Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/1600/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг; будівельного підряду.
Надіслано для оприлюднення: 30.12.2020. Зареєстровано: 31.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2021.
Дата набрання законної сили: 04.03.2021
Результат оскарження 04.03.2021 Південно-західний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
		веб-адреса:://od.arbitr.gov.ua
		_____________________________________________________________________________
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 
		"22" грудня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1600/20
		Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.
		при секретарі судового засідання Тарасенко Ю.Г.
		 
		за участю представників сторін: 
		від позивача: Лісецька Н.В. за довіреністю;
		від відповідача: Моргун Н.В. за довіреністю; 
		 
		Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Едельвейс Плес» про зобов`язання вчинити певні дії
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Едельвейс Плес» в якому просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Едельвейс Плес» виконати умови договору №ОД/НФ-06-247 від 20.03.2006р. шляхом передачі у власність Акціонерному товариству «Українська залізниця» 3330кв.м. житла у багатосекційному 10-16 поверховому житловому будинку з вбудованими приміщеннями торгово-побутового призначення та підземним паркінгом (1 черга), що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, 11.
		В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Едельвейс Плес» умов укладеного між сторонами договору №ОД/НФ-06-247 від 20.03.2006р.
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.06.2020р. відкрито провадження у справі №916/1600/20, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.07.2020р. о 12:20.
		В підготовчому засіданні від 16.07.2020р. було оголошено про відкладення підготовчого засідання на 13.08.2020р. о 12:20, про що зазначено у протоколі судового засідання.
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.07.2020р. повідомлено учасників справи про дату та час підготовчого засідання.
		30.07.2020р. за вх.суду№20042/20 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву.
		30.07.2020р. за вх.суду№20041/20 відповідач звернувся до суду з клопотанням про застосування строків позовної давності.
		06.08.2020р. за вх.суду№20892/20 позивач надав до суду відповідь на відзив.
		Однак, у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 11.08.2020р., підготовче засідання 13.08.2020р. о 12:20 не відбулося.
		Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 17.08.2020р. справу №916/1600/20 призначено до розгляду на 17.09.2020р. о 12:20 та повідомлено учасників справи про дату та час підготовчого засідання.
		Однак, у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 02.09.2020р., підготовче засідання 17.09.2020р. о 12:20 не відбулося.
		Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 21.09.2020р. справу №916/1600/20 призначено до розгляду на 20.10.2020р. о 12:50 та повідомлено учасників справи про дату та час підготовчого засідання.
		В підготовчому засіданні від 20.10.2020р. було оголошено перерву на 05.11.2020р. о 12:00, про що зазначено у протоколі судового засідання.
		29.10.2020р. за вх.суду№28838/20 відповідач надав додаткові пояснення.
		29.10.2020р. а вх.суду№28885/20 позивач надав заперечення проти клопотання про застосування строків позовної давності.
		В підготовчому засіданні від 05.11.2020р. було оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.11.2020р. закрито підготовче провадження у справі №916/1600/20, призначено справу до розгляду по суті на 24.11.2020р. о 10:40 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
		В судовому засіданні від 24.11.2020р. було оголошено перерву на 10.12.2020р. о 12:00, про що зазначено у протоколі судового засідання.
		В судовому засіданні від 10.12.2020р. було оголошено перерву на 15.12.2020р. о 10:40, про що зазначено у протоколі судового засідання.
		В судовому засіданні від 15.12.2020р. було оголошено перерву на 22.12.2020р. о 12:50, про що зазначено у протоколі судового засідання.
		У судовому засіданні від 22.12.2020р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі №916/1600/20.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
		20.03.2006р. між Державним підприємством «Одеська залізниця» (позивач, Перша сторона) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Едельвейс Плес» ( відповідач, Друга сторона) було укладено договір №ОД/НФ-06-247 (далі договір), відповідно до умов якого Друга сторона за рахунок власних коштів здійснює проектування, фінансування будівництва й здачу в експлуатацію житлового комплексу, на обумовленій земельній ділянці, розташованій за адресою м. Одеса, вул. Ген. Цветаева  на території незавершеної реконструкції комплексу стадіону «Локомотив».
		Відповідно до п.2.3. договору Друга сторона зобов`язана у встановлений строк з належною якістю побудувати та здати в експлуатацію житловий комплекс.
