Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 515/1321/20 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); Адміністративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини; Порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Надіслано для оприлюднення: 30.12.2020. Зареєстровано: 31.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2021.
Дата набрання законної сили: 12.01.2021
Номер судового провадження: 3/492/655/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 515/1321/20
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		29 грудня 2020 року                     м.Арциз
		 
		Суддя Арцизького районного суду Одеської області Гусєва Н.Д.,
		розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Національного природного парку «Тузлівські лимани», про притягнення до адміністративної відповідальності:
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
		за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 91 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
		встановив:
		Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 000444 від 08 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 , 26 вересня 2020 року о 15 год. 30 хв.,порушив правилаохорони тавикористання територіїта об`єктівоб`єкту природно-заповідногофонду,а саме виявлено на території НПП «Тузлівські лимани», навпроти пункту базування № 14-А-ОПП, який у свою чергу обіймає ділянку, яка перебуває у суборенді ОСОБА_1 , складований ОСОБА_1 будівельний ліс в об`ємі 16 м.куб., чим порушив ст. ст. 12, 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. ст. 7, 21, 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», п. 4.2.2. положення про НПП «Тузлівські лимани», за щопередбачена відповідальністьза ст.91Кодексу Українипро адміністративніправопорушення. 
		Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, оскільки на момент розгляду справи закінчилися строки передбачені ст. 38 КУпАП.
		Розглядаючи питання щодо строку давності в адміністративному провадженні в контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі: Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи судом …, який … становить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення… .
		Поняття кримінальне обвинувачення має автономне значення, котре не залежить від класифікації, що застосовується у внутрішньо-правових системах Держав-учасниць (справа Блохін проти Росії, рішення від 23.03.2016 року, п. 179; Адольф проти Австрії, п.30).
		До кримінально-процесуального аспекту статті 6 Конвенції належать адміністративні правопорушення правил, які караються штрафами, обмеженням водійських прав, такими, як зняття балів, або призупинення чи скасування водійських прав (справи Луц проти Німеччини, п. 182, Шмауцер проти Австрії, ОСОБА_2 проти Республіки Молдова, п. п. 20-23).
		Тому, стаття 91 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в контексті ст. 6 Конвенції належить до кримінально-процесуального аспекту.
		Стаття 6 пункт 1 Конвенції застосовується протягом усього провадження, метою якого є встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення включно зі стадією проголошення судового рішення.
		Загалом гарантії статті 6 пункту 1 Конвенції застосовуються до апеляційного оскарження, коли ця інстанція є завершальною стадією відповідного провадження і його результат може бути вирішальним для притягнутих до відповідальності осіб.
		Правове регулювання прав та свобод людини за національним законом полягає у створенні необхідних умов, якими слід забезпечити невідворотність адміністративної відповідальності.
		В той же час має бути забезпечений справедливий баланс між загальним (публічним) інтересом невідворотності адміністративної відповідальності та дотриманням прав і свобод людини щодо строку давності про притягнення її до відповідальності.
		Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, в тому числі у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії визначив строк давності як передбачене законом право порушника уникнути від переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення. Строки давності, які характерні для національних правових систем держав-учасниць, відповідають кільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушень прав обвинувачених, які могли б бути зменшені, якби судам доводилося розглядати їхні справи на основі доказів, що могли бути неповними за спливом часу (ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії, рішення від 20 вересня 2011 року, п. 570 та «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», рішення від 22 жовтня 1996 року, п. 51).
		Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення 26 вересня 2020 року. Протокол про адміністративне правопорушення складено 08 жовтня 2020 року та справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 надійшла до Татарбунарського районного суду Одеської області 28 жовтня 2020 року та в той же день розподілена згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями судді Тимошенко С.В., який 29 жовтня 2020 року заявив собі самовідвід та постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 29 жовтня 2020 року був задоволений і матеріали справи про адміністративне правопорушення передані до канцелярії суду. Після неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа про адміністративне правопорушення разом з поданням суду від 30 жовтня 2020 року направлені до Одеського апеляційного суду для вирішення питання про направлення справи про адміністративне правопорушення на розгляд до іншого суду. Постановою Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року матеріали справи направлені до Арцизького районного суду Одеської області, які надійшли до суду 28 грудня 2020 року та передані судді Гусєвій Н.Д. згідно з Реєстром судових справ і матеріалів, переданих на розгляд головуючому судді, - 29 грудня 2020 року, тобто після спливу строку, в межах якого, відповідно до діючого законодавства, до правопорушника може бути застосовано адміністративне стягнення.
		Беручи до уваги, що справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 надійшли доАрцизького районногосуду Одеськоїобласті після спливу строку, в межах якого, відповідно до діючого законодавства, до правопорушника може бути застосовано адміністративне стягнення, суд першої інстанції не надає оцінку доказам, які надані суду поза межами строків давності переслідування та притягнення особи до адміністративної відповідальності виходячи з наступного.
		Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		Стаття 6 пункту 2 Конвенції забезпечує «право вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено в законному порядку».
		Мета та наміри Конвенції як інструменту захисту людини вимагає, щоб її положення тлумачилися та застосовувалися таким чином, щоб її гарантії були практичними та ефективними ( див. справа «Soering проти Сполученого Королівства», рішення від 7 липня 1989 року, п. 87).
		Суд в своїх прецедентних рішеннях зазначив, що практичність та ефективність гарантій при тлумаченні та застосуванні положень Конвенції стосується і права, закріпленого в статті 6 пункту 2 Конвенції - презумпції невинуватості (див. справи «Allen проти Сполученого Королівства», рішення від 12 липня 2013 року п.п.92-93, «Allenet de Ribemont проти Франції», рішення від 10 лютого 1995 року, п. 35).
		Презумпція невинуватості, яка розглядається як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, накладає вимоги щодо, зокрема, тягаря доведення, правових презумпції факту і права.
		Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. При цьому, застосування уповноваженими на те посадовими особами заходів адміністративного впливу здійснюється в точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП).
		За загальним правилом ст. 9 КУпАП наявність складу правопорушення є необхідною підставою для адміністративної відповідальності.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 КУпАП особа підлягає адміністративній відповідальності лише за те правопорушення, відносно якого встановлена вина.
		Відсутність вини в скоєнні адміністративного правопорушення за зазначеною нормою закону виключає провадження у справі про адміністративне правопорушення.
		Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		Згідно із ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Згідно з положеннями статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до норм КУпАП суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин адміністративного провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Відповідно ст. 284 КУпАП, по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення; про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; про закриття справи.
		Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
		В силу ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
		За змістом частини 2 статті 38 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення, що відноситься до компетенції судів загальної юрисдикції, може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.
		Встановлення законодавцем строку давності притягнення до відповідальності є важливою гарантією прав особи, що випливає з принципу правової визначеності, який є елементом принципу верховенства права.
		За таких підстав, в системі діючого правового регулювання та на підставі ст. 247 п. 7 КУпАП судом вирішується питання про закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення за закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 1 статті 1 КК України одним із його завдань є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, яке, окрім іншого, полягає також і в створенні дієвих механізмів захисту прав та законних інтересів осіб, потерпілих від злочинів.
		У рішеннях Конституційного Суду України (справа1-28/20170, рішення від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 [1]; справа № 1-36/2001, рішення від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 [2]) неодноразово зазначено про низку основоположних постулатів стосовно того, що:
		- Україна є демократичною, правовою державою;
		- у нашій країні визнано і діє принцип верховенства права;
		- Конституція України має найвищу юридичну силу; закони й інші нормативно-правові акти приймають на підставі Конституції України та повинні відповідати їй;
		- людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано в Україні найвищою соціальною цінністю;
		- права та свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		З огляду на ці конституційно-правові приписи, однозначно можна дійти висновку, що на державу покладено обов`язок, щодо вжиття дієвих й ефективних заходів, спрямованих на гарантоване поновлення порушених прав людини, зокрема прав потерпілого, якому завдано шкоду злочином.
		Конституція України захищає права і свободи людини і громадянина на підставі рівності всіх перед законом і судом, забезпечує доступ до правосуддя і компенсації спричиненої шкоди.
		На державу покладено обов`язок запобігати і припинити в установленому законом порядку будь-які посягання, що спричиняють шкоду, моральні страждання та забезпечити потерпілому від правопорушення, насамперед в суді, свої права і законні інтереси любим не забороненим законом засобом.
		Разом з тим, обов`язок держави забезпечити поновлення прав потерпілого від злочину не повинно залежати від наділенням його права визначити необхідність здійснити винесення процесуального документу у відношенні тої чи іншої особи за межами покладеними на цю особу відповідальності, таке право в силу публічного характеру притягнення до відповідальності належить тільки державі в особі законодавчих і правозастосовувальних органів.
		Правосуддя в Україні здійснюється тільки судом. Держава зобов`язана гарантувати захист прав усім учасникам судового процесу чиї права та законні інтереси безпосередньо зачіпає провадження по справі, забезпечити належну можливість відстоюванню своїх прав і законних інтересів на всіх стадіях судового провадження будь-яким не забороненим законом способом.
		В цих цілях, законодавець, діючи в рамках наданих дискреційними повноваженнями, включив таку нереабілітуючу обставину, як сплив строків давності адміністративного правопорушення.
		Згідно з ч. 3 ст. 285 КПК України у разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
		Проаналізувавши норми національного закону та, враховуючи конвенційні положення стосовно строків давності, суд першої інстанції, використовуючи право, надане судам загальної юрисдикції тлумачити зазначені норми для цілей подолання суперечної правозастосовної практики, яка послабляє гарантії державного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян від свавільного адміністративного примусу, дійшов до наступного висновку.
		Строк давності не тільки забезпечує правову визначеність та остаточність судового рішення, попередження порушень прав осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, але й надає законне право порушнику уникнути переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення, в даному випадку - притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка підозрюється в здійсненні адміністративного правопорушення, за закінченням строку давності, що передбачений національним законом - частиною 2 статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		Строк давності спливає і під час розгляду справи про адміністративне правопорушення у суді першої інстанції, оскільки будь-які процесуальні дії протягом цих строків не припиняють їх перебігу.
		Так як строк давності сплив до дня надходження справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 до Арцизького районного суду Одеської області, прихожу до висновку, що справа закривається у зв`язку з закінченням, на момент розгляду апеляційним судом строків , передбачених ст. 38 КУпАП.
		Стаття 6 пункту 2 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує «право вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено в законному порядку».
		Отже, приходжу до висновку, що встановлення вини за межами строку давності притягнення до адміністративної відповідальності буде порушенням презумпції невинуватості та права на справедливий суд за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Враховуючи, що адміністративне правопорушення було вчинено 26 вересня 2020 року, а на день надходження до суду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 спливли три місяці, протягом яких можна було притягнути його до адміністративної відповідальності та накласти адміністративне стягнення, що є підставою для закриття провадження, вважаю за необхідне провадження по даній справі закрити у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
		Керуючись ст. ст. 38, 91, 283-285, п. 7 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративне правопорушення, суддя, -
		постановив:
		Провадження у справі про адміністративне правопорушення № 515/1321/20 відносно  ОСОБА_1  - закрити у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
		Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня її винесення.
		 
		 
		 
		Суддя
		Арцизького районного суду                 Гусєва Н.Д.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...