Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/12061/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: 11.01.2021. Зареєстровано: 12.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 12.01.2021.
Дата набрання законної сили: 11.02.2021
Номер судового провадження: 2/712/28/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Справа № 712/12061/17
		Провадження № 2/712/28/20
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		29 грудня 2020 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
		головуючого судді Романенко В.А.
		за участю секретаря Назаренко М.О.
		розглянувши в судовому засіданні в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Черкаської міської ради Департаменту економіки та розвитку, ОСОБА_7, Першої державної нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу, треті особи: КП «Соснівська служба утримання будинків», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування наказу про приватизацію та визнання недійсним свідоцтва про право власності, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Черкаської міської ради Департаменту економіки та розвитку, ОСОБА_7, Першої державної нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу, треті особи: КП «Соснівська служба утримання будинків», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування наказу, посилаючись на те, що позивачі по справі є громадянами України, жителями м. Черкаси, які відповідно до вимог закону проживали та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , з 16.05.2008 року. Наймачем вказаної квартири (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) являлась ОСОБА_1 , членами її сім`ї були брат ОСОБА_7 , син - ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою виданою 07.10.2016 року № 6937 КП «Соснівська СУБ Черкаської міської ради».
		Позивачі працюють за трудовим договором в Іспанії. В березні 2017 року позивач ОСОБА_1 приїхала в Україну і їй стало відомо, що вона та її діти (позивачі) 11.08.2015 року безпідставно зняті з реєстрації за місцем проживання, квартири АДРЕСА_2 , що є єдиним місцем проживання позивачів по АДРЕСА_3 .
		Звернувшись до Черкаської міської ради позивач дізналась, що на підставі наказу Департаменту економіки та розвитку «Про приватизацію державного житлового фонду» № 25 від 31.01.2017 року квартира АДРЕСА_4 передана у власність її брату ОСОБА_7 , який в подальшому за договором купівлі-продажу від 01.03.2017 року продав вказану квартиру ОСОБА_4 .
		Квартира АДРЕСА_4 була надана сім`ї ОСОБА_1 рішенням Придніпровської ради депутатів № 440 від 27.12.1978 року із складом сім`ї 4 особи. На підставі вказаного рішення видано ордер на квартиру № 1178 серія П 27.12.1978 року.
		Після смерті батька, виконавчим комітетом Соснівської районної ради № 256 від 16.04.2008 року прийнято рішення про зміну договору найму жилого приміщення та відкрито особовий рахунок на ОСОБА_7 - матір сторін по справі. За згодою всіх членів сім`ї до даної квартири в подальшому були прописані діти позивача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Після смерті матері, рішенням виконавчого комітету Соснівської районної ради №154 від 13.04.2009 року змінено договір найму жилого приміщення та відкрито особовий рахунок на позивача ОСОБА_1 .
		Як в подальшому стало відомо позивачу, за час її відсутності в країні, заочним рішенням Соснівського районного суду від 27 жовтня 2016 року у цивільній справі № 712/6733/16-ц задоволений позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа КП «Соснівська служба утримання будинків» про зміну договору житлового найму. Рішенням суду, договір найму жилого приміщення кв. АДРЕСА_4 змінений, особовий рахунок відкритий на ОСОБА_7 замість ОСОБА_1 .
		В позовній заяві позивач ОСОБА_7 визначає їх як відповідачів, вказує, що вони зареєстровані за вказаною адресою, та ставить питання про втрату права на житло та зняття їх з реєстрації. В подальшому ОСОБА_7 відмовився від позовних вимог про втрату ними права на житло та зняття з реєстрації. Отже, зняття їх з реєстраційного обліку 11.08.2015 року не відповідає фактичним обставинам, що підтверджується переліком зазначених документів та матеріалами цивільної справи № 712/6733/16-ц, що розглядалась в Соснівському райсуді м. Черкаси. В матеріалах вказаної цивільної справи знаходяться документи, що безспірно підтверджують факт їхньої реєстрації в кв. АДРЕСА_4 , в 2016 році, а саме: довідка КП «Соснівської служби утримання будинків» від 07.10.2016 року, письмова інформація адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Черкаській області до запиту судді Соснівського райсуду м. Черкаси Кузьменка В.А. по цивільній справі № 712/6733/16-ц, що вони, позивачі по справі, на час відкриття провадження по цивільній справі 21.07.2016 року зареєстровані за їхнім місцем проживання в кв. АДРЕСА_4 . Вказаним рішенням було задоволено лише позовні вимоги ОСОБА_7 про зміну договору найму жилого приміщення на його ім`я.