		Пунктом 6.3. договору сторони встановили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
		21.03.2006р. між сторонами було укладено додаткову угоду за якою сторони виклали п.2.3., пп. 4 у наступній редакції «передати у власність Першій стороні 3200кв.м. житла.
		02.08.2006р. сторони уклали додаткову угоду якою встановили, що Друга сторона зобов`язується компенсувати витрати незавершеного будівництва Першої сторони по об`єкту «Реконструкція комплексу стадіону «Локомотив» в м. Одеса, які на дату припинення будівництва складають з індексацією 548000,00грн. в тому числі прямі витрати 72000,00грн. шляхом передачі у власність Першій стороні 130кв.м. житла додатково до площі, визначеної пп.4 п.2.3. договору. Загальна площа житла, яка має бути передана Другою стороною у власність Першій стороні складає 3330кв.м.
		02.08.2006р. між сторонами був складений та підписаний акт прийому  передачі за яким Одеська залізниця та Товариство з обмеженою відповідальністю «Едельвейс Плес» провели передачу незавершеного будівництва у сумі 548000,00грн. в тому числі прямі витрати 72000,00грн. згідно договору №ОД/НФ-06-247 від 20.03.2006р. та додаткової угоди від 02.08.2006р.
		Як зазначає позивач, згідно додаткової угоди від 02.08.2006р. відповідач зобов`язаний компенсувати витрати незавершеного будівництва по об`єкту «Реконструкція комплекс стадіону «Локомотив» м. Одеса», які на дату припинення будівництва складали з індексацією 548 тисяч гривень, в тому числі прямі витрати 72 тисячі гривен шляхом передачі у власність ДП «Одеська залізниця» 130 квадратних метрів житла додатково до площі, визначеної пп. 4 п.2.3. договору, а загальна площа житла, яка має бути передана у власність ДП Одеська залізниця» складає 3330кв.м. Таким чином, за даним договором відповідач зобов`язався передати у власність ДП «Одеська залізниця» 3330кв.м. житла у збудованому житловому комплексі. Договір на даний час є дійсним, зміни та доповнення в нього не вносились з 2006 року. Згідно інформації з Реєстру дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України будівля багатосекційного 10-16-ти поверхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями торгово-побутового значення та підземним паркінгом (1 черга), що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва 11 готова до експлуатації. Отже, відповідно до умов договору у позивача виникають майнові права 130кв.м. житла, включаючи право на фактичне отримання житла та право на набуття права власності на нерухомість. Однак, незважаючи на викладене, зобов`язання щодо передачі за договором 3330 кв.м. житла відповідачем не виконані.
		Позивач зазначає, що листом від 29.05.2015р. №Н-7/216 Державне підприємство «Одеська залізниця» зверталось до відповідача з проханням надати інформацію про хід будівництва житлового комплексу згідно договору. Також, неодноразово, листами від 01.12.2016р. №НКВ-27/379, від 19.01.2017р. №НКВ-27/1, від 26.01.2017р. №НГ-1/65 позивач звертався до відповідача щодо надання інформації про хід будівництва житлового комплексу, заплановані терміни введення в експлуатацію та відповідні посекційні обсяги та терміни виконання обов`язків щодо передачі 3330кв.м житла згідно договору. Однак, всупереч своїм обов`язкам за договором, відповідач не надав жодної інформації про хід будівництва та строки виконання своїх зобов`язань за договором. 13.03.2020р. позивач направив відповідачу претензію щодо виконання зобов`язань по договору, в якій вимагав розпочати процедуру передання 3330кв.м. житла у власність позивачу. Листом від 27.03.2020р. за вих. №27-03/1 відповідач надав відповідь на претензію у якій зазначив, що Регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» не є стороною за договором №ОД/НФ-06-247-НЮ від 20.03.2006р., а тому відсутні підстави для виконання зазначеної претензії. 
		Позивач стверджує, що 29.07.2014р. Державне підприємство «Одеська залізниця» повідомило відповідача, про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014р. № 200) та реорганізації Державного підприємства «Одеська залізниця». 
		Позивач зазначає, що відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та п. 2 статуту ПАТ «Українська залізниця», затвердженого Постановою КМУ від 02.09.2015р. №735 (в редакції постанови КМУ від 18.01.2017р. №52), правонаступником всіх прав та обов`язків Державного підприємства «Одеська залізниця» є ПАТ «Українська залізниця». 27.11.2018р. проведено державну реєстрацію «Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця» у новій редакції, затвердженої постановою кабінету Міністрів України «Деякі питання діяльності акціонерного товариства Українська залізниця» від 30.10.2018р. №938, у наслідок чого найменування Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінене на Акціонерне товариство «Українська залізниця».
