Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 132/1489/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації до засобів масової інформації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2020.
Дата набрання законної сили: 28.12.2020
Номер судового провадження: 61-11553ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                            
		Іменем України
		 
		28 грудня 2020 року                       
		м. Київ
		 
		справа № 132/1489/18
		провадження № 61-11553св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , Приватне підприємство «Калинівська редакція районної газети «Прапор Перемоги»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2019 року 
		у складі судді Павленко І. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Матківської М. В., Стадника І. М.
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА 
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Калинівська редакція районної газети «Прапор Перемоги» (далі - газета «Прапор Перемоги») про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації.
		Позовна заява мотивована тим, що в газеті «Прапор Перемоги» за № НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 на 4 сторінці була опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_2», автором якої є ОСОБА_2 . У цій статті ОСОБА_2 поширив наступну інформацію: «Наприклад, на одній із сесій сільської ради депутати одноголосно проголосували за виділення трьох гектарів землі під нове кладовище. Є й документи, які підтверджують дане рішення, а от нового кладовища немає. Бо виділені під поховання гектари разом із землями запасу на даний час перебувають в оренді фермерського господарства сина ОСОБА_3 ».
		Зазначена інформація не відповідає дійсності, порушує його права та свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію, оскільки поширена в той час, коли він працював сільським головою Новогребельської територіальної громади, 
		а тому міг бути зацікавлений у передачі земельної ділянки, яка була виділена під кладовище, в оренду фермерському господарству його сина.
		У зв`язку з цим просив визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 в статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка була надрукована в газеті «Прапор Перемоги» за № НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 на 4 сторінці та зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок спростувати цю недостовірну інформацію, як таку, що не відповідає дійсності та вибачитися перед ним та його родиною шляхом публікації офіційного спростування ОСОБА_2 , у строк не пізніше 15 днів з дня набрання рішенням суду загальної сили, на 4 сторінці чергового номера газети «Прапор Перемоги»; зобов`язати Приватне підприємство «Калинівська редакція районної газети «Прапор Перемоги» надрукувати надане офіційне спростування ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 
		2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не доведено факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього порушено його особисті немайнові права. Відмовлено у стягненні моральної шкоди, оскільки така вимога є похідною від вимог про захист честі, гідності і ділової репутації.
		Апеляційний суд також зазначив, що позивач був публічною особою і це тягне за собою ширші межі допустимої критики порівняно з такими межами щодо звичайних громадян. Позивачем не доведено, що вказана інформація поширена з «явним злим умислом», оскільки відповідач висловився про факт перебування в оренді земельних ділянок зі слів старожилів села.
		Аргументи учасників справи
		У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року, 
		в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, зокрема, не перевірили, чи дійсно є рішення про виділення гектарів під місцеве кладовище, хто і коли його приймав і чи передавалися ці гектари в оренду фермерському господарству сина позивача. При цьому апеляційний суд не дав окремо кожному із висловлювань, які просив спростувати позивач, а також у їх взаємозв`язку належної правової оцінки; не зазначив, якими доказами, поданими позивачем, вони спростовуються; не встановив, чи наведені 
		в інформації обставини існували взагалі; не проаналізував чи можливо перевірити їх на предмет відповідності дійсності та чи вони є фактичним твердженням. Суди фактично самоусунулись від вирішення справи у цій частині та встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Тому суди неправильно застосували статті 79, 79-1, 114 Земельного кодексу України, статтю 32 Конституції України, статтю 277 Цивільного кодексу України.
		У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив оскаржені судові рішення залишити без змін, у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
		Рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Суди встановили, що в газеті «Прапор Перемоги» за НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 на 4 сторінці опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_2», автором якої є ОСОБА_2 .
		Зазначена стаття опублікована на підставі договору № 3 «Про інформаційну співпрацю» від 13 грудня 2017 року, укладеного між кандидатом на посаду сільського голови Новогребельської об`єднаної територіальної громади (далі - Новогребельська ОТГ) ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Калинівська редакція районної газети «Прапор Перемоги» в особі редактора ОСОБА_4 .
		Відповідно до умов вказаного договору замовник замовляє, а виконавець бере на себе зобов`язання щодо публікації матеріалів передвиборчої агітації замовника в обсязі, що визначається в залежності від потреб замовника.
		На час опублікування статті ОСОБА_1 був головою Новогребельської сільської ради Калинівського району Вінницької області (далі - Новогребельська сільрада) та кандидатом на посаду голови Новогребельської ОТГ.
		25 червня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області (далі - ГУ Держземагентства) в особі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (син позивача) укладено договір оренди землі № 372, згідно з яким ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу Новогребельської сільради (за межами населеного пункту) площею 79,6331 га (кадастровий номер 0521685600:04:001:0177). Земельну ділянку було передано в оренду на 7 років до 24 червня 2021 року. 
		Згідно з пунктом 25 цього договору на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб. Санітарно-захисна зона навколо об`єкта.
		Зазначену земельну ділянку передано в оренду ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держземагентства від 14 квітня 2014 року № ВН/0521685600:04:001/00002-239/15-14 СГ.
		Згідно з витребуваними судом у Головного управління Держгеокадастру 
		у Вінницькій області документами частина земельної ділянки, яканадана  ОСОБА_1 для фермерського господарства,площею 15,9319 га ріллі знаходиться в санітарно-захисній зоні (кладовища шириною 300 м).
		У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України, зокрема, честь, гідність 
		і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		У частині першій статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі 
		і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/9631/15-ц (провадження № 61-14857св18) зазначено: «тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча 
		б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо її застосування».
		Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати 
		і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади 
		і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане 
		з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду 
		і є необхідним в демократичному суспільстві.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю 
		і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків 
		і повинні це усвідомлювати».
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вираження поглядів є однією 
		з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції її предмет стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS 
		v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, від 06 жовтня 2015 року)».
		Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацією та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, 
		в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, §46, ЄСПЛ, від 15 липня 
		2010 року.).
		Безсумнівно, пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв`язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, від 08 липня 1986 року).
		ЄСПЛ вказує, що «у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень 
		є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що 
		є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP 
		v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року).
		Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судженняне підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи».
		Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або 
		в інший спосіб - на свій вибір. 
		Суди встановили, що позивач на час розміщення оспорюваної інформації перебував на посаді сільського голови та був кандидатом на посаду голови Новогребельської ОТГ, а відповідні висловлювання здійсненні відповідачем під час передвиборчої агітації; зазначені висловлювання стосувалось саме оцінки факту, що в оренді сина позивача перебувають землі запасу Новогребельської сільської ради, до складу яких входила санітарно-захисна зона під кладовище.
		За таких обставин та враховуючи положення статті 10 Конвенції суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації.
		Відповідно до статті 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Оскільки відсутні підстави для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації, то підстав для стягнення моральної шкоди немає.
		Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення ? без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 
		2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                             Є. В. Краснощоков 
		 
		І. О. Дундар
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...