		Будучи не згідною з таким рішенням, позивачі подали до суду заяву про перегляд заочного рішення Соснівського районного суду від 27 жовтня 2016 року. Наведені у заяві обставини визнані судом обґрунтованими, а тому заява судом задоволена, рішення Соснівського районного суду від 27 жовтня 2016 року про зміну договору найму жилого приміщення у цивільній справі № 712/6733/16-ц скасовано та справа призначена до розгляду у загальному порядку.
		Тобто, на даний час позивач ОСОБА_1 , є наймачем квартири АДРЕСА_4 відповідно до рішення виконавчого комітету Соснівської районної ради № 154 від 13.04.2009 року.
		Крім того позивачами, до Соснівського районного суду було подано адміністративний позов до Головного управління ДМС в Черкаській області, Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, третя особа: комунальне підприємство «Соснівська служба утримання будинків» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
		Постановою Соснівського районного суду від 22.08.2017 року у адміністративній справі № 712/7705/17 позовні вимоги задоволено повністю: визнано дії Соснівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Черкаській області щодо зняття 11.08.2015 з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , протиправними; зобов`язано Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради сформувати інформацію про скасування зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 та передати до реєстру територіальної громади.
		Вказаною постановою суду відновлено їх право, а саме реєстрація в кв. АДРЕСА_4 , що є єдиним місцем їхнього постійного проживання, та в свою чергу відновлено права на користування даною квартирою. Також, рішенням Соснівського районного відділу УДМС в Черкаській області від 11.07.2017 року № 2826 прийнято рішення про відновлення їх реєстрації.
		Їхня реєстрація за місцем постійного проживання в кв. АДРЕСА_4 відновлена з 2008 року.
		Водночас, начальником Соснівського районного відділу УДМС України в Черкаській області вони були повідомлені, що особа, яка вчинила незаконні дії щодо зняття їх з реєстрації, звільнена. Тому, позивачі звернулись до Черкаського відділу поліції ГУНП України в Черкаській області із заявою про вчинення цією особою відносно них дій, передбачених ст. 190 КК України (шахрайство) та ст. 366 КК України (службове підроблення).
		Як зазначалось вище, наказом департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради № 25 від 31.01.2017 року квартиру АДРЕСА_4 передано у власність відповідачу ОСОБА_7 .
		На момент приватизації в квартирі АДРЕСА_4 , крім відповідача були зареєстровані і позивачі. Однак, до органу приватизації відповідач подав недостовірну довідку про склад сім`ї - 1 особа на своє ім`я.
		Тобто, відповідач при оформленні приватизації, до відповідного органу подав документи, з недостовірною інформацією, що встановлено постановою Соснівського районного суду від 22.08.2017 року та рішенням Соснівського районного відділу УДМС в Черкаській області від 11.07.2017 року.
		Як підтверджено постановою Соснівського районного суду від 22.08.2017 року позивачі на момент приватизації квартири були в ній зареєстровані.
		Відповідно до довідки виданої 07.10.2016 року № 6937 КП «Соснівська СУБ» Черкаської міської ради, в квартирі АДРЕСА_4 зареєстровано 4 особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - брат, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - дочка.
		Як зазначено вище, заочним рішенням Соснівського районного суду від 27.10.2016 року змінено договір найму та відкрито особовий рахунок на ім`я відповідача, рішення про зняття з місця реєстрації проживання щодо позивачів у цій справі не ухвалювалось. Також інших судових рішень про втрату права користування спірною квартирою та зняття з місця реєстрації проживання щодо позивачів не існує, та не існувало на момент приватизації. 
		Враховуючи те, що в квартирі були зареєстровані всі позивачі, право на жиле приміщення за ними забезпечено п. 2 ст. 71 Житлового Кодексу УРСР, приватизація повинна була бути здійснена на всіх членів сім`ї. Або ж, відповідно до вимог закону, відповідачу повинна була бути надана заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири.
		Отже, вони як особи, що зареєстровані за місцем проживання у даній квартирі, мають право на участь у приватизації та передання їм у приватну власність відповідних її часток.
