Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1540/4122/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.01.2021. Зареєстровано: 14.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2021.
Дата набрання законної сили: 12.01.2021
Номер судового провадження: К/9901/36261/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 січня 2021 року 
		м. Київ
		справа №1540/4122/18
		адміністративне провадження №К/9901/36261/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді Мартинюк Н.М.,
		суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №1540/4122/18
		за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області 
		про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і зобов`язання вчинити дії,
		 
		за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області
		на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Кравченка К.В., суддів Вербицької Н.В., Джабурія О.В.).
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог і заяви про внесення змін до позовних вимог, просив:
		 
		- визнати протиправним і скасувати наказ №255-к від 2 липня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області з 30 липня 2018 року;
		 
		- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року до дня поновлення на роботі з урахуванням посадового окладу, доплати за вислугу років і надбавки за ранг;
		 
		- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області надати відпустку позивачу за час попереднього вимушеного прогулу на 401 календарний день з дня поновлення на роботі;
		 
		- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області зробити перерахунок відпускних за 59 календарних днів наданої відпустки з урахуванням посадового окладу, доплати за вислугу років і доплати за ранг державного службовця;
		 
		- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області на користь позивача відпускні за 401 календарний день з урахуванням посадового окладу, доплати за вислугу років і надбавки за ранг у розмірі: 44004,27 грн;
		 
		- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області 96310,27 грн компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою зарплати (відпускних) за весь період вимушеного прогулу з 1 лютого 2008 року до 30 травня 2018 року, виплативши компенсацію одночасно з відпускними за минулі роки;
		 
		- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області встановити позивачу 7 ранг державного службовця з доплатою за ранг у розмірі: 400,00 грн;
		 
		- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області недонараховану суму грошової допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної зарплати за кожен рік відпустки з урахуванням посадового окладу, доплати за вислугу років і надбавки за ранг державного службовця у розмірі: 72661,20 грн;
		 
		- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати (відпускних) при наданні відпустки з 1 червня 2018 року до 30 липня 2018 року з дня фактичної виплати заробітної плати з 3 липня 2018 року;
		 
		- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області перенести початок відпустки наданої ОСОБА_1 з 1 червня 2018 року до 30 липня 2018 року з дня фактичної виплати заробітної плати з 3 липня 2018 року;
		 
		- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі: 5000,00 грн.
		 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі №2а/4555/08/1570, наказом №222-к від 30 травня 2018 року позивача було поновлено з 1 лютого 2008 року на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області. З 1 червня 2018 року до 30 липня 2018 року ОСОБА_1 знаходився у відпустці тривалістю 59 календарних днів.
		 
		Позивач зазначив, що 31 травня 2018 року і 1 червня 2018 року він звернувся із заявами до відповідача про надання відпустки з наступним звільненням після закінчення відпустки, проте, наказом №255-к від 2 липня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено за угодою сторін 30 липня 2018 року, відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (надалі також - «КЗпП України»).
		 
		На думку позивача, наказ №255-к від 2 липня 2018 року про його звільнення є незаконним, оскільки він виданий з порушенням частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу» і пункту 1 частини першої статті36 КЗпП України, так як позивач письмової заяви про звільнення 30 липня 2018 року не писав і згоди не надавав. Позивач просив його звільнити після закінчення відпустки.
		 
		Крім того, як зазначив позивач, відповідач порушив його право на використання відпустки з наступним звільненням після закінчення відпустки, закріплене Законом України «Про відпустки».
		 
		Також позивач вказав, що в наказі про звільнення при розрахунку виплати компенсації за невикористані дні відпустки в період роботи з 1 лютого 2008 року до 30 липня 2018 року кількість календарних днів невикористаної відпустки знижена на чотири календарних дня, позивачу основну відпустку необхідно збільшити на 3 дні, а додаткову на 1 день, всього відпустку необхідно збільшити на 4 календарних дні, а тому не використанні календарні дні відпустки становитимуть 401 календарний день.
		 
		Разом з тим, на думку позивача, в порушення пункту 5 статті 39 і статті 50 Закону України «Про державну службу», в наказі про поновлення позивача на роботі не встановлено ранг державного службовця і доплату за ранг, не вказано посадовий оклад і не встановлено надбавку за вислугу років.
		 
		Позивач посилався на порушення відповідачем порядку ознайомлення його з наказом про звільнення. Крім того, позивач зазначив, що відпускні були перераховані на його банківський рахунок лише 3 липня 2018 року, тобто із затримкою більше як на один місяць. Окрім того, відповідач порушив положення статті 21 Закону України «Про відпустки», оскільки несвоєчасна виплата відпускних служить підставою для перенесення відпустки.
		 
