Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12885/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо цінних паперів.
Надіслано для оприлюднення: 28.12.2020. Зареєстровано: 29.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.12.2020.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		11.12.2020Справа №  910/12885/20
		Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю помічника судді Грузького Ю.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/12885/20
		за позовом Ріордан Лімітед [Riordan Limited] (юридична особа, створена за законодавством Республіки Кіпр, номер НЕ242139, місцезнаходження: Продрому Авеню, 75, Уанворлд Парквью Хаус, 4-й поверх 2063, м. Нікосія, Кіпр, [Prodromou Avenue, Oneworld Parkview House, 4th floor, 2063, Nicosia, Cyprus])
		до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест", яке діє в інтересах та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Голден" (код за ЄДРІСІ 2331625) (Україна, 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 15, корп. 1, літ. А; ідентифікаційний код: 35000863);
		   2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікерія" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 20В, офіс 26/3; ідентифікаційний код: 42137815)
		за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест"
		про визнання правочинів удаваними, припинення правовідношення, визнання недійсним правочину і визнання права власності
		 
		Представники учасників справи: 
		від позивача: Марунич Г.І., ордер серії КС № 854502 від 10.12.2020;
		від позивача: Ігнатовський С.Ю., ордер серії КС № 289649 від 25.11.2020;
		від відповідача-1: Колесник Д.В., ордер серії АІ № 1057049 від 07.09.2020;
		від відповідача-2: Денисенко О.М., ордер серії АА № 10666410 від 09.12.2020;
		від третьої особи: Денисенко О.М., ордер серії АА № 1066409 від 09.12.2020.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Ріордан Лімітед [Riordan Limited] (далі - позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест", яке діє в інтересах та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Голден" (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікерія" (далі - відповідач-2) про:
		- визнання удаваними Договорів купівлі-продажу цінних паперів № 10-G від 22 липня 2015 року і № 11-G від 24 липня 2015 року між Ріордан Лімітед [Riordan Limited] і Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест";
		- припинення правовідносин між Ріордан Лімітед [Riordan Limited] і Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" за удаваними Договорами купівлі-продажу цінних паперів № 10-G від 22 липня 2015 року і № 11-G від 24     липня 2015 року - шляхом повернення Ріордан Лімітед [Riordan Limited] Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" у 10-тиденний строк після отримання позивачем у власність частки розміром 100 % статутного капіталу у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест" іменних інвестиційних сертифікатів, загальною кількістю 71 285 штук, емітентом яких є відповідач-1;
		- визнання недійсним правочину між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лікерія" щодо відчуження частки розміром 100 % у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест";
		- визнання за Ріордан Лімітед [Riordan Limited] права власності на частку розміром 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест".
		Позов мотивовано тим, що Договори купівлі-продажу цінних паперів № 10-G від 22   липня 2015 року і № 11-G від 24 липня 2015 року між Ріордан Лімітед [Riordan Limited] і Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" було укладено для фінансування і приховання купівлі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест", а тому вказані договори підлягають визнанню удаваними, на підставі статті 235 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення позивача не відповідало його внутрішній волі та протирічить відносинам комісії, які, на думку позивача, насправді склалися між позивачем та відповідачем-1. З огляду на те, що у відносинах, які склались між позивачем, як комітентом, та відповідачем-1, як комісіонером, з окремими елементами інших зобов`язальних правовідносин, оскільки перерахування грошових коштів позивачем відповідачу-1 здійснювалось саме для купівлі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест" та ухилення відповідача-1 від виконання обов`язку з передачі частки на користь позивача, позивач просить суд визнати право власності на частку розміром 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест" як еквівалент отриманих сертифікатів за Договорами купівлі-продажу цінних паперів № 10-G від 22 липня 2015 року і № 11-G від 24 липня 2015 року, відтак внаслідок удаваності вказаних Договорів позивачем заявлено вимогу про припинення правовідносин між позивачем та відповідачем-1 та повернення Ріордан Лімітед [Riordan Limited] Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" іменних інвестиційних сертифікатів, загальною кількістю 71 285 штук, емітентом яких є відповідач-1. Крім того, як зазначає позивач, всупереч домовленостям із позивачем, відповідач-1 відчужив відповідачу-2 актив, який фактично належить позивачу, що, на думку позивача, вкотре доводить умисел відповідача-1 ухилитись від виконання зобов`язань перед позивачем щодо передачі набутої ним за рахунок позивача частки у товаристві, відтак укладений відповідачами правочин спрямований на недопущення визнання права власності на частку товариства за позивачем та оскільки вказаний правочин має фіктивний характер, порушує майнові інтереси позивача, позивач просить суд визнати недійсним правочин, укладений відповідачами щодо відчуження частки розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" та визнати за позивачем право власності на частку розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест".
		Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом:
		- накладення арешту на належну Товариству з обмеженою відповідальністю "Лікерія" частку розміром 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест";
		- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Лікерія" здійснювати будь-які дії, направлені на відчуження належної йому на праві власності частки розміром 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест", у тому числі, але не виключно, за договорами купівлі-продажу, міни, застави, дарування тощо;
		- заборони всім та будь-яким особам, що виконують функції державної реєстрації змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у тому числі державним реєстраторам чи реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам, службовим особам Міністерства юстиції України та всіх органів юстиції України тощо здійснювати будь-які дії, направлені на реєстрацію відчуження, зменшення, збільшення, відмови від, а також будь-яких інших реєстраційних дій, що стосуються частки розміром 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест".
