Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/12116/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2020.
Дата набрання законної сили: 23.12.2020
Номер судового провадження: 61-6024ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		23 грудня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 754/12116/18
		провадження № 61-6024св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		суддів:                Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»,
		третя особа - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року у складі судді Зотько Т. А. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Матвієнко Ю. О., Стрижеуса А. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (далі - ПАТ «Український професійний банк»), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів.
		 
		Позовна заява обґрунтована тим, що 07 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Український професійний банк» (далі - ВАТ «Український професійний банк»), правонаступником якого є ПАТ «Український професійний банк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 321, відповідно до умов якого ОСОБА_3 наданий кредит з лімітом заборгованості у розмірі 96 000,00 доларів США на споживчі цілі зі сплатою за користування кредитом 14,5 % річних та 29 % річних - у разі порушення строків повернення кредиту, із кінцевим терміном повернення кредиту - 10 квітня 2017 року.
		 
		07 травня 2007 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладений договір поруки № 321-1, яким передбачено, що у разі повного чи часткового невиконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором № 321, ПАТ «Український професійний банк» має право задовольнити свої вимоги за рахунок поручителя.
		 
		07 травня 2007 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого іпотекою забезпечується виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором № 321. Передано в іпотеку нерухоме майно - квартира 
		АДРЕСА_1 .
		 
		06 вересня 2017 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 укладений договір № 24 про відступлення прав вимоги за кредитним договором 
		№ 321 та договором поруки. Крім того, 06 вересня 2017 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 24-1. Умовами зазначених договорів визначено, що 
		ОСОБА_2 , як новому кредитору, передається право вимоги до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у розмірі 98 179,19 доларів США та право вимоги на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Проте, ОСОБА_2 , як фізична особа, не може бути стороною у зобов`язанні на стороні кредитодавця, у зв`язку з чим такий договір є недійсним. Крім того, нотаріус не має правових підстав для посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи, оскільки стаття 1054 ЦК України не передбачає фізичну особу на стороні кредитодавця у кредитних правовідносинах. Отже, ні фізична особа, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванов П. Ю. у порушення 
		статті 1054 ЦК України, статті 7 Закону України «Про нотаріат» посвідчив договір про відступлення прав вимоги № 24-1 за договором іпотеки на користь ОСОБА_2 .
		 
		Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати договори про відступлення прав вимоги недійсними, як такі, що не відповідають вимогам закону.
		 
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року у задоволенні позову  ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір укладений на стадії ліквідації ПАТ «Український професійний банк», а тому на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, яке затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 388, відповідно до якого потенційним покупцем є фізична або юридична особа, яка має намір придбати актив (майно) банку та може набути такий актив (майно) у власність чи на підставі іншого речового права, переможцем відритих торгів не може бути визнаний боржник або поручитель за договорами, право вимоги за яким виставлено на торги. ОСОБА_2 не є ні позичальником, ні поручителем за укладеними у 2007 році договорами. Договори відступлення прав вимоги не мають ознак факторингу, натомість вони є оплатними правочинами щодо заміни кредитора у зобов`язанні, а не договорами про надання банківських послуг. Крім того, позивачем не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення її права або охоронюваного законом інтересу оспорюваними договорами.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу    ОСОБА_1 залишено без задоволення.Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено як укладені оспорювані договори порушують права позивача. Не доведено позивачем і того, як заміна кредитора у зобов`язанні порушує права позивача, як боржника за кредитним договором, договором поруки та договором іпотеки.
		 
		Вимоги про забезпечення позову
		 
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову.
		 
		Заява обґрунтована тим, що у серпні 2018 року на адресу позивача від ОСОБА_2 надійшла вимога про усунення порушень за кредитним договором від 07 травня 
		2007 року № 321, у якій зазначено, що у разі невиконання цієї вимоги у визначений строк, відповідачем буде звернуто стягнення на належний позивачу предмет іпотеки, шляхом набуття права власності у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». Отже, позивач вважає, що не вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони ОСОБА_2 та/або будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо квартири може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі, а тому заявлені заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами.
		 
		Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом іпотеки за договором від 07 травня 2007 року, заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України та Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, іншим органам державної реєстрації прав та нотаріусам здійснення будь-яких реєстраційних дій, що пов`язані з реєстрацією (перереєстрацією) права власності нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме спірної квартири, заборонити ОСОБА_2 та/або будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: 
		АДРЕСА_2 . У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.
		 