		Приватизація квартири, що є єдиним їхнім місцем проживання, відбулась на підставі скасованого судового рішення Соснівського районного суду від 27 жовтня 2016 року, а також недостовірної довідки про склад сім`ї та зареєстрованих в квартирі осіб. Тому приватизація даної квартири не є законною, та відбулася без урахування інтересів всіх користувачів даної квартири, що підтверджує постанова Соснівського районного суду від 22.08.2017 року.
		Єдиним способом захисту та відновлення прав позивачів є скасування наказу «Про приватизацію державного житлового фонду» № 25 від 31.01.2017 року, в частині передання у приватну власність квартири ОСОБА_7 , який є протиправним та порушує права позивачів.
		В свою чергу свідоцтво про право власності на квартиру, яке видано на підставі протиправного наказу є недійсним, так як отримано всупереч встановленому законом порядку.
		Просить суд скасувати наказ Департаменту економіки та розвитку «Про приватизацію державного житлового фонду» № 25 від 31.01.2017 року в частині передання у приватну власність квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_7 . 
		Визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_7 , видане на підставі наказу Департаменту економіки та розвитку «Про приватизацію державного житлового фонду» № 25 від 31.01.2017 та скасувати запис про його державну реєстрацію в реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
		Представник відповідача Черкаської міської ради Департаменту економіки та розвитку в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд в позові відмовити.
		Представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в позові відмовити з підстав зазначених у відзиві та письмовій промові.
		Представник Першої державної нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу в судове засідання не з`явився, скерував до суду заяву про розгляд справи без участі представника.
		Представник КП «Соснівська служба утримання будинків» в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, з заявами та клопотаннями до суду не звертався. 
		Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав зазначених в поясненнях. 
		Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_10 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд в позові відмовити. 
		ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, з заявами та клопотаннями до суду не звертався.
		Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства. 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. 
		Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
		Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК).
		Відповідно до положень ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		В судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_4 була надана сім`ї ОСОБА_11 , складом сім`ї 4 особи.
		Після смерті батька позивача, виконавчим комітетом Соснівської районної ради № 256 від 16.04.2008 року прийнято рішення про зміну договору найму жилого приміщення та відкрито особовий рахунок на ОСОБА_7 - матір сторін по справі. За згодою всіх членів сім`ї до даної квартири в подальшому були прописані діти позивача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Після смерті матері - ОСОБА_7 , рішенням виконавчого комітету Соснівської районної ради №154 від 13.04.2009 року змінено договір найму жилого приміщення та відкрито особовий рахунок на позивача ОСОБА_1 
		11.08.2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були зняті з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 України в Черкаській області, що підтверджується висновком перевірки підстав зняття з реєстрації місця проживання 11 серпня 2015 року за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , затвердженого 06 липня 2017 року начальником Соснівського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області Черниш В.П.
		27 жовтня 2016 року Соснівським районним судом м. Черкаси винесено заочне рішення, яким позов ОСОБА_7 до Черкаської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: КП «Соснівська служба утримання будинків», Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради про зміну договору найму задоволено.
		Змінено договір найму жилого приміщення кв. АДРЕСА_4 та відкрито особовий рахунок на ОСОБА_7 замість наймача ОСОБА_1 .
		З метою виконання вищевказаного рішення суду, КП «Соснівська служба утримання будинків» Черкаської міської ради прийняла наказ № 57 від 24.01.2017 року «Про зміну договору найму житлового приміщення та відкриття особового рахунку».
		Пунктом 1 вказаного наказу передбачалось - «змінити договір найму житлового приміщення двохкімнатної квартири АДРЕСА_4 , житловою площею 30,0 кв.м. та відкрити особовий рахунок на ОСОБА_7 , 1973 р.н., замість наймача - ОСОБА_1 , 1971 р.н.».
		У відповідності до п. 2 вказаного наказу - «вважати наймачем квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_7 , складом сім`ї одна особа».
		На підставі зазначеного рішення суду ОСОБА_7 було переоформлено особовий рахунок на кв. АДРЕСА_4 на своє ім`я.
		24 січня 2017 року ОСОБА_7 звернувся до органу приватизації з заявою про передачу йому у приватну власність кв. АДРЕСА_4 .
		31 січня 2017 року Департаментом економіки та розвитку видано наказ № 25 про приватизацію державного житлового фонду, відповідно до якого передано у власність ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_4 .