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 було частково задоволено заяву Ріордан Лімітед [Riordan Limited] про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову, а саме: 1) накладено арешт на належну Товариству з обмеженою відповідальністю "Лікерія" частку розміром 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест" (ідентифікаційний код: 32960774);          2) заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Лікерія" здійснювати будь-які дії, направлені на відчуження належної йому на праві власності частки розміром 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест" (ідентифікаційний код: 32960774). В іншій частині заяви Ріордан Лімітед [Riordan Limited] про забезпечення позову відмовлено.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12885/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, підготовче засідання призначено на 30.09.2020.
		23.09.2020 на електронну адресу Господарського суду міста Києва, а 24.09.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач-1 визнає обставини, які, на його думку, мають значення для правильного вирішення спору, а саме:
		- факт набуття 21.07.2015 у власність частки розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест";
		- факт укладення між позивачем та відповідачем-1 Договорів купівлі-продажу цінних паперів (іменних інвестиційних сертифікатів) № 10-G від 22.07.2015, № 11-G від 24.07.2015, № 14-G від 26.02.2016, № 15-G від 31.03.2016, № 17-G від 22.08.2016, № 18-G від 20.10.2016, № 19-G від 22.12.2017, № 20-G від 29.10.2018, № 21-G від 05.12.2018, № 24-G від 29.01.2019, № 31-G від 26.02.2019, № 35-G від 08.04.2019, № 36-G від 17.05.2019, № 37-G від 24.05.2019, № 39-G від 04.09.2019, № 40-G від 10.10.2019, на підставі яких у власність позивача було передано цінні папери (іменні інвестиційні сертифікати) Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Голден";
		- факт продажу відповідачем-1 відповідачу-2 частки розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" на підставі Договору купівлі-продажу від 04.08.2020.
		Заперечення відповідача-1 на позовну вимогу про визнання удаваними Договорів купівлі-продажу цінних паперів № 10-G від 22.07.2015 та № 11-G від 24.07.2015 мотивовані тим, що:
		- надані позивачем роздруківки електронних листів не відповідають вимогам статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містять електронного підпису відправників електронних листів;
		- електронне листування відбувалось між різними фізичними особами, які не є сторонами в цій справі, відтак повідомлені позивачем обставини про те, що сторонами листування є позивач та відповідач-1, на думку відповідача-1, не відповідають дійсності;
		- позивачем не надано доказів того, що у відносинах, які стосуються придбання іменних інвестиційних сертифікатів чи з іншого приводу сторонами було досягнуто домовленості про здійснення електронного документообігу, погоджено відповідні адреси для електронного листування та перелік осіб, які уповноважені його здійснювати від імені сторін;
		- доводи позивача щодо удаваності вказаних договорів купівлі-продажу спростовуються тим, що ці договори були повністю виконані сторонами відповідно до їх умов, а саме позивач сплатив вартість інвестиційних сертифікатів, а відповідач-1 передав у власність позивача відповідну кількість сертифікатів, що позивачем не заперечується;
		- про хибність позиції позивача щодо удаваності вказаних договорів свідчить і той факт, що у подальшому між позивачем та відповідачем-1 було укладено ще 17 аналогічних договорів купівлі-продажу цінних паперів, які визнаються позивачем реальними, права та обов`язки за вказаними договорами не ставляться позивачем під сумнів;
		- посилання позивача на п. 2.3 Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" від 21.07.2015 не свідчить про те, що частка у статутному капіталі третьої особи набувалась відповідачем-1 саме для позивача.
		Заперечення відповідача-1 на позовну вимогу про припинення правовідносин між позивачем та відповідачем-1 у визначений у підпункті 2 пункту 2 прохальної частини позовної заяви спосіб обґрунтовані тим, що:
		- для задоволення цієї позовної вимоги, як похідної від першої вимоги про визнання договорів купівлі-продажу удаваними, позивач повинен довести не лише те, що вказані договори є удаваними, але й наявність порушення цивільного права або охоронюваного законом інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду з позовом, при цьому, підстави для визнання договорів купівлі-продажу удаваними, на думку відповідача-1, відсутні, що виключає можливість задоволення позовної вимоги про припинення правовідносин між позивачем та відповідачем-1 у визначений позивачем спосіб;
		- позивачем не доведено істотного порушення відповідачем-1 умов Договорів купівлі-продажу цінних паперів № 10-G від 22.07.2015 та № 11-G від 24.07.2015, наявності шкоди та її розміру внаслідок дій (бездіяльності) відповідача-1 внаслідок неналежного виконання відповідачем-1 зобов`язань за вказаними договорами, при цьому, як зазначає відповідач-1, ним не було допущено жодного порушення прав та законних інтересів позивача, зокрема, при укладенні та виконанні оспорюваних договорів, правовідносини сторін після належного виконання сторонами обов`язків в частині оплати вартості інвестиційних сертифікатів та реєстрації цінних паперів за позивачем, на думку відповідача-1, є припиненими;
		- обраний позивачем спосіб захисту в цій частині позовних вимог не узгоджується з нормами Цивільного кодексу України, які регламентують правові наслідки припинення договору.