		Ухвала мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову у вказаній справі може утруднити чи призвести до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , так як відповідач може скористатись своїм правом та відчужити квартиру.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва 
		від 10 вересня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову. Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
		 
		Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що предметом позову є оскарження договорів про відступлення прав вимоги, а будь-яких вимог щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , і на яку накладений арешт ухвалою суду, позивачем не заявлялось, отже, позивачем не надано будь-яких доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
		 
		У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду 
		від 13 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким вжито заходи забезпечення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що наявна загроза відчуження спірної квартири, адже ОСОБА_2 до розгляду цієї справи по суті може скористатись своїм правом та відчужити квартиру на користь третіх осіб, а тому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити у майбутньому виконання можливого рішення про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги.
		 
		Відповідачі своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
		 
		У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва 
		від07 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та від 31 жовтня 2018 року у справі 465/646/11, відповідно до яких фізична особа не може набувати прав кредитора у кредитних правовідносинах.
		 
		У березні 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Заявник зазначає, що спеціальним законом (Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») передбачено право будь-якої фізичної чи юридичної особи придбати на відкритому конкурсі у неплатоспроможного банку права вимоги за кредитними договорами та забезпечувальними договорами. Позивач помилково посилається на Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», оскільки положення вказаного закону не поширюються на спірні правовідносини. Також безпідставними є посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, оскільки обставини у вказаній справі не є ідентичними обставинам цієї справи.
		 
		У березні 2020 року від ПАТ «Український професійний банк» надійшов відзив на касаційну скаргу, уякому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Заявник зазначає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що у спорах, пов`язаних з виконанням неплатоспроможним банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, свої зобов`язань перед кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, оскільки цей закон є пріоритетним щодо інших законодавчих актів в Україні у подібних правовідносинах.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в указаній справі на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року в указаній справі.
		 
		Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 
		від 17 березня 2020 року зупинено касаційне провадження у зазначеній справі.
		 
		Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 
		від 07 грудня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 
		від 07 грудня 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, в редакції, чинній на час відкриття касаційного провадження, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Щодо забезпечення позову
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
		 
		Щодо визнання недійсними договорів відступлення права вимоги
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Встановлені судами обставини
		 
		07 травня 2007 року між ВАТ «Український Професійний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Український Професійний Банк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 321, відповідно до умов якого ОСОБА_3 наданий кредит з лімітом заборгованості у розмірі 96 000,00 доларів США на споживчі цілі зі сплатою за користування кредитом 14,5 % процентів річних та 29 % процентів річних у разі строків повернення кредиту за договором з кінцевим терміном повернення кредиту 10 квітня 2017 року.
		 
		Також 07 травня 2007 року між ПАТ «Український Професійний Банк» та 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладений договір поруки № 321-1, яким передбачено, що у разі повного або часткового невиконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором № 321, ПАТ «Український Професійний Банк» має право задовольнити свої вимоги за рахунок ОСОБА_3 
		 
		07 травня 2007 року між ПАТ «Український Професійний Банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, згідно з положеннями якого іпотекою забезпечується виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за кредитним договором № 321. Надано в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_2 .
		 
		Пунктом 2 вказаного договору іпотеки передбачено, що іпотека за цим договором забезпечує повне виконання позичальником зобов`язань перед іпотекодержателем, що виникають із кредитного договору від 07 травня 2007 року № 321, відповідно до якого позичальнику наданий кредит з лімітом заборгованості у розмірі 
		96 000,00 доларів США на споживчі цілі зі сплатою за користування кредитом 14,5 % річних та 29 % річних - у разі порушення строків повернення кредиту за договором, з кінцевим терміном повернення кредиту - 10 квітня 2017 року.
		 
		Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 28 серпня 
		2015 року № 562 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію 
		ПАТ «Український Професійний Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28 серпня 2015 року № 158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український Професійний Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
		 
		06 вересня 2017 року між ПАТ «Український Професійний Банк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український Професійний Банк», та ОСОБА_2 укладений договір 
		№ 24 про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором поруки.
		 
		Відповідно до пункту 4 договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором поруки від 06 вересня 2017 року № 24, сторони домовились, що за відступлення права вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору, новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти у сумі 243 100,00 грн (ціна відступлення).
		 
