Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/16184/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2020.
Дата набрання законної сили: 24.12.2020
Номер судового провадження: 61-11970ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		24 грудня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 754/16184/16-ц 
		провадження № 61-11970св19 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Відкрите акціонерне товариство Банк «Біг Енергія», 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щадко Оксана Іларіївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,  
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 січня 2019 року у складі судді Грегуль О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Борисової О. В., Пікуль А. А., 
		ВСТАНОВИВ:
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства Банк «Біг Енергія» (далі -ВАТ Банк «Біг Енергія»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щадко О. І., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
		Позов обгрунтований тим, що 07 серпня 2005 року між ним та ВАТ Банк «Біг Енергія» укладено кредитний договір, на забезпечення виконання якого в цей же день укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
		09 березня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щадко О. І. вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		27 грудня 2013 року право вимоги за кредитним договором від 07 серпня 2005 року передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»), яке у липні 2016 року передало право вимоги за цим договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Гровінг стейт» (далі - ТОВ «Гровінг стейт»),  що в свою чергу 21 липня 2016 року передало право вимоги ОСОБА_4 
		07 вересня 2016 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на іпотечну квартиру за собою, у зв`язку з чим, іпотека припинена на підставі статті 17 Закону України «Про іпотеку». 
		Оскільки основне зобов`язання за кредитним договором виконане у повному обсязі в порядку позасудового врегулювання шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, то будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. 
		З огляду на вказане, просив суд визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щадко О. І. щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 таким, що не підлягає виконанню.
		Короткий зміст судових рішень 
		Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 січня 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2019 року, у позові відмовлено. 
		Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що реальне виконання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки не є правовою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а є лише правовою підставою для припинення іпотеки. 
		Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що  норми Закону України «Про іпотеку», на які посилається позивач, обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, регулюють, зокрема, підстави для припинення дії іпотеки, зобов`язання у зв`язку з його виконанням та способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, позасудового врегулювання питання в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання та недійсність наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання після його позасудового врегулювання. Підставами визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є недотримання визначеної Закону України «Про нотаріат» і Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) процедури вчинення виконавчих написів, тобто, при оспорюванні виконавчих написів, позивачі звертаються з позовом про визнання їх такими, що не підлягають виконанню з тих підстав, що суми, на які вчинено виконавчий напис не є безспірними, стягувач не надав нотаріусу усі документи, які підтверджують заборгованість, пропущений строк вчинення виконавчого напису тощо. Оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав внаслідок виконання виконавчого напису, що є підставою для їх захисту відповідно до вимог чинного законодавства, відсутні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню згідно з вимогами  законодавства, що регулює спірні правовідносини. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У липні 2019 року ОСОБА_1  звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову чи передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		01 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу. 
		У листопаді  2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 
		Порушуючи норми процесуального права: статті 89, 263, частиною четвертою статті 265 ЦПК України, та статтю шосту Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди не мотивували на підставі яких доказів суди дійшли висновку, що виконавчий напис від 09 березня 2011 року виконаний. 
		Суди не застосували норми матеріального права, що підлягали застосуванню, а саме: статті 17, 33, 36 Закону України «Про іпотеку», норми Закону України «Про виконавче провадження». 
		Суди не надали оцінки тому, що оскільки виконавчий напис невиконаний, він є чинним і в будь-який момент може бути пред`явлений до примусового виконання, тобто до повторного стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором в межах виконавчого провадження, що є порушенням статті 33 Закону України «Про іпотеку» і статті 61 Конституції України, якою визначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. 
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 07 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та ВАТ Банк «Біг Енергія» укладено кредитний договір № 11/01-09-2005 про надання споживчого кредиту.
		На забезпечення виконання кредитного договору 07 вересня 2005 року сторони уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки № 11/01-09-2005, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
		У березні 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щадко О. І. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на належну позивачу на праві власності квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення кредитної заборгованості .
		Суди встановили, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду за захистом своїх порушених прав, не визнаючи законність вчинення виконавчого напису.
		Рішенням Деснянського районного суду від 30 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щадко О. І., третя особа: ВАТ Банк «Біг Енергія» про скасування виконавчого напису відмовлено.
		Рішенням Шевченківського районного суду від 21 січня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щадко О. І., третя особа: ВАТ Банк «Біг Енергія» про захист прав споживача, скасування виконавчого напису відмовлено.
		Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2015 року задоволено позов ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року скасовано рішення апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 15 червня 2016 року рішенням Апеляційного суду м.Києва заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВАТ Банк «БІГ Енергія» треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щадко О. І., ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», про захист прав споживача та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.
		На підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 2017 року власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
		Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відтак зазначена норма визнає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
		Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
		Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України, Способи захисту цивільних прав та інтересів  визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
		Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		Відповідно до положень статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
		Відповідно до статті 33 цього Закону в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
		Законодавцем визначено три способи захисту забезпечених іпотекою прав кредитора на задоволення його вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16 та від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16, 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16).
		Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		З огляду на що суд першої інстанції правильно виходив із того, що норми Закону України «Про іпотеку», на які посилається ОСОБА_1 , обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, регулюють, зокрема, підстави для припинення дії іпотеки та зобов`язання у зв`язку з його виконанням, а також способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, позасудового врегулювання питання в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання та недійсність наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання після його позасудового врегулювання.
		Щодо правового регулювання процесуального порядку вчинення нотаріусом виконавчого напису та підстав визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
		Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.
		Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
		Вимоги до змісту виконавчого напису закріплені у статті 89 Закону України «Про нотаріат».
		Процедура вчинення виконавчих написів, чинна на момент вчинення спірного виконавчого напису, визначена в розділі 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція).
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі- Перелік).
		Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
		У пункті 1-1 Переліку зазначено, що для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.
		Водночас згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
		Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. 
		Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс 19) відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) у подібних правовідносинах.
		Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
		Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліку документів за якими стягнення проводиться у безспірному порядку.
		З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум. Це право існує, поки суд не встановить зворотнього. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
		Водночас, вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. Спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс 19), відступивши від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 88 Закону України «Про нотаріат», викладеного у постанові Верховного Суду України від 04 березня 2015 року у справі № 640/5240/13-ц (провадження № 6-27цс15), який зводиться до наступного: наявність судового спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника, а отже, свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. 
		Отже, підставами визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є недотримання визначеної Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією процедури вчинення виконавчих написів. Тобто при оспорюванні виконавчих написів, позивачі звертаються з позовом про визнання їх такими, що не підлягають виконанню з тих підстав, що суми, на які вчинено виконавчий напис не є безспірними, стягувач не надав нотаріусу усі документи, які підтверджують заборгованість, пропущений строк вчинення виконавчого напису тощо.
		Позивач не порушує  питання щодо наявності хоча б однієї з вищевказаних підстав для визнання такого виконавчого напису недійсним згідно з вимогами Закону України «Про нотаріат».
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного й обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки ним не було доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав внаслідок виконання виконавчого напису, що є підставою для їх захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
		Обгрунтованими є висновки судів, що позивач помилково ототожнює такі правові визначення як «припинення іпотеки» та «припинення зобов`язання» з правовими підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
		Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів по суті вирішення позову і не дають підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, про що зазначено в касаційній скарзі.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                          А. С. Олійник
		         
		          С. О. Погрібний
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...