		Заперечення відповідача-1 на позовну вимогу про визнання недійсним правочину між відповідачами щодо відчуження частки розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" ґрунтуються на наступному:
		- для задоволення позовної вимоги особи про визнання правочину недійсним першочерговим є наявність порушеного права або законного інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду з позовом, натомість сам лише факт правової заінтересованості позивача щодо частки у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест", направлення відповідачу-1 необґрунтованих вимог про її передачу позивачу не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним;
		- правочин щодо відчуження частки розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест", станом на час розгляду справи в суді, є повністю виконаним його сторонами, а саме відповідач-1 передав, а відповідач-2 набув у власність та оплатив вартість частки у статутному капіталі третьої особи, відтак, на думку відповідача-1, вказаний правочин не може бути визнаний судом недійсним, оскільки відсутні будь-які ознаки фіктивності вказаного правочину, про які помилково вказує позивач у позовній заяві.
		Заперечення відповідача-1 на позовну вимогу про визнання за позивачем права власності на частку розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" мотивовані тим, що для задоволення вимоги про визнання права власності на спірне майно позивачу необхідно довести наявність у нього права власності на вказане майно, а також оспорюваність чи невизнання цього права іншою особою, натомість, як зазначає сам позивач, він ніколи не був власником частки розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест", що виключає можливість задоволення судом вказаної позовної вимоги.
		25.09.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач-2 заперечує проти задоволення позову в частині заявлених до нього позовних вимог, а саме: про визнання недійсним правочину між відповідачем-1 та відповідачем-2 щодо відчуження частки розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" та визнання за позивачем права власності на частку розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест", оскільки, на думку відповідача-2, обставини, які б свідчили про наявність підстав для визнання правочину щодо відчуження частки у статутному капіталі третьої особи, відсутні, з огляду на те, що перед його укладенням відповідачем-2 було отримано: інформацію щодо дійсного власника частки у статутному капіталі третьої особи (відповідача-1); копію рішення учасників відповідача-1, оформлене протоколом від 03.08.2020 № 6 про продаж частки у статутному капіталі третьої особи; рішенням учасника відповідача-2 від 04.08.2020 було затверджено придбання у власність відповідача-2 частки у статутному капіталі третьої особи та надано повноваження директору товариства на укладення договору; 10.08.2020 відповідачем-2 було перераховано на рахунок відповідача-1 повну вартість частки у статутному капіталі третьої особи, відповідно до умов укладеного відповідачами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі третьої особи. Позов у частині визнання за позивачем права власності на частку розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" також, на думку відповідача-2, є безпідставним, оскільки позивач не є та ніколи не був власником частки у статутному капіталі третьої особи.
		30.09.2020 на електронну адресу Господарського суду міста Києва та до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшла заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності та клопотання про виклик свідка - ОСОБА_1 .
		У підготовче засідання 30.09.2020 з`явились представники учасників справи.
		У підготовчому засіданні 30.09.20 судом оголошено перерву до 28.10.2020.
		16.10.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшла заява про застосування строків позовної давності.
		Підготовче засідання, призначене на 28.10.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. на лікарняному.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12885/20 призначено на 25.11.2020.
		У підготовче засідання 25.11.2020 з`явились представники учасників справи.
		У підготовчому засіданні 25.11.2020 судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про виклик свідка - ОСОБА_1 .
		У підготовчому засіданні 25.11.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 02.12.2020.
		02.12.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому позивач просить суд поновити строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_1 від 20.10.2020 та заяву свідка ОСОБА_2 від 20.10.2020.
		Клопотання позивача мотивоване тим, що після подання позовної заяви до суду представниками позивача було виявлено помилку при складенні заяви свідка ОСОБА_1 , а саме вказана заява свідка не містила підтвердження про те, що вказана особа обізнана зі змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань, відтак 20.10.2020 ОСОБА_3 було складено нову заяву свідка, яка відповідає приписам законодавства. Крім того, після відкриття провадження у цій справі, а саме у другій половині жовтня 2020 року пані ОСОБА_2 було надано остаточну згоду свідчити про відомі їй обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та 20.10.2020 ОСОБА_2 було складено та підписано заяву свідка, відтак позивач в порядку частин 4, 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, просить суд поновити строк на подання вказаних доказів, оскільки усунення помилки при складенні заяви свідка ОСОБА_1 , а також складення заяви свідка ОСОБА_2 відбулось після подання позовної заяви та не залежало від волі позивача.
		У підготовче засідання 02.12.2020 з`явились представники учасників справи.
		У підготовчому засіданні 02.12.2020 судом було поставлено вказане клопотання позивача на обговорення представників учасників справи.
		Представник позивача підтримав заявлене ним клопотання, просив суд його задовольнити.
		Представник відповідача-1 поклав вирішення клопотання позивача на розсуд суду.
		Представник відповідача-2 та третьої особи заперечував проти вказаного клопотання, просив суд залишити його без розгляду, оскільки позивачем було порушено порядок подання доказів, визначений процесуальним законом.
		Згідно з частинами 2, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
		Позивач при поданні позовної заяви до суду не повідомляв суд про те, що вказані докази не можуть бути подані та причини, з яких докази не можуть бути подані, що є порушенням частини 4 статі 80 Господарського процесуального кодексу України.
		У підготовчому засіданні 25.11.2020 представник позивача - ОСОБА_4 попри заявлене клопотання про відкладення підготовчого засідання, у задоволенні якого судом було відмовлено, у зв`язку з його безпідставністю, не повідомляв суд про те, що позивач має намір подати заяви свідка ОСОБА_1 від 20.10.2020 та свідка ОСОБА_2 від 20.10.2020.
		При цьому, частиною 4 статі 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що повідомлення суду про те який доказ не може бути подано та причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк, має бути викладене письмово.
