Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18534/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності.
Надіслано судом: 14.01.2021. Зареєстровано: 15.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2021.
Дата набрання законної сили: 12.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 січня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/18534/19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю., Малашенкової Т.М.,
		за участю секретаря судового засідання Шевчик О.Ю.,          
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті",
		представник позивача - Васів Ю.М., адвокат (ордер від 05.01.2021 №  1011479),
		відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",
		представник відповідача -Яковенко О.О., адвокат (довіреність від 03.03.2020 №  6),
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківський Жиркомбінат",
		представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з`явився,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"
		на рішення  господарського суду міста Києва  від 09.07.2020 (суддя Сівакова  В.В.)
		постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 (головуючий Чорногуз М.Г., судді: Мальченко А.О. і Агрикова О.В.)
		у справі № 910/18534/19
		за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (далі - ТОВ "Лайк-Сіті")
		до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк")
		про визнання договору поруки недійсним,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківський Жиркомбінат".
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		ТОВ "Лайк-Сіті" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до АТ "КБ "Приватбанк" про визнання недійсним укладеного між сторонами договору поруки від 31.10.2016 № 4Т14304И/П.
		Позовні вимоги, з посиланням на приписи статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин вчинено під впливом обману.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Лайк-Сіті" відмовлено. 
		Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що позивачем не доведено існування обставин, з якими положення статті 230 ЦК України пов`язують можливість визнання договору поруки недійсним, а саме факт обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких позивача, на його думку, введено в оману.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		ТОВ "Лайк-Сіті" подало касаційну скаргу та заяву про усунення недоліків касаційної скарги, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити та визнати недійсним договір поруки від 31.10.2016 № 4Т14304И/П.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу: 
		Підставою касаційного оскарження ТОВ "Лайк-Сіті" визначило пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини першої статті 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості, щодо наявності забезпечення договору.
		Також ТОВ "Лайк-Сіті"  вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини четвертої статті 165 ГПК України стосовно зазначення у відзиві вказівки на незгоду відповідача із обставиною, на якій ґрунтується позов.
		 