		27.02.2017 року нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 .
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 01.03.2017 року ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_4 .
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 23.02.2018 року ОСОБА_5 став власником квартири АДРЕСА_4 .
		Відповідно до договору іпотеки від 22.04.2019 року іпотекодержателем квартири АДРЕСА_4 став ОСОБА_6 .
		Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 травня 2017 року заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 жовтня 2016 року за позовом ОСОБА_7 до Черкаської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: КП «Соснівська служба утримання будинків», Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради про зміну договору найму скасовано та призначено справу до розгляду.
		Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 22.08.2017 року, по справі № 712/7705/17, адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Соснівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, третя особа комунальне підприємство «Соснівська служба утримання будинків» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено.
		Визнано дії Соснівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Черкаській області щодо зняття 11.08.2015 з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 протиправними.
		Зобов`язано Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради сформувати інформацію про скасування зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , та передати до реєстру територіальної громади.
		При розгляді даної справи, Соснівським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби в Черкаській області було надано рішення № 2826 від 11.07.2017 року про скасування зняття з реєстрації місця проживання, відповідно до якого, громадянам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі пункту 7.1 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України від 22.11.2012 № 1077 скасовано зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 від 11 серпня 2015 року, як таке, що проведено з порушенням вимог законодавства. 
		Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 22.08.2017 року, по справі № 712/7705/17, залишено без змін.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року постанову Соснівського районного суду від 22 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року скасовано.
		Справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Соснівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, третя особа комунальне підприємство «Соснівська служба утримання будинків» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - направлено на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.
		Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року закрито провадження у справі за позовом про визнання протиправними дій Соснівського районного відділу у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області щодо зняття 11.08.2015 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , - та про зобов`язання Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради, як правонаступника Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, сформувати інформацію про скасування зняття їх з реєстрації місця проживання за вказаною адресою і передати до реєстру територіальної громади (справа № 712/7705/17) та роз`яснено учасникам, що заявлений спір відноситься до юрисдикції загального місцевого суду в порядку цивільного судочинства.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року залишено без змін.
		Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
		Відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
		Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема у випадку - тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
		Згідно приписів ст. 1,4.1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.
		Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію» у поєднанні з нормами ЖК України, можна дійти висновку, що місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.
		Вказана правова позиція повністю підтримується у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року в справі № 6-125цс12, в якій також зазначено, що: «Усупереч наведеним положенням законодавства суди пов`язали право осіб на приватизацію з фактом їх реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі». Тобто, суд касаційної інстанції у питанні приватизації державного житлового фонду розвів два поняття - «постійне проживання» та «реєстрація у житловому приміщенні», які не є тотожними в частині гарантування права особи на безоплатне отримання житла.
		На момент приватизації ОСОБА_7 спірної квартири у січні 2017 року позивачі в спірному житловому приміщенні не проживали та не були зареєстровані, оскільки рішенням Соснівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Черкаській області № 2826 від 11.07.2017 року скасовано зняття позивачів з реєстрації місця проживання, тобто після приватизації квартири. Особисті речі позивачів у в спірному приміщенні відсутні. Позивачі постійно проживають в Іспанії.
		27 серпня 2012 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 укладено договір оренди житла за адресою: АДРЕСА_5 , терміном на 12 місяців починаючи з 01 вересня 2012 року та діє до 31 вересня 2013 року. За бажанням орендаря він може бути продовжений на максимальний термін п`ять років згідно положень Закону «Про оренду міського житла» (а.с. 6-10 том 2).
		04.07.2013 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 укладено повідомлення про зміну тимчасового договору на постій (трудовий договір), відповідно до якого термін дії цього договору є необмеженим з 04.07.2013 року.
		З даного повідомлення вбачається, що 04.07.2012 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 укладено тимчасовий трудовий договір (а.с. 14-18 том 2).
		Відповідно до довідки з реєстру мешканців/проживання вбачається, що ОСОБА_13 з 03 вересня 2012 року проживає постійно в м. Сан-Себастьян (а.с. 21 том 2).
		Між ОСОБА_15 та ОСОБА_16 укладений безстроковий трудовий договір, відповіно до якого початок роботи з 17.08.2016 року. (а.с. 26 том 2).
		Відповідно до поданих квитанцій ОСОБА_1 був здійснений останній частковий платіж за комунальні послуги в кв. АДРЕСА_4 13 березня 2015 року (а.с. 32-33 том 2).
		ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано суду доказів про сплату ними комунальних послуг, або іншого утримання кв. АДРЕСА_4 .
		Крім цього, у відповідності до довідки Держприкордонслужби України від 07.03.2019 № 0.184-8888/0/15-19 щодо перетину ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 державного кордону за період з 07.03.2014 по 01.02.2019, яка була отримана на запит Соснівського районного суду м. Черкаси у праві № 712/13166/18, яка розглядається під головуванням судді Марцішевської О.М. встановлено, що ОСОБА_1 у вказаний період відвідувала Україну два рази у 2016 році - в період з 04.05.2016 р. по 11.05.2016 р. та з 14.11.2016 р. по 30.11.2016 р., три рази у 2017 році - в період з 12.03.2017 р. по 19.03.2017 р., з 09.11.2017 р. по 23.11.2017 р. та з 28.11.2017 р. по 01.12.2017 р. і три рази у 2018 році - в період з 10.04.2018 р. по 20.04.2018 р., з 12.11.2018 р. по 22.11.2018 р. та з 29.11.2018 р. по 04.12.2018 р. В свою чергу, ОСОБА_2 в зазначений період перетинала кордон України лише один раз в 2016 році (перетин кордону 30.11.2016-02.02.2017 р.р.), а ОСОБА_3 кордон у вказаний період часу взагалі не перетинав, що також підтверджує факт їх постійного проживання за кордоном.
		Такі тимчасові недовготривалі відвідини України вказують на втрату позивачами українського резиденства та правового зв`язку з місцем свого проживання в Україні та відсутність намірів повертатися для постійного проживання в м. Черкаси.
		Таким чином, судом встановлено, що позивачі з 2006 року проживають в Іспанії, на момент приватизації в спірній квартирі зареєстровані не були, з 2012 постійно проживають в Іспанії, а з березня 2015 року втратили право користування спірною квартирою, оскільки з даного моменту не вчиняли жодних дій щодо волевиявлення проживання в квартирі. Доказів про чинення їм перешкод у користуванні квартирою позивачами суду не надано. 
		Суд не бере до уваги акт від 18 квітня 2018 року, про засвідчення факту того, що ОСОБА_1 при спробі зайти в квартиру за адресою: АДРЕСА_3 зіштовхнулася з обставинами перешкоджання потрапити в дане помешкання, оскільки даний акт не посвідчує правовідносин, які виникли на момент приватизації спірної квартири. 
		В постанові від 23.01.2018 у справі № 466/4761/14-ц Верховний Суд зазначив, що... «апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з 2000 року ОСОБА_17 виїхала на постійне місце проживання у іншу країну та знайшла постійну роботу на умовах безстрокових договорів. Отже виїзд ОСОБА_17 на постійне місце проживання за кордон, укладення там трудових договорів на невизначений строк та утворення сім`ї, є підставою для застосовування статті 107 ЖК України.
		Доводи касаційної скарги щодо поважності причин відсутності за постійним місцем проживання є необґрунтованими, оскільки стаття 107 ЖК України не передбачає продовження строку збереження житлового приміщення за наймачем та членами його сім`ї, у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання у іншу країну».
		Відповідно до постанови Верховного Суду від 23.07.2018 року, у справі № 754/15850/15-ц факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК Української РСР).
		Зазначені вище обставини (щодо виїзду та постійного проживання позивачів в Італії) підтверджуються також: довідками від 07.08.2014 року та від 18.05.2015 року, актом опитування сусідів від 09.06.2016 року, а також актом від 18.07.2018 року про відсутність проживання осіб за місцем реєстрації.
		Так, в довідках від 07.08.2014 року та від 18.05.2015 року, які посвідчені печаткою «Комітету мікрорайону південний» значиться, що ОСОБА_7 , 1973 р.н. проживає у квартирі із цивільною дружиною - ОСОБА_18 , 1976 р.н. Також за вказаною адресою прописана сестра - ОСОБА_1 та її повнолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , але вони за вказаною адресою не проживають з 2008 року, а проживають на постійному місці в іншій державі - в Іспанії, м. Сан-Себастіан, за останні п`ять років по місцю проживання не з`являються та не проживають.