		Як вказує позивач, відповідно до п. 4.4 договору реорганізація або будь-яка інша зміна статусу сторін не є підставою для розірвання даного договору.
		Крім того позивач зазначає, що п. 2.8 Положення про регіональну філію «Одеська залізниця»
		Акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого протоколом засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 04.12.2018 №Ц-64/91 філія має право від імені Товариства виступати позивачем, в тому числі цивільним, та відповідачем у судах всіх інстанцій, з усіма правами, наданими законом позивачу, цивільному позивачу, відповідачу і третій особі, з правом підпису усіх процесуальних документів в межах своїх повноважень, передбачених внутрішніми документами Філії, а також вчиняти інші дії, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності Філії з урахуванням процедури, передбаченої п. 5.7. цього Положення. З урахуванням зазначеного, позовна заява подається від імені Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Одеська залізниця», як правонаступника ДП «Одеська залізниця».
		Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Едельвейс Плес» виконати умови договору №ОД/НФ-06-247 від 20.03.2006р. шляхом передачі у власність Акціонерному товариству «Українська залізниця» 3330кв.м. житла у багатосекційному 10-16 поверховому житловому будинку з вбудованими приміщеннями торгово-побутового призначення та підземним паркінгом (1 черга), що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, 11.
		Відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що у вирішенні спорів про зобов`язання вчинити дії шляхом передачі у власність житла позивач прагне не лише домогтися вчинення дій з боку відповідача щодо оформлення факту передачі об`єкту, але й одночасно вирішити спір щодо вартості, виду, порядку, строків, способу та об`єму, що фактично, виходить за межі заявленого предмета позову (про зобов`язання вчинити дії). Задоволення позову в такому формулюванні позовних вимог є нічим іншим, як встановленням юридичного факту, який входить до підстав позову, що саме по собі не захищає порушене право. Ініціювання розгляду таких справ має на меті встановлення преюдиціальних обставин (фактів) для подальшого пред`явлення позову про стягнення заборгованості чи про витребування майна або іншого передбаченого законодавством способу захисту порушеного чи оспорюваного права. Такий спосіб захисту права не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки не може забезпечити поновлення прав позивача внаслідок його невідповідності змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин. 
		Відповідач вважає, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Вимога позивача щодо зобов`язання виконати умови договору шляхом передачі у власність житла не може бути предметом позову, оскільки така дія є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета договору, а також дублює таку стадію господарського судочинства як виконання судового рішення.
		Відповідач вказує, що сторони уклали договір, та додаткову угоду від 02.08.2006 року до нього, відповідно до умов яких сторони зобов`язались виконати взаємні права та обов`язки. За умовами договору до обов`язків позивача входить приймати участь в будь-яких діях з питань, що будуть пов`язані з роботами по будівництві, проектуванні, здачі в експлуатацію, отримання дозвільних та інших документів, вчинення будь-яких інших дій, з якими договір або законодавство пов`язує виконання умов договору. 
		Відповідач вважає, що у п. 2 договору та у інших положеннях договору сторони не обумовили способу, термінів, повноважень та порядку, в якому має виконуватись зобов`язання, та не передбачили умов про те, коли має бути передано житло, в який період або з якою подією пов`язана така передача, яке саме житло та за якими документами передається, підстава передачі такого майна, вартість майна, та інші умови, які зазвичай ставляться в такому випадку; також на сторону відповідача покладений обов`язок сприяти позивачеві в оформленні правовстановлюючих документів на об`єкти, згідно взятих на себе договірних зобов`язань, проте в чому полягає таке сприяння положеннями договору не встановлено, за чиї кошти таке оформлення відбувається та відсутні інші суттєві умови, які повинні бути оформлені шляхом вчинення правочину.
		Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		У своїй відповіді на відзив відповідача позивач зазначає, що у п.2.3. договору №ОД/НФ-06-247 сторони погодили між собою обов`язок відповідача з належною якістю побудувати та здати в експлуатацію житловий комплекс і передати у власність ДП «Одеська залізниця» (правонаступником якого є АТ «Українська залізниця» 3330кв.м. житла. 
