Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/6892/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; запобігання та припинення протиправної діяльності товариств, установ, інших організацій, яка посягає на конституційний лад, права і свободи громадян.
Надіслано судом: 14.01.2021. Зареєстровано: 16.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2021.
Дата набрання законної сили: 16.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		14 січня 2021 року                               м. Київ                                      № 640/6892/19
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу  
		за позовомОСОБА_1    доНаціональної поліції України (відповідач-1) Служби безпеки України (відповідач-2) Адміністрації Державної прикордонної служби України (відповідач-3)    провизнання бездіяльності протиправною, 
		ВСТАНОВИВ:
		До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національної поліції України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просить:
		- визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо не проведення всіх необхідних заходів задля забезпечення захисту національної безпеки України, а саме: не здійснення профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень та не протидія організованій злочинності, що виникла в середовищі посадовців категорії «А» та «Б», та осіб, які обіймають політичні посади;
		          - визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення всіх необхідних заходів задля забезпечення захисту національної безпеки України, а саме: не здійснення захисту від посягань на економічну безпеку держави від організованої злочинності, що виникла в середовищі посадовців категорії «А» та «Б», та осіб, які обіймають політичні посади;
		- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не проведення всіх необхідних заходів задля забезпечення захисту національної безпеки України, а саме: не розроблення пропозицій для внесення змін до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Закону України «Про державний кордон України» та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, щодо заборони виїзду за кордон України посадовцям категорії «А» та «Б», та особам, які обіймають політичні посади, протягом одного року після проведення парламентських та президентських виборів та протягом одного року після звільнення без виїзної візи.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що Національна поліція України, Служба безпеки України та Державна прикордонна служба України є органами, які зобов`язані забезпечувати національну безпеку України. Разом з тим, за твердження представника позивача, відповідачі протиправно бездіють та не забезпечують захист національної безпеки, а саме: не вчиняють профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень (Національна поліція України), не вчиняють контррозвідувальний захист задля подолання корупції (Служба безпеки України), не вчиняють жодних дій для запобігання можливості залишити територію України (Державна прикордонна служба України) посадовцями категорії «А» та «Б», а також особами, які займають політичні посади (Президент України, народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, заступники міністрів, голови обласних, Київської та Севастопольських міських рад державних адміністрацій). В якості наявного у позивача порушеного інтересу представником останнього вказано, що таким інтересом є існування правової можливості виїзду високопосадовцями за кордон, у тому числі до країни агресора - Російської Федерації, - з метою уникнення покарання за вчинення злочинів проти українського народу. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строк для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечення. 
		Від представника відповідача-1 через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, з огляду на те, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про безпосереднє порушення його прав. Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України, здійснення досудового розслідування злочинів, вчинених посадовцями категорії «А» та особами, які займають політичні посади , здійснюється слідчими органів Державного бюро розслідувань, а виконання завдань із виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією вчинених посадовцями категорії «А» і «Б» та особами, які займають політичні посади у системі органів Національної поліції покладено на Департамент захисту економіки. Так, за інформацією, наданою Департаментом захисту економіки, за період 2016-2019 років уповноваженими особами Департаменту захисту економіки направлено до суду 19 242 протоколи про корупційні правопорушення та виявлено 31    206 кримінальних правопорушень. 
		Від представника відповідача-2 через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній також заперечував проти задоволення позовних вимог із зазначенням того, що позивач не має права на звернення до суду із заявленими вимогами, оскільки останнім не доведено наявний у нього порушений інтерес, який потребує захисту у судовому порядку. Крім того, за твердженням представника відповідача-2, функції з протидії та запобігання кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці України, покладено на інших суб`єктів владних повноважень - Національне антикорупційне бюро України та Державне бюро розслідувань. 
		Від представника відповідача-3 через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що у силу ст. 33 Конституцій України, обмеження щодо виїзду з України може бути встановлено виключно законом, у зв`язку з чим внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, можливе лише після закріплення такого обмеження у відповідному законі. При цьому, порядок отримання та суб`єкти, уповноважені на видання виїзної візи для посадовців категорії «А» та «Б», та осіб, які обіймають політичні посади, протягом одного року після проведення парламентських та президентських виборів та протягом одного року після звільнення не визначені, з урахуванням того, що позивачем не доведено, що вказане питання відноситься до компетенції Адміністрації Державної прикордонної служби України. У той же час, як наголошено представником відповідача-3, позивачем не надано належних доказів того, що оскаржувана бездіяльність відповідачів може стати причиною втечі заявлених осіб.
		Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзиви, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
		За твердженнями представника позивача, викладеними у позовній заяві, з оприлюднених журналістських розслідувань телепрограм: «Схеми» (««П. дав добро»: як друг президента ОСОБА_2 заробляв на аферах в енергетиці» від 28.03.2019) та «Наші гроші» («Армія. Друзі. Бабки, ч. 1-5» від 25.02.2019, 04.03.2019, 11.03.2019) випливає, що Президент України ОСОБА_3 , Голова Адміністрації Президента України ОСОБА_4 , народний депутат України ОСОБА_2 , колишній Перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України ОСОБА_6 та інші можуть бути причетними до корупційних злочинів. Ці особи прийшли до влади у 2014 році внаслідок «Революції гідності», їх об`єднує партія «Блок Петра Порошенка «Солідарність», яка представлена в Верховній Раді України фракцією партії «Блок Петра Порошенка». У той же час, є підстави вважати, що ця партія є політичним прикриттям злочинної групи, метою якої є власне збагачення за рахунок державних коштів. Президент України ОСОБА_3 та його партія за 5 років у владі втратили довіру великої кількості виборців, тому вони цього року можуть зазнати поразки на президентських та парламентських виборах. Втрата влади може стати причиною їх втечі за кордон з метою уникнення відповідальності. Щоб запобігти можливій втечі високопосадовців з країни, суб`єкти владних повноважень мали б ініціювати внесення змін до законодавства України, щоб не допустити повторення історії втечі колишнього Президента України ОСОБА_8, генерального прокурора України Віктора Пшонки, прем`єр-міністра України Миколи Азарова, міністрів тощо.
		На підставі викладеного, вважаючи порушеними власні права та охоронювані законом інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного. 
		Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
		Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію»).
		У силу п.п. 1-5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: 1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; 2) виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; 3) вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; 4) вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; 5) здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події;
		У свою чергу, Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин). 
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України», на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. 
		До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
		Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана, зокрема, виявляти, припиняти та розкривати кримінальні правопорушення, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України, проводити їх досудове розслідування; розшукувати осіб, які переховуються у зв`язку із вчиненням зазначених кримінальних правопорушень (п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України»).
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
		Основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України «Про розвідувальні органи України» та «Про оперативно-розшукову діяльність»; участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів; участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України; участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»; охорона закордонних дипломатичних установ України; координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов`язаної із захистом державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України та в контрольних пунктах в`їзду - виїзду. Виконання зазначених у частині першій цієї статті функцій є оперативно-службовою діяльністю Державної прикордонної служби України (ст. 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»).
		Діяльність Державної прикордонної служби України провадиться на основі дотримання прав і свобод людини і громадянина. Органи, військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України зобов`язані поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. Неправомірне обмеження прав і свобод людини неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законом (ст. 5 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»).
		Приписами ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» передбачено, що на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: 1) припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; 2) припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України; 3) участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; 4) участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану; 5) організація запобігання кримінальним та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення та припинення, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами; 6) здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, а також здійснення фіксації біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час здійснення прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду; 6-1) здійснення у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України перевірки засобів автомобільного та залізничного транспорту, що в`їжджають в Україну, та вантажів, що ввозяться в Україну всіма видами транспорту, з використанням стаціонарних та/або переносних приладів радіаційного контролю з метою виявлення випадків перевищення допустимого рівня іонізуючого випромінювання; 7) участь в укладанні міжнародних договорів України з прикордонних питань та з питань взаємних поїздок громадян, а також забезпечення їх виконання; 8) запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних та уповноважених законом державних органів, у тому числі доручень органів доходів і зборів щодо інформування органів доходів і зборів про факт наміру перетинання державного кордону України особами, стосовно яких органами доходів і зборів було виявлено порушення митних правил; 9) виявлення причин та умов, що призводять до порушень законодавства про державний кордон України, вжиття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; 10) здійснення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності, а також здійснення контррозвідувальних заходів в інтересах забезпечення захисту державного кордону України; 11) контроль за дотриманням прикордонного режиму; 12) прийняття заяв про визнання осіб біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»; 13) встановлення за погодженням з органами доходів і зборів та керівниками відповідних підприємств, на території яких розміщено пункти пропуску через державний кордон, режиму у пунктах пропуску через державний кордон України, контроль за його додержанням; 13-1) встановлення режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду; 14) контроль за дотриманням невійськовими суднами та військовими кораблями встановленого порядку плавання і перебування в територіальному морі та внутрішніх водах України; 15) прийняття в установленому порядку рішень про примусове повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України, з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення; 15-1) прийняття в установленому порядку рішень про розміщення іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора; 15-2) виконання рішень адміністративного суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, затриманих в межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України; 16) здійснення самостійно або у взаємодії з органами Національної поліції і органами Служби безпеки України в межах контрольованих прикордонних районів контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства, а також біженцями, особами, які потребують додаткового захисту, та особами, яким надано притулок в Україні, установлених правил перебування на її території; 17) охорона, конвоювання та тримання затриманих осіб і плавзасобів до моменту їх передачі органам прикордонної охорони або іншим уповноваженим органам суміжної держави, іншим правоохоронним органам України або суду; 18) виконання відповідно до законодавства системи особливих заходів щодо захисту військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України від зазіхань на життя, здоров`я, честь, майно у зв`язку з їх службовою діяльністю, а також їхніх близьких родичів; 19) протидія і запобігання корупційним діянням та злочинам у сфері службової діяльності особового складу Державної прикордонної служби України; 20) участь у межах своєї компетенції у взаємодії з органами Служби безпеки України, органами Національної поліції та іншими правоохоронними органами у боротьбі з тероризмом і виконанні інших покладених на них завдань; 21) прикордонно-представницька робота та участь прикордонних представників у роботі спільних міжнародних комісій з розгляду прикордонних спорів, інцидентів, конфліктів; 22) здійснення самостійно або разом із спеціально уповноваженими на те органами виконавчої влади і посадовими особами контролю у районах несення служби за збереженням природних ресурсів і підводної культурної та археологічної спадщини, додержанням правил промислової та іншої діяльності, охороною довкілля; 23) інформування відповідних державних органів та громадян про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події на державному кордоні України, у прикордонній смузі та в контрольованих прикордонних районах; 23-1) надання за запитами виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, відомостей, що зберігаються в інформаційних системах, у тому числі банках даних, стосовно осіб, які в період одержання допомоги по безробіттю перетинали державний кордон України або перебували за межами України; 24) охорона закордонних дипломатичних установ України; 24-1) охорона підводної культурної та археологічної спадщини; 25) участь у межах своєї компетенції у забезпеченні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»; 26) взаємодія під час охорони державного кордону України з відповідними органами іноземних держав у порядку, який установлюється міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 27) забезпечення зберігання документів демаркації державного кордону України в установленому законодавством України порядку; 28) забезпечення затриманим особам з моменту їх затримання права захищати себе особисто або користуватися правовою допомогою захисника; 29) інформування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про кожний випадок затримання осіб згідно з дорученням правоохоронних органів України та адміністративного затримання осіб, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.