		Згідно акту опитування сусідів від 09.06.2016 року - «як до смерті та і після ОСОБА_19 (матері відповідача), яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_5 , у квартирі проживав її син ОСОБА_7 . За вищевказаною адресою не проживала жодного дня її донька ОСОБА_1 , 1971 р.н.» Далі в акті опитування сусідів вказується наступне: «Як нам відомо, вона знаходиться на постійному місці проживання з 2006 р. в іншій державі, а саме в Іспанії, де вона вийшла заміж та живе і по цей час. Також нам відомо, що ОСОБА_1 забрала своїх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , де вони навчаються та проживають останні 5-6 (п`ять - шість) років. За цей період вони: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не з`являлися і не проживали. Також нам відомо, що весь час за комунальні послуги по можливості за 4-х (чотирьох) осіб сплачує ОСОБА_7 ».
		В свою чергу, актом від 18.07.2018 року № 218 про відсутність проживання осіб за місцем реєстрації, який був підписаний ОСОБА_20 (квартира АДРЕСА_6 ), ОСОБА_21 (квартира АДРЕСА_7 ), ОСОБА_22 (квартира АДРЕСА_8 ) та ОСОБА_23 (квартира АДРЕСА_9 ) та засвідчений органом самоорганізації населення Комітет мікрорайону «Південний» (довідка від 20.06.2019 № 203) підтверджено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 фактично не проживають за адресою: в АДРЕСА_1 з 2006 року і по день складання акту.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №209/2642/18 вказав на підстави втрати права користування житловим приміщенням.
		При дослідженні обставин справи КЦС висловив таку позицію.
		Частиною 1 ст. 383 ЦКУ та ст. 150 Житлового кодексу Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
		Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
		Статтею 317 ЦКУ встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Згідно зі ст. 391 ЦКУ власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
		Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушено право та з яких підстав.
		Статтею 405 ЦКУ передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності.
		Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
		Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява №19009/04, пункт 50).
		Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява №39948/06, п. 47).
		У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві».
		Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
		Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 283/1443/16-ц дійшов висновку, що проживання в іншій місцевості особи у зв`язку з роботою не є поважною причиною її не проживання у спірному житловому приміщенні. Таким чином, працевлаштування відповідачки у іншій місцевості не зумовлює поважність проживання за іншою адресою період часу, що перевищує визначений ст. 405 ЦПК України допустимий строк.
		В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що позивачі на момент приватизації (2017 рік) не були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_4 , та в ній не проживали, в квартирі не залишалося жодних їхніх речей та документів, що підтверджується фотознімками з даної квартири та актом про відсутність речей позивачів. Позивачі не цікавились зазначеним майном з березня 2015 року. не вчиняли жодних дій, щодо волевиявлення проживання в спірній квартирі. 
		Під час короткотермінових приїздів в Україну - позивачі проживали в інших житлових приміщеннях та взагалі не зверталися до відповідача стосовно можливості свого короткотермінового перебування у квартирі АДРЕСА_10 .
		Позивачі до цього часу так і не повернулися до України, а продовжують вести своє господарство та працювати в Іспанії (наразі понад десять років).
		Таким чином, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позивачі фактично втратили право користування квартирою АДРЕСА_4 , а їх свідома поведінка свідчить про втрату їх інтересу до такого житлового приміщення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним та основним осередком суспільства.
		Частиною 2 ст. 3 СК України чітко визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Разом з тим, ОСОБА_1 являється сестрою - ОСОБА_19 , а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 його племінниками.
		Тож, за приписами чинного сімейного законодавства позивачі у даній справі взагалі не являються членами сім`ї ОСОБА_19 , оскільки протягом значного проміжку часу не проживали спільно з ним в квартирі АДРЕСА_4 та не вели спільне господарство, а також не пов`язані з ним спільним побутом.
		ОСОБА_19 під час приватизації спірної квартири подав до виконавчого комітету Черкаської міської ради достовірну довідку (дані) щодо постійно проживаючих там осіб та дійсного складу своєї сім`ї (з однієї людини), до якої позивачі не входять згідно вимог чинного законодавства.
		Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396 затверджено «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян».
		Пунктом 4 Положення передбачено, що передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.
		У відповідності до п.18 Положення (в редакція станом на час виникнення спірних правовідносин), громадянин, який виявив бажання здійснити приватизацію подає до відповідного органу зокрема, довідку про склад сім`ї.
		У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які зареєстровані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло (п.19 Положення).
