Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/5668/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.
Надіслано для оприлюднення: 04.01.2021. Зареєстровано: 05.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.01.2021.
Дата набрання законної сили: 01.12.2020
Номер судового провадження: 11-кп/819/1161/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016150000000305

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 490/5668/17 Головуючий в 1 інстанції: ОСОБА_1 
		Провадження № 11-кп/819/1161/20 Доповідач: ОСОБА_2 
		Категорія: ч.3 ст.369 КК України
		 
		У Х В А Л А
		іменем України
		01 грудня 2020 року 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду в складі:
		головуючого ОСОБА_2 ,
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		секретаря ОСОБА_5 , 
		за участю прокурора ОСОБА_6 , 
		   захисника ОСОБА_7 , 
		   обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні матеріали кримінального провадження № 42016150000000305 за апеляційною скаргою з доповненнями прокурора на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2020 року, яким: 
		    ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Добропілля Донецької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		   визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК України, і виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.
		ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Херсона, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК України, і виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		   Органами досудового розслідування ОСОБА_8 , ОСОБА_9 обвинувачуються у тому, що Відділом процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Миколаївської області здійснювалось процесуальне керівництво досудовим розслідуванням кримінального провадження №42016151030000070 від 26.02.2016 за фактом зайняття гральним бізнесом, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України.
		   В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження на підставі ухвал слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва проведено низку обшуків у м. Одеса, м. Миколаїв та м. Херсон, в ході яких вилучено майно, у тому числі комп`ютерна техніка та автотранспортні засоби.
		   В подальшому, відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, на вищевказане майно Заводським районним судом м. Миколаєва накладено арешт.
		   В ході досудового розслідування кримінального провадження №42016151030000070 встановлено, що вилучена комп`ютерна техніка, яка використовувалась для зайняття незаконним гральним бізнесом та автотранспортні засоби належать, у тому числі, жителю Одеської області ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та жителю м. Херсон ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		   Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час та у невстановленому досудовим розслідуванням місці, у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виник спільний злочинний умисел, направлений на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище - одному з процесуальних керівників, які здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42016151030000070, з метою забезпечення повернення вилученого майна та уникнення кримінальної відповідальності.
		   Реалізуючи виниклий спільний злочинний умисел, ОСОБА_8 разом зі ОСОБА_9 , 15.12.2016 прибули до одного з процесуальних керівників - заступника начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Миколаївської області ОСОБА_10 та розповіли про деталі своєї злочинної діяльності, прибутки від неї, і, достовірно знаючи про те, що останній є службовою особою, яка займає відповідальне становище, діючи спільно, запропонували останньому отримати від них неправомірну вигоду у розмірі 30.000 доларів США за те, що останній з використанням свого службового становища посприяє поверненню вилученого в ході обшуків майна, а саме: комп`ютерної техніки та автотранспортних засобів, не вживатиме з використанням свого службового становища дій по припиненню злочинної діяльності ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та вживе інших заходів, спрямованих на не притягнення останніх до кримінальної відповідальності у подальшому.
		   Розуміючи протиправність дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , за які законодавством передбачена кримінальна відповідальність, ОСОБА_10 відмовився від пропозиції отримати неправомірну вигоду у розмірі 30.000 доларів США, однак ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запропонували поміркувати над їх пропозицією та зустрітись 19.12.2016.
		   Так, 19.12.2016 ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 знову прибули до процесуального керівника - заступника начальника відділу процесуально керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Миколаївської області ОСОБА_10 та у службовому кабінеті №23 прокуратури Миколаївської області за адресою: м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, знову розповіли про деякі деталі своєї злочинної діяльності, прибутки від неї і, достовірно знаючи про те, що останній є службовою особою, яка займає відповідальне становище, реалізуючи спільний злочинний умисел запропонували останньому отримати від них неправомірну вигоду у розмірі 30.000 доларів США за те, що ОСОБА_10 з використанням свого службового становища посприяє поверненню вилученого в ході обшуків майна, а саме комп`ютерної техніки та автотранспортних засобів, не вживатиме з використанням свого службового становища дій по припиненню злочинної діяльності ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та вживе інших заходів, спрямованих на не притягнення останніх до кримінальної відповідальності у подальшому. При цьому ОСОБА_8 повідомив, що наразі ОСОБА_10 надається неправомірна вигода у розмірі 10.000 доларів США, а решта суми, 20 000 доларів США, буде надана пізніше.
		   У той же день, після надання неправомірної вигоди у сумі 10 000 доларів США ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були викриті правоохоронними органами.
		   Вказані дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 органами досудового розслідування та публічним обвинуваченням кваліфіковані за ч.3 ст.369 КК України - як надання службовій особі, як займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення та невчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданого їй службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб
		   В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор посилається на незаконність вироку щодо  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування своїх доводів указує, що в порушення вимог ст.374 КПК України судом першої інстанції не викладено підстави, з яких відкинуто докази сторони обвинувачення та виправдано обвинувачених. Зауважує, що розслідування вказаного кримінального провадження проведено у відповідності до вимог ст.36 КПК України, оскільки станом на 15.12.2016 року мали місце випадки неефективного досудового розслідування, а тому досудове розслідування проводилось слідчими прокуратури. В порушення вимог кримінального процесуального закону, судом першої інстанції не викладено у вироку зміст всіх доказів, які було досліджено в судовому засіданні, вирок побудовано виключно на поясненнях обвинувачених, які прагнуть уникнути кримінальної відповідальності. В апеляційній скарзі апелянт перераховує всі письмові докази у кримінальному провадженні, які судом першої інстанції визнано недопустимими, але посилаючись на вимоги ст.94 КПК України наголошує, що такі висновки суду є невмотивованими. Апелянт зазначає, що належної оцінки судом не надано змісту показаній свідка ОСОБА_10 , якими спростовано пояснення обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про те, що щодо них мала місце провокація злочину з боку нього. Просить повторно дослідити всі письмові докази у вказаному кримінальному провадженні, скасувати вирок суду першої інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		 
		    Заслухавшисуддю -доповідача,думку прокурора,який підтримавапеляційну скаргупрокурора здоповненнями,просив скасувативиправдувальний вирокщодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та призначити новий розгляду судіпершої інстанції,позицію обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9  та їхнього захисника ОСОБА_7 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора з доповненнями, просили вирок залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла такого висновку.
		 