		У матеріалах справи відсутні письмові повідомлення позивача про неможливість подання вказаних у клопотанні доказів у порядку частини 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
		Відповідно до ч. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
		Позивач не звертався до суду в установленому процесуальним законом порядку з відповідним клопотанням про встановлення йому додаткового строку для подання вказаних доказів.
		Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України показання свідків є одним із засобів доказування у господарському процесі.
		Частинами 1, 3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Посилання позивача у клопотанні на усунення допущеної помилки при складенні заяви свідка ОСОБА_1 , яка подана разом з позовною заявою, а також складення та підписання 20.10.2020 (після відкриття провадження у цій справі) ОСОБА_2 заяви свідка є безпідставними, оскільки позивач відповідно до приписів чинного процесуального закону самостійно подає докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
		При цьому, судом встановлено, що представництво інтересів позивача в цій справі здійснюють адвокати Дядюк Є.М., (який підписував та подавав до суду позовну заяву); ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (були присутні у підготовчому засіданні 30.09.2020); ОСОБА_4 (був присутній у підготовчих засіданнях 25.11.2020, 02.12.2020), відтак суд вважає, що позивач не був позбавлений можливості у встановленому порядку та строк подати докази, які він вважав за необхідне, в обґрунтування заявлених позовних вимог.
		Відповідно до ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
		За приписами ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
		Суд вважає, що питання своєчасного подання доказів залежало виключно від волі самого позивача (його представників), тобто мало суб`єктивний характер, відтак наведені представником позивача обставини суд не може визнати поважними та такими, що унеможливили подання доказів у встановлений законом строк.
		З огляду на вищевикладене, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів.
		Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.12.2020.
		У судове засідання 11.12.2020 з`явились представники учасників справи.
		У судовому засіданні 11.12.2020 представником позивача було подано письмові пояснення щодо обставин позову, копії яких було надано представникам інших учасників справи. Вказані письмові пояснення долучено судом до матеріалів справи.
		Представники позивача надали суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд задовольнити позов.
		Представник відповідача-1 надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову.
		Представник відповідача-2 та третьої особи надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову в частині заявлених до відповідача-2 позовних вимог заперечував, просив суд в цій частині вимог позивача відмовити.
		У судовому засіданні 11.12.2020 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Як зазначає позивач, у середині 2014 року до ОСОБА_1 , який є єдиним учасником (бенефіціарним власником) Ріордан Лімітед [Riordan Limited] (далі - позивач) звернулись представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" (далі - відповідач-1), зокрема, генеральний директор і учасник відповідача-1 - ОСОБА_7 із пропозицією інвестувати у забудову земельної ділянки в Подільському районі міста Києва, що знаходиться в межах вулиць Кирилівської (колишня Фрунзе), Нижньоюрківської та провулку Мильного, площею 107  497 кв.м., кадастровий номер 8000000000:85:311:0033 (далі - земельна ділянка), орендарем якої є Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамблоки-Інвест" (далі - третя особа, ТОВ "Керамблоки-Інвест"), за якою ОСОБА_8 або контрольовані ним особи мали стати одноосібним учасником ТОВ "Керамблоки-Інвест", що дало б змогу самостійно фінансувати та контролювати процес забудови земельної ділянки та діяльність вказаного товариства.
		27.05.2015 (під час ведення переговорів щодо купівлі-продажу частки у статутному капіталі третьої особи) ОСОБА_9 (за твердженнями позивача - представник відповідача-1) електронним листом надіслав оферту представнику позивача - ОСОБА_10 , за якою угода із купівлі частки у статутному капіталі третьої особи виглядала наступним чином:
		- ОСОБА_8 буде одноосібним учасником позивача;
		- Компанія ОСОБА_8 Отономі Глобал Опортьюнітіс Мастер Фанд Ел Пі придбає право вимоги у розмірі 7  900  000 дол. США до ТОВ "Керамблоки-Інвест" за Договором позики № 8-1201-2012 від 12.01.2012 шляхом укладення договору про відступлення;
		- позивач придбає іменні інвестиційні сертифікати Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Голден" (далі - Фонд) під управлінням відповідача-1;
		- відповідач-1 на отримані грошові кошти від позивача придбає частку у статутному капіталі третьої особи, яка у подальшому буде передана ОСОБА_11 або контрольованим ним особам.
		Як зазначає позивач, вказана оферта відповідача-1 була повністю і безумовно акцептована позивачем в період червень-липень 2015 року шляхом:
		-  укладення договору купівлі-продажу часток компанії Ріордан Лімітед [Riordan Limited] від 02.07.2015;
		- укладення компанією ОСОБА_8 Отономі Глобал Опортьюнітіс Мастер Фанд Ел Пі Договору від 15.06.2015 про купівлю права вимоги у розмірі 7  900 000 дол. США до ТОВ "Керамблоки-Інвест" за Договором позики № 8-1201-2012 від 12.01.2012;
		- придбання позивачем сертифікатів Фонду за Договорами купівлі-продажу цінних паперів № 10-G від 22 липня 2015 року (далі - Договір 10-G) і № 11-G від 24   липня 2015 року (далі - Договір 11-G).
		21.07.2015 між відповідачем-1 та Компанією Томорден Лімітед було укладено Договір купівлі-продажу частки розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" (далі - Договір купівлі-продажу частки від 21.07.2015).
		На виконання досягнутих сторонами домовленостей про придбання частки у статутному капіталі третьої особи за дорученням та за рахунок позивача від імені відповідача-1, позивач придбав 71  285 сертифікатів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Голден" за Договорами №10-G і №11-G.