		Позивач вказує, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов`язку в натурі. Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов`язку в натурі. Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України. З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Таким чином, позивач наділений правом отримати задоволення своїх вимог в порядку, що визначений п.2.3.Договору.
		Як зазначає позивач, дійсно, сторони у договорі не визначили порядок передачі об`єктів нерухомого майна. Проте, зазначене не визначає звільнення відповідача від обов`язку виконати зобов`язання за договором щодо передачі 3330кв.м житла. Неодноразово, позивач звертався до відповідача щодо надання інформації про хід будівництва житлового комплексу, заплановані терміни введення в експлуатацію та відповідні посекційні обсяги та терміни виконання обов`язків щодо передачі 3330кв.м житла згідно договору, а також з пропозиціями щодо перегляду умов договору. Однак, всупереч своїм обов`язкам за договором, відповідач не надав жодної інформації про хід будівництва та строки виконання своїх зобов`язань за договором, також ігнорував будь-які пропозиції щодо внесення змін до договору. Зважаючи на попередні дії відповідача, а саме непередання 3330кв.м. житла відповідно до договору, ненадання будь-яких документів щодо ходу будівництва житлового комплексу, запланованих термінів введення в експлуатацію та термінів виконання обов`язків щодо передачі 3330кв.м житла згідно договору, відмову у задоволенні претензії позивача щодо виконання умов договору, позивач вважає за можливе зробити висновок про навмисне ухилення відповідача від виконання умов договору.
		Щодо зазначеного у розділі 2 договору обов`язку позивача (Перша сторона) допомагати відповідачу (Другій стороні) погоджувати з органами місцевого самоврядування, а також з підприємствами усіх форм власності питання, пов`язані з будівництвом об`єктів і одержувати від них всі необхідні дозволи, відводи, допуски, узгодження, інші документи необхідні для будівництва, позивач зазначає, що відповідач жодного разу не звертався до позивача з вимогою про необхідність допомоги в погодженні з органами місцевого самоврядування, а також з підприємствами всіх форм власності питання, зв`язані з будівництвом об`єктів і одержувати від них всі необхідні дозволи, відводи, допуски, узгодження, інші документи необхідні для будівництва.
		У додаткових поясненням відповідач зазначає, що відповідно до п. 29 договору замовник зобов`язаний: надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну та іншу договірну документацію і ресурси відповідно до договору підряду; передати підряднику завдання на проектування, інші вихідні дані, необхідні для розроблення проектної документації, надати йому допомогу в погодженні проектної документації у разі, коли розроблення та погодження проектної документації за умовами договору підряду покладено на підрядника; сприяти підряднику в порядку, встановленому договором підряду, у виконанні робіт; прийняти в установленому порядку та оплатити виконані роботи; негайно повідомити підрядника про виявлені недоліки в роботі; оплатити підряднику виконані до консервації об`єкта будівництва роботи та відшкодувати йому пов`язані з нею витрати; укласти договір страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об`єкта будівництва, якщо це передбачено договором підряду; сплатити неустойку, відшкодувати збитки та моральну шкоду в разі невиконання або неналежного виконання ним зобов`язань за договором підряду, якщо він не доведе, що порушення договору сталося не з його вини; забезпечити здійснення технічного нагляду протягом усього періоду будівництва об`єкта в порядку, встановленому законодавством; виконувати належним чином інші зобов`язання, передбачені договором підряду, Цивільним (435-15) і Господарським (436-15) кодексами України, цими Загальними умовами та іншими актами законодавства. Однак жодного із наведених зобов`язань позивач не виконав, а також не було намірів щодо такого вчинення. Позивач незважаючи на взяті зобов`язання не приступив і не вчинив дії з намагання приступити до виконання своїх зобов`язань за договором. Зважаючи на наведене, на даний час останній допустив невиконання зобов`язання, взятого в 2006 році, а отже і підстав для вимог щодо виконання зобов`язань зі сторони відповідача вимагати не вправі, оскільки саме від дій першого залежать і є похідним початок виконання обов`язків зі сторони відповідача. В свою чергу на противагу позивачу відповідач звертався з проханням приступити до виконання обов`язків, з пропозиціями до вчинення дій.
		Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.
		Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
		Визначаючи предмет позову, як спосіб захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь - який юридичний спір.