		   Під час апеляційного розгляду прокурор відмовився від свого клопотання про повторне дослідження доказів, просив скасувати вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		 
		   Висновок суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_8 , ОСОБА_9 за ч.3 ст.369 КК України за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому вони обвинувачуються, є належним чином мотивованим, а вирок суду - законним та обґрунтованим.
		   Такий висновок суду ґрунтується на досліджених під час судового розгляду доказах у їх сукупності, наданих сторонами обвинувачення та захисту, яким дано належну оцінку, які не доводять винуватість ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у висунутому їм обвинуваченні.
		   Доводи сторони обвинувачення про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам у кримінальному провадженні, які викривають ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого їм злочину, є непереконливими.
		 
		   Відповідно до вимог ч.1 ст.337 КК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
		Згідно із ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		   Відповідно до вимогч.ч.1,2 ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. 
		   Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Стаття 62 Конституції Українипередбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Згідно із рішенням Європейського Суду з прав людини у справі № 4291498 «Капо проти Бельгії» від 13.01.2005 року, тягар доказування винуватості лежить на стороні обвинувачення.
		У п. 146 справи «Барбера, Мессегуэ и Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. 
		   Відповідно до п.1 ч.1ст.373 КПК Українивиправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
		   Згідно із сталою судовою практикою з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку зазначається про недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення, і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
		   З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неупереджено, всебічно, повно з`ясувавши обставини кримінального провадження, обґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок, а тому доводи апеляційної скарги прокурора про порушення судом вимог ст.374 КПК України при ухваленні вироку є необґрунтованими.
		Колегією суддів не встановлено упередженого ставлення суду до учасників процесу, його зацікавленість в результатах розгляду кримінального провадження, а також не створення судом першої інстанції необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зокрема, стороні обвинувачення відповідно до положень ч.6ст.22 КПК України.
		Відповідно до вимог п.1 ч.3 ст.374 КК України, суд першої інстанції в мотивувальній частині виправдувального вироку навів формулювання обвинувачення, яке було пред`явлене ОСОБА_8 , ОСОБА_9 органом досудового розслідування і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинувачених із зазначенням мотивів, з яких суд визнав докази обвинувачення недопустимими. Все це належним чином мотивовано. У резолютивній частині вироку зазначено рішення про визнання їх невинуватими у пред`явленому обвинуваченні та виправдання за відповідною статтею кримінального закону, і з яких підстав.
		 
		   З огляду на матеріали справи, суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , провів судовий розгляд у відповідності до положень ч.1 ст.337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності. 
		 