		23.07.2015 позивач переказав відповідачу-1 грошові кошти в сумі 75  067  270,00 грн, як зазначає позивач, на купівлю частки у статутному капіталі третьої особи, придбавши сертифікати Фонду за Договорами № 10-G і № 11-G.
		За твердженнями позивача, отримані від позивача грошові кошти за вказаними договорами були спрямовані на купівлю частки розміром 100% у статутному капіталі третьої особи.
		За доводами позивача, підтвердженням існуючої угоди між позивачем та відповідачем-1 щодо придбання відповідачем-1 частки розміром 100% у статутному капіталі третьої особи за рахунок та в інтересах позивача з подальшим переоформленням частки на користь позивача є пункт 2.3 Договору купівлі-продажу частки від 21.07.2015, відповідно до якого набуття відповідачем-1 частки на має на меті набуття контролю над товариством, а здійснюється виключно з метою подальшого перепродажу частки третій особі протягом одного року з дня її придбання відповідно до цього Договору.
		Отже, на думку позивача, відповідач-1 виконував доручення позивача на вчинення правочинів від свого імені, але за кошти та в інтересах позивача, саме за отримані від позивача грошові кошти відповідач-1 сплатив покупну ціну (3  410  000 дол. США) за частку в статутному капіталі третьої особи і був зареєстрований як учасник ТОВ "Керамблоки-Інвест".
		Позивач зазначає, що єдиним учасником ТОВ "Керамблоки-Інвест" з 2015 року по 06.08.2020 був відповідач-1.
		З огляду на вище викладене, позивач вважає, що зі змісту і обсягу прав та обов`язків позивача та відповідача-1 випливає, що насправді між сторонами було укладено договір з придбання відповідачем-1 частки у статутному капіталі третьої особи за рахунок та в інтересах позивача, що за своєю правовою природою та ознаками є договором комісії, а Договори № 10-G і № 11-G є удаваними, оскільки були укладені для фінансування купівлі частки і його приховання, а тому, на підставі статті 235 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення позивача не узгоджується з його внутрішньою волею та протирічить відносинам комісії, які насправді склались між позивачем та відповідачем-1, вказані Договори № 10-G і № 11-G підлягають визнанню удаваними в судовому порядку.
		Як зазначає позивач, протягом 2015 - 2019 років відповідач-1 здійснював номінальне керівництво ТОВ "Керамблоки-Інвест", виконуючи доручення позивача щодо утримання земельної ділянки та підготовки її до забудови, на що отримав від позивача грошові кошти в загальній сумі 96 060  000,00 грн, які були перераховані позивачем в рахунок оплати сертифікатів Фонду за Договорами купівлі-продажу цінних паперів. Загалом за вказаним договорами позивачем було придбано іменні інвестиційні сертифікати загальною кількістю 155 987 штук, що підтверджується випискою з рахунку позивача в цінних паперах, станом на 31.05.2020. Крім того, позивачем було перераховано відповідачу-1 грошові кошти на підготовку земельної ділянки до забудови в сумі 1  018  710,32 дол. США.
		Зважаючи на порушення відповідачем-1 взятих на себе зобов`язань, позивачем у другій половині 2019 року було надіслано відповідачу-1 вимогу про передачу частки у статутному капіталі третьої особи позивачу.
		Листом від 13.07.2020 позивач застеріг відповідача-1 від будь-яких спроб порушити права позивача шляхом продажу частки у статутному капіталі третьої особи.
		24.07.2020 позивач направив відповідачу-1 вимогу про виконання зобов`язання в натурі шляхом передачі частки у статутному капіталі третьої особи, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, протягом 7 (семи) днів після отримання вимоги, яка була отримана відповідачем-1 27.07.2020, про що свідчить інформація з офіційного сайту АТ "Укрпошта" за пошуковим ідентифікатором поштового відстеження № 3006507641.
		Вказана вимога позивача була залишена відповідачем-1 без відповіді та задоволення.
		03.08.2020 позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою про припинення протиправної бездіяльності.
		Як зазначає позивач, всупереч домовленостям із позивачем, відповідач-1 відчужив відповідачу-2 актив, який фактично належить позивачу, що вкотре доводить умисел відповідача-1 ухилитись від виконання зобов`язань перед позивачем щодо передачі набутої ним за рахунок позивача частки у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест", відтак укладений відповідачами правочин спрямований на недопущення визнання права власності на частку товариства за позивачем, вказаний правочин має фіктивний характер та порушує майнові інтереси позивача.
		З огляду на вищенаведене, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд визнати удаваними Договори №10-G і №11-G; припинити правовідносини між позивачем та відповідачем-1 за удаваними Договорами №10-G і № 11-G шляхом повернення позивачем відповідачу-1 у 10-тиденний строк після отримання позивачем у власність частки розміром 100 % статутного капіталу ТОВ "Керамблоки-Інвест" іменних інвестиційних сертифікатів, загальною кількістю 71 285 штук, емітентом яких є відповідач-1; визнати недійсним правочин, вчинений відповідачами, щодо відчуження частки розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест"; визнати за позивачем право власності на частку розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест".
		Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Предметом позову в цій справі є, зокрема, вимога позивача про визнання Договорів №10-G і №11-G удаваними, на підставі статті 235 Цивільного кодексу України.
		Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
		Відповідно до статті 655, частини першої статті 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
		За приписами частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Частиною першою статті 626, частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно зі статтею 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
		Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з`ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
		Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину. З вчиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.
		Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини 2 статті 235 Цивільного кодексу України  має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
		З огляду на вищенаведене, для визнання правочину удаваним позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
		Звертаючись до суду з позовом про визнання Договорів № 10-G і № 11-G удаваним і стверджуючи, що сторонами укладено не договори купівлі-продажу, а договір комісії позивач має довести яким нормам права суперечить укладені, на його переконання, договори.
		Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 11.04.2018 у справі №707/1541/16-ц, від 06.03.2019 у справі №927/451/18, від 14.01.2020 у справі №904/4009/18, від 23.01.2020 у справі №912/13/19, від 20.02.2020 у справі №908/225/19.
		Згідно зі статтями 1011, 1012 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
		Відповідно до статті 1014 Цивільного кодексу України комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.
		Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (стаття 1018 Цивільного кодексу України).
		Для визнання Договорів № 10-G і № 11-G удаваними позивачем має бути доведена спрямованість волі обох сторін вказаних договорів (наявність у обох сторін договорів умислу) на: породження правовідносин саме за договором комісії; приховання правовідносин комісії договорами купівлі-продажу.
		В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач та відповідач-1 мали умисел укласти договір комісії та умисел приховати договір комісії шляхом укладення Договорів №10-G і № 11-G.
		Умови Договорів № 10-G і № 11-G не містять ознак договору комісії, який би узгоджувався з положеннями глави 69 Цивільного кодексу України, в свою чергу, відповідач-1 заперечує проти укладення з позивачем саме договору комісії, відтак, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження заявлених позовних вимог в цій частині, позивач безпідставно посилається на фактичне укладення між ним та відповідачем-1 договору комісії.
		Суд встановив, що Договори № 10-G і № 11-G за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу цінних паперів, за умовами яких відповідач-1 передав у власність позивача, а позивач прийняв цінні папери - іменні інвестиційні сертифікати та сплатив відповідачу-1 їх вартість (пункт 1.1. Договорів № 10-G і № 11-G).
		Згідно з пунктом 3.2 Договорів № 10-G і № 11-G інвестор (позивач) набуває право власності на ЦП з моменту зарахування депозитарною установою на рахунок у цінних паперах інвестора відповідної кількості інвестиційних сертифікатів, що підтверджується випискою з рахунку в цінних паперах.
		У позовній заяві позивач визнає факт придбання ним 71 285 сертифікатів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Голден" за Договорами №10-G і №11-G, а також перерахування відповідачу-1 грошових коштів у сумі 75  067  270,00 грн на виконання вказаних договорів.
		Доводи позивача стосовно того, що вказані грошові кошти були перераховані на купівлю частки у статутному капіталі третьої особи також є безпідставними, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
		Статтею 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги".
		За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
		Суд погоджується з доводами відповідача-1 про те, що роздруківки електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".
		Отже, надані електронні листи, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, не можуть бути використані як докази у справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", не містять електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення.
		Суд також вважає недоведеними, в розумінні положень чинного процесуального закону, посилання позивача на те, що ОСОБА_9 (особа, зазначена в електронному листуванні) був представником відповідача-1.
		Договори № 10-G і № 11-G не містять умов щодо можливості електронного листування під час його виконання, щодо погодження між сторонами відповідних адрес для електронного листування та переліку осіб, уповноважених вести зазначене листування.
		Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18.
		Матеріалами справи також підтверджується, і це визнається позивачем і відповідачем-1, що між ними крім Договорів № 10-G і № 11-G було укладено Договори купівлі-продажу цінних паперів (іменних інвестиційних сертифікатів), зокрема, № 14-G від 26.02.2016, № 15-G від 31.03.2016, № 17-G від 22.08.2016, № 18-G від 20.10.2016, № 19-G від 22.12.2017, № 20-G від 29.10.2018, № 21-G від 05.12.2018, № 24-G від 29.01.2019, № 31-G від 26.02.2019, № 35-G від 08.04.2019, № 36-G від 17.05.2019, № 37-G від 24.05.2019, № 39-G від 04.09.2019, № 40-G від 10.10.2019, на підставі яких у власність позивача було передано цінні папери (іменні інвестиційні сертифікати) Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Голден", які позивачем не оспорюються, тобто визнаються реальними, що, за висновком суду, також свідчить про те, що насправді між сторонами виникли правовідносини за договорами купівлі-продажу цінних паперів.
		Позивачем не доведено і судом не встановлено якій конкретній нормі законодавства суперечать Договори № 10-G та № 11-G.
		Факт укладення 21.07.2015 між відповідачем-1 та Компанією Томорден Лімітед Договору купівлі-продажу частки розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" визнається позивачем і відповідачем-1.
		За доводами позивача, підтвердженням існуючої угоди між позивачем та відповідачем-1 щодо придбання відповідачем-1 частки розміром 100% у статутному капіталі третьої особи за рахунок та в інтересах позивача з подальшим переоформленням частки на користь позивача є пункт 2.3 Договору купівлі-продажу частки від 21.07.2015, відповідно до якого набуття відповідачем-1 частки не має на меті набуття контролю над товариством, а здійснюється виключно з метою подальшого перепродажу частки третій особі протягом одного року з дня її придбання відповідно до цього Договору.
		Втім, як встановлено судом, у Договорі купівлі-продажу частки від 21.07.2015 відсутні положення про те, що частка у статутному капіталі третьої особи придбавалась відповідачем-1 саме на користь позивача або повинна бути передана в майбутньому у власність позивача, відтак доводи позивача про те, що вказаний правочин було укладено за рахунок та в інтересах позивача з подальшим переоформленням частки на користь позивача є недоведеними та відхиляються судом як безпідставні.
