Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 184/2049/16-ц : Окремі процесуальні питання; Заява про виправлення помилки у судовому рішенні.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2020. Оприлюднено: 30.12.2020.
Дата набрання законної сили: 23.12.2020
Номер судового провадження: 61-15578ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		23 грудня 2020 року
		м. Київ
		справа № 184/2049/16-ц
		провадження № 61-15578ск19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - Покровська міська рада Дніпропетровської області,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року у складі судді Гаєвого О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У листопаді 2016 року Покровська міська рада Дніпропетровської області (далі - Покровська міська рада) звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих фактичним користуванням земельною ділянкою.
		На обґрунтування позовних вимог посилалася на таке. ОСОБА_1 володіє об`єктом нерухомості - нежитловою будівлею складом з підвалом, який розташований на АДРЕСА_1 . Відповідач мав намір оформити земельну ділянку в оренду для обслуговування зазначеної нежитлової будівлі складу з підвалом, а тому звернувся з відповідною заявою до позивача. Після виготовлення проєкту землеустрою, відповідачу було погоджено відведення земельної ділянки в розмірі 0,2603 га, що підтверджується висновком від 28 травня 2012 року № 53 виданим Відділом архітектури Виконавчого комітету Орджонікідзевської міської ради. Виготовлений ОСОБА_1 проєкт землеустрою зазначеної земельної ділянки, у зв`язку із відсутністю кадастрового номера земельної ділянки, не був погоджений позивачем, а ОСОБА_1 запропоновано для вирішення вказаного питання звернутися до відділу Держкомзему в м. Покров (Орджонікідзе). Однак ОСОБА_1 проігнорував вказані рекомендації позивача та продовжив користуватися земельною ділянкою без законних на то підстав. 27 травня 2016 року на адресу ОСОБА_1 направлено лист, згідно з яким останній запрошувався до Покровської міської ради з питань усунення існуючої заборгованості та погодження матеріалів інвентаризації для подальшого укладення договору оренди, проте вказаний лист залишився без реагування з боку відповідача. 21 липня 2016 року ОСОБА_1 не з`явився на засідання комісії, створеної Виконавчим комітетом Покровської міської ради, яка за результатами своєї роботи затвердила акт, яким встановлено розмір збитків за фактичне користування ОСОБА_1 земельною ділянкою на АДРЕСА_1 за період з 01 жовтня 2013 року до 01 липня 2016 року.
		У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути на його користь з відповідача збитки в сумі 115 330,60 грн, завдані внаслідок неодержання доходів за фактичне використання земельної ділянки за період з 01 жовтня 2013 року до 01 липня 2016 року.
		Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, позов задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Покровської міської ради Дніпропетровської області збитки у розмірі 115 330,60 грн, завдані внаслідок неодержання доходів за фактичне використання земельної ділянки за період з 01 жовтня 2013 року до 30 червня 2016 року.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що право власності територіальної громади м. Покров на земельну ділянку, на якій розташовані будівлі, що належать відповідачу є доведеним та відповідає закону, відповідач безпідставно (без наявності договору оренди) використовував земельну ділянку, що позбавило Покровську міську раду права на отримання доходу у вигляді платежів з орендної плати.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувсядо Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року скасувати, провадження у справі закрити.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами не досліджено питання щодо належності землі, на якій розташована належна йому на праві власності нежитлова будівля позивачу. Нежитлова будівля займає 380 кв. м, а позивач безпідставно обраховує орендну плату за площу 0,2603 га, яка ним ніколи не використовувалась. Зазначає, що земельна ділянка, на якій розташовано належне йому нежитлове приміщення, не належить до земель м. Покров, рішення міської ради щодо встановлення меж міста його зональності не приймалося. Суди не врахували характеру спірних правовідносин між сторонами та судової практики з вирішення аналогічних спорів, помилково застосували законодавство, яке регулює порядок відшкодування збитків. Позов підписано неуповноваженою особою, судовий збір сплачений не позивачем, а іншою особою.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2020 року справу призначено до розгляду.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Касаційну скаргу у цій справі подано у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій частково не відповідають.
		Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нерухоме майно - нежитлова будівля, склад з підвалом, яка розташована на АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 12).
		ОСОБА_1 мав намір оформити земельну ділянку для обслуговування вказаної нежитлової будівлі, а тому звертався до позивача з відповідною заявою.