		Тобто, в силу наведених положень законодавства предметом судового розгляду та вирішення можуть бути будь - які правовідносини, включаючи як ті правовідносини, підстави виникнення, зміни та припинення яких передбачені правовими нормами, так і не передбачені ними, але в силу загально-дозвільного принципу регулювання приватноправових відносин породжують правові наслідки.
		Отже, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматися від їх вчинення, з необхідністю врахування наявності правового механізму, за яким відбуватиметься поновлення порушеного права позивача у випадку задоволення його позовних вимог.
		Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання неправомірними дій відповідача з видачі технічних умов приєднання до електричних мереж електроустановок та зобов`язання відповідача належним чином і в повному обсязі виконувати обов`язки, передбачені пунктом договору.
		Згідно із частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		В силу приписів статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		За змістом статті 610 цього Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про невиконання відповідачем умов пункту 2.2 договору, а саме передати у власність замовнику 3200 та додаткової угоди від 02.08.2006р. за якою відповідач зобов`язаний компенсувати витрати незавершеного будівництва по об`єкту «Реконструкція комплекс стадіону «Локомотив» м. Одеса», які на дату припинення будівництва складали з індексацією 548 тисяч гривень, в тому числі прямі витрати 72 тисячі гривен шляхом передачі у власність ДП «Одеська залізниця» 130 квадратних метрів житла додатково до площі, визначеної пп. 4 п.2.3. договору.
		Відповідно до статті 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суди зважають і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Суд зазначає, що пп. 4 п.2.3. договору та додатковою угодою від 02.08.2006р. сторони не встановили порядку, в якому має відбуватися таке зобов`язання відповідача, а саме яким чином відповідач зобов`язаний передати у власність ДП «Одеська залізниця» 3330кв.м. житла у збудованому житловому комплексі.
		У пункті 2 договору та у інших положеннях договору сторони не обумовили способу, термінів, повноважень та порядку, в якому має виконуватись зобов`язання, та не передбачили умов про те, коли має бути передано житло, в який період або з якою подією пов`язана така передача, яке саме житло та за якими документами передається, підстава передачі такого майна, вартість майна, та інші умови, які зазвичай ставляться в такому випадку.
		Відповідно до ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		В наявних в матеріалах справи документах, а саме роздруківки з сайту Держархбудінспекції України зазначено, що згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації, будівництво багатосекційного 10-16 поверхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями торгово-побутового призначення та підземним паркінгом (1 черга) за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва,11. 
		Позивачем не надано доказів, що відповідачем вже збудовано багатосекційний 10-16 поверховий житловий будинок з вбудованими приміщеннями торгово-побутового призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва,11. Також позивачем не надавалися до суду клопотання про витребування документів, а саме декларації про введення об`єкту в експлуатацію та інші документи, на підставі яких можливо встановити який боєм вже було збудовано відповідачем. 
		Крім того у судовому засіданні відповідач зазначив, що мають намір виконати умови договору коли буде завершено будівництво.
		Таким чином, з огляду на підстави позову, виходячи з положень статей 74, 77 ГПК України, суд вважає недоведеними обставини порушення відповідачем пп. 4 п.2.3. договору та додаткової угоди від 02.08.2006р. та зазначає, що позовні вимоги є передчасними. 
		Суд зазначає, що після отримання позивачем доказів будівництва багатосекційного 10-16 поверхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями торгово-побутового призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва,11, позивач не позбавлений права звернутися до суду з захистом свого порушеного права у разі невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором. 
		Враховуючи викладене, позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Едельвейс Плес» про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Едельвейс Плес» виконати умови договору №ОД/НФ-06-247 від 20.03.2006р. шляхом передачі у власність Акціонерному товариству «Українська залізниця» 3330кв.м. житла у багатосекційному 10-16 поверховому житловому будинку з вбудованими приміщеннями торгово-побутового призначення та підземним паркінгом (1 черга), що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, 11 не підлягають задоволенню.
		Під час розгляду справи відповідач звернувся до суду з клопотанням про застосування строків позовної давності.