		Щодо доводів позивача про перешкоджання у проведенні аудиту, що був ініційований на замовлення позивача та його бенефіціарного власника - ОСОБА_8 аудиторською компанією КПМГ слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вимагати проведення аудиту мають право лише учасник чи учасники, яким сукупно належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства.
		Як встановлено судом, і це не заперечується учасниками справи, ні позивач, ні ОСОБА_8 не були учасниками відповідача-1, відтак їх вимога про проведення аудиту є неправомірною.
		Обставини, які на думку позивача свідчать про перешкоджання в отриманні інформації, чи інших діях з боку відповідача-1, не підтверджені належними та допустимими доказами.
		Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4 - 5 Господарського процесуального кодексу України.
		Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
		Для задоволення позову також необхідно встановити не лише те, що правочин є удаваним, але й наявність порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто він повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Заявлена позивачем вимога про визнання Договорів № 10-G і № 11-G удаваними є неефективним способом захисту в розумінні наведених приписів законодавства, оскільки, навіть у випадку визнання вказаних правочинів удаваними, даний факт не відновить прав позивача при їх реальному порушенні, так як матиме наслідком лише встановлення юридичного факту.
		Сама по собі вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, зокрема у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочину недійсним, а такий спір у цій справі відсутній, тому обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за таким правочином регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, ці правила також застосовуватимуться при вирішенні спору за таким правочином чи стосовно нього.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 908/225/19.
		З огляду на вищенаведене, позовна вимога про визнання Договорів №10-G і №11-G удаваними задоволенню не підлягає.
		Щодо позовної вимоги про припинення правовідносин між позивачем та відповідачем-1 за удаваними Договорами №10-G і № 11-G шляхом повернення позивачем відповідачу-1 у 10-тиденний строк після отримання позивачем у власність частки розміром 100 % статутного капіталу ТОВ "Керамблоки-Інвест" іменних інвестиційних сертифікатів, загальною кількістю 71 285 штук, емітентом яких є відповідач-1, суд зазначає наступне.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		При цьому, за змістом ч. 2  ст. 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
		Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
		Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України припинення правовідношення є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб.
		Розпорядження своїм правом на захист є засадничим принципом цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		У поданій до суду позовній заяві позивач просить суд припинити правовідносини між позивачем та відповідачем-1 за удаваними Договорами №10-G і №11-G шляхом повернення позивачем відповідачу-1 у 10-тиденний строк після отримання позивачем у власність частки розміром 100 % статутного капіталу ТОВ "Керамблоки-Інвест" іменних інвестиційних сертифікатів, загальною кількістю 71 285 штук, емітентом яких є відповідач-1.
		Отже, вказана позовна вимога є похідною від вимоги про визнання Договорів №10-G і № 11-G удаваними.
		Наявність правових підстав для визнання Договорів №10-G і № 11-G удаваними судом при розгляді справи не встановлено. 
		Припинення правовідношення, в контексті статті 16 Цивільного кодексу України, у договірних відносинах реалізується шляхом звернення особи до суду з позовом про розірвання договору.
		Згідно зі   статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України  у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
		За приписами частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з частиною 1  статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
		При вирішенні питання щодо розірвання договору з підстави, передбаченої договором, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		Отже, однією з підстав для розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.
		Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 927/877/17).
		З аналізу змісту  статті 651 Цивільного кодексу України вбачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
		Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18.
		Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
		Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 28.08.2019 у справі № 910/5381/18.
		Із вказаного вбачається, що для встановлення можливості припинення (розірвання) Договорів №10-G і №11-G необхідно визначити чи були допущені відповідачем-1 саме істотні порушення умов вказаних договорів, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) відповідача-1, а також співвіднести очікуваний результат від укладених договорів та фактичні обставини внаслідок неналежного їх виконання.
		Позивачем не доведено і судом не встановлено, що відповідачем-1 було допущено неналежне виконання зобов`язань за вказаними договорами.
		Суд встановив, що на виконання умов Договорів №10-G і № 11-G позивач придбав 71  285 сертифікатів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Голден", за які перерахував відповідачу-1 грошові кошти в сумі 75 067 270,00 грн.
		За умовами пункту 11.1 Договорів №10-G і №11-G вказані договори діють до повного їх виконання сторонами.
		Відтак, суд приходить до висновку, що зобов`язання сторін за Договорами №10-G і №11-G припинені виконанням, проведеним належним чином, в порядку статті 599 Цивільного кодексу України.
		Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом припинення правовідносин за Договорами №10-G і №11-G, а саме повернення позивачем відповідачу-1 у 10-тиденний строк після отримання позивачем у власність частки розміром 100 % статутного капіталу ТОВ "Керамблоки-Інвест" іменних інвестиційних сертифікатів, загальною кількістю 71 285 штук, емітентом яких є відповідач-1, є неефективним, оскільки спрямований на необхідність вчинення дій на виконання судового рішення (у випадку задоволення позову) самим позивачем, відтак така позовна вимога в будь-якому разі не може бути задоволена судом.
		Вимоги позивача про визнання недійсним правочину між відповідачем-1 та відповідачем-2 щодо відчуження частки розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" та визнання за позивачем права власності на частку розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" носять похідний характер від попередніх позовних вимог, наявність правових підстав для задоволення яких судом не встановлено.
		Згідно з пунктом 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
		Частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Частинами 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
		Тлумачення статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить про те, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
		Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19.
