Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 685/1529/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2020.
Дата набрання законної сили: 29.12.2020
Номер судового провадження: 61-21025ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		29 грудня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 685/1529/18
		провадження № 61-21025св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна 2001»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна 2001» про визнання договорів оренди землі недійсними
		 
		за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Хомяка Олександра Миколайовича на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 22 липня      2019 року у складі судді Бурлак Г. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І.,      Купельського А. В., Янчук Т.О.,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 6,6351 га, яка розташована на території Теофіпольської селищної ради Теофіпольського району Хмельницької області  (далі - Теофіпольська селищна рада), кадастровий номер 6824755100:02:006:0032, укладений між Товариством       з обмеженою відповідальністю «Україна 2001» (далі - ТОВ «Україна 2001») та ОСОБА_3 , зареєстрований у Теофіпольському відділі Держкомзему 04 жовтня 2012 року за № 682470004006147.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги,  ОСОБА_2 посилалася на те, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 07 червня 2018 року, виданим приватним нотаріусом Теофіпольського районного нотаріального округу Хмельницької області Сурмою Г. Ф., вона після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкувала земельну ділянку площею 5,6351 га, розташовану на території Теофіпольської селищної ради, кадастровий номер 6824755100:02:006:0032, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Під час оформлення спадщини вона довідалася, що між ТОВ «Україна 2001» і ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі, за умовами якого спадкодавець передав відповідачеві вказану земельну ділянку у строкове платне користування. Цей договір зареєстровано у Теофіпольському відділі Держкомзему 04 жовтня 2012 року за № 682470004006147. При його укладенні сторони не визначили всіх істотних умов договору оренди землі, передбачених Законом України «Про оренду землі», зокрема, не зазначено: дату укладення договору та кадастровий номер земельної ділянки; строк дії договору; умови збереження стану об`єкта оренди; умови про відшкодування поліпшень стану земельної ділянки, проведених орендарем; умови щодо припинення або зміни умов договору у випадку переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи; крім того, немає невід`ємних частин договору. У зв`язку                з цим просила позов задовольнити.
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з аналогічним позовом,            у якому просив визнати недійсним договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 4,23 га, яка розташована на території Теофіпольської селищної ради, кадастровий номер 6824755100:02:006:0052, укладений між ТОВ «Україна 2001» та ОСОБА_3 , зареєстрований у Теофіпольському відділі Держкомзему                    04 жовтня 2012 року за № 682470004006148.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги,  ОСОБА_1 посилався на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 07 червня 2018 року, виданим приватним нотаріусом Теофіпольського районного нотаріального округу Хмельницької області Сурмою Г. Ф., він після смерті ОСОБА_3 успадкував земельну ділянку площею 4,23 га (згідно з витягом з Державного земельного кадастру - 4,2299 га), кадастровий номер 6824755100:02:006:0052, розташовану на території Теофіпольської селищної ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Під час оформлення спадщини він довідався, що між ТОВ «Україна 2001» і ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі, за умовами якого спадкодавець передав відповідачеві земельну ділянку у строкове платне користування. Цей договір зареєстровано                                  у Теофіпольському відділі Держкомзему 04 жовтня 2012 року за                                         № 682470004006148. При його укладенні сторони не визначили всіх істотних умов договору оренди землі,  зокрема, не зазначено: дату укладення договору та кадастровий номер земельної ділянки; строк дії договору; умови збереження стану об`єкта оренди; умови про відшкодування поліпшень стану земельної ділянки, проведених орендарем; умови щодо припинення або зміни умов договору у випадку переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи; крім того, немає невід`ємних частин договору. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Теофіпольський районний суд Хмельницької області рішенням від 22 липня        2019 року у задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовив.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги                                       є необґрунтованими та недоведеними, оскільки сторони дійшли згоди з усіх істотних умов спірних договорів оренди землі, які були передбачені частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Хмельницький апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2019 року рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 22 липня 2019 рокузалишив без змін.
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив             з того, що дійсно у договорах оренди не було зазначено дати їх укладення та строку їх дії, однак, враховуючи, що ці договори набрали чинності з часу їх державної реєстрації, а в актах приймання-передачі об`єктів оренди сторони визначили строк оренди, місцевий суд дійшов правильного висновку, що ця неповнота не порушує права та інтереси позивачів. Посилання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на те, що договори оренди землі не містять усіх істотних умов і не відповідають вимогам закону, суперечать фактичним обставинам справи.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
		 
		У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Хомяк О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 22 липня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції або постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
		 
		Касаційна скарга мотивована безпідставністю висновків судів про недоведеність позовних вимог, оскільки у спірних договорах оренди землі немає дат їх вчинення та не вказано кадастрові номери об`єктів оренди; у пункті 8 договору не визначено строку дії договорів; у пункті 17 не визначено умов збереження стану об`єктів оренди, про що свідчить напис «немає»; у пункті 23 не погоджено питання про відшкодування поліпшень стану земельної ділянки, проведених орендарем;                 у пункті 40 не погоджено умов щодо припинення або зміни умов договору в разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи; договір не містить усіх невід`ємних частин, зазначених у пункті 43, акт приймання-передачі об`єктів оренди не містить дати складання. Водночас відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
		 
		У червні 2019 року ТОВ «Україна 2001» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими, і суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		20 січня 2020 року справа № 685/1529/18 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року                                       № 3127/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та визначено колегію суддів.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що земельні ділянки площею 5,6351 га (кадастровий номер 6824755100:02:006:0032) та площею 4,23 га (кадастровий номер 6824755100:02:006:0052), які розташовані на території Теофіпольської селищної ради та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належали ОСОБА_3 на праві власності.
		 