		Рішенням Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області від 26 серпня 2009 року № 14 ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення першого етапу зі складання проєкту із землеустрою для оформлення права оренди на земельну ділянку, яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі складу з підвалом на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 13).
		Рішенням Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області від 08 липня 2010 року № 12 рішення Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області від 26 серпня 2009 року № 14 визнано таким, що втратило чинність та надано ОСОБА_1 дозвіл на складання проєкту землеустрою для оформлення права оренди на земельну ділянку, яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі, складу з підвалом на АДРЕСА_1 . Цим же рішенням ОСОБА_1 зобов`язаний з метою затвердження площі земельної ділянки погодити матеріали інвентаризації з відділом Держкомзему у м. Покров (Орджонікідзе) та відділом архітектури з метою визначення та затвердження площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування нежитлової будівлі, складу з підвалом на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 14).
		04 травня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою, в якій просив надати висновок про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 . До заяви був доданий оригінал проєкту землеустрою (т. 1, а. с. 15).
		28 травня 2012 року начальник відділу архітектури Виконавчого комітету Орджонікідзевської міської ради погодив наданий проєкт землеустрою щодо відведення та передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2603 га на АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі, складу з підвалом (т. 1, а. с. 16).
		27 липня 2012 року на адресу Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1 за 
		вх. №11/333-2105/12 з погодженим проєктом землеустрою вказаної земельної ділянки, з проханням розглянути цей проєкт і вирішити питання щодо передачі земельної ділянки загальною площею 0,2603 га на АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі, складу з підвалом в оренду строком на 10 років (т. 1, а. с. 17).
		31 серпня 2012 року ОСОБА_1 була надана відповідь за 
		вих. №11/201-1752/12, в якій зазначалося, що наданий ним проєкт не може бути погоджений у зв`язку з відсутністю кадастрового номера земельної ділянки, а тому з метою подальшого розгляду вказаного звернення запропоновано ОСОБА_1 звернутися у відділ Держкомзему в м. Покров (Орджонікідзе) для визначення та присвоєння кадастрового номера згідно з чинним законодавством (т. 1, а. с. 18).
		ОСОБА_1 вказані рекомендації позивача не виконав, та надалі продовжив користуватись земельною ділянкою без законних на те підстав.
		27 травня 2016 року № 11/194-2174/16 на адресу ОСОБА_1 був направлений лист, згідно з яким він запрошувався до Покровської міської ради для вирішення питання усунення наявної заборгованості та погодження матеріалів інвентаризації для подальшого укладення договору оренди земельної ділянки (т. 1, а. с. 20). 
		Встановлено, що між сторонами відсутній укладений відповідно до вимог чинного законодавства договір оренди земельної ділянки. У період з 01 жовтня 2013 року до 30 червня 2016 року ОСОБА_1 використовував земельну ділянку загальною площею 0,2603 га на АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі складу з підвалом без правовстановлюючих документів (договору оренди землі) на неї.
		Рішенням Виконавчого комітету Покровської міської ради від 29 червня 2016 року № 334 з метою недопущення виникнення заборгованості зі сплати за користування земельною ділянкою, яка використовується ОСОБА_1 для обслуговування нежитлової будівлі, складу з підвалом на АДРЕСА_1 , було створено комісію для визначення розміру збитків, завданих власнику землі - територіальній громаді м. Покров.
		21 липня 2016 року відбулось засідання комісії за результатами роботи якої затверджено акт про визначення розмірів збитків, завданих власнику землі - Покровській міській раді за фактичне використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2603 кв. м для обслуговування нежитлової будівлі, складу з підвалом на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 31-33).
		Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку 1 кв. м земельної ділянки, що був наданий Управлінням Держгеокадастру у Нікопольському районі Дніпропетровської області від 24 червня 2016 року 
		№ 34-405-0.4-4897/2-16, вартість 1 кв. м земельної ділянки на АДРЕСА_1 , з урахуванням коефіцієнтів індексації, складала: у 2013 році - 270,39 грн, у 2014 році - 270,39 грн, у 2015 році - 337,72 грн, у 2016 році - 483,95 грн. (т. 1, а. с. 21).