		Суд першої інстанції відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому розслідуванні докази, на підставі яких ОСОБА_8 , ОСОБА_9 було пред`явлене обвинувачення, яким дав належну оцінку та визнав їх недопустимим доказами, виходячи з того. 
		 
		   Згідно із вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
		 
		   Відповідно до положень ч.1 ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках,  на потерпілого.
		   При цьому, зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності  достатності для постановлення обвинувального вироку.
		   Відповідно до вимог ст.86 КПК України докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.
		   Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.
		   Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення.
		   Згідно із приписами ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
		   Тобто здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
		 
		   За результатами судового розгляду вказаного кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що всі докази, зібрані під час досудового розслідування слідчими прокуратури Миколаївської області, є недопустимими у відповідності до п.2 ч.3 ст.87, ч.2 ст. 86 КПК України, а тому не можуть бути прийняті судом та враховані при ухваленні судового рішення, виходячи з такого.
		 
		   Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 органи прокуратури діяли поза межами визначених КПК України повноважень.
		 
		   Так, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016150000000305 за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9  за попередньою правовою кваліфікацією злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України, здійснювалось слідчими прокуратури Миколаївської області, що підтверджено витягами з реєстру матеріалів кримінального провадження від 15.12.2016 року. 
		(т.1 а.п.57, 58)
		   Постановою заступника прокурора Миколаївської області від 15.12.2016 року доручено здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016150000000305 слідчому відділу прокуратури Миколаївської області.
		   У постанові прокурором зазначено, що відповідно до ст.216 КПК України визначити підслідність цього кримінального правопорушення за слідчими слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області з метою забезпечення повного, об`єктивного досудового розслідування кримінального провадження.
		(т.1 а.п.32)
		   Постановою заступника прокурора Миколаївської області від 15.12.2016 року призначено прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Миколаївської області ОСОБА_6 , який здійснюватиме у кримінальному провадженні № 42016150000000305 повноваження прокурора.
		(т.1 а.п.60)
		   Постановою заступника прокурора Миколаївської області від 06.01.2017 року про зміну групи прокурорів визначено групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у кримінальному провадженні № № 42016150000000305 прокуратури Миколаївської області, старшим групи прокурорів визначено ОСОБА_6 
		(т.1 а.п.63,64)
		   Згідно зі ст.216 КПК дане кримінальне правопорушення віднесено до підслідності слідчих органів Національної поліції.
		   Тому, розпочавши кримінальне провадження, прокурор на підставі ч.7 ст.214 КПК України зобов`язаний був невідкладно, але не пізніше наступного дня з дотриманням правил підслідності, передати наявні у нього матеріали до слідчих органів Національної поліції та доручити проведення досудового розслідування.
		   Проте всупереч приписам процесуального закону, органи прокуратури розпочали та здійснювали досудове розслідування з порушенням визначеної ст.216 КПК України підслідності, в ході чого провели ряд слідчих дій, спрямованих на отримання доказів, у тому числій негласні слідчі (розшукові) дії, результати яких було покладено в основу обвинувачення.
		   Так, підслідність кримінальних проваджень визначається виключно кримінальним процесуальним законом, а саме ст.216 КПК України. 
		   Натомість за змістом ч.5 ст.36 КПК України Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення, окрім того, що віднесене до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, лише у випадку здійснення неефективного досудового розслідування тим органом, підслідність кримінального провадження якому визначена ст.216 КПК України.
		   Тобто, передумовою реалізації прокурором передбачених ч.5 ст.36 КПК України повноважень має бути здійснення відповідним органом, визначеним у ст.216 КПК України, досудового розслідування у кримінальному провадженні та встановлення за наслідками такого розслідування його неефективності. 
		   Водночас, у даному випадку кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 розпочате за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України, в порушення приписів ч.7 ст.214 КПК України не передавалось з дотриманням правил підслідності слідчим органам Національної поліції для здійснення досудового розслідування.
		   Тому, передбачених ч.5 ст.36 КПК України підстав, доручати здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому органу ніж той, що прямо визначений у ст.216 КПК України, у прокурора не було, на що суд першої інстанції обгрунтовано звернув увагу під час розгляду справи.
		   Судом установлено, що в порушення вимог КПК України прокурор не вирішив питання про спрямування вказаного кримінального провадження до слідчих органів Національної поліції для здійснення досудового розслідування, а відтак усі процесуальні та слідчі дії, що були здійснені слідчими прокуратури Миколаївської області у кримінальному провадженні №42016150000000305, не можна визнати законними.