		Між ТОВ «Україна 2001» і ОСОБА_3 були укладенні договори оренди землі, за умовами яких ОСОБА_3 передав відповідачеві земельні ділянки у строкове платне користування.
		 
		04 жовтня 2012 року відділ Держкомзему у Теофіпольському районі Хмельницької області зареєстрував ці договори у Державному реєстрі земель за                                     № 682470004006147 і № 682470004006148 відповідно. 
		 
		У той же день сторони склали акти визначення меж спірних земельних ділянок        у натурі (на місцевості). Згідно з актами приймання-передачі об`єкта оренди без дати ОСОБА_3 передав ТОВ «Україна 2001» земельні ділянки площею          5,6351 га (кадастровий номер 6824755100:02:006:0032) та 4,23 га (кадастровий номер 6824755100:02:006:0052) в оренду строком на 10 років.
		 
		ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 та ОСОБА_1             є його спадкоємцями за законом.
		 
		07 червня 2018 року приватний нотаріус Теофіпольського районного нотаріального округу Хмельницької області Сурма Г. Ф. видала позивачам свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно з якими ОСОБА_2 успадкувала земельну ділянку площею 5,6351 га, кадастровий номер 6824755100:02:006:0032, а ОСОБА_1 - земельну ділянку  площею 4,23 га, кадастровий номер 6824755100:02:006:0052.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року                   № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Оскільки касаційна скарга надійшла до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого           2020 року.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм  матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи            в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		 
		Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України). 
		 
		Законом, який регулює правовідносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
		 
		Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про оренду землі»  у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. 
		 
		Права й обов`язки за договором, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як це передбачено статтями 18, 20 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
		 
		Результат аналізу цих норм права дає підстави для висновку про те, що укладення правочину та його чинність можуть бути розірвані у часі та пов`язані                                    з необхідністю вчинити додаткові дії для настання можливості використання прав та виконання обов`язків, визначених цим правочином.
		 
		При цьому визначальне значення має зміст норм матеріального права на момент підписання договору та умови договору щодо набуття чинності та щодо моменту укладання такого договору.
		 
		Недійсність правочину пов`язується з порушеннями, які мали місце під час саме укладання цього правочину.
		 
		Законодавством, яке діяло на час підписання договорів, момент укладання договору визначалось одночасно з його реєстрацією (стаття 640 ЦК України),            а отже порушення, які були допущені під час реєстрації договору, є порушеннями, що мали місце під час його укладення.
		 
		Верховний Суд України вказував, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено          в мотивувальних частинах постанов Верховного Суду України від 19 лютого        2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та                           від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).
		 
		ЦК України наведено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.
		 
		У статті 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
		 
		Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).
		 
		Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина 1 статті 254 ЦК України).
		 
		Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.
		 
		Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.
		 
		З урахуванням положень статті 640 ЦК України щодо укладення договору та статті 18 Законі України «Про оренду землі» щодо набрання чинності договором оренди землі після його реєстрації можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.
		 
		Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним законом - Законом України «Про оренду землі», який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту його реєстрації та набирає чинності після його державної реєстрації.
		 
		Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договором, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.
		 
		Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.
		 
		До такого ж правового висновку за подібних обставин справи щодо часу укладання договору оренди та його умов щодо набрання чинності після реєстрації дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право                   в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. 
		 
		Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання визначено частиною першою статті 15 ЦК України.
		 
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.
		 
		У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності            в ньому істотної умови, передбаченої пунктом першим частини першої статті           15 Закону України «Про оренду землі», - об`єкта оренди суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.
		 
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15.
		 
		Звертаючись до суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилалися на те, що оспорювані договори оренди земельних ділянок не містять усіх передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» істотних умов. 
		 
		Суди встановили, що на початку жовтня 2012 року ТОВ «Україна 2001»                                     і ОСОБА_3 досягли згоди про укладення договорів оренди землі та підписали ці договори. З того часу договори оренди землі є укладеними, оскільки вони набрали чинності 04 жовтня 2012 року (з дня їх реєстрації в Державному реєстрі земель).
		 
		Укладені ТОВ «Україна 2001» і ОСОБА_3 договори містять істотні умови щодо збереження стану об`єктів оренди, відшкодування поліпшень стану земельної ділянки та припинення або зміни умов договору. При цьому сторони склали документи, які є невід`ємними частинами договорів оренди землі, зокрема кадастрові плани, в яких указані кадастрові номери земельних ділянок, акти визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акти приймання-передачі предметів оренди.
		 
		Ураховуючи, що орендодавець та орендар врегулювали у договорах свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договорів узгодженим способом, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачі не довели обставин, що свідчили б про недійсність спірних договорів оренди землі та порушення їх прав при укладанні оспорюваних правочинів. 
		 
		Позивачі належними доказами не підтвердили порушення їх прав з підстав відсутності у спірних договорах оренди землі істотних умов, передбачених пунктом першим частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі».
		 
		Аргументи заявників про те, що спірні договори оренди землі порушують їх права як власників земельних ділянок є безпідставними, оскільки спірні договори не перешкоджають позивачам у здійсненні права власності.
		 
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Хомяка Олександра Миколайовича  залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 22 липня      2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:А. Ю. Зайцев   В. С. Жданова   Є. В. Коротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...