		Згідно з додатком № 1 до договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором поруки від 06 вересня 2017 року № 24 загальна сума права вимоги складає 98 179,19 доларів США.
		 
		Крім того, 06 вересня 2017 року між ПАТ «Український професійний банк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український Професійний Банк», та ОСОБА_2 укладений договір № 24-1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором.
		 
		Умовами зазначених договорів визначено, що ОСОБА_2 , як новому кредитору, передається право вимоги до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у розмірі 
		98 179,19 доларів США та право вимоги на предмет іпотеки, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 
		54,20 кв. м, житловою - 30,10 кв. м.
		 
		ОСОБА_2 листом від 09 серпня 2018 року повідомив ОСОБА_1 про те, що 
		ПАТ «Український Професійний Банк» відступив йому право вимоги за основним договором, укладеним між банком та боржником, а також, відбулось відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1 та цією вимогою повідомив про необхідність протягом 30 календарних днів з моменту отримання листа усунути порушення та виконати зобов`язання боржника за кредитним договором від 07 травня 2007 року № 321 сплативши на його користь 
		98 179,19 доларів США, у гривнях за офіційним курсом Національного банку України станом на день платежу.
		 
		Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що оспорюваний договір укладений на стадії ліквідації ПАТ «Український професійний банк», а тому на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, яке затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 388, відповідно до яких потенційним покупцем є фізична або юридична особа, яка має намір придбати актив (майно) банку та може набути такий актив (майно) у власність чи на підставі іншого речового права, переможцем відритих торгів не може бути визнаний боржник або поручитель за договорами, право вимоги за яким виставлено на торги. ОСОБА_2 не є ні позичальником, ні поручителем за укладеними у 2007 році договорами. Договори відступлення прав вимоги не мають ознак факторингу, натомість вони є оплатними правочинами щодо заміни кредитора у зобов`язанні, а не договорами про надання банківських послуг. Крім того, позивачем не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення її права або охоронюваного законом інтересу оспорюваними договорами.
		 
		Верховний Суд не погоджується у повній мірі із зазначеним висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Щодо забезпечення позову
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		 
		У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (частини сьома та восьма статті 158 
		ЦПК України).
		 
		Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України). Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
		 
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані, зокрема, у пункті 3 частини першої статті 353 цього кодексу (щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову), після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення (частина перша статті 389 ЦПК України).
		 
		До суду касаційної інстанції можна оскаржити як ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку, так і прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін. Крім того, у касаційному порядку можливо оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції, яка передбачає вжиття заходів забезпечення позову, а також постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.
		 
		Критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження.
		 
		Неможливим є касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви.
		 
		Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
		 
		Щодо визнання недійсними договорів відступлення права вимоги
		 
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		 
		Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
		 
		У частині першій статті 513 ЦК України вказано, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
		 
		До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
		 
		Положення частини першої статті 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.
		 
		Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
		 
		Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
		 
		У статті 1077 ЦК України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
		 
		Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
		 
		Зі статей 1077 та 1079 ЦК України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.
		 
		Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
		 
		Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини першої статті 4 Закону).
		 
		Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання.
		 
		Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (частини перша та друга статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
		 
		Аналіз наведених норм свідчить про те, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.
		 
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Щодо забезпечення позову
		 
		Враховуючи, що постанова апеляційного суду про відмову у забезпеченні позову не підлягає оскарженню в касаційному порядку, то відповідно неможливим і є касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви, адже таке обмеження не позбавляє учасника справи права на повторне звернення із заявою про забезпечення позову до суду першої інстанції за наявності для цього підстав.
		 
		За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскільки касаційна скарга подана на постанову апеляційного суду про відмову у забезпечення позову, яка не підлягає касаційному оскарженню відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України, тому касаційне в цій частині провадження підлягає закриттю.
		 
		Інші доводи касаційної скарги не мають правового значення з урахуванням закриття касаційного провадження у справі в цій частині.
		 
		Щодо визнання недійсними договорів відступлення права вимоги
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що оскільки договори відступлення права вимоги укладені на стадії ліквідації ПАТ «Український професійний банк», то на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, а договори відступлення прав вимоги не мають ознак факторингу, натомість вони є оплатними правочинами щодо заміни кредитора у зобов`язанні, а не договорами про надання банківської послуги, тому відсутні підстави визнавати недійсними оспорювані договори. Крім того, позивачем не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення її права або охоронюваного законом інтересу оспорюваними договорами.
		 
