Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/7775/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.12.2020. Зареєстровано: 30.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.12.2020.
Дата набрання законної сили: 22.12.2020
Номер судового провадження: 22-ц/811/730/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 461/7775/17                Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є. 
		Провадження № 22-ц/811/730/20            Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. 
		Категорія: 39
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		   22 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
		головуючого - судді Ніткевича А.В., 
		суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., 
		секретаря Юзефович Ю.І.
		    з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Мірошнікова П.В. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року в складі судді Радченка В.Є. у справіза позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення суми вкладу за договором, процентів на вклад, процентів на вклад за період прострочення повернення коштів, 3% річних, інфляційних нарахувань та пені,-
		встановила:
		У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») про стягнення суми вкладу за договором, процентів на вклад, процентів на вклад за період прострочення повернення коштів, 3% річних, інфляційних нарахувань та пені. 
		Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 08 липня 2013 року уклав договір банківського вкладу з АТ «Ощадбанк» на суму 61500,00 грн. до 08 серпня 2014 року зі сплатою 16,5 % річних. 
		Строк дії договору закінчився, однак банк грошові кошти не повернув. У відповідь на звернення, позивача повідомлено, що вказаний договір депозиту не зареєстрований, а тому кошти йому не будуть повернуті. 
		Як з`ясувалося, працівники банку, а саме завідувач відділення та касир, присвоїли його кошти, і вироком Личаківського районного суду м. Львова, зміненого ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27.10.2017 р., їх визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 і ч. 1 ст. 366 КК України. 
		В процесі розгляду даного кримінального провадження банк звернувся з позовом про визнання укладеного договору нікчемним. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10.11.2016 р. у задоволенні вказаного позову відмовлено. 
		З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України» суму вкладу за договором від 08.07.2013 р. в розмірі 61500,00 грн., проценти на вклад в розмірі 11009,34 грн., проценти на вклад за період прострочення повернення коштів в розмірі 52655,70 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 11287,60 грн., інфляційні нарахуванняв розмірі 94189,70 грн., пеню в розмірі 3494430,00 грн. за період з 08.08.2014 р. по 17.10.2019 р., всього 3725072,34 грн. (т.2 а.с. 146,147).
		Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення суми вкладу за договором, процентів на вклад, процентів на вклад за період прострочення повернення коштів, 3% річних, інфляційних нарахувань та пені - задоволено частково.
		Стягнуто з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором № 1230475 на вклад "Депозитний" від 08.07.2013 р. в розмірі 61500 грн., проценти на вклад в розмірі 11009,34 грн., проценти на вклад за період прострочення повернення коштів в розмірі 52655,70 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 11287,60 грн., інфляційні нарахування в розмірі 94189,70 грн., пеню в розмірі 902,43 грн., а всього 231544,77 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - відмовлено.
		Стягнуто з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь держави судовий збір в розмірі 3473,17 грн.
		Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 та відповідач АТ «Ощадбанк».
		В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 не погоджується із оскаржуваним рішенням в частині відмови у позовних вимог про стягнення в повному обсязі пені, передбаченої ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», вважає в цій частині рішення незаконним у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Звертає увагу, що частково відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився із обґрунтуванням позову про те, що з відповідача необхідно стягнути пеню, передбачену ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» у розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Проте, визначаючи розмір пені, суд погодився із позицією представника відповідача, що позивачем невірно розраховано розмір пені в сумі 3494430,00 грн, натомість суд вважав вірним наданий представником відповідача розрахунок, згідно із яким стягненню підлягає пеня у розмірі 902,43 грн, при цьому банк покликався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2018 по справі № 759/13827/15.
		Не погоджується з такою позицією банку, вважає, що ця позиція суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.03.2019 по справі № 761/26293/16.
		Таким чином, вважає помилковими твердження банку, а відтак і суду, що послугами, які надає банк вкладнику, є лише нарахування відсотків за кожен день користування вкладом, оскільки, як вказано вище, послуги по договору банківського вкладу є значно ширшими і зокрема (але не виключно) полягають у поверненні всієї суми вкладу і нарахованих відсотків (тобто утримуваних банком коштів).
