямо передбачена відповідальність, встановлених ч. 2 ст.122 КУпАП.
		Диспозицією ч.2 ст.122 КУпАП передбачена відповідальність не за будь-яке порушення правил користування попереджувальними сигналами, а саме за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку і лише тоді таке порушення набуває ознак протиправності і суспільної шкідливості. Даною нормою права не передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. При цьому, зупинка на вимогу поліцейського не стосується початку руху чи зміни його напрямку.
		Враховуючи викладене, порушення позивачем вимог п.п. «б» п. 9.9 ПДР України  після зупинки на вимогу поліцейського не ввімкнена аварійна світлова сигналізація, не може бути кваліфіковане за ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки в даному випадку відсутній факт порушення правил користування попереджувальними сигналами саме при початку руху чи зміні його напрямку.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що приписами ст. 125 КУпАП передбачено відповідальність за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених ст.ст. 121 - 128, ч. 1 і 2 ст. 129, ст.ст. 139 і 140 цього Кодексу.
		Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем було неправильно кваліфіковано виявлене правопорушення позивача за ч. 2 ст. 122 КУпАП, що потягло за собою протиправне притягнення його до відповідальності за правопорушення, якого він не вчиняв.
		Враховуючи викладене, порушення позивачем вимог п.п. «б» п. 9.9 ПДР України не може бути кваліфіковане за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки в даному випадку відсутній факт порушення правил користування попереджувальними сигналами саме при початку руху чи зміні його напрямку.
		За таких обставин суд доходить висновку, що порушення позивачем вимог п. 9.9. «б» Правил дорожнього руху, а саме після зупинки на вимогу поліцейського не ввімкнена аварійна світлова сигналізація, свідчить про відсутність в діях позивача ознак правопорушення, передбаченого саме ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виключає притягнення його до адміністративної відповідальності за зазначеної статтею.
		Враховуючи вищенаведене, інші доводи сторін щодо правомірності чи неправомірності оскаржуваної постанови, з урахуванням відсутності доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не впливають на вирішення справи по суті.
		Щодо доводів апеляційної скарги, стосовно того, що позивач не заперечує факт скоєння ним порушення, колегія суддів зазначає наступне.
		Відсутність заперечень не є тотожним з визнанням факту вчинення правопорушення, фактичних обставин його вчинення.
		Крім того, в адміністративному позові позивач заперечує проти скоєння ним порушення передбаченого ч.2 ст. 122 КупАП.
		Посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду, викладені в постанові від 17.04.2019 року по справі №751/711/19 є не обґрунтованим. Дане судове рішення не є рішенням, яке є обов`язковим до врахування, та таким що має преюдиційне значення для вирішення справи.
		Посилання апелянта на рішення Верховного суду від 25.06.2020 року по справі 520/2261/19 колегія суддів до уваги не приймає , оскільки дані рішення Верховного суду не стосуються випадків коли відсутні належні докази вчинення самого правопорушення, а в даному випадку підставою прийняття рішення судом апеляційної інстанції є відсутність належних доказів вчинення правопорушення.
		Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).
		Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
		Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін .
		Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
		Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.11.2020 року по справі № 524/5588/20 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
		 
		Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис)  (підпис) З.Г. Подобайло   Н.С. Бартош

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...