		Подібні за змістом правові норми також викладено у Положенні про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №533 (тут і надалі - Положення №533 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з п. 3 якого, основними завданнями Адміністрації Держприкордонслужби є: 1) реалізація державної політики у сфері охорони державного кордону, здійснення управління у сфері охорони державного кордону; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначеній сфері; 3) участь у розробленні та реалізації загальних принципів правового оформлення і забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; 4) здійснення управління територіальними органами - регіональними управліннями, Морською охороною, органами охорони державного кордону, органами забезпечення, навчальними закладами та науково-дослідними установами (далі - органи Держприкордонслужби).
		Крім того, у силу пп. 1 п. 4 Положення №533, Адміністрація Держприкордонслужби відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Адміністрації Держприкордонслужби, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністрові внутрішніх справ.
		З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що дійсно органи Національної поліції, зокрема, здійснюють превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень, а до завдань Служби безпеки України входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
		Разом з тим, з урахуванням заявленого характеру спору - бездіяльність щодо не здійснення профілактики вчиненню правопорушень організованій злочинності, що виникла в середовищі посадовців категорії «А» та «Б», та осіб, які обіймають політичні посади, - слід зазначати, що відповідні повноваження чинним законодавством покладено на інших суб`єктів владних повноважень.
		У силу ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до теорії права, бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної особи чи прав та інтересів юридичної особи, або нездійснення субєктом владних повноважень дій, які випливають із його повноважень на виконання вимог чинного законодавства та впливають на права, свободи, інтереси фізичної особи чи права та інтереси юридичної особи.
		Обов`язковою умовою для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною є встановлення судом факту ухилення цього суб`єкта від виконання закріпленого на законодавчому рівні обов`язку щодо вчинення певних дій або прийняття рішення.
		Бездіяльність може вважатися вчиненою в останній день строку, у який мала бути, але не була вчинена відповідна дія. 
		Як вбачається зі змісту заявленого спору, позивачем не доведено, а судом під час розгляду справи не встановлено, що така бездіяльність мала місце з огляду на відсутність у позові обґрунтованих доводів з посиланням на достатні належні та допустимі докази щодо закріплення за відповідачами обов`язку вчинити ті дії на які посилається позивач у своєму позові.
		При цьому, суд також наголошує, що згідно з ч. 1 ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		З огляду на викладене, суд визнає обґрунтованими твердження представника відповідача-3 про те, що виходячи з приписів ч. 1 ст. 33 Конституції України, внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, можливе лише після закріплення такого обмеження у відповідному законі.
		Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не проведення всіх необхідних заходів задля забезпечення захисту національної безпеки України, а саме: не розроблення пропозицій для внесення змін до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Закону України «Про державний кордон України» та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, щодо заборони виїзду за кордон України посадовцям категорії «А» та «Б», та особам, які обіймають політичні посади, протягом одного року після проведення парламентських та президентських виборів та протягом одного року після звільнення без виїзної візи, є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. 
		Крім того, суд враховує, що згідно з ч.ч. 2 та 6 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Як роз`яснено рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 №6-зп, ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
		У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 надано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес». Зокрема, зазначено, що у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
		Гарантоване ст. 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
		Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
		Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особа дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2018 у справі №826/5221/17. 
		Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про відсутність правових підстав для визнання протиправною оскаржувану бездіяльність відповідачів. 
		У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у задоволенні останніх. 
		Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 256, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП відомості відсутні, адреса: АДРЕСА_1 ) до Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108578, адреса: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10), Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, адреса: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33), Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄРДПОУ 00034039, адреса: : 01034, м. Київ, вул. Володимирська, 26) відмовити у повному обсязі. 
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.    
		 
		Суддя                                                                                                    Т.О. Скочок

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...