		Поряд з цим, у позові не наведено підстав для визнання ОСОБА_1 та її повнолітніх дітей тимчасово відсутнім в квартирі АДРЕСА_4 з поважних причин - у зв`язку з навчанням, військовою службою, роботою, характер якої передбачав тимчасове знаходження в іншій місцевості відповідно до вимог п.1, 2 ч. 3 ст. 71 ЖК Української РСР. За весь період своєї відсутності за місцем реєстрації, у зв`язку з виїздом за кордон, позивачі жодного разу не подавали до житлово-експлуатаційної організації відповідних заяв про свою тимчасову відсутність з доказами саме тимчасового виїзду в Іспанію, а не на постійне місце проживання (що сталося в даному випадку), що підтверджується довідкою КП «Соснівська СУБ Черкаської міської ради» від 23.08.2018 № 928.
		З вищевказаного вбачається, що на момент приватизації квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не були членами сім`ї ОСОБА_19 і не мали статусу тимчасово відсутніх.
		Приватизація ОСОБА_19 у 2017 році квартири АДРЕСА_4 була проведена на підставі: довідки про склад сім`ї наймача квартири (одноквартирного будинку) та займані приміщення в квартирі АДРЕСА_4 № 448 від 24.01.2017 року, виданої КП «Соснівська служба утримання будинків» Черкаської міської ради; наказу КП «Соснівська служба утримання будинків» № 57 від 24.01.2017 року «Про зміну договору найму житлового приміщення та відкриття особового рахунку».
		У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до Комунального підприємства «Соснівська служба утримання будинків» Черкаської міської ради, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , Соснівський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про визнання недійсною довідки про склад сім`ї наймача квартири та займані приміщення в квартирі АДРЕСА_4 № 448 від 24 січня 2017 року виданої дільницею № 1 КП «Соснівська СУБ» Черкаської міської ради (справа № 712/8168/18).
		В подальшому позивач збільшила свої позовні вимоги та додатково просила визнати за нею право на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_4 , на час видання дільницею № 1 КП «Соснівська СУБ» ЧМР довідки № 448 від 24.01.2017 р. про склад сім`ї та на час прийняття наказу Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради № 25 від 31.01.2017 р. про передачу ОСОБА_19 квартири в особисту приватну власність.
		Ухвалою судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 09.10.2019 року у справі № 712/8168/18 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, якою передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
		ОСОБА_1 власноручно відмовилась від поданого нею позову, усвідомлюючи при цьому наслідки такої відмови.
		Крім того, позивачами в якості способу захисту порушеного права обрано позовні вимоги про скасування рішення (наказу) органу приватизації квартири від 31.01.2017 року № 25 та визнання недійсним свідоцтва нотаріуса про право власності відповідача ОСОБА_19 на квартиру АДРЕСА_4 , в порядку приватизації.
		Разом з тим, у листі Верховного Суду України від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» викладена наступна правова позиція щодо недійсності правочинів: «Необхідно проаналізувати використання терміна «недійсність» у цивільному законодавстві, оскільки у суддів та учасників процесу виникають певні труднощі в його розумінні. Зокрема, у ЦК цей термін застосовується до: визнання прав інтелектуальної власності недійсними (статті 469, 479, 499); недійсності заборони відступлення права грошової вимоги (cт. 1080); визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину (cт. 1301); недійсності права вимоги (статті 197, 519); недійсності зобов`язання (статті 198, 548, 565); недійсності акта (cт. 882); недійсності чека (cт. 1102) тощо.
		Це становище невиправдано розширює поняття «недійсність», підстави його застосування та правові наслідки. Зокрема, некоректним є застосування цього терміна до нормативно-правових актів - у цьому випадку може йтися про їх не чинність або неправомірність (незаконність, протиправність), а також до документів, якими оформлюється, підтверджується право, оскільки право не може бути недійсним - воно або є, або ні.
		Відповідно, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати недійсними документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об`єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек).
		Наведену вище правову позицію підтримує і Верховний Суд, який у постанові ВС/КГС, справа № 917/927/17 від 03.04.2018 року, де вказує, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, само по собі воно не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.
		Після відчуження об`єкту нерухомості на користь третьої особи, (продажу квартири і оформлення права власності на квартиру ОСОБА_4 ) оспорюване нотаріальне свідоцтво являється погашеним і не створює жодних прав для учасників цивільного спору.