		В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що як вбачається із позовної заяви та інших доказів доданих до неї позивачем саме йому (за його переконанням) належить право власності на даний об`єкт. Тобто, йому як позивачеві має бути достеменно відомо яке майно перебуває у його власності, яким чином здійснюється його схоронність та утримання, на кого вказані зобов`язання покладені та які кошти на такі дії витрачаються. Проте позивач не зазначає, чому будучи обізнаним увесь час про існування спірної ситуації з 2006 року не приймав жодних дій на предмет виконання зі своєї сторони взятих зобов`язань . В 2014, 2016, 2017 роках позивач робив запити та листувався з відповідачем стосовно предмета позову, а отже ці дії свідчать про його повну обізнаність з діяльністю підприємства, з тим, що нерухомість продавалась на етапі будівництва (реклами на вулицях міста, в мережі інтернет). Крім того, на сайті Одеської міської ради щороку оприлюднювалась інформація про продовження (поновлення) строку дії оренди земельної ділянки (2008- 2012 роки ).
		Відповідач вважає, що позивач будучи обізнаним про можливе порушення свого права з боку відповідача порушив законодавчо граничні строки звернення до суду.
		Враховуючи викладене, відповідач просить застосувати строки позовної давності.
		Позивач проти клопотання заперечує посилаючись на те, що згідно п. 2.3. договору №ОД/НФ-06-247 та додаткових угод до нього, відповідач зобов`язаний у встановлений строк з належною якістю побудувати та задати в експлуатацію житловий комплекс і передати у власність позивача 3330кв.м. житла. Строк виконання зобов`язання в договорі не встановлений. Виходячи з умов договору право пред`явити вимогу відповідачу у позивача з`являється після закінчення будівництва житлового комплексу, здачі його в експлуатацію та готовності відповідних документів для передачі зазначених у договору метрів житла у власність позивача. Неодноразово, позивач звертався до відповідача щодо надання інформації про хід будівництва житлового комплексу, заплановані терміни введення в експлуатацію та відповідні посекційні обсяги та терміни виконання обов`язків щодо передачі 3330кв.м житла згідно договору. Однак, відповідач не надав жодної інформації про хід будівництва та строки виконання своїх зобов`язань за договором. Таким чином, не маючи ніякої інформації про хід будівництва житлового комплексу, позивач не був обізнаний про наявність чи відсутність права пред`явлення вимоги про виконання зобов`язання відповідачем. 13.03.2020р. позивач направив відповідачу претензію щодо виконання зобов`язань по договору, в якій вимагав розпочати процедуру передання 3330кв.м. житла у власність позивачу. Листом від 27.03.2020р. за вих. №27-03/1 відповідач надав відповідь на претензію позивача, у якій зазначив, що Регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» не є стороною за договором №ОД/НФ-06-247-НЮ від 20.03.2006р., а тому відсутні підстави для виконання зазначеної претензії. З тексту відповіді на претензію вбачається, що відповідач відмовляється від виконання зобов`язань по договору на даний час та в майбутньому. Таким чином, позивач дізнався про порушення своїх прав після отримання відповіді на претензію. До отримання відповіді на претензію відповідач у листуваннях (зокрема у листі від 19.01.2017р. року №01/19/03юр) зазначав, що будівництво житлового комплексу ще триває та жодна секція цього комплексу в експлуатацію поки не введена. Тобто відповідач зазначав, що строк виконання зобов`язання не настав, однак не відмовлявся від виконання своїх зобов`язань за договором у майбутньому. Отримавши, відповідь на претензію від 27.03.2020р., позивач довідався про порушення свого права з боку відповідача.
		Враховуючи викладене, позивач просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.
		Суд, розглянувши заяву відповідача про застосування строків позовної давності та заперечення позивача, зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		За змістом ст.ст. 256, 261 Цивільного кодексу України, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).
		Згідно п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» із змінами та доповненнями, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
		Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
		Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).
		За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Едельвейс Плес» виконати умови договору №ОД/НФ-06-247 від 20.03.2006р. шляхом передачі у власність Акціонерному товариству «Українська залізниця» 3330кв.м. житла у багатосекційному 10-16 поверховому житловому будинку з вбудованими приміщеннями торгово-побутового призначення та підземним паркінгом (1 черга), що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, 11, задоволенню не підлягають.
		Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2102,00грн. покласти на відповідача відповідно до ст.. 129 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, ст.ст. 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. У позові Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Едельвейс Плес про зобов`язання вчинити певні дії  відмовити у повному обсязі.
		 
		2. Судові втрати покласти на позивача  Акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця.
		 
		Повне рішення складено 30 грудня 2020 р.
		 
		Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		Суддя Л.В. Степанова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...