Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/18014/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2020.
Дата набрання законної сили: 28.12.2020
Номер судового провадження: 61-2133ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		28 грудня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 523/18014/17
		провадження № 61-2133св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи: 
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач -  ОСОБА_3 ,
		треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2018 року у складі судді Сувертак І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У грудні 2017 року  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до  ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення від права на спадкування та позбавлення права користування житловим приміщенням.
		 
		Позов обґрунтовано тим, що на підставі договору міни (реєстровий № 5872), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С. Б. 11 грудня 2008 року, ОСОБА_6 належала 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
		 
		29 листопада 2015 року ОСОБА_6 загинув внаслідок заподіяння йому ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до його смерті. Зазначена обставина підтверджується вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 05 липня 2017 року, який набрав законної сили згідно з ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2017 року.
		 
		Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить частка зазначеної квартири.
		 
		ОСОБА_7 (після розірвання шлюбу ОСОБА_8 ), яка доводиться матір`ю ОСОБА_6 , своєчасно прийняла спадщину, оскільки звернулася до нотаріуса Четвертої одеської державної нотаріальної контори Толстих Н. М. із заявою про прийняття спадщини, але відмовилася від свого права на спадщину на користь ОСОБА_9 
		 
		13 січня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини за № 786 до майна померлого ОСОБА_6 , та була заведена спадкова справа № 358/2016, що підтверджується листом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори від 11 грудня 2017 року № 5412/0214 та витягом про реєстрацію спадкової справи в спадковому реєстрі № 43584819 від 13 квітня 2016 року.
		 
		ОСОБА_2 є сином загиблого ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Одеської міської ради 08 вересня 1999 року, актовий запис № 1015). ОСОБА_4 ,    ОСОБА_5 також є синами загиблого ОСОБА_6 .
		 
		На час відкриття спадщини всі діти спадкодавця: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 постійно проживали із спадкодавцем, а тому відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважаються такими, що прийняли спадщину. 
		 
		Відповідач ОСОБА_7 доводилася дружиною загиблому ОСОБА_6 , на час його загибелі постійно проживала із спадкодавцем, а тому відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України також вважається такою, що прийняла спадщину. Зазначена обставина підтверджується довідкою про склад сім`ї № 566 від 14 грудня 2017 року, виданою дільницею № 1 Комунального підприємства «ЖКС «Пересипський». 
		 
		Посилаючись на викладене,  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили усунути ОСОБА_7 від права на спадкування та позбавити її права користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою:    АДРЕСА_2 .
		 
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2  задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_7 права на спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , свідоцтво про смерть від 15 квітня 2016 року - відповідний актовий запис від 30 листопада 2015 року №12312. Відмовлено в задоволені позовних вимог щодо позбавлення ОСОБА_7 , права користування квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Ухвалюючи указане судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що спадкодавець ОСОБА_6 загинув унаслідок заподіяння йому ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до його смерті, що повністю доведено зібраними по справі доказами, тому вимоги про усунення ОСОБА_7 від права на спадкування після смерті ОСОБА_6 підлягають задоволенню в повному обсязі.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_7 права користування квартирою АДРЕСА_1 з підстав визначених частиною другою статті 405 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами обрано не вірний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки відповідач не користується вказаною квартирою не з власної волі, а з огляду на те, що вона відбуває покарання в Чорноморській жіночій виправній колонії 74, за адресою: вул. Люстдорфська дорога, 15, м. Одеса.
		 
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо позбавлення ОСОБА_7 права користування квартирою, позивачі  подали апеляційну скаргу.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2018 року змінено, шляхом викладення мотивувальної частини у редакції постанови суду апеляційної інстанції. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що посилання суду першої інстанції на вимоги статті 405 ЦК України є такими, що не в повному обсязі відповідають специфіці зазначених правовідносин, зокрема, диспозиція цієї статті розрахована на ситуації, коли користування житловим приміщенням залежить від волі особи та прямо не стосується випадків, коли особа фізично обмежена правом користування цим майном через відбуття покарання у вигляді позбавлення волі. В такому випадку припинення права користування житловим приміщенням можливо здійснити в порядку статті 406 ЦК України за умови доведення обставин вказаних у цій статті.
		 