		   Та підстава, яку вказано прокурором у постанові про доручення здійснення досудового розслідування слідчим прокуратури Миколаївської області з метою дотримання ефективності та неупередженості під час розслідування злочину, не передбачена кримінальним процесуальним законом та не свідчить про законність доручення прокурора про проведення досудового розслідування саме слідчими прокуратури.
		   Враховуючи, що органи прокуратури діяли поза межами наданих їм процесуальним законом повноважень, тому на підставі ст. 87 КПК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недопустимість отриманих у результаті відповідних слідчих дій доказів та неможливість посилатися на них при ухваленні судового рішення.
		   Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 14 квітня 2020 року у справі № 761/34909/17.
		   Тому доводи прокурора про те, що станом на 15.12.2016 року мали місце випадки неефективного досудового розслідування слідчими органів Національної поліції, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до правової позиції, викладеної у вказаній постанові Верховного Суду, передумовою реалізації прокурором передбачених ч.5 ст.36 КПК України повноважень має бути здійснення відповідним органом, визначеним у ст.216 КПК України, досудового розслідування у кримінальному провадженні та встановлення за наслідками такого розслідування його неефективності.
		   Вирішуючи питання про допустимість доказів суд першої інстанції також застосував практику ЄСПЛ, який у вирішенні питання про справедливий судовий розгляд, застосовує концепцію "плодів отруєного дерева", тобто оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. Тим не менше ЄСПЛ виходить з того, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен в подібному випадку вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому, прикладом чого є рішення ЄСПЛ у справах "Хан проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України (№ 2)".
		   Згідно із рішенням ЄСПЛ у справі «Васильєв проти України» (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року «повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи».
		   Зважаючи на викладене, доводи сторони обвинувачення про безпідставне визнання судом недопустимими доказами даних, отриманих у результаті проведення слідчих дій, негласних слідчих (розшукових) дій, висновків експертиз, не є слушними.
		   Отже суд першої інстанції дійшов висновку, що висунуте ОСОБА_8 , ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України, є недоведеним належними, допустимими та достатніми доказами, так і саме показаннями свідка ОСОБА_10 , протоколами слідчих дій, негласних слідчих (розшукових) дій, висновками експертиз, речовими доказами, на які посилається сторона обвинувачення в апеляційній скарзі, через здійснення досудового розслідування слідчими прокуратури Миколаївської області, які діяли поза межами наданих їм процесуальним законом повноважень.
		   З огляду на недопустимість отриманих у результаті досудового розслідування доказів, вимоги прокурора про скасування виправдувального вироку щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноти судового розгляду, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, слід визнати безпідставними.
		   Виходячи з того, що всі зібрані у даному кримінальному провадженні докази є недопустимими, висновок суду першої інстанції про недоведеність вини  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України, слід визнати обґрунтованим через те, що висунуте органами досудового розслідування обвинувачення не підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами.
		   Оскільки стороною обвинувачення не спростовано висновок суду першої інстанції про порушення правил підслідності у вказаному кримінальному провадженні, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ухвалене судове рішення є вмотивованим та відповідає як вимогам кримінального процесуального закону, так і практики ЄСПЛ.
		   Суд дотримався вимог ст.10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. 
		Тому доводи прокурора про неповноту судового розгляду, слід визнати голослівними.
		   У зв`язкуз чим,доводи апеляційноїскарги прокурорапро те,що судомне наданоналежної оцінкизібраним укримінальному провадженнюдоказам сторони обвинувачення, не відповідають дійсності.
		   Відповідно до ст.62 Конституції України та ч.2, 4 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. 
		Вирок суду не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності обвинувачення повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. 
		З огляду на викладене вище, доводи прокурора про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та необґрунтоване виправдання  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 є такими, що суперечать встановленим обставинам кримінального провадження.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону при ухваленні виправдувального вироку щодо  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,які б були підставами для скасування або зміни вироку, під час апеляційного розгляду не встановлено.
		   Вирок суду належним чином мотивований, має однозначні судження і не має припущень, його висновки конкретні і відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги з доповненнями прокурора відсутні.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		   Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів 
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора - залишити без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2020 року щодо  ОСОБА_8 , ОСОБА_9   без зміни.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її оголошення.
		 
		   Головуючий:             (підпис)          ОСОБА_2 
		Судді:                (підпис)          ОСОБА_3 
		                   (підпис)          ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...