		Рішенням Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області від 23 березня 2012 року № 6, затверджені ставки орендної плати за користування земельними ділянками на території Орджонікідзевської міської ради. Згідно з додатком до вказаного рішення міської ради, земельна ділянка, якою фактично користується ОСОБА_1 відноситься до пункту 10 «Для обслуговування будівель і споруд щодо видів діяльності, не визначених пунктами 2-9 цього додатку», на яку встановлена ставка орендної плати у 4 % від нормативної грошової оцінки земель з урахуванням щорічної індексації (т. 1, а. с. 22-24).
		Ця ставка у відсотках діяла з 01 квітня 2012 року до 01 травня 2014 року.
		Рішенням Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області від 10 квітня 2014 року № 17 затверджені ставки орендної плати за користування земельними ділянками на території Орджонікідзевської міської ради. Згідно з додатком до вказаного рішення міської ради земельна ділянка, якою фактично користується ОСОБА_1 відноситься до пункту 12 «Будівлі і споруди для видів діяльності, які не увійшли в пункти 2-11», на яку встановлена ставка орендної плати у 5 % від нормативної грошової оцінки земель з урахуванням щорічної індексації (т. 1, а. с. 25-27).
		Ця ставка у відсотках діє з 01 травня 2014 року та до теперішнього часу.
		Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати за фактичне користування земельною ділянкою ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2013 року до 30 червня 2016 року заборгованість складає 115 330,60 грн.
		Рішенням виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року № 383 затверджено матеріали засідання комісії від 21 липня 2016 року та акт з розрахунком визначення розміру збитків, завданих власнику землі - територіальній громаді м. Покров громадянином ОСОБА_1 внаслідок фактичного використання земельної ділянки площею 0,2603 га для обслуговування та експлуатації власних нежитлових будівель та споруд на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 34).
		Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
		За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
		Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
		Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, завдані внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
		Відповідно до пункту 2 частини другої Цивільногокодексу України (далі - ЦК України) збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		За змістом указаних приписів ЦКУкраїни та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
		Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
		Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
		У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
		Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.
		У справі встановлено, що з 01 жовтня 2013 року до 30 червня 2016 року ОСОБА_1 використовував спірну земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення належного йому об`єкта нерухомого майна.
		Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення із власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.
		Вирішуючи спір по суті, суди правильно виходили із того, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки. 
		Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
		Водночас з огляду на наведену оцінку висновків судів першої та апеляційної інстанцій та доводів заявника касаційна скарга є частково обґрунтованою.
		Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
		Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження 
		№ 14-473цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження 
		№ 14-104цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
		При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)). 
		Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
		Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
		Покровська міська рада, обґрунтовуючи вимоги про стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розміщено об`єкт нерухомого майна відповідача, як на правову підставу задоволення позову послалася на статті 22, 1166 ЦК України, статтю 156 ЗК України, норми Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, які регулюють правовідносини з відшкодування збитків, в тому числі землекористувача.
		Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій погодилися з таким правовим обґрунтування позову.
		Проте за змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
		Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
		Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.
		Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
		З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
		Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України ).
		Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).
		З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.
		Тому рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року необхідно змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови щодо підстав задоволення позову, врахувавши, що відповідач зобов`язаний повернути кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
		Доводи касаційної скарги щодо розміру та належності позивачу спірної земельної ділянки, фактичного користування нею відповідачем, підставності та правильності розрахунку сум орендної плати були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Заявник зазначає, що позивач посилався на Закон України від 05 лютого 2004 року №1457-ІV «Про розмежування земель державної та комунальної власності», який втратив чинність. Проте суди попередніх інстанцій на вказаний Закон як на правову підставу задоволення позову не посилалися, а представник позивача посилався на нього з урахуванням наявності Закону України від 06 вересня 2012 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», на підставі якого попередній закон втратив чинність.
		Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про підписання позовної заяви неуповноваженою особою та неправильність сплати позивачем судового збору, оскільки посилання на такі можливі порушення норм процесуального права не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		У питанні повноважень особи, яка підписувала позовну заяву доводи заявника зводяться до власного тлумачення норм права, а з матеріалів справи випливає, що заявлений позов впродовж розгляду справи підтримували представники позивача, що мали належний обсяг повноважень.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки зводяться до непогодження зі встановленими судами обставинами справи, необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Таким чином, Верховний Суд вважає за необхідне рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови щодо підстав задоволення позовних вимог. 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку за результатами касаційного перегляду вимоги заявника по суті не задовольняються, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 406, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови щодо підстав задоволення позовних вимог.
		У решті рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                 О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                   А. С. Олійник
		 
		                                                                                                                   С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...