		За доводами позивача, відповідач-1 відчужив відповідачу-2 актив, який фактично належить позивачу, що, на думку позивача, вкотре доводить умисел відповідача-1 ухилитись від виконання зобов`язань перед позивачем щодо передачі набутої ним за рахунок позивача частки у статутному капіталі товариства, відтак укладений відповідачами правочин спрямований на недопущення визнання права власності на вказане майно за позивачем та оскільки зазначений правочин має фіктивний характер, порушує майнові інтереси позивача, позивач просить суд визнати недійсним правочин, укладений відповідачами щодо відчуження частки розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" та визнати за позивачем право власності на частку розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест".
		Як встановлено судом, і це не заперечується учасниками справи, позивач є власником іменних інвестиційних сертифікатів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Голден".
		Згідно зі статтею 45 Закону України "Про інститути спільного інвестування" учасник пайового фонду - це юридична або фізична особа, яка є власником інвестиційного сертифіката такого фонду. Учасники пайового фонду не мають права впливати на діяльність компанії з управління активами. Учасники пайового фонду не відповідають за зобов`язаннями пайового фонду і несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю пайового фонду, тільки в межах належних їм інвестиційних сертифікатів фонду, крім учасників пайового фонду, до складу активів яких входять акції банків, які у такому разі відповідають за зобов`язаннями банку відповідно до закону.
		Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
		Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
		З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
		Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.
		Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинене фіктивно, закон вимагає наявність таких умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18.
		Суд встановив, що 04.08.2020 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест", за умовами якого відповідач-1 продає, а відповідач-2 приймає та оплачує частку в статутному капіталі третьої особи розміром 100%, на умовах, визначених цим Договором.
		Як зазначають відповідачі у своїх заявах по суті справи, правочин щодо відчуження частки розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест", станом на час розгляду справи в суді, є повністю виконаним його сторонами, а саме відповідач-1 передав, а відповідач-2 набув у власність та оплатив вартість частки у статутному капіталі третьої особи.
		Позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено суду наявність умислу у відповідачів до моменту укладення Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" від 04.08.2020 на вчинення ними фіктивного правочину без мети настання правових наслідків, обумовлених вказаним договором.
		За доводами відповідача-2, які ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах, перед укладенням Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест" відповідачем-2 було отримано: інформацію щодо дійсного власника частки у статутному капіталі третьої особи (відповідача-1); копію рішення учасників відповідача-1, оформлене протоколом від 03.08.2020 № 6 про продаж частки у статутному капіталі третьої особи; рішенням учасника відповідача-2 від 04.08.2020 було затверджено придбання у власність відповідача-2 частки у статутному капіталі третьої особи та надано повноваження директору товариства на укладення договору; 10.08.2020 відповідачем-2 було перераховано на рахунок відповідача-1 повну вартість частки у статутному капіталі третьої особи, відповідно до умов укладеного відповідачами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі третьої особи.
		Відсутність у позивача порушеного права внаслідок укладення відповідачами вказаного договору є підставою для відмови в судовому захисті (відмови в позові) в частині заявлених позовних вимог про визнання недійсним правочину, укладеного відповідачами щодо відчуження частки розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест".
		Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).
		Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) у даному випадку застосовуватися не може, оскільки між позивачем та набувачем майна відсутні договірні відносини, відтак права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
		Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.
		Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.07.2018 у справі №569/1221/16-ц, від 05.12.2018 у справі №522/2110/15-ц, від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц.
		Статтею 392 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Згідно з положеннями статті 392 Цивільного кодексу України підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.
		Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.09.2020 у справі № 27/193.
		Суд встановив, що позивач не є та ніколи не був власником частки розміром 100% у статутному капіталі ТОВ "Керамблоки-Інвест", відтак правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на частку в статутному капіталі третьої особи у суду відсутні.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Пункт 4 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.
		Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
		Подані позивачем докази на підтримання власної позиції, на думку суду, є неповними та непереконливими, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
		У судовому засіданні 11.12.2020 представники позивача посилались на подані ними заяви свідків - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		У суду відсутні правові підстави для оцінки вказаних доказів при ухваленні судового рішення, оскільки судом, як зазначено вище, було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на подання вказаних доказів та прийняття вказаних доказів до розгляду.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
		Отже, з наведених норм чинного процесуального закону можна дійти висновку, що докази у вигляді показання свідків у господарському судочинстві носять факультативний (допоміжний) характер та становлять певні відомі особам обставини, які мають значення для справи.
		При цьому, припис частини 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України визначає, що показаннями свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства відображаються у відповідних документах.
		Щодо заяв відповідачів про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.
		Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
		З огляду на викладене, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
		При розгляді цієї справи судом не встановлено порушення прав позивача відповідачами, відтак питання спливу строку позовної давності при зверненні з позовом у цій справі судом не досліджується.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
		Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування учасників справи судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.
		Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
		Витрати по сплаті судового збору в розмірі 744  108,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
		У своїх попередніх (орієнтовних) розрахунках судових витрат, у зв`язку з розглядом цієї справи, позивач зазначив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1  300 000,00 грн, а відповідач-1 - близько одного мільйона гривень.
		З огляду на те, що позивачем та відповідачем-1 не надано доказів на підтвердження понесення ними витрат на професійну правничу допомогу адвоката у встановлені процесуальним законом порядку та строк, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.
		Згідно з частиною 9 статті 145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
		Оскільки позов задоволенню не підлягає, суд, на підставі частини 9 статті 145 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у цій справі.
		Керуючись статтями 129, 145, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. В позові відмовити.
		2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 744   108,00 грн покласти на позивача.
		3. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/12885/20.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Повне рішення складено 28.12.2020
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                          О.В. Нечай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...