		Позиція інших учасників справи 
		Від АТ "КБ "Приватбанк" та товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківський Жиркомбінат" відзивів на касаційну скаргу не надійшло. 
		 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		30.10.2016 на загальних зборах учасників ТОВ "Лайк-Сіті" прийнято рішення про укладення з ПАТ "КБ "Приватбанк" кредитного договору з лімітом 1  750  000  000  грн.
		Відповідно до техніко-економічного обґрунтування метою кредитування ТОВ "Лайк-Сіті" є фінансування поточної діяльності, основний вид діяльності - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, додаткові види діяльності - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, роздрібна торгівля пальним (основний), неспеціалізована оптова торгівля, інші види торгівлі в неспеціалізованих магазинах.
		У заявці на отримання кредиту ТОВ "Лайк-Сіті" метою кредитування визначено фінансування поточної діяльності.
		31.10.2016 між позивачем, як позичальником та відповідачем, як банком укладено Кредитний договір №4Л16028Г з лімітом 1  750  000  000 грн на "фінансування поточної діяльності підприємства" з терміном повернення кредиту 24.10.2026. 
		Відповідно до платіжних доручень з призначенням "видача кредиту зг. кредитного договору №4Л16028Г від 31.10.2016" від 01.11.2016 №48 16:53:00 відповідачем перераховану позивачу 1  692  852  340,31 грн, від 07.11.2016 №4011 15:43:00 - 2  575  025  650,46 грн, від 09.11.2016 №4011 16:21:00 - 171  976  877,98  грн.
		Вищезазначені документи не містять положень про те, що кредит надано з метою виконання позивачем зобов`язань будь-яких інших осіб, а також про необхідність подальшого спрямування отриманих кредитних коштів на будь-яку іншу мету крім "фінансування поточної діяльності підприємства".
		31.10.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" (поручитель) та ПАТ КБ "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки №4Т14304И/П (оспорюваний договір).
		На підставі Договору поруки, 01.11.2016 позивачем перераховано на користь відповідача кошти з призначенням платежів: виконання зобов`язання за кредитним договором від 05.09.2014 №4Т14304И згідно з договором поруки №4Т14304И/П від 04.10.2016, що підтверджується копією платіжного доручення №53 від 01.11.2016 на суму 308761666,66 грн. та виконання зобов`язання за кредитним договором від 09.09.2014 №4Т14305И згідно з договором поруки №4Х14309И/П від 31.10.2016, що підтверджується копією платіжного доручення №53 від 01.11.2016 на суму 197405000,00 грн.(а.с. 35-36). Також у матеріалах справи наявна копія платіжного доручення №52 від 01.11.2016 на суму 2284704,73 грн. щодо "виконанная зобовязань по кредитному договору №4О14313И від 22.09.14 згідно договору поруки №4Т14304И/П від 31.10.16", які одержано та проведено банком 01.11.2016 о 16:54:00    (а.с. 32).
		Згідно з пунктом 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.
		Положеннями пункту 3 Договору поруки встановлено, що поручитель з умовами кредитних договорів ознайомлений.
		Відповідно до пункту 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.
		За змістом пунктів 8, 10 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитними договорами, договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитними договорами, в частині виконаного зобов`язання. Кредитор зобов`язаний, у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитними договорами, передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами
		На підставі оспорюваного договору між сторонами виникли зобов`язання поруки, зміст яких складає те, що позивач (поручитель) поручився перед відповідачем (кредитором) за виконання третьою особою (боржником) зобов`язань за кредитними договорами.
		Зміст Договору поруки не містить жодних положень відносно наявності "високоліквідних активів", наданих в забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитними договорами від 05.09.2014 №4Т14304И та від 09.09.2014 № 4Т14305И. 
		При цьому позивачем не надано і будь-яких інших документів (попередніх договорів, меморандумів, листів тощо), які б вказували на існування певних домовленостей відносно наявності багатократного забезпечення або ж засвідчували сам факт існування таких активів та передання їх в забезпечення виконання зобов`язань боржника.
		Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що кредитний договір та документи, що передували його укладенню, договір поруки та платіжні доручення за якими в межах договору поруки позивачем сплачувались на користь відповідача кошти, - не містить положень про те, що такі дії вчинялись сторонами в рамках виконання плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", розробленого на виконання рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323-рш/БТ "Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів".
		Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що зміст Договору поруки не містить жодних положень відносно наявності "високоліквідних активів", наданих в забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитними договорами від 05.09.2014 №4Т14304И та від 09.09.2014 № 4Т14305И.
		Не надано і будь-яких інших документів (попередніх договорів, меморандумів, листів тощо), які б вказували на існування певних домовленостей відносно наявності багатократного забезпечення або ж засвідчували сам факт існування таких активів та передання їх в забезпечення виконання зобов`язань боржника.
		 
		Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
		Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Договору поруки, вчиненого під впливом омани.
		Водночас підставою касаційного оскарження ТОВ "Лайк-Сіті" визначило пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
		частини першої статті 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості, щодо наявності забезпечення договору;
		частини четвертої статті 165 ГПК України стосовно зазначення у відзиві вказівки на незгоду відповідача із обставиною, на якій ґрунтується позов.
		Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. 
		У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.
		Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. 
		Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ "Лайк-Сіті" зазначило про те, що АТ "КБ "Приватбанк", як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукало позивача до укладення договору поруки. Позивач у зв`язку з укладенням договору поруки мав намір отримати прибуток за рахунок інших майнових забезпечень основного зобов`язання, однак, після здійснення погашення заборгованості боржника, в т.ч. за рахунок отриманого у банку кредиту, йому не було передано документів, необхідних для реалізації набутих прав за основним зобов`язанням, що, на його думку, нівелює можливість отримання прибутку. Відсутність вказаних договорів забезпечення, на переконання позивача, має істотне значення при укладенні договору поруки і підтверджує факт обману позивача, адже якщо б позивач на момент укладання договору поруки знав про відсутність даних забезпечень він не вчинив би оскаржуваний правочин та кредитний договір від 31.10.2016 №4Л16028Г.
		Як правильно встановили суди попередніх інстанцій на підставі оспорюваного договору між сторонами виникли зобов`язання поруки, зміст яких складає те, що позивач (поручитель) поручився перед відповідачем (кредитором) за виконання третьою особою (боржником) зобов`язань за кредитними договорами.
		Норми законодавства, якими врегульовано правовідносини поруки, свідчать про те, що порука є способом забезпечення зобов`язання, а не способом отримання прибутку, як помилково вважає позивач.
		Зміст договору поруки не містить жодних положень щодо наявності "високоліквідних активів", наданих в забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитними договорами від 05.09.2014 №4Т14304И та від 09.09.2014 № 4Т14305И.
		Крім того позивачем не надано і будь-яких інших документів (попередніх договорів, меморандумів, листів тощо), які б вказували на існування певних домовленостей щодо наявності багатократного забезпечення або ж засвідчували сам факт існування таких активів та передання їх в забезпечення виконання зобов`язань боржника.
		Саме по собі невиконання кредитором обов`язку з передачі поручителю, який виконав основне зобов`язання за боржника, документів, що підтверджують обов`язки останнього за кредитними договорами (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), не може свідчити про наявність факту обману.
		Посилання позивача на неможливість отримання прибутку за наслідками виконання взятих на себе згідно з договором поруки обов`язків не є підставою для застосування положень статті 230 ЦК України, адже недосягнення мети, з якої виходив позивач при укладенні такого правочину не може свідчити про введення його в оману з боку іншої сторони, доказів надання відповідачем інформації щодо отримання позивачем прибутку у випадку реалізації договору поруки матеріали справи не містять.
		Крім того, ні кредитний договір та документи, що передували його укладенню, ні договір поруки, ні платіжні доручення, за якими в межах договору поруки позивачем сплачувались на користь відповідача кошти, не містять положень про те, що такі дії вчинялись сторонами в рамках виконання плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", розробленого на виконання рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323-рш/БТ "Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів".
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено існування обставин, з якими положення статті 230 ЦК України передбачають можливість визнання договору поруки недійсним, а саме факт обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких позивача, на його думку введено в оману.
		При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
		Підставою для подання касаційної скарги скаржник визначив відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.
		Проте, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, в тексті оспорюваного договору поруки не міститься конкретних положень про наявність будь-якого способу забезпечення виконання зобов`язання за кредитними договорами, а тому у Верховного Суду відсутні підстави для викладення висновку щодо застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у наведених скаржником випадках. 
		До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 19.11.2020 у справі №    910/18288/19 та від 10.12.2020 у справі № 910/18237/19.
		Щодо доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду про застосування положень частини четвертої статті 165 ГПК України стосовно зазначення у відзиві вказівки на незгоду відповідача із обставиною, на якій ґрунтуються позовні вимоги, колегія суддів зазначає таке.
		Відповідно до частини четвертої статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
		Скаржник зазначає, що оскільки відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з основною обставиною, на якій ґрунтується позов (відсутність забезпечення кредитних договорів), то відповідач не може заперечувати відсутність такої обставини та визнає її, а тому слід дійти висновку, що такі договори не укладалися.
		Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень та підтверджується матеріалами справи, АТ КБ "Приватбанк" у відзиві на позовну заяву, з посиланням на відповідні докази та норми права, повністю заперечував проти обставин, якими позивач обґрунтував підстави позову, а тому зазначені вище доводи скаржника не відповідають дійсності.
		Дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, місцевий та апеляційний суди всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали правильну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		З огляду на зазначене вище Верховний Суд залишає касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову та рішення судів попередніх інстанцій - без змін. 
		 
		Судові витрати
		Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір, пов`язаний з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладається на скаржника. 
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" залишити без задоволення.
		 
		2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 у справі №910/18534/19 залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		Суддя                                                                                                              І. Булгакова
		 
		Суддя                                                                                                     Б. Львов
		 
		Суддя                                                                                                           Т. Малашенкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...