		Також суд апеляційної інстанції зазначив, що наслідком скоєння кримінального правопорушення чинне законодавство не передбачає позбавлення права користування житловим приміщенням особи, яка вчинила злочин, а тому посилання позивачів на позбавлення відповідача права користуванням житловим приміщенням як наслідок вчинення кримінального правопорушення необхідно відхилити.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи 
		 
		У січні 2020 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_7 права користування квартирою АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї вимоги.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
		 
		-  не надали належної оцінки доводам заявника про те, що вчинення відповідачем ОСОБА_7 умисного кримінального злочину та відбуття нею покарання у вигляді позбавлення волі не є достатньою причиною для виправдання її відсутності у квартирі АДРЕСА_1 більше одного року;
		 
		-  не розтлумачили взаємозв`язок відсутності відповідача ОСОБА_7 у спірному житлі з поважністю причини відсутності;
		 
		-  неправильно розтлумачили статтю 405 ЦК України та неправильно застосували її до спірних правовідносин.
		 
		Станом на дату розгляду справи відзивів на касаційну скаргу  ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду не надходило.
		 
		Оскільки рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2018  року та постанова Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в частині вирішення вимог про усунення  ОСОБА_7 від права на спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 заявником не оскаржується, тому Верховним Судом не переглядаються.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 18  грудня 2019 року, відмовлено в задоволенні клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору, касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків до 03 березня 2020 року, але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали, зокрема запропоновано заявнику сплатити судовий збір у розмірі 1 280,00 грн.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 ; витребувано матеріали справи № 523/18014/17 із Суворовського районного суду м. Одеси та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.  
		 
		У березні 2020 року матеріали справи № 523/18014/17 надійшли до Верховного Суду.
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України   (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
		 
		Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 подана до Верховного Суду у січні 2020 року, то вона підлягає розгляду у порядку визначеному в ЦПК України в редакції до 08 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, з огляду на наступне.
		 
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору міни (реєстровий № 5872), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С. Б. 11 грудня 2008 року, ОСОБА_6 належала 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
		 
		На підставі цього ж договору 2/3 частки цієї квартири належать ОСОБА_2 , який є позивачем по справі.
		 
		Відповідач ОСОБА_7 була зареєстрована в цій квартирі та мала право користування нею як член сім`ї власників ОСОБА_6 та ОСОБА_2 
		 
		29 листопада 2015 року ОСОБА_6 загинув внаслідок заподіяння йому ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до його смерті. Зазначена обставина підтверджується вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 05 липня 2017 року, який набрав законної сили згідно з ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2017 року.
		 
		Після смерті ОСОБА_6 спадщину на належну йому частку квартири прийняли його сини: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , а також брат загиблого ОСОБА_1 , на користь якого від спадщини відмовилась матір загиблого.
		 
		Відповідач ОСОБА_7 доводилася дружиною загиблому ОСОБА_6 , на час його загибелі постійно проживала із спадкодавцем, а тому відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України також вважається такою, що прийняла спадщину. Зазначена обставина підтверджується довідкою про склад сім`ї № 566 від 14 грудня 2017 року, виданою дільницею № 1 Комунального підприємства «ЖКС «Пересипський».
		 
		Відповідач відсутня за місцем проживання з 29 листопада 2015 року, у зв`язку з її засудженням за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України, відносно спадкодавця.
		 
		Згідно з вироком початок відбування покарання ОСОБА_7 обчислюється з моменту її взяття під варту з 30 листопада 2015 року, тобто на день звернення позивачів до суду ОСОБА_7 була відсутня у спірній квартирі більше, ніж два роки.
		 
		 
		Нормативно-правове обґрунтування 
		 
		Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача права користування спірною квартирою, суд першої інстанції, з висновками якого у незміненій частині судового рішення погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що відповідач не користується спірною квартирою більше одного року не з власної волі, а з огляду на те, що вона відбуває покарання в Чорноморській жіночій виправній колонії 74, за адресою: вул. Люстдорфська дорога, 15, м. Одеса.
		 
		Також суд апеляційної інстанції у своїй постанові дійшов обґрунтованого висновку про те, що наслідком скоєння кримінального правопорушення чинне законодавство не передбачає позбавлення права користування житловим приміщенням особу, яка вчинила злочин, а тому посилання позивачів на позбавлення відповідача права користуванням житловим приміщенням як наслідок вчинення кримінального правопорушення необхідно відхилити.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно розтлумачили статтю 405 ЦК України та неправильно застосували її до спірних правовідносин, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником норм чинного цивільного законодавства України.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень, а зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява   № 63566/00).
		 
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що як підставу позову про позбавлення ОСОБА_7 права користування квартирою АДРЕСА_1 позивачі обрали частину другу статті 405 ЦК України. Суди попередніх інстанцій перевірили вказану підставу позову та відмовили у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю.
		 
		Водночас посилання апеляційного суду на статтю 406 ЦК України, як належний спосіб спосіб захисту прав позивачів, є неправильним, проте це не вплинуло на законність оскаржуваної постанови апеляційного суду по суті вирішення спору.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2018 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков       О. В. Ступак       Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...