		Також, на думку позивача, розрахунок середньої заробітної плати для виплати грошової допомоги на оздоровлення проводиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів, отже відповідач не у повному обсязі нарахував і виплатив грошову допомогу на оздоровлення.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 неотриману суму грошової допомоги на оздоровлення за період з 2008 року до 2017 року.
		 
		Зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати за період з 1 лютого 2008 року до 30 травня 2018 року в порядку, встановленому Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Приймаючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наказ №255-к від 2 липня 2018 року про звільнення позивача з 30 липня 2018 року за угодою сторін в останній день відпустки є правомірним та узгоджується з приписами частини другої статті 86 Закону країни «Про державну службу» і пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Окремо суд першої інстанції вказав на безпідставність вимог позивача надати йому відпустку за весь час попереднього вимушеного прогулу тривалістю 401 календарний день, пославшись на положення статті 10 Закону України «Про відпустки», яка визначає, що загальна тривалість щорічних основної і додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.
		 
		Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року скасовано і ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. 
		 
		Визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №255-к від 2 липня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». 
		 
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області з 30 липня 2018 року. 
		 
		Зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року до дня поновлення на роботі. 
		 
		Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь позивача моральну шкоду у розмірі: 5000,00 грн. 
		 
		В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Вказане рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що 31 травня 2018 року позивач подав заяву про надання відпустки з 31 травня 2018 року за весь час вимушеного прогулу з наступним звільненням після закінчення відпустки.
		 
		Окремо в заяві від 1 червня 2018 року позивач повторно наголосив на своєму бажанні піти у відпустку на весь строк невикористаної відпустки за весь час вимушеного прогулу (401 календарний день), тобто за період з 1 лютого 2008 року до 30 травня 2018 року.
		 
		Отже, позивач чітко визначив дату початку відпустки - 31 травня 2018 року, але не вказав дату закінчення відпустки, яка відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустки» мала бути днем звільнення позивача.
		 
		Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами не була досягнута домовленість про припинення трудового договору за угодою сторін, оскільки сторони не домовились щодо останнього дня відпустки позивача, який мав бути датою його звільнення, а тому у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача з 30 липня 2018 року наказом №255-к від 2 липня 2018 року за згодою сторін.
		 
		Зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року до дня поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції визнав ефективним способом захисту порушеного права позивача. Адже дата фактичного поновлення позивача на посаді на підставі цього судового рішення ще не відома, і відповідач повинен буде здійснити нарахування і виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», яка є єдиним нормативним документом як для роботодавця, так і для суду при здійсненні розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		У випадку недотримання відповідачем вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» при здійсненні нарахування і виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі цього судового рішення, позивач має можливість звернутися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем при виконанні цього судового рішення.
		 
		У жовтні 2019 року Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звернулось до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткової постанови, в якій заявник просив вказати конкретну суму середнього заробітку який підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року до дня поновлення позивача на роботі (18 липня 2019 року).
		 
		Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про ухвалення додаткової постанови. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткової постанови, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
		 
		В переліку позовних вимог заявлених позивачем до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області відсутня вимога про встановлення конкретної суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .
		 
		Крім того, оскільки на час ухвалення постанови від 16 липня 2019 року дата фактичного поновлення позивача на посаді на підставі вказаної постанови була не відома, колегія суддів не могла вирішити питання про встановлення конкретної суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 . 
		 
		Отже, враховуючи наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткової постанови.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
		 
		У касаційній скарзі Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області просить скасувати ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року, і ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про ухвалення додаткової постанови.
		 
		Зокрема, скаржник зазначає, що постановою суду апеляційної інстанції поновлено на роботі позивача, однак судом не вирішено питання про конкретну суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 . Ця обставина стала підставою для звернення відповідача до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просив визначити суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 . 
		 
		Однак суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вказаної заяви, що в подальшому, на думку відповідача, призвело до юридичної невизначеності і оскарження позивачем сум, що підлягають стягненню на його користь та їх складових (такої як надбавка за ранг). Водночас як зазначає скаржник оскаржувані позивачем суми були предметом позову в межах цієї справи і не були вирішені судом по суті.
		 
		Крім того, скаржник вказує, що юридична невизначеність допущена судом апеляційної інстанції призвела до звернення позивача з новими позовами, в яких ним оскаржується розмір середньомісячної заробітної плати та її складові. 
		 
		Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
		 
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		 
		Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі №2а-4555/08/1570 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 1 лютого 2008 року, а також стягнуто з Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2008 року до дня поновлення на роботі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		На виконання зазначеної постанови наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №222-к від 30 травня 2018 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » поновлено позивача на роботі на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 1 лютого 2008 року. А також здійснено нарахування середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2018 року до 30 травня 2018 року.
		 
		Позивач ознайомився з цим наказом і отримав його копію 31 травня 2018 року відповідно до його підпису у наказі.
		 
		Наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №223-к від 30 травня 2018 року «По особовому складу» позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу з 31 травня 2018 року; станом на 30 травня 2018 року стаж державної служби складає 22 роки 1 місяць 26 днів; присвоєно 9 ранг (категорія В) державного службовця.
		 
		Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивач 31 травня 2018 року звернувся до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про надання йому відпустки з 31 травня 2018 року за весь час вимушеного прогулу з наступним звільненням після закінчення відпустки і просив виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за весь час відпустки, до заяви додані реквізити картки для проведення операцій з переказу коштів.
		 
		1 червня 2018 року позивач вдруге звернувся до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про надання відпустки з наступним звільненням після закінчення відпустки, в якій також відповідно до статті 110 КЗпП України, просив надати розрахунок відпускних і матеріальної допомоги на оздоровлення, які просив вислати на домашню адресу.
		 
		Наказом №259-В від 31 травня 2018 року позивачу надано відпусту тривалістю 59 календарних днів, з 1 червня 2018 року до 30 липня 2018 року з урахуванням одного святкового дня, з яких: 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 1 лютого 2008 року до 31 січня 2009 року, 9 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період роботи з 1 лютого 2008 року до 31 січня 2009 року і 20 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 1 лютого 2009 року до 31 січня 2010 року, також цим наказом зобов`язано виплатити грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати.
		 
		Листами від 3 червня 2018 року вих. №4747/12/18, від 26 червня 2018 року вих. №5298/12/18; від 3 липня 2018 року вих. №5433/12/18 Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області надало позивачу рахунок відпускних і матеріальної допомоги на оздоровлення та запитувані документи.
		 
		Наказом Головного управління Дежпродспоживслужби №255-к від 2 липня 2018 року звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області за угодою сторін з 30 липня 2018 року, відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України; доручено проведення остаточного розрахунку і виплатити компенсацію за 397 календарних днів невикористаної основної щорічної і додаткової оплачуваної відпустки за період з 1 лютого 2009 року до 30 липня 2018 року.
		 
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Статтею 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір..
		 
		Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		 
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		 
		Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		 
		Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
		 
		Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		 
		Обчислення середньої заробітної плати у випадку вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - «Порядок №100»).
		 
		Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
		 
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
		 
		Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Оскільки касаційна скарга Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги на підставі встановлених судами фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
		 
		Згідно із положеннями частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення у випадках, якщо, зокрема, щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення.
		 
		Слід зазначити, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов`язку, зокрема, про необхідність надання судом відповідей на всі заявлені позивачем вимоги.
		 
		За змістом частини першої статті 252 КАС України підставою для винесення додаткового рішення може бути неухвалення судом рішення щодо однієї з позовних вимог, якщо щодо решти вимог, заявлених у позові, рішення ухвалено. Додаткове рішення необхідне також у тих випадках, коли відповідь суду не відповідає обсягу поставленого питання або ж спосіб судового захисту викладений неповно.
		 
		Отже, додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази. 
		 
		Разом з тим додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов`язки осіб, які не брали участі у справі.
		 
		Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.
		 
		Водночас додаткове рішення може бути ухвалене на підставі лише тих доказів, які досліджувалися під час судового розгляду справи і лише за тими обставинами, які були предметом встановлення та оцінки судом.
		 
		Додаткова постанова не може виходити за межі спірних правовідносин, встановлювати нові юридичні факти та вирішувати питання, які не входили до предмету спору.
		 
		З матеріалів справи вбачається, що окрім інших позивач заявив позовну вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року до дня поновлення на роботі з урахуванням посадового окладу, доплати за вислугу років і надбавки за ранг.
		 
		Із постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року випливає, що суд задовольнив позов у частині визнання протиправним і скасування наказу №255-к від 2 липня 2018 року, поновлення ОСОБА_1 на роботі, зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року до дня поновлення на роботі і стягнення на користь позивача моральної шкоди, тоді як у задоволенні решти позовних вимог відмовив. Водночас суд мотивував підстави відмови у задоволенні інших позовних вимог, тобто жодна із заявлених вимог не залишилася поза увагою суду.
		 
		Відтак, ухвалюючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у постанові від 16 липня 2019 року ухвалено рішення щодо всіх заявлених позовних вимог, з приводу яких досліджувалися докази у справі, вирішено питання про право і визначено спосіб виконання судового рішення - зобов`язано нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		 
		Перелік підстав для ухвалення додаткового судового рішення, визначений статтею 252 КАС України, є вичерпним і доводи скаржника не свідчать про існування жодної з них для можливості ухвалення судом додаткового судового рішення.
		 
		Водночас, не погоджуючись із відсутністю у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач міг звернутись із касаційною скаргою на зазначену постанову до суду касаційної інстанції.
		 
		Отже, враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
		 
		У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		……………………………
		 
		…………………………….
		 
		…………………………….
		 
		Н.М. Мартинюк
		А.В. Жук
		Ж.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...