		Проте такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, незважаючи на його назву, за своєю правовою природою є договором факторингу з огляду на те, що за цим договором банком відступлено грошову вимогу (98 179,19 доларів США) в обмін на грошові кошти (243 100, 00 грн), у зв`язку з чим ОСОБА_2 , у свою чергу, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.
		 
		Отже, з укладенням договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу - ОСОБА_2 , який не може бути належним правонаступником кредитодавця у спірних правовідносинах, адже для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа, проте 
		ОСОБА_2 не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які можуть надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.
		 
		Крім того, нормами статті 1054 ЦК України чітко визначено суб`єктний склад сторін у кредитних зобов`язаннях, а саме кредитором у кредитних зобов`язаннях може бути лише банк або інша фінансова установа, тому права кредитора за кредитним договором можуть бути відступлені виключно банківській чи іншій фінансовій установі, а оскільки іпотека є акцесорним зобов`язанням, дійсність якого пов`язується з основним зобов`язанням, необхідно зазначити, що права вимоги до іпотекодавця, майном якого забезпечений кредит, може бути відступлено виключно на користь банківської чи іншій фінансовій установи, тому ні фізична особа, ні юридична особа, якщо вона не має статусу банку чи іншої фінансової установи, не можуть бути іпотекодержателем за договором іпотеки, яким забезпечується виконання зобов`язання за кредитним договором.
		 
		Враховуючи те, що вказаний правочин суперечить вимогам ЦК України, оскільки фізична особа не може бути кредитором у зобов`язанні, права кредитора за яким відступили, договір про відступлення права за кредитним договором є недійсним з моменту укладення, а оскільки із приписів частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що відступити права за договором іпотеки можна тільки за умови, якщо одночасно відступаються права за основним зобов`язанням, проте основне зобов`язання є недійсним, - недійсним є і забезпечувальне зобов`язання.
		 
		Наведене свідчить, що судами неправильно застосовані норми матеріального права, а саме положення частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.
		 
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
		 
		Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		15 грудня 2020 року від ОСОБА_2 на адресу суду надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		22 грудня 2020 року від ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення до клопотання.
		 
		Клопотання мотивовано тим, що є підстави та необхідність відступити від висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), оскільки у цій постанові не враховані норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, заявник вказує, що ця справа має виключну правову проблему, оскільки жодного разу Велика Палата Верховного Суду не вказувала які ж саме права боржника мають бути захищені в результаті визнання договору відступлення права вимоги за кредитним договором недійсним.
		 
		Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Верховний Суд дійшов висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		 
		Виключна правова проблема, як така, має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути із врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		 
		При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
		 
		Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень.
		 
		При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод враховується: наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та чи були такі механізми запроваджені, якщо так, то чи були вони ефективні.
		 
		Разом з тим, заявником у поданому клопотанні не наведено, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі, аналіз судової практики, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.
		 
		Крім того, колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі 
		№ 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
		 
		Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обґрунтованих правових підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому у задоволенні вказаного клопотання необхідно відмовити.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5  підлягає задоволенню, то з ОСОБА_2 , ПАТ «Український професійний банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позову у розмірі 
		704,80 грн з кожного, за подання апеляційної скарги - 1 057,20 грн з кожного, за перегляд справи у суді касаційної інстанції - 1 409,60 грн з кожного, а всього - 3 171,60 грн з кожного.
		 
		Керуючись статтями 141, 260, 403, 404, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року та касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 
		2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відмовити.
		 
		Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задовольнити.
		 
		Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		 
		Позов  ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів задовольнити.
		 
		Визнати договір відступлення права вимоги від 06 вересня 2017 року № 24, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 , недійсним.
		 
		Визнати договір відступлення права вимоги від 06 вересня 2017 року № 24-1, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 , недійсним.
		 
		Стягнути з  ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» на користь  ОСОБА_1 судовий збір за подання позову у розмірі 704,80 грн з кожного, за подання апеляційної скарги - 1 057,20 грн з кожного, за перегляд справи у суді касаційної інстанції - 1 409,60 грн з кожного, а всього - 3 171,60 грн з кожного.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                               О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                     І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                       С. О. Погрібний
		 
		                                                                                              Г. І. Усик
		 
		                                                                                               В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...