		У даній справі банк порушив зобов`язання, зокрема з повернення суми вкладу і нарахованих відсотків у встановлений строк, а тому з банку підлягають стягненню санкції, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», які підлягали нарахуванню у розмірі, вказаному у позові 3494430,00 грн, з розрахунку 61500 Х 3% Х 1.894 (термін прострочення повернення вкладу з 08.08.2014 по 17.10.2019).
		Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 23.01.2020 в частині відмови у задоволенні його позову, в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення вимоги про стягнення пені в розмірі 3494430,00 грн.
		В апеляційній скарзі відповідач АТ «Ощадбанк» не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення 52655,70 грн процентів після закінчення дії договору за ставкою по вкладам «на вимогу» за період прострочення 08.08.2014  17.10.2019 та в частині незастосування позовної давності до позовних вимог щодо стягнення 11287,60 грн пені  3% річних за період 08.08.2014  17.10.2019 та 94189,70 грн інфляційних нарахувань за період 08.08.2014  17.10.2019, вважає, що в цій частині рішення не відповідає вимогам ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, відтак є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Вирішуючи питання про стягнення 52655,70 грн процентів за період прострочення з 08.08.2014 по 17.10.2019 суд першої інстанції не з`ясував, який розмір процентів звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
		Звертає увагу, що згідно із п.п. 1.1., 1.2., 1.3 Договору № 1230475 від 08.07.2013 сплата процентів за депозитом у розмірі 16,5% річних здійснюється до закінчення терміну депозиту  08.08.2014. Натомість, згідно із п. 2.8. Договору, сплата процентів за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта понад строки розміщення депозиту, не передбачена.
		Крім цього, банк зазначає, що розмір процентної ставки за вкладом на вимогу в АТ «Ощадбанк» за період з 08.08.2014 до 17.10.2019 становить 0,00% річних, про що надав довідку від 20.02.2020. На підтвердження доводів банку покликається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.03.2016 у справі № 2861цс15.
		Також, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення 11287,60 грн пені  3% річних за період 08.08.2014  17.10.2019 та до вимог про стягнення 94189,70 грн. інфляційних нарахувань за період 08.08.2014  17.10.2019, про застосування якої зазначено банком у запереченні на позовні вимоги від 07.10.2019. На підтвердження таких доводів покликається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.08.2019 у справі № 916/1324/18.
		Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 23.01.2020 в частині стягнення з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 процентів за ставкою по вкладу «на вимогу» за період прострочення 08.08.2014  17.10.2019 в сумі 52655,70 грн., ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначеної вимоги та змінити рішення в частині нарахування пені  3% річних та інфляційних нарахувань.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» необхідно задовольнити частково, враховуючи таке.
		Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.12 ЦПК України).
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Задовольняючи частковопозовні вимоги ОСОБА_1 суд першоїінстанції виходивз того,що між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» виникли договірні зобов`язання, що встановлено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2016 року, тому з АТ «Державний ощадний банк України» підлягає стягненню сума вкладу у розмірі 61500,00 грн. та відсотки на суму вкладу в розмірі 11009,34 грн., згідно із наданим позивачем розрахунком.
		Крім цього, за висновком суду, після закінчення терміну дії договору, на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом виходячи із процентної ставки за вкладом «на вимогу» у розмірі 52655,70 грн.
		Також, суд врахував, що зобов`язання за договором банківського вкладу АТ «Державний ощадний банк України» не виконано, тому стягненню підлягають інфляційні втрати і 3 % річних за весь час прострочення зобов`язання з 08.08.2014 р. по 17.10.2019 р.
		Вирішуючи питання про стягнення пені відповідно до ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд врахував, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, тому погодився з тим, що з відповідача підлягає до стягнення пеня, передбачена частиною п`ятоюстатті 10Закону України«Про захистправ споживачів» у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день, з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що відповідає правовій позиції, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
		При цьому, суд погодився з позицією представника відповідача, що позивачем невірно розраховано розмір пені, а вважав правильним представлений відповідачем розрахунок, згідно якого стягненню підлягає пеня у розмірі 902,43 грн. 
		Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення колегія суддів виходить з такого. 
		Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). 
		Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
		Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
		Судом першої інстанції встановлено, що 08 липня 2013 року між АТ «Ощадбанк» в особі Скаско М.П. і позивачем ОСОБА_1 укладено договір № 1230475 на вклад «Депозитний». За умовами цього договору вкладник вніс, а банк прийняв на вкладний (депозитний) рахунок кошти в сумі 61500 грн. Днем повернення депозиту є 08 серпня 2014 року. Встановлена процентна ставка в розмірі 16,5% річних. Договір виконаний у письмовій формі, підписаний сторонами, скріплений печаткою (т. 1 а.с. 3-4).
		Сторона відповідача заперечувала виникнення договірних зобов`язань між банком та ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю доказів внесення ним готівки на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 .
		Личаківським районним судом м. Львова розглядалася кримінальна справа за фактом незаконного заволодіння грошовими коштами, у тому числі належними ОСОБА_1 , працівником АТ «Ощадбанк» Скаско М.П. Обставини укладення договору № 1230475 та видачі відповідних документів від імені банку встановлені вироком Личаківського районного суду м. Львова від 09 березня 2017 року. Зокрема, під час розгляду кримінальної справи встановлено, що незаконне заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 підтверджується договором № 1230475 від 08.07.2013 року на вклад депозитний на ім`я фізичної особи ОСОБА_1 на суму 61500,0 гривень та заявою на прихід готівки від 08.07.2013 року на вказану суму; висновком експерта № 6/558 від 16.09.2014 року, яким підтверджується, що підпис від імені ОСОБА_3 у вказаному договорі та заяві виконано нею. ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
		Судом також встановлено, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2016 року у справі 463/5896/14 відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про визнання правочину нікчемним. 
		Із змісту рішення апеляційного суду вбачається, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Державний ощадний банк України», працювала на посаді завідувача ТВБВ № 10013/0332 територіального відокремленого безбалансового відділення № 10013/0289 АТ «Ощадбанк», розташованого за адресою: м. Львов, вул. Медової Печери, 39, мала повноваження на укладення таких договорів згідно наказу № 440 від 18 червня 2012 року філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк». 08 травня 2014 року ОСОБА_3 звільнена із займаної посади. Окрім того, апеляційним судом встановлено, що сторони на виконання договору банківського вкладу № 1230475 від 08 липня 2013 року, оформили заяву на прихід готівки на суму 61 500 грн. (т. 1 а.с. 10-15).
		Правова позиція щодо належного способу захисту вкладника банку у разі викрадення вкладу працівником банку викладена у постанові Верховного Суду України № 6-352цс16 від 08.04.2016 року, відповідно до якої після того, як вкладник на підставі договору банківського вкладу передав гроші уповноваженій особі банку, власником грошей став банк, а тому в разі їх викрадення шкоду завдано банку, а не вкладнику. Вкладник повинен вимагати від банку не відшкодування шкоди, а виконання обов`язку за договором банківського вкладу  повернення суми вкладу та процентів за користування ним.
		Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з`являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).
		Таким чином, між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 виникли договірні зобов`язання, що встановлено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2016 року, на підтвердження внесення суми вкладу у розмірі 61 500 грн. сторони оформили заяву про прихід готівки, договір банківського вкладу № 1230475 від 08 липня 2013 року є дійсним, між сторонами виникли договірні зобов`язання, які підлягають виконанню.
		З врахуванням того, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладу за договором № 1230475 на вклад "Депозитний" від 08.07.2013 р. в розмірі 61500 грн., процентів на вклад в розмірі 11009,34 грн., апелянтами не оскаржується, відтак за приписами ст. 367 ЦПК України, під час розгляду апеляційної скарги не переглядається.
		Що стосується доводів апелянта АТ «Ощадбанк» в частині незаконності рішення суду першої інстанції про стягнення 52655,70 грн процентів після закінчення дії договору, за ставкою по вкладам «на вимогу» за період прострочення 08.08.2014  17.10.2019, колегія суддів звертає увагу на таке.
		Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що після закінчення терміну дії договору, на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом виходячи із процентної ставки за вкладом «на вимогу» у розмірі 52655,70 грн.
		Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). 
		Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. 
		При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором  у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
		У випадку, якщо договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за договором після закінчення терміну його дії, з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.
		Як вбачається із змісту договору № 1230475 на вклад «Депозитний» від 08.07.2013, сплата процентів за депозитом у розмірі 16,5% річних здійснюється до закінчення терміну депозиту  08.08.2014.