		Отже, свідоцтво про право власності видане ОСОБА_19 не можна визнати недійсним, позаяк це невірний спосіб захисту, оскільки свідоцтво не правочин. В даному випадку позивачам необхідно визнавати недійсним правочин - договір купівлі продажу квартири ОСОБА_4 у ОСОБА_19 та заявляти віндикаційний позов про витребування майна із чужого незаконного володіння (в разі наявності на те правових підстав).
		Теж саме стосується із позовної вимоги про скасування рішення (наказу) органу приватизації, яке не є нормативним актом, і фактично вичерпало дію своїм виконанням (завершенням процедури приватизації та отриманням відповідачем свідоцтва), з огляду на що позов у цій частині є також необґрунтованим.
		Таким чином, у суду відсутні підстави для скасування наказу органу місцевого самоврядування (рішення про приватизацію), оскільки спірне рішення є актом індивідуальної дії (який застосований одноразово і з прийняттям якого виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів), і після його реалізації вичерпало свою дію. З наведеною правовою позицією повністю погоджується Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 р. у справі №760/366/17, який, зокрема, зазначає наступне: «Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
		Верховний Суд виходить з того, що житлові приміщення в жилих будинках, що належать до державного житлового фонду розподіляються спільними рішеннями адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи організації і відповідно до закону затверджуються виконавчими комітетами районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів.
		З урахуванням частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
		Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
		Відповідно до статей 328, 329 ЦК України право власності надувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.
		За змістом частини першої статті 60 Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на рухоме і нерухоме майно.
		Відповідно до частин п`ятої, восьмої 60 Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
		Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		У статті 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства визначено справедливість, добросовісність та розумність.
		Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що рішення виконкому Ніжинської міськради від 03 липня 2014 «Про недопущення призупинення приватизації» № 140 вичерпало свою дію внаслідок його виконання, усі квартири приватизовані...
		Вирішуючи спір, суди з урахуванням установлених обставин та доказів у матеріалах справи дійшли правильного висновку, що позивач не надав належні та допустимі докази щодо наявності у нього права власності на спірну квартиру, а відповідачі користуються спірною квартирою на відповідних правових підставах, приватизація якої здійснена у встановленому законом порядку на відповідних правових підставах...».
		Також з рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7- рп/2009 випливає, що оскаржуваний наказ органу приватизації є ненормативним актом індивідуальної дії і по суті виконаним, а відтак він не може бути скасованим.
		Крім того, слід прийняти до уваги правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 листопада 2014 року (№21-405а14), відповідно до якого рішення органу місцевого самоврядування є актами ненормативного характеру, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання, а скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки.
		При поданні позову позивачі не врахували лист Верховного Суду України від 24.11.2008 «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якому викладена наступна правова позиція щодо залучення нотаріуса в якості відповідача: «Неоднаковою є практика вирішення судами питання щодо процесуального становища нотаріуса у справах про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів. Нотаріуси, що посвідчували правочини, недійсність яких досліджується у суді, можуть за необхідності залучатись як свідки, як треті особи вони можуть виступати у випадках, коли правовою підставою недійсного правочину позивач зазначає неправомірні дії нотаріуса...».
		Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.05.2008, № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі.
		На підставі вищевикладеного, позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого нотаріусом не підлягають до задоволення.
		Згідно ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Аналіз вказаних норм матеріального та процесуального права дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене.
		Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи у межах заявлених позовних вимог, взявши до уваги усі надані сторонами докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позивачі не довели вимог свого позову.
		За таких обставин, позовні вимоги не підлягають задоволенню судом, оскільки відсутні підстави для скасування наказу про приватизацію та визнання недійсним свідоцтва про право власності.
		Керуючись ст.ст.  3, 4, 5, 12, 13, 16, 18, 76, 81, 89, 258, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 317, 327, 328, 329, 383, 391, 392, 405 ЦК України, ст.ст. 9, 64, 71, 107, 150, 156 ЖК України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Позовні вимоги  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Черкаської міської ради Департаменту економіки та розвитку, ОСОБА_7, Першої державної нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу, треті особи: КП «Соснівська служба утримання будинків», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування наказу про приватизацію та визнання недійсним свідоцтва про право власності залишити без задоволення.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
		 
		Головуючий: 
		 
		 
		Повний текст рішення виготовлений 11 січня 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...