		При цьому, у п. 2.7 вказаного договору передбачено порядок вилучення всієї суми депозиту або її частини до закінчення строку дії договору, а також порядок нарахування процентів по депозиту до дня вилучення (16,5%), а за решту строку зберігання коштів нарахування процентів за ставкою, що діє в банку по поточних рахунках на день вилучення.
		В свою чергу, з наданої АТ «Ощадбанк» довідкою №111-01/14116/2020-13/вих від 21.02.2020, розмір процентної ставки за вкладом на вимогу в АТ «Ощадбанк» за період з 08.08.2014 до 17.10.2019 становить 0,00% річних.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов, з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розміру ставки процентів за користування вкладом у разі закінчення терміну його дії. 
		Натомість, беручи до уваги те, що за період 08.08.2-14 по 17.10.2019 в АТ «Ощадбанк» розмір процентної ставки за вкладом на вимогу становить 0,00% річних, рішення суду першої інстанції в частині стягнення 52655,70 грн процентів після закінчення дії договору за період прострочення 08.08.2014  17.10.2019 необхідно скасувати, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні такої вимоги.
		Перевіряючи доводи апелянта АТ «Ощадбанк» в частині не застосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення 11287,60 грн пені  3% річних за період 08.08.2014  17.10.2019 та до вимог про стягнення 94189,70 грн. інфляційних нарахувань за період 08.08.2014  17.10.2019, колегія суддів звертає увагу на таке.
		За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК).
		Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).
		Згідно із положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.
		Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
		Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК).
		Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК.
		Оскільки внаслідок невиконання банком грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
		У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
		Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.
		Зважаючи на викладене, суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача в користь позивача 11287,60 грн 3% річних, а також 94189,70 грн інфляційних нарахувань за весь період прострочення з 08.08.2014 по 17.10.2019, при цьому, з врахуванням поданої відповідачем 07.10.2019 заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, не підлягає задоволенню вимога про стягнення таких нарахувань за період з 08.08.2014 по 31.10.2014, оскільки вказаний період є поза межами загального строку позовної давності три роки, відтак у вказаній частині рішення суду першої інстанції необхідно змінити, зменшивши розмір стягнення 3% річних з 11287,60 грн. до 10799,00 грн, а також зменшивши розмір інфляційних нарахувань з 94189,70 грн до 86767,63 грн.
		В свою чергу, перевіряючи доводи апелянта ОСОБА_1 в частині відмови у позовних вимогах про стягнення в повному обсязі пені, передбаченої ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів, колегія суддів звертає увагу, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятоюстатті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення.
		Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. 
		Задовольняючи частково позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення з відповідача пені відповідно до ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» в розмірі 902,43 грн, суд першої інстанції правильно врахував, що до вказаної вимоги необхідно застосувати спеціальну позовну давність, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України в один рік, відтак взяв до уваги наданий відповідачем розрахунок, згідно якого стягненню підлягає пеня у розмірі 902,43 грн.
		Додводи апелянта ОСОБА_1 в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують, власний розрахунок пені з врахуванням спеціального строку позовної давності позивач не надав, відтак підстав для задоволення апеляційної скарги позивача немає.
		Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
		постановила:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»  задовольнити.
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в користь ОСОБА_1 52655,70 грн заборгованості з процентів, нарахованих після закінчення дії договору, за період прострочення 08.08.2014  17.10.2019 скасувати, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні такої вимоги.
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в користь ОСОБА_1 11287,60 грн 3% річних, а також 94189,70 грн інфляційних нарахувань за весь період прострочення з 08.08.2014 по 17.10.2019 змінити, зменшивши розмір стягнення 3% річних з 11287,60 грн. до 10799,00 грн, а також зменшивши розмір інфляційних нарахувань з 94189,70 грн до 86767,63 грн., відтак зменшивши загальний розмір стягнення заборгованості з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в користь ОСОБА_1 з 231544 гривень 77 копійок до 170978 (сто сімдесят тисяч дев`ятсот сімдесят вісім) гривень 40 копійок.
		Врешті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
		 
		Повний текст постанови складений 23 грудня 2020 року.
		 
		 
		 
		Головуючий:        А.В. Ніткевич 
		 
		Судді:                                     С.М. Бойко
